труктура КУ має сталий вигляд і включає низку елементів: преамбулу основну частину, заключну частину (прикінцеві положення) та перехідні положення.

Преамбула, її значення досить важливе для подальшого тлумачення усіх положень Конституції і прийняття на її основі закону.

Основна частина поділяється на відповідні розділи, глави і статті.

Прикінцеві положення визначають момент набуття чинності КУ введення в дію законодавства, яке було прийняте до вступу в силу нового закону.

Моментом набуття чинності КУ є час оголошення результатів голосування за проект КУ в цілому на пленарному засіданні ВРУ.

Перехідні положення. У них закріплено порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обраних та призначених посадовців до набуття чинності новим.

Основними властивостями конституції є:

1) Її основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, які визначають "обличчя" суспільства;

2) Народний характер, який полягає в тому, що конституція має слугувати народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлінні справами суспільства і держави;

3) Реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам;

4) Органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

Юридичні властивості конституції такі:

1) конституція — це, насамперед, закон, тобто акт виняткової ваги і значення;

2) конституції притаманне юридичне верхо­венство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати конституцію,

3) конституція є основою правової системи країни, її законодавства, поточне законодавство розви­ває конституційні приписи, деталізує їх;

4) конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни;

5) існує досип» складний механізм реалізації конституції, ос­кільки її дія відбувається на двох рівнях: на рівні реалі­зації конституції в цілому та на рівні реалізації конс­титуційних норм.

 

 

3. Охарактеризуйте особливості еволюції та змісту конституції.

Перша Конституція Української держави знайшла своє втілення у «Пактах і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького», що були написані Гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом і прийняті 5 квітня 1710 р. в Бендерах. За своїм змістом цей документ можна розцінювати як першу у світі та Європі конституцію в сучасному її розумінні. Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.

Пізніше помітну роль у розвитку української політико-правової думки відіграла діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847 pp.). Його члени розробили документи - «Книга буття українського народу», «Закон Божий», «Статут Кирило-Мефодіївського товариства». Ідеї цього проекту були відображені в «Начерках Конституції Республіки», складених одним із членів товариства.

Проблеми української державності розглядалися в працях Михайла Драгоманова, який у 1884 р. розробив конституційний проект реорганізації Російської Імперії.

Ідеї кирило-мефодіївців та М.Драгоманова підхопив та розвинув Михайло Грушевський, виклавши своє бачення проекту майбутнього конституційного ладу в статті «Конституційне питання і українство в Росії», опублікованій у 1905 р.

Того ж року був опублікований конституційний проект, підготовлений членами Української народної партії. В його основу покладено ідею повної самостійності України, котра бачилася президентською республікою.

Після лютневої революції, яка скасувала монархію в Росії, почались активні процеси розбудови української держави, а саме створення І Універсалу — першого законодавчого акту Центральної Ради. Але в той час Центральна Рада ще не ставила питання про повну незалежність України. ІІ та ІІІ Універсали продовжили еволюцію Української республіки. Водночас Михайло Грушевський опублікував документ, який мав стати основою майбутньої Конституції України, яка б завершила конструювання в Україні системи державних органів та прав громадянина. В IV Універсалі від 22 січня 1918 р. говорилося: «…Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою Українського народу». На 9-22 січня 1918 р. були призначені вибори до Установчих зборів — найвищого органу державної влади — і підготовлено проект Конституції України, але Основний Закон України не встиг набрати чинності.
Пізніше був утворений Гетьманат на чолі з Павлом Скоропадським, статус якого фактично був монархічним. У «Грамоті до всього українського народу» та в «Законах про тимчасовий державний устрій України» проголошувалася належність усієї повноти влади Гетьманові, який затверджує закони, призначає Отамана Ради Міністрів, «є вищий керівничий всіх зносин Української держави з закордонними, є Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти».

В період Директорії було прийнято кілька документів, у тому числі «Універсал Трудового Конгресу», «Закон про форму Української влади», складено проект «Основного державного закону Української Народної Республіки».

Після встановлення радянської влади й аж до розпаду СРСР в Українській PCP діяли чотири конституції, які були прийняті, відповідно, в 1919, 1929, 1937 та 1978 pp. Усі вони схожі за змістом: у кожній багато положень, що мали не юридичний, а ідеологічний характер.

В Основних Законах 1937 та 1978 pp. було задекларовано низку демократичних положень, які стосувалися передусім правового статусу громадян, виборів до вищих і місцевих органів державної влади. Але в повсякденному житті вони не знаходили свого належного втілення.

Після розпаду СРСР і набуття Україною незалежності стала нагальною потреба розробки та прийняття Конституції. Першими актами, які мали конституційне значення, були Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.. Певний час роль конституції фактично відігравав Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України. Починаючи з 1991 р. було підготовлено низку проектів нового Основного Закону. Нарешті 28 червня 1996 р. Конституція суверенної та незалежної України була прийнята.

Отже, нормативно-правові відносини в Україні протягом століть розвивалися, модернізувалися, трансформувалися, акумулювалися і настав час оновлення Основного Закону, в якому б збалансовувалась та стабілізувалась влада, розширилась представницька демократія, по-новому розвивалися регіони та місцеве самоврядування.

Нова Конституція має консолідувати суспільство, принести довгоочікувану політичну стабільність у державі, дати поштовх розвитку усіх регіонів, а головне – посилить конституційні гарантії прав і свобод громадян, що зміцнить міжнародний статус України як правової, соціальної держави!

 

4. Дайте характеристику конституційному процесу в Україні.

Конституція – політичний, нормативно-правовий акт держави (основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян. Конституція – могутній засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права.

Конституці́йний процес в Україні — це послідовний, історично обумовлений процес формування українського конституціоналізму, що становить собою триваючу конституційну реформу.

Конституційний процес в сучасній Україні умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1990–1996 роки) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України; другий період (1996–2004 роки) став періодом реалізації Конституції України; третій період (2005 — донині) позначився процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007–2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону.

Перший період конституційного процесу був започаткований розпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійної суверенної держави. Цей період історії Конституції України є найбільш складним і суперечливим.

Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.

Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 р. і привернув серйозну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Не підтримали. Уже 24 листопада 1995 р. Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників Президента України і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. 28 червня 1996 р. о 9 год. 18 хв. після 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України.

Характерною ознакою другого періоду конституційного процесу стала реалізація положень Конституції через новостворені правові акти (закони та підзаконні акти) та систему органів державної влади та місцевого самоврядування, передбачену Основним Законом. Тобто упродовж 1996–2006 років загалом були сформовані нормативно- та організаційно-правові механізми реалізації Конституції України.

Висхідною крапкою в прагненні тодішньої влади до системного оновлення Конституції України можна вважати Указ Президента України від 27 грудня 2007 р. № 1294/2207 «Про Національну конституційну раду»[26]. Цей Указ започаткував суспільний діалог щодо змісту та форм удосконалення положень чинної Конституції України. І вже у березні-квітні 2008 р., до конституційного процесу почали залучатися за власної ініціативи громадські організації, непарламентські політичні партії та окремі небайдужі громадяни.