цена 8. Перший монолог Лікаря.

цена 1

Общая комната. М’ячик расставляет стулья в определённом порядке. После беседы с лікаром выходят ребята, Зеро останавливается в углу, Марта садится в сторонке. За ними идут Лаура и Донтвонт.

Лаура. Нічого собі вона в душу лізе! Візьми їй так все і виклади...

Донтвонт. Робота в неї така...

Лаура. Ще й в казковій формі! Знайшла Андерсенів...

Донтвонт. Сумує людина

Лаура (уходя.) А до чого тут я?

Донтвонт уходит за ней. Появляются Марія и Мауси.

Марія. Да, цікаве містечко

Маусі. Тобі не подобається?

Марія. хм, тітка доволі противна

Аліса. (Наздоганяючи). Дівчата, ви собі ім'я вибрали? Для мене це так несподівано було... Як же можна себе по-іншому називати?

Марія. не хочеш, не називай!

Аліса. Ні, ну чому. Я знаєте, що придумала!

Марія. чесно кажучі, мені на це начхати (Уходит.)

Аліса .( Маусі). Тобі теж?

Маусі. Напевно, так... Пробач. (Уходит тоже.)

Аліса. Що ж таке! (Проходить Дівчинка.) Гей, тобі теж наплювати на все, що я буду говорити?

Дівчинка. У тебе якась проблема?

Аліса. Мене ніхто не слухає!

Дівчинка. Да?! Ну, це тому, що ти тут на фіг нікому не потрібна.

Аліса. Як це?!

Дівчинка. Не хвилюйся, я теж не потрібна... (Виходить).

Аліса. Ну і ну... (Озираючись на Зеро і Марту.) Ці взагалі малахольні якісь. Одна Лікарша на людину схожа... Іде.

Марта (Зеро). Почему ты все время стоишь? Садись, познакомимся... (Зеро уходит). Да, М’ячик, как всё непросто... Не знаешь, с чего начать.

цена 2. Лікар и Алиса.

Аліса. Ой,вітаю! Я - Аліса тепер. Ви знаєте, я дуже довго думала над цим ім'ям і мені здається, що це ім'я найбільш підходить для мене, адже воно таке відоме, може, з ним мене хоч хто-небудь помітить.

Лікар. Так, ім'я багато що означає. До речі, ти знаєш, що доросла людина може офіційно змінити собі ім'я?

Аліса. Як шкода, що я не доросла! Все було б простіше.

Лікар. Ти так думаєш?

Аліса. А щодо моєї казкової історії, я над нею теж довго думала, знаєте, мені здається, що я - лялька! Фарфорова лялька однієї маленькой дівчинки, у якої є старший брат. Одного разу він посварився зі своєю молодшою сестрою, кричав, що вона нечупара, і всі речі у неї розкидані. Я теж тоді валялася на підлозі... обличчям вниз. Він обережно підняв мене, сказав, що я дуже дорога і красива, акуратно посадив мене на полицю і довго розглядав моє обличчя. Я тоді вся почервоніла, не знала, куди очі подіти, душа вся палала...

Лікар. У ляльки була душа?

Аліса. Ще яка! Просто це дуже важко помітити. Обличчя-то фарфорове, очі скляні... Але він в той момент побачив мене по-справжньому!

Лікар. Побачив ляльку

Аліса. З тих пір лялька завжди чекала, щоб хлопчик знову помітив її. А він завжди був зайнятий чимось іншим. Одного разу, коли хлопчик проходив повз, вона доклала всі свої лялькові зусилля і впала з полиці прямо йому під ноги.... Він вилаявся і штовхнув її. У ляльки розбилося фарфорове обличчя. Вона стала зламана і негарна. Дівчинці купили нову ляльку, а... мене... викинули...

Лікар. Яка сумна казка! І тепер ти на смітнику? З нами усіма?

Аліса. Ну, ви-то себе на смітнику не відчуваєте!

Лікар. Звідки ти знаєш?

Аліса. Ви доросла! Все від вас залежить!

Лікар. Якби все від мене залежало, дівчатка не розповідали б мені таких сумних казок...

В кабинет заглядывает Девочка

Аліса. Можна, я посиджу з вами довше?

Лікар. Я мушу поговорити з іншими «ребятами»

Аліса. Ось завжди так! Тільки відчуєш себе комусь потрібною і відразу - інші! (Тікає.)

цена 3. Лікар и Девочка.

Дівчинка. Я хотіла перша, думала - знаю... і все не так...

Лікар. А ти не поспішай...

Дівчинка. Добре, так... головне не це...

Лікар. А що?

Дівчинка. Не знаю... Я ще не знаю!... Я потім. Ім'я, так? (Тікає.)

цена 4. Лікар и Мауси.

Лікар. Ти знайшла своє ім'я?

Маусі. так. Я - Маусі.

Лікар. А! Це такий персонаж з казки. Там ще був Котаусі.

Маусі. Був. Але Маусі розумніше.

Лікар. Мишка - слабка істота, беззахисна. А твоя казка вже закінчилася? Розкажи мені про неї.

Маусі. Одного разу Маусі потрапила у пастку.Це була дуже приємна пастка, як будиночок для двох.І Маусі жила, раділа доки не побачила решітки на вікнахі. Потім перестали відкриватись двері. Тобто вони не були закриті, але щоб в них вийти треба було переступити через живу істоту. Малоприємну, чужу але все ж таки живу...

Лікар. Маусі змогла вийти?

Маусі. Не знаю, можливо Маусі тільки сниться сон що вона вийшла. А на справді так і стоїть там безпорадна і втомлена.

Лікар. А що відбувається з тим жахливим нещасним створінням на порозі?

Маусі. Можливо воно вже померло…хоча ні…доки Маусі стоїть там істота буде жити, корчитись, а пастка не відкриється

Лікар. По твоїй казці воно не схоже на Котаусі. «У Котаусі злі глазаусі і злі призлі зубаусі...» Він такий?

Маусі. Не знаю. Можливо, у нього добрі глазаусі і взагалі немає зубаусі. Можливо, він і не бажає Маусі зла. але, якщо вона не втіче від нього, то загине, розумієте?! В цьому і сенс пастки. Вы - лікар, ви вмієте вірішувати загадки? Як перелізти через неприступну стіну, як знайти приховані двері?

Лікар. Я вірю, що всі загадки мають відповіді.

Маусі. А мені хочеться вірити вам!

цена 5. Лікар и Лаура.

Лаура. Я - Лаура!

Лікар. Добре

Лаура. Нічого доброго. Навіть ім'я доводиться вибирати собі премерзенне.

Лікар. Що ж в ньому мерзенного?

Лаура. Всіх стерв так звуть.

Лікар. А ти - стерва?

Лаура. Ні звичайно! Але як інакше?!

Лікар. Розкажи мені свою історію.

Лаура. Біля школи стою... вивалюється натовп пацанів сопливих, років 10-11. Один кричить: «Гей! Давай, дохляка з гірки катати! Йому вчора сподобалося!»Валять одного, кволого, носом в лід, і ногами його женуть... Там і гірки-то немає... так, спуск невеликий через шкільні ворота... Дали йому ще пендель і пішли собі спокійненько далі... «Чого по матікє задали, бла-бла-бла...»

Лікар. А хлопчик що?

Лаура. Встав, пішов... Я його зі спини бачила. А на льоду слід залишився, видно, розбили йому що...

Лікар. А люди навколо були?

Лаура. Так людей взагалі повно! Скрізь! Не знаю, навіщо стільки людей потрібно?! Тітки з колясками, бабки з сумками, мужики тупорилі! Всі валять, хто куди...

Лікар. А ти стоїш..

Лаура. Ага! Давайте ще скажіть, що я повинна втрутитися, ніс дохляку витерти, пацанів відлупцювати, мужиків тупорилих розштовхати! Світ скотський! У ньому не можна жити, розумієте?!

Лікар. Світ різний!

Л а у р а. А, ну вас! (Уходит)

цена 6. Лікар и Донтвонт.

Лікар. Як мені краще називати тебе?

Донтвонт. Називайте - Донтвонт...

Лікар. Ага! Цікаво.

Донтвонт. Хіба?

Лікар. Відразу протиріччя...

Донтвонт. Вам видніше...

Лікар. Вибач, а це у тебе внутрішні відчуття, ну, що ти нічого не хочеш, або це життєва позиція?

Донтвонт. Ніколи не думав про це...

Лікар. Тобі комфортно в цьому імені? Або будемо позбуватися від першої його частини?

Донтвонт. Цікаво, я вам це вдасться?

Лікар. З твоєю допомогою.

Донтвонт. Ось на це я би на вашому місці не розраховував Лікар. Отже, ти вже намагався влізти в мою шкуру...

Донтвонт. Це не важко... Усі шкури приблизно однакові. Просто одним повезло менше, другим більше.

Лікар. А як тобі?

Донтвонт. Мені повезло настільки, що від моеї шкури нічого не залишилося. Я, якщо вже хочете образів, і є та сама шкура Невбитого Ведмедя, котру так конкретно поділили, що ведмідь все-таки вмер!

Лікар. Ну що ж, будемо воскрешати... Ім'я.

цена 7. Общая комната.

Стулья расставлены в определенном порядке. М’ячик подметает. Девочка в замешательстве ходит по общей комнате.

Дівчинка. Не зрозуміло!

Аліса. Ти про що?

Дівчинка. Про імені! Будь-яке з них може бути моїм! Але чому саме воно?

Аліса. Мені здається, це дуже просто...

Дівчинка. Назви мені будь-яке ім'я, назви, давай! Воно буде моїм!

Аліса. Будь-яке?

Дівчинка. Так! Давай! Будь-яке!

Аліса. Ну... Моніка

Дівчинка. Чому Моніка?

Аліса. (Поспішно). Нічому. Я здуру ляпнула.

Дівчинка. Добре! Я буду Монікою! Чудово!

Аліса. Ні! Ні, я пожартувала! Забудь, а?!

Дівчинка. Та ні, дякую! Відмінне ім’я!

Аліса. Ти не розумієш, чи що? Я тебе по-людськи прошу!

Дівчинка. А чому я не можу бути Монікою? Мені подобається. Все, я вибрала!

Аліса. Ти зовсім?! Кажуть тобі - не треба, я не хочу, розумієш? Чуєш взагалі мене?! (Якийсь час кричать один на одного.)

Марія. чого тобі?

Дівчинка. Ім’я. Назви будь-яке...

Марія. Я, наприклад Марією була, Марією в залишусь. І ти залиш ім'я, яке тобі батьків дали.

Дівчинка. Батьки? Ну, уж ні!

Марія чого ж Ви так своїх батьків не любите, а? Ей! Тут хтось є, хто батьків любить? Ну хоть хтось? Хоть поважайте їх? Все ясно! Бідні дітки!

Донтвонт. Гаразд, не кричи! Не завжди можно відповісти зразу і однозначно...

Аліса. (Встряє). Я б, наприклад, дуже любила своїх батьків, якби вони до мене по-іншому ставилися!

Маусі Та не в цьому справа! Вони не розуміють нас, навіть не намагаються зрозуміти,все вивертають навиворіт!

Марта. Что ж, можно любить только тех, кто тебя понимает?

Маусі. Батьки забов*язані нас розуміти! Вони ж найрідніші люди!

Донтвонт. Да що ти кажеш! Чула про вічну суперечку батьків і дітей? Коли вони розуміли один одного? Різні покоління!

Маусі. Плювати мені на покоління. Вони мене народили, значить, нехай напружаться і зрозуміють.

Аліса. А мені, знаєте, не треба ніякого там розуміння. Нехай хоч помітять іноді, запитають про що...

Донтвонт. Так помітили, мабуть, раз ти тут..

Дівчинка. Ні, не так це все. Батьки потрібні були раніше. Коли там ходити, годувати... А тепер нехай не лізуть поки, тому що вони не допоможуть...

Донтвонт. Золоті слова, тільки вони не можуть не лізти!

Лаура. Та яка різниця, лізуть, не лізуть! Всі наші батьки, всі без винятку - динозаври вимираючі. І нас народили, щоб вимирати. А ви чогось рипаєтесь.

Донтвонт. Ха! Бачила б ти мого татуся! Ось живе людина в свое задоволення. І в своє, і в моє! Все за мене вирішив: і на який горшок мені ходити, і з ким в кеглі грати, і яку мантію на себе натягати. Навіть місце на цвинтарі вибрав...

Лаура. Ну, ось я і кажу, він так вимирає,... і тебе за собою тягне...

Дівчинка. А я не хочу вимирати! Є багато людей! І вони знають як жити... Заради чого...

Марія. Господи! Ось філософію розвели. А треба то чого? Ім'я тобі треба? Сходи до лікаря, вона тобі скаже ім'я... і діагноз скаже. І всім Вам скаже. Психи

цена 8. Перший монолог Лікаря.

Входит Лікар. Все демонстративно поворачиваются к ней спиной. Кроме Девочки. А потом Алисы.

Лікар. У кожного з вас є своя біль. Приховуєте ви її або кричите про неї, вона живе в ваших очах. Я постійно бачу її. Ви хочете закреслити ту частину душі, яка мучить? Є безліч способів виходу, аж до суїциду. Але ми зібралися тут з вами, щоб не йти, а впоратися, пережити. Пересилити... Я постараюся допомогти вам. Для початку нащупайте в душі те, що вас мучить, будь то злість, роздратування, байдужість, розгубленість або нерозуміння. А намацавши, переплавьте це в біль і прийміть, випийте її до краплі. Це гіркий, але лікувальний напій. Якби я могла! Я б роздала вам спеціальні тазики і сказала: «Виплесніть в них всю свою душу разом з болем. Спустошите себе! І спустошені відпочиньте. А я поки почаклую над вашими душами. Очищу від болю, додам радості і... стійкості». Але раптом разом з болем піде щось важливе, без чого ваша душа стане глухою і порожньою!? Та й немає таких тазиків! Та і я не чарівниця... Я знаю тільки одне - біль не нескінченна. Усе!

Сцена 9. Рассуждения

На сцене Донтвонт и Лаура на переднем плане, отдельно сидит Зеро, на заднем плане ходит Девочка, М’ячик переставляет стулья.

Лаура. Чорт! Гарна ідея щодо тазика! Я б вивалила душу і там би її і залишила, нехай плаває окремо.

Донтвонт. Тоді тобі потрібен не тазик, а Диявол. Він хоча б за душу гроші дає. Лаура. Та мені по барабану! Аби не мучитися.

Донтвонт. Так сказали ж тобі розумні люди: помучитися і треба, постраждати треба, і все буде гаразд!

Лаура. Добре - це як?!

Донтвонт. А он подивись на М’ячика, відразу зрозумієш. (Уходит.)

Дівчинка. Так, вона має рацію! Сто разів має рацію! Біль - це добре! Її треба прожити! Всі ці почуття... тому що вони мої почуття... Нехай важко, але це добре!

Входят Мауси и Марія, за ними Алиса и Марта.

Маусі (смеясь.) Тазики! Оце так! на ніч зливаєш душу, як в горшок,а вранці приходиш: «Ой! Не моя, не лізе чогось!»

Марія А це чия душа під номером дев'ять? Щось уж дуже неспокійна, булькає вся...

Донтвонт. Ну, це не моя, точно!

Маусі. А це чия така, зелененька? (К Зеро). Часом не ваша?

М а р т а. Да вы не поняли ничего! Боль - это не тазики!

Мауси с Марией хохочут.

Марія. А, що якщо на ніч Лікарша зливає всі душі в один котел і перемішує великою кочергою!

Донтвонт. Ось-ось, і я про те!

Маусі. Жах який!

Аліса. Так що ви хулите! Вона не про це говорила!

Дівчинка. Звичайно, не про це. Вона про біль!

Аліса. Так ні ж! Вона говорила, що допомогти нам може! Чули ви це? Тільки вона і може!

Донтвонт. Хіба? А я так зрозумів що не може... Пам’ятаєш чим вона закінчила? Я не чарівниця!

Марта....я только учусь... Все поворачиваются к ней.

Маусі. На нас вчиться?..

Марія. Да, що ми тут, піддослідні кролики, чи що?

3 е р о. А, по-моему, она закончила словом «в с ё». Хана нам всем, то есть!

Все смотрят на него, как на зачумленного, и расходятся.