Aelia — рід клопів із родини щитників.

яд: напівтвердокрилі — Hemiptera

Клопи, напівтвердокрилі (Hemiptera) — клас комах. У сучасній класифікації, крім власне клопів, також включає в себе комах, що входили раніше в ряд рівнокрилі (Homoptera) (попелиці, щитівки, цикади тощо).

Усі види клопів мають колючо-сисний ротовий апарат: клопи проколюють тканини рослин і шкіру тварин і смокчуть сік або кров. Передні крила у деяких представників щільні (справжні клопи, цикадки), в інших прозорі, м'які (цикади, попелиці), задні завжди м'які, перетинкові. У деяких видів крила укорочені, недорозвинені або взагалі відсутні. На грудях у частини видів (справжні клопи) розташовані залози, що виділяють речовину, яка неприємно пахне.

Багато видів напівтвердокрилих — значні шкідники сільськогосподарських культур і садів, зокрема, багато видів попелиці та інших комах, в тому числі борошнистий цитрусовий червець, зараження яким американських цитрусових культур викликало одну з найбільш ранніх програм біологічної боротьби з шкідниками, коли австралійський жук Rodolia був завезений в якості природного ворога.

І навпаки, деякі хижі клопи самі по собі є ворогами шкідників. Інші напівтвердокрилі мають корисне значення для людини, наприклад, у виробництві барвників кошеніль або шелаку.

одина: пентатоміди — щитники (Pentatomidae) — родина комах ряду напівтвердокрилі.

Тіло довжиною 16—41 мм. Понад 680 родів, понад 6 900 видів. В Україні описано понад 120 видів, з них багато шкідників сільськогосподарських культур (хлібні блощиці, черепашки й ін.).

Pentatominae — підродина клопів родини Щитники (Pentatomidae).

Aelia — рід клопів із родини щитників.

Голова довше або ледве коротше ширини. Через голову, переднеспинку і щиток проходять широкі поздовжні ряди смуг зі світлою і чорною пунктировкой. Щиток біля передніх кутів без гладкого горбка кольору слонової кістки.

Aelia acuminata L. - Елія гостроголова

Розділ 3. Особливості внутрішньої будови елії гостроголової

Центральна нервова система клопів, як і інших комах, складається з парного надглоткового ганглія, або головного мозку, навкологлоткових конектив та черевного нервового ланцюжка. Перший ганглій ланцюжка — підглотковий — лежить разом із надглотковим у голові, решта —в тулубі.

Надглотковий ганглій складається з трьох злитих разом гангліїв: протоцеребрума, дейтоцеребрума та тритоцеребрума. Протоцеребрум розвинений краще, ніж інші, й має найскладнішу будову. У ньому розрізняють кілька гангліозних центрів, серед яких найкраще розвинена пара стебельчастих, або грибоподібних, тіл — вищого асоціативного та координуючого центру нервової системи. Крім того, в протоцеребрумі міститься пара великих зорових часток, які іннервують складні очі. Дейтоцеребрум — середній мозок — містить парні нюхові центри, він іннервує антени. Тритоцеребрум — задній мозок — іннервує верхню губу. З ним пов'язана вегетативна (симпатична) нервова система. Підглотковий ганглій іннервує ротові органи та слинні залози. Черевний нервовий ланцюжок злитими грудними і черевними гангліїями.

Крім центральної, у елії гостроголової добре розвинена вегетативна нервова система. Вона складається з трьох відділів: стомато-гастрального, вентрального, або черевного, та каудального. Стоматогастральний відділ складається з кількох самостійних гангліїв і нервів (фронтальний, потиличний, шлунковий ганглії, поворотний нерв), але має зв'язки з мозком. Стоматогастральна система іннервує серце й передню частину кишечника. Вентральний, або черевний, відділ складається з непарного нерва, який тягнеться паралельно до черевного нервового ланцюжка вздовж усього тіла; його вищим центром є тритоцеребрум. Вентральний нерв іннервує дихальця, трахеї, жирове тіло; разом із гангліями центральної нервової системи він посилає нерви до м'язів, справляючи на них регулювальний вплив. В останньому черевному ганглії непарний нерв розпадається на дві гілки, які іннервують задню кишку й статеві органи, цю його частину називають каудальним відділом.

Клопи мають добре розвинені органи чуття: механорецептори (сприймають дотик, вібрацію та звукові хвилі); терморецептори (реагують на зміну температури); гігрорецептори (реагують на вологу); хеморецептори (сприймають хімічні стимули); фоторецептори або очі (сприймають світлові подразнення). Очі у клопів складні, або фасеткові, до складу яких входить велика кількість, інколи кілька тисяч, вічок, або оматидіїв, що щільно прилягають одне до одного. Кожен оматидій сприймає тільки одну точку предмета, що знаходиться перед ним, у результаті чого фасеткове око дає зображення, що складається з безлічі окремих точок, тобто мозаїчне. Є ще пропріорецептори, які сигналізують нервовій системі про положення, деформацію та зміщення окремих ділянок тіла.

Травна система елії гостроголової складається з трьох відділів: передньої, середньої та задньої кишок. Стінки всіх відділів кишечника утворені одношаровим епітелієм, зовні вкритим поздовжніми та кільцевими м'язовими волокнами, скорочення яких забезпечує рух їжі в кишечнику. Епітеліальні клітини передньої та задньої кишок на вільній поверхні вкриті кутикулярним шаром — інтимою.

Передня кишка складається з ротової порожнини, глотки, стравохода, вола та м'язового шлунка. У ротову порожнину відкриваються слинні залози, пов'язані з ротовими кінцівками. У жуків наявні мандибулярні, максилярні та лабіальні (нижньогубні) залози. Слина змочує їжу та піддає її початковій дії ферментів, які розщеплюють поліцукри (крохмаль, глікоген).

Глотка й стравохід забезпечують проковтування їжі та її проходження до вола. Воло є місцем нагромадження їжі та початкового її перетравлювання під дією ферментів слини та травного соку, що потрапляє сюди із середньої кишки.

Жувальний шлунок має потужні м'язи; він вистелений усередині товстою кутикулою з гострими зубцями або товстими щетинками. У жувальному шлунку перетирається тверда їжа.

Середня кишка у вигляді прямої трубки відокремлена від передньої кардіальним клапаном — згорткою, що звисає в порожнину кишечника. Середня кишка є основним місцем травлення та всмоктування. Задня кишка відділена від середньої пілоричним клапаном і складається з тонкої, товстої та прямої (ректум) кишок. На межі між середньою та задньою кишками в кишечник відкриваються тоненькі трубочки — мальпігієві судини, які виконують видільну функцію. Задня кишка, як звичайно, не бере участі в травленні й не має ферментів. її функції пов'язані з формуванням екскрементів, водним обміном, виділенням та осморегуляцією.

Кровоносна система клопів, які і в більшості трахейнодишних (Tracheata) дуже редукована через, майже, повну втрату гемолімфою функції транспорту газів. Від неї залишається спинна судина, розташована в перикардіальному синусі й підвішена за допомогою сполучнотканинних тяжів до спинної стінки тіла. Задня її частина — серце, передня — аорта. Серце складається з ряду послідовних камер і розташоване в черевній тагмі. Кожна камера серця має пару бічних отворів — остій з клапанами. Через них гемолімфа потрапляє з перикардія всередину серця. Клапани перешкоджають її зворотному руху. Задній кінець серця замкнений, передній — подовжений у трубчасту аорту, яка відкривається в міксоцель поблизу голови. До верхньої діафрагми та нижньої сторони кожної камери прикріплюється пара крилоподібних м'язів.

Гемолімфа комах складається з рідкої міжклітинної речовини — плазми та клітин — гемоцитів, які або плавають у плазмі, або нерухомо осідають на поверхні внутрішніх органів. У в 1 мм3 гемолімфи міститься від 10 000 до 100 000 клітин, а їх загальний об'єм досягає 10 % об'єму гемолімфи. Плазма гемолімфи — це водний розчин неорганічних та органічних речовин. У ній є неорганічні йони та амінокислоти, які беруть участь у підтримці водно-сольового балансу й осморегуляції. Плазма гемолімфи містить також вуглеводи, органічні кислоти, гліцерин, ліпіди, пептиди, білки та пігменти.

Гемоцити — це клітини мезодермального походження. Усі вони безбарвні й мають ядра. Розрізняють кілька типів гемоцитів: одні з них можуть утворювати псевдоподії й здійснювати фагоцитоз, інші — нагромаджують поживні речовини і транспортують їх у тканини. У різних ділянках тіла, переважно в жировому тілі, є скупчення недиференційованих клітин, які перетворюються на гемоцити й потрапляють у плазму. Гемолімфа утворює рідке внутрішнє середовище організму. Вона виконує деякі важливі функції: 1. транспорт поживних речовин, гормонів та інших біологічно активних речовин, а також продуктів обміну до відповідних органів, тканин і клітин; 2. захист організму від інфекційних та інвазійних захворювань; 3. підтримка сталості хіміко-фізичних властивостей внутрішнього середовища організму; 4. механічна функція — внаслідок гідростатичного тиску гемолімфи змінюється форма органів з м'якою кутикулою — розправляються крила в імаго після виходу з лялечки, розкручується хоботок метеликів тощо. Гемолімфа має здатність до зсідання. При ушкодженні покривів вона витікає назовні й утворює згусток з гемоцитів та плазми, який закриває рану.

Неспецифічні імунні реакції забезпечують фагоцитуючі гемоцити, а також плазма, де є комплекс ферментів та антибіотиків із широким спектром дії на різні мікроорганізми, наприклад, фермент лізоцим руйнує оболонки бактеріальних клітин. Крім того, гемоцити утворюють капсули навколо багатоклітинних паразитів (нематоди, личинки їздців тощо), що призводить до загибелі останніх. Специфічний імунітет для жуків і комах не характерний, антитіла в гемолімфі не утворюються. Гемолімфа деяких жуків отруйна й використовується для захисту від ворогів.

Тісно пов'язане з гемолімфою жирове тіло, яке разом з нею утворює внутрішнє середовище організму. Ця пухка тканина мезодермального походження складається з численних лопатей між внутрішніми органами. Клітини жирового тіла за будовою та походженням близькі до гемоцитів. Більшість клітин жирового тіла становлять трофоцити. Основною функцією жирового тіла є нагромадження резервів поживних речовин на личинковій фазі розвитку та забезпечення ними організму на час метаморфозу, діапаузи, голодування, дозрівання статевих продуктів.

Дихальна система клопів представлена трахеями. Трахеї — це розгалужені трубки ектодермального походження, складаються з одношарового епітелію й вистелені кутикулою. Трахеї відкриваються назовні кількома парами дихалець — стигм. Дві пари стигм розташовані відповідно на середньо- та задньогрудях, та перших п'яти сегментах черевця. Стигми мають замикальний апарат, який обслуговується двома м'язами й має спеціальну систему фільтрації повітря, побудовану з численних розгалужених щетинок. Кожне дихальце обслуговує три поперечні трахеї, з'єднані між собою трьома парами поздовжніх трахей від них відходять розгалуження до всіх органів. Вони закінчуються тоненькими трубочками діаметром 1-2 мкм — трахеолами. Кінці трахеол або лежать на поверхні окремих клітин, або входять всередину. Кисень із трахеол безпосередньо дифундує в клітини, а вуглекислий газ — із тканин у трахеоли.

Видільна система представлена мальпігієвими судинами, задньою кишкою, уратними клітинами жирового тіла, перикардіальними клітинами та ін. Основними видільними органами є мальпігієві судини й задня кишка, що функціонують як єдине ціле. Це довгі тоненькі трубочки, які впадають у кишечник на межі середньої та задньої кишок. Протилежні сліпозамкнені кінці їх вільно плавають у гемолімфі. Стінки судин утворені одношаровим епітелієм, зовні вкритим базальною мембраною та м'язовими волокнами. Скорочення м'язів спричиняють рух судин у гемолімфі, мальпігієві судини всмоктують гемолімфу з продуктами обміну. З уратів — солі сечової кислоти — у мальпігієвих судинах утворюється малорозчинна сечова кислота. У задній кишці ректальні сосочки вилучають із цієї рідини й повертають до гемолімфи більшу частину води, поживні речовини та іони неорганічних сполук. Зневоднені кристали сечової кислоти разом із фекаліями виводяться назовні через анальний отвір.

У жировому тілі, крім клітин-трофоцитів, які запасають поживні речовини, трапляються також уретні клітини, що нагромаджують сечову кислоту. Нагромаджувальна функція цих клітин має важливе значення в ті періоди розвитку комах, коли виведення екскретів назовні неможливе. Перикардіальні клітини, що оточують спинну кровоносну судину, здатні поглинати великі білкові молекули та різні колоїдні частинки, які потрапляють у гемолімфу.

Розділ 4. Особливості біології елії гостроголової

Цикл розвитку клопів відбувається із неповним перетворенням. З яйця з'являється личинка із зародковими крилами, зовні схожа з дорослою особиною. Тільки після 4-5 линьок личинка трансформується в дорослу комаху. У багатьох клопів цикл розвитку триває близько року.

Рис. 1. Ембріональний розвиток елії гостроголової.

Личинки схожі на дорослих клопів, однак меншого розміру, позбавлені крил. Зачатки крил є німф у. Яйця округлі, довжиною близько 1 мм, спочатку світло-зеленого кольору, потім темніють.

Зимують дорослі клопи в лісах, лісосмугах під опалим листям та в підстилці. Масовий виліт з місць зимівлі відбувається при температурі вище +18..+19 °C, що збігається з фазою кущення або виходу в трубку озимої пшениці, а ярої — у фазі 3-4 листків. Через один-два тижні самки відкладають яйця в два рядки на стебла і листя хлібних злаків, бур'янів, а також в інші місця. Плодючість у середньому 100—300 яєць при максимумі 340—550. Ембріональний розвиток триває 6-12 днів. Тривалість розвитку личинок становить 20-50 днів, за цей період вони проходять п'ять віків. Масове закінчення їх розвитку збігається з періодом фази молочної і початком воскової стиглості. Переселення клопів у місця зимівлі починається у період збирання озимих. Чисельність їх зумовлюється життєздатністю, яку можна визначити за їх масою. За цим показником можна прогнозувати загибель клопів у зимовий період. При середній масі самця і самки 100—110 мг на період стійкого похолодання смертність їх становить 30-60%, при 111—125 — 15-30%, а понад 125 мг — не перевищує 10-12%. На розмноження клопів, крім погодних умов і стану кормової бази, впливають й ентомофаги. Із них найбільш масові — яйцеїди (теленоміни), ураження яєць ними становить 38-66%. Проте вони більшою мірою уражують яйця пізніх строків відкладання.

Фенологічний календар розвитку елії гостроголової

Рік

Покоління

квітень

травень

червень

липень

серпень

вересень

жовтень

Зи мівля

+ .

Умовні позначення:

(.) – яйце

(-) - личинка

(+) – імаго

1,…5 – віки личинок

Розділ 5. Особливості екології елії гостроголової

Екологічні фактори – всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосування настає смерть).

Виділяють три основних групи факторів за характером походження:

1. абіотичні фактори - зумовлюються дією неживої природи і поділяються на:

- кліматичні (температура, світло, сонячна радіація, опади, вітер);

2. біотичні фактори - дія одних організмів на інші, включаючи всі взаємовідносини між ними;

3. антропогенні фактори – вплив на живу природу життєдіяльності людини

(лісокористування, риболовля, мисливство, туризм, меліорація, забруднення атмосфери, водних об’єктів, грунтів тощо).

Елія гостроголова зустрічається в Західній, Центральній, Східній Європі, Передньої і Середньої Азії. На території б. СРСР зустрічається широко, за винятком крайньої Півночі; на більшій частині України, в Закавказзі, в Середньому і Нижньому Поволжі, Західному Сибіру, на північному Уралі, в Центрально-Чорноземному районі, в Середній Азії, Казахстані, Молдові, Білорусі, Прибалтиці. Найбільш шкідливий у степовій зоні.

кологія.

Шкідник помірно мезофільний, стає активним при середньодобовій температурі 5-10 °С. Загибель комах значна в холодні малосніжні зими. Навесні пробуджені від сну клопи погано переносять різкі зміни температури і рясні опади. Найбільш сприятливі середньодобові температури повітря 22-25 °С при вологості 60-80%. При надмірно високих температурах і загибель рослинності від посухи клопи йдуть у літню діапаузу (липень-серпень). Відхід на зимівлю починається при фотоперіоді 12-17 годин і середньодобовій температурі 20°С. Розвивається 1-2, на півдні (Середня Азія) до трьох поколінь в рік. Природні ентомофаги: Microphanurus vassilievi Mayr., M. cultratus Mayr., Cystogaster globosa Fln., Helomyia lateralis Meig., Cylindromyia auriceps Meig., C. intermedia Meig., Rhodogune rotundatum L.

Розвивається на 85 видів кормових рослин, переважно багаторічних злакових травах. З культурних рослин предпочитаются озима і яра пшениця, жито.