часть власних коштів при фінансуванні об’єкту, що кредитується.

Важливо, щоб участь позичальника власним капіталом у заході, що кредитується була достатньою порівняно з розміром запитуваного кредиту. Це зумовлено тим, що банк не зацікавлений у здійснення ризикованих вкладень. Якщо кредитна угода зазнає невдачі і клієнт не бере участь в ній своїм капіталом, то уразі нездатності позичальника погасити кредит, збитки буде нести банк. Якщо ж клієнт вклав значні власні кошти у проект, що кредитується, то спочатку саме клієнт понесе збитки, і лише потім наражаються на небезпеку вкладені банком кошти. Якщо клієнт вкладає власні кошти в цей проект, то він вірогідно, докладе більших зусиль для забезпечення успіху даного проекту.

Основне правило банкіра – не давати кредит, розмір якого перевищує особистий внесок клієнта у його справу, навіть за наявності забезпечення.

При кредитуванні позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу (за міжнародними стандартами 30% власних коштів у фінансуванні кредитного заходу).

При видачі кредиту в оборотні фонди власні кошти позичальника повинні складати не менше 50% валюти балансу, або власні кошти повинні повністю покривати запаси і витрати.

Дані вимоги є об’єктивними. Їхньою основною метою є справедливий перерозподіл ризиків між банком-кредитором та позичальником.

11. Оцінка можливості повернення позички за рахунок цільових джерел.

Повернення банківських кредитів означає своєчасне і повне погашення позичальниками виданих їм кредитів і відповідних процентів за користування кредитними коштами. Забезпечення повернення кредиту — це складна цілеспрямована діяльність банку, яка включає систему організаційних, економічних і правових заходів, що складають особливий механізм, який визначає засоби видачі кредитів, джерела, терміни і засоби їхнього погашення, а також документацію, що забезпечує повернення кредитів.

Джерела повернення кредитів поділяються на первинні та вторинні (додаткові). Первинним джерелом є прибуток позичальника (для юридичних осіб — виторг у готівковій або безготівковій формі, для фізичних осіб — заробітна плата або інші надходження). Вторинним є виторг від реалізації закладеного майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Порядок використання банком первинних і вторинних джерел погашення позичок неоднаковий. Погашення кредитів за рахунок прибутку позичальника регулюється кредитним договором.

Погашення кредиту за рахунок додаткових джерел означає залучення банку в дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм також має правове забезпечення (крім кредитного договору) у вигляді договору про заставу, га­рантійного листа, договору поручительства, страхового полісу.

Використання додаткових джерел навіть за наявності зазначених юридичних документів вимагає від банку особливих умов і тривалого часу. Так, реалізація прав з повернення кредиту при використанні застави майна позичальника припускає звернення до суду або арбітражу, а також потребує дотримання визначених умов по суті заставного права зі сторонами, як банку, так і позичальника. У результаті виникає тривала процедура розгляду і задоволення позову банку. Страхова організація відшкодує збиток банку від неповернення кредиту тільки після ретельного вивчення чинників виникнення кредитного ризику і за дотримання умов страхової угоди.

З огляду на трудомісткість роботи з вторинними джерелами і тривалість процедур включення їх до реального механізму погашення банківського кредиту, основний акцент при вирішенні питання про можливість видачі кредиту варто відводити первинному джерелу — прибутку. Якщо виникає серйозний сумнів у реальності використання прибутку як основного джерела пога­шення кредиту, у видачі його краще відмовити.

 

міст кредитного договору.

Креди́тний до́гові́р — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою і клієнтом з приводу проведення кредитної операції.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Кредитний договір складається з наступних частин:

· преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

· предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

· умови забезпечення кредиту

· порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);

· зобов'язання та права банку і позичальника

· санкції у разі невиконання умов договору;

· порядок розгляду спірних питань

· особливі умови

· строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

· юридичні адреси та реквізити сторін;

· підписи сторін.

13. Банківські ризики та їх характеристика.

Кредитний ризик – це ймовірність ненадходження капіталу, який виникає через неспроможність сторони, яка взяла на себе зобов’язання, виконати умови фінансової угоди з банком, або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання.

Ризик ліквідності – ймовірність неотримання надходжень чи капіталу, що виникає через неспроможність банку виконати свої зобов’язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат.

Ризик зміни процентної ставки – загроза надходженням або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок.

Ринковий ризик – загроза надходженням та капіталу, яка виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів та курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі.

Валютний ризик – загроза надходженням та капіталу, яка виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют, що впливають на відкриту валютну позицію банку

Операційно-технологічний ризик – це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів опрацювання інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервної роботи.

Ризик репутації – загроза надходженням та капіталу, яка виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами та органами влади.

Юридичний ризик – загроза надходженням або капіталу, яка виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, або через їх можливість двозначного тлумачення.

Стратегічний ризик – загроза надходження та капіталу, яка виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.