поняття про синтаксичне ускладнення

Ускладнене речення не є самостійною синтаксичною одиницею. За структурою воно виступає простим реченням, протиставленим складно­му як одиниця монопредикативна одиниці поліпредикативній. Сам ха­рактер ускладнення може бути різноманітним, тому поняття «усклад­нене речення» об’єднує неоднорідні синтаксичні побудови.

Як явище реального мовлення, синтаксичне ускладнення струк­тури простого речення — це сфера мовленнєвої свідомості носіїв мови і сфера вияву всіх можливих реченнєвих мовних моделей — у тексті, дискурсі, у їх дистрибутивній взаємозалежності, обумовленості, що відображає різні й інформативно спричинені способи розгортання дум­ки.

Ускладнення пов’язують перш за все з напівпредикативністю — особ­ливим синтаксичним значенням, що виступає близьким до предикатив­ного. Одні лінгвісти до ускладнювальних компонентів відносять тільки відокремлені звороти, другі додають до них ще й однорідні члени, треті зараховують до ускладнювачів відокремлені звороти, однорідні члени речення, вставні слова і словосполучення, звертання, мотивуючи це комплексом навчальних завдань. З погляду загального семантичного ускладнення вставні слова і словосполуки не входять до ускладнювачів, оскільки вони виступають носіями тільки суб’єктивної семантики, хоча такий висновок є надто поверховим, тому що легко провести аналогію а окремими різновидами складнопідрядного речення, де головна части­на виступає носієм суб’єктивної семантики, пор.: Я вважаю, ця думка цілком слушна тощо. Тому з погляду ускладнення семантичного просто­ру реченнєвої структури в плані репрезентації об’єктивного смислу ре­чення з вставними компонентами по суті не становлять предмета за­цікавлення, але якщо брати обидва різновиди ускладнення у їх ціліс­ності, то слід визнати дотичність таких структур до загальної типології ускладнення простого речення. Окремо перебувають речення зі вставле­ними компонентами, оскільки останні не взаємодіють з реченням і ста­новлять наче окрему площину. Але їх формальне входження в речен- нєву структуру уможливлює розгляд речень зі вставленими компонен­тами з-поміж загальних типів ускладнених простих речень.

14.речення зі вставними і встав.конструкціями

Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до висловленої думки, як от:

1. Виражає упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: безперечно, звичайно, може, мабуть, зрозуміло, дійсно, певне (певно), здається, боюся, сподіваюся, очевидно та ін.: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось.

2. Вказує на порядок думок, послідовність їх викладу: по-перше, по-друге, до речі, далі, нарешті та ін.: Будинок готелю був, по-перше, високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний.

3. Дає емоційну оцінку повідомлюваному: на щастя, на жаль, на нещастя, дивна річ та ін.: Шкода, той час не вернеться ніколи.

4. Вказує на джерело думки, характер висловлення: взагалі, іншими словами, можна сказати, так би мовити, як кажуть та ін.: А що ж, по-твоєму, чинити маємо. Вставні конструкції не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні: Коні, кажуть, сліпнуть у шахтах — вставне слово. Кажуть люди, кажуть, що я файна дівка — присудок.

У реченні вставні слова виділяються комами. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони не виділяються комами: Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати.

Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення: І живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) не завидують в миру.

Вставлені конструкції передають додаткові відомості до змісту речення чи окремого його члена. Вони виділяються комами, тире або дужками.

Найменшу відокремлюючу силу мають подвійні коми, потім — подвійне тире і найбільш сильний відокремлюючий знак — дужки: Улітку під вербою біля хати (як добре, що скінчилася зима!) княгиня почала дітей навчати.

Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають з ним тісніший змістовий зв’язок, виділяються з обох боків тире: Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома..

15.речення зі звертанням

Слова або словосполучення, які називають особу, предмет, до йких звернена мова, називаються звертанням.

Його основна функціяу реченні – прривертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому звертаннями часто виступають імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо: Катерино! Коли в нас неділя? Добрий вечір, дівчино.

У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назвитварин і неживих предметів: Повій, вітре, на Вкраїну.

Звертання виражається кличним відмінком у формі однини чи множини: Чудна ти, дочко! Ви щасливі, високі зорі, все на світі вам видно звисока.

За формою вираження звертання поділяються на поширені і непоширені, можуть утворювати синонімічні ряди.

Своєрідний тип звертання становлять вокативні речення, які, називаючи адресата, передають модально чи емоційно забарвлену думку – оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, заборону: Лукашу! Ані руш! Ех ти, Векша, Векша! Що ж ти так?

Ускладнені речення неоднорідні за структурно-семантичними особливостями, як неоднорідні вони за ступенем додаткової предикативності та за граматичним оформленням.

Ускладнені речення за структурою прості, хоч семантично можуть наближатися до складних.