Трактування поняття “нац. економіка” основними теоретичними школами.

Класичної школа - Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль. Уроботах школи велика увага приділена пошуку шляхівшвидкого розвитку національної економіки. Вони показали визначальнуроль в розвитку нац. ек. сфери матеріального виробництва,значення процесів поглиблення розподілу праці і її спеціалізації, заміни ручноїпраці машинами. Творцями національно-історичного напрямку в ек. дослідженнях все ж слід вважати представників німецької історичної школи.У роботах німецьких економістів наголос робився на неповторності історичного досвіду кожної країни, її національних особливостей. Перший представник Фрідріх Ліст (1789-1846), який критикує класичну теорію. Його книга «Національна система політичної економії» поклала початок історичним економічним дослідженням. Ще один представник істор. школи - Густав Шмоллер (1838-1917) відомий працею «Основи загального навчання про національне господарство». Завданням свого дослідження Шмоллер вважав розробку генетичного підходу, що дозволяє знайти комплексне пояснення економічних структур і механізмів функціонування господарства. Шмоллер вважає, що державне втручання в різних, в основному нормативних формах є головною умовою функціонування економічної системи. Ще одним відомим представником німецької історичної школи є Вернер Зомбарт (1863-1941). На думку Зомбарта, економіка повинна підкорятися політичним вимогам, а суспільний розвиток відбуватися планомірно. Зомбарт ввів категорії економічних стадій, економічних систем і господарської діяльності. Макс Вебер (1864-1920) – соціолог, історик й економіст. Перу Вебера належать такі роботи, як «Аграрна історія стародавнього світу», «Історія господарства» і «Соціальна економіка. Вебер вводить поняття «інтерпретаційна соціологія». Вебер розподіляє людську діяльність на чотири типи: – доцільний – припускає використання наявних засобів для досягнення мети;– раціональний з ціннісної точки зору; – продиктований емоціями, і – повторюючий звичаї і традиційні образи. Вальтер Ойкен (1891-1950). Ключовою ланкою загальної концепції Ойкена є положення про економічний порядок. Під економічним порядком Ойкен розумів рамкові умови ринкового господарства.Систематизуючи історичну практику, В. Ойкен пропонує наступну типологію економічних політик: політика планово-централізованого керування економікою; політика середнього шляху (ордолібералізм); політика конкурентного порядку і точечна (пунктирна) політика. В 70-ті роки ХІХ ст. розвив. економічної думки і виник новий напрямок- маржиналізм. Теорія маржиналізму- це навчання про економічне саморегулювання. Вона стала розвитком класичного аналізу, виниклаодночасно в трьох країнах – в Англії, Швейцарії і Австрії. З українських вчених минулого проблеми розвитку нац. ек. досліджували: Г. Сковорода висловлював ідеї важливості розвитку української економіки на засадах рівного володіння членами суспільства всіма благами. Д. Журавський (1810-1859). Одну з головних причин низького рівня розвитку вітчизняної промисловості Д. Журавський вбачав у нерозвиненості внутрішнього ринку, що зумовлено бідністю народу. І. Франко -складовою частиною економічної програми І. Франка було звільнення українського народу від колоніального поневолення і возз’єднання всіх українських земель в єдиній державі.

8.Типологія, критерії класифікації і порівняльний аналіз нац. економічних систем.

Ефективність функціонування національної економіки — задоволення поточних потреб суспільства, нагромадження національного багатства і стан довкілля — вирішальною мірою залежить від типу економічної системи.

Економічна система — це спосіб організації національної економіки.

Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

Кожній національній економіці притаманні свої особливі риси, проте загалом розрізняють два типи економічних систем. Це — традиційне, або натуральне, господарство й товарне господарство. Товарне господарство, у свою чергу, може бути ринковим або адміністративно-командним. Економіки багатьох країн є перехідними, тобто одну економічну систему змінює інша.

Натуральне господарство — це економічна система, в якій поведінка суб'єктів господарського життя ґрунтується переважно на традиціях і звичаях.

Адміністративно-командна система (централізовано-планова). Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

Централізовано – планова економіка - це економічна система, в якій основні економічні рішення приймаються державою, що бере на себе функції організатора економічної діяльності суспільства.

Основні риси централізовано – планової економіки:

- Жорстка централізація в розподілі ресурсів та результатів діяльності.

- Державна власність.

- Недопущення приватного підприємництва.

Командна система. У командній системі основні проблеми організації економіки — що, як і для кого виробляти — визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єднань, галузевих міністерств тощо).

Ринкова система. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Змішана економічна система. Змішаною економічною системою можно назвати таку систему, в якій перемішуються властивості всіх трьох вище перелічених систем в приблизно рівних пропорціях. В змішаній економічній системі домінує недосконала конкуренція. Вона може бути подана одним з тьох видів: - Монополістична конкуренція. - Олігополістична конкуренція.

- Чиста монополія.

Змішані системи як новий тип суспільного устрою мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей.

3. Демократична форма управління спроможні забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації потенцій кожної людини.