Життєвий і творчий шлях М. В. Гоголя.

Серед його наставників був професор Н. І. Білоусов, що під його керівництвом М. Гоголь брав активну участь в випуску рукописного журналу "Північна зоря". В цей час М. Гоголь створює першу свою поему "Ганц Кюхельгатен". Успіху поема не мала.

В 1829 р. М. В. Гоголь закінчує гімназію і переїздить в Петербург. Надалі продовжує писати: повість "Балаврюк або ніч перед Івана Купала...". На протязі початку літературної творчості М. Гоголь знайомиться з Жуковським, Дельвігом і головне з Олександром Пушкіним. Дружба з О. Пушкіним стала щастям для М. Гоголя. Геній благословив генія.

Гоголівські "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" перекликаються по духу з Пушкінськими "Русланом і Людмилою". В ньому – свято народного духу. А згадаємо як починається "Майська ніч..." –

"Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Вдивіться в неї".

Уже півтора століття читачі любуються персонажами "Сорочинського ярмарку". В цей час М. В. Гоголь – викладач одної із кафедр Петербурзького університету – повен літературних задумів.

В 1835 р. буди надруковані його дві книги – "Миргород" і "Арабески".

Ідеал художника виражається в повісті "Тарас Бульба", в повісті, де оспівана духовна висота особистості і народу, що прагне національної і соціальної свободи.

В 1842 році світ познайомився з третім томом зібраних творів М. Гоголя – циклом петербурзьких повістей. Одну за одною створює М. Гоголь свої п’єси і повісті: "Каяття", "Ніс", "Старосвітські поміщики", "Шинель". Але ці твори не вичерпують художній спадок М. В. Гоголя. Він автор геніальної комедії "Ревізор" та монументальної епопеї "Мертві душі". Створення цих творів є істинний подвиг письменника. Вони створили цілу епоху в художньому пізнанні життя.

Психологічна глибина, створених в них реалістичних типів, естетична неповторність гоголівських творів, історичний оптимізм письменника відносно майбутнього Росії, - все це є великим вкладом в духовне життя народу.

Цими шедеврами мистецтва Гоголь увійшов в світову літературу, і його ім’я стало в один ряд з такими іменами, як Сервантес, Мольєр, Шекспір, Гете, Бальзак, Діккенс і т. д.

Помер М. В. Гоголь в 1852 р.

В усьому світі зараз надзвичайно широкий інтерес до творчості М. В. Гоголя. Виходять з друку його книги, ставлять на сцені його п’єси, знімають кінофільми за мотивами його творів.

В неповторній єдності комічного і трагічного був виражений гуманістичний пафос Гоголя. Відкривши світу "всю Русь" перш за все її смішні і трагічні, драматичні сторони, - Гоголь створив книги, що є оригінальним відкриттям в художній літературі.

2. Романтичний період в творчості М. В. Гоголя: наслідування, пошуки, новації.

Романтика Гоголя виявляється в самому ході події його повістей, особливо в тих щасливих розв'язках деяких його сюжетів, коли молодь всупереч обставинам дуже легко досягає перемоги в своєму прагненні до щастя.

Подібно тому як Пушкін в романтичний період зображав в особі черкесів і циганів «вольний», «дивний народ» поза соціальними суперечностями його життя, так само тепер свій «дивний» народ зображає і романтик Гоголь в образах українських селян. Подібно до Пушкіна, він по-своєму бореться з «неволею задушливих міст» свого часу, протиставляючи їй романтично-вольне народне життя.

Проте і в своєму романтичному змісті гоголівські «Вечора» мають безперечне пізнавальне значення. Та сторона, яка так перебільшено зображена в деяких з них, все ж таки існувала в народному житті навіть за часів кріпацтва. Не дивлячись на всі труднощі, народ не вироджувався морально, не «почив духовно навіки», він створював пісні, не тільки «подібні стогону», але і такі, в яких виражалися завзятість і розмах його життя, його прагнення на щастя і волі, – застава того, що він ще «прокинеться, сповнений сил». Прекрасним підтвердженням цьому служать українські народні пісні, такі численні, такі багаті образністю, такі повні, у більшій своїй частині сповнені оптимізму і бадьорості, глибини і широти поетичних переживань.

Цю важливу сторону народного життя і відобразив Гоголь романтично в своїх ранніх повістях, затьмаривши при цьому другорядних вигадників подібних повістей і декілька передбачивши у пресі Пушкіна з його казками. Більшою мірою це відноситься, звичайно, до повістей пізнішім по хронології своїх сюжетів, що зображують Україну другої половини XVIII ст. і початку ХІХ ст. Саме їх, поза сумнівом, і мав на увазі Пушкін, коли писав потім в першій книжці «Сучасника»: «Читате­ли наши, конечно, помнят впечатление, произведённое над ними появлением «Вечеров на хуторе»: все обрадо­вались этому живому описанию племени, поющего и пля­шущего, этим свежим картинам малороссийской приро­ды, этой весёлости, простодушной и вместе лукавой».

Великий російський критик В.Г. Белінський також відзначив переважно світлу романтичну сторону «Вечорів». «Это были, — писав він, — поэтические очерки Малороссии, очерки, полные жизни и очарования. Всё, что может иметь природа пре­красного, сельская жизнь простолюдинов обольститель­ного, всё, что народ может иметь оригинального, типи­ческого, всё это радужными цветами блестит в этих пер­вых поэтических грёзах г. Гоголя»¹¹.

Дві наступні збірки – «Арабески» і «Миргород» (1835) – дали підставу Белінському виявити в Гоголя прекрасний талант, незвичайний, сильний і високий, віднести його твори до найвидатніших явищ в нашій літературі, вже тоді на повний голос оголосити Гоголя поетом у високому ступені, «главою літератури, главою поетів», що ставав на місце, залишене Пушкіним.

Почавши, за визначенням Белінського, поетичний терен Гоголя його живописні «Вечори» були породженням легкої, світлої юнацької фантазії, в них звучали веселі пісні на бенкеті ще незвіданого життя, сяяли «образи світлі, як травнева ніч його Малоросії, радісні, як звучний сміх його Оксани, пустотливі, як затії невгомонних парубків, товаришів молодецького Льовка, задумливі, як ясноока панна-утоплениця, добродушно-глузливі, як вічно весела юність».

Але наступні твори Гоголя дали всі підстави для висновку Белінського про те, що цей великий поет і художник відрізняється від усіх «оповідачів» (Белінський не включав в цей ряд Пушкіна, який вже здійснив круг своєї художньої діяльності), що нікого не можна назвати поетом з більшою упевненістю і нітрохи не замислюючись, як Гоголя, що він вже давно дивиться на життя поглядом глибоким, пронизливим і сумно-важливим.

Белінський науково обґрунтовано, справедливо і переконливо розкрив характер, визначив головні риси повістей Гоголя – простоту вигадки, народність, довершену істину життя, оригінальність і комічне одушевлення, завжди переможне глибоке відчуттям смутку, навіяним життям, дійсністю.

Цикл повістей «Миргород» і повісті «Шинель», «Портрет», що стали зразками істинно поетичного епосу, вже сучасна Гоголю і подальша прогресивна літературна критика по соціальному значенню, естетичному втіленню законно поставила в один ряд з вершинними його творами – «Ревізором» і «Мертвими душами».

3. Збірник українських повістей "Вечори на хуторі поблизу Диканьки": літературні і фольклорні джерела, зображення народу, гумор і сатира.

Читаючи "Вечора на хуторі біля Диканьки, ми стаємо свідками живих картин українського народного побуту, виконаного руху, що іскриться радості. В "Сорочинской ярмаркенарисована увлекательнейшая картина шумною, наповненою масою різноманітних звуків, що грає яскравими фарбами ярмарку. "От щира веселість, щира, невимушена, без манірності, без манірності. А місцями яка поезія! Яка чутливість!- писав Пушкін після прочитання "Вечорів. Але, щоб показати щире життя народу, мало дати подання про навколишню природу й основні прояви його побуту. Теперішній художник, письменник обов'язково розкриє почуття, своєрідні характери людей, так, як зробив це Гоголь. Майстерність молодого письменника дозволило йому створити целую галерею яскравих, що запам'ятовуються образів, у яких угадуються характерні національні риси. Задум циклу повістей про Україну виник у М. В. Гоголя, мабуть, в 1829 році. До цього часу відносяться його листи до рідних з проханням повідомляти "про звичаї малоросіян". Надсилаються йому відомості заносилися Гоголем у зошит записів "Книга всякої всячини" і потім використовувалися в його повістях.

Робота над "Вечорами" тривала протягом декількох років. Спочатку з'явилася перша книга повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки, видані Пасічником Рудим Паньком", а потім вийшла друга частина.

Книга Гоголя отримала високу оцінку А. С. Пушкіна, що зробила вплив на перші критичні відгуки про "Вечорах". Пушкін писав видавцеві "Літературних додатків до" Російського інваліду ":" Зараз прочитав "Вечори біля Диканьки". Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без манірності. А місцями яка поезія! Яка чутливість! Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не схаменулася. Вітаю публіку з істинно веселою книгою, а автору сердечно бажаю подальших успіхів. Заради Бога, візьміть його бік, якщо журналісти, за своїм звичаєм, нападуть на непристойність його виразів, на дурний тон і інш. ".

Гумор і поетичність повістей Гоголя були відзначені Пушкіним і в рецензії в "Современнике" на друге видання "Вечорів": "Всі зраділи цьому живому опису племені співаючого та скакав, цим свіжим картинок малоросійської природи, цієї веселості, простодушної і разом лукавою. Як дивувались ми російській книзі, яка змусила нас сміятися, ми, не сміявся з часів Фонвізіна! Ми так були вдячні молодому автору, що охоче пробачили йому нерівність і неправильність його стилю, незв'язність і неправдоподібність деяких оповідань... "

В. Г. Бєлінський у своїх відгуках незмінно відзначав художність, веселість і народність "Вечорів на хуторі біля Диканьки". У "Літературних мріях" він писав: "Г-н Гоголь, так мило прикинувшись Пасічником, належить до числа незвичайних талантів. Кому невідомі його" Вечори на хуторі поблизу Диканьки "? Скільки в них дотепності, веселості, поезії і народності!"

У статті "Про російську повість і повісті п. Гоголя" Бєлінський знову повернувся до оцінки "Вечорів": "Це були поетичні нариси Малоросії, нариси, повні життя і чарівності. Все, що може мати природа прекрасного, сільське життя простолюдинів звабливого, все, що народ може мати оригінального, типового, все це райдужними квітами блищить в цих перших поетичних мріях р. Гоголя. Це була поезія юна, свіжа, запашна, розкішна, чарівна, як поцілунок любові ".

Ознайомившись з "Арабески" і "Миргородом", Бєлінський заговорив про реалізм як відмітний характер творчості Гоголя. Бєлінський вказував, що крктіка неправильно звернула увагу читачів тільки на гумор Гоголя, не торкнувшись його реалізму. Він писав, що в гоголівських "Вечорах на хуторі", у повістях "Невський проспект", "Портрет", "Тарас Бульба" смішне перемішано з серйозним, сумним, прекрасним і високим. Комізм аж ніяк не є панівна і перевішувати стихія таланту Гоголя. Його талант полягає в дивовижній вірності зображення життя в його невловимо-різноманітних проявах. Не можна бачити в творах Гоголя один комізм, одне смішне...

Реалізм "Вечорів на хуторі біля Диканьки" відзначений Бєлінським і пізніше: "Поет як би сам милується створеними ним оригіналами. Одначе ці оригінали не його вигадка, вони смішні не з його примхи; поет суворо вірний в них дійсності. І тому будь-яку особу говорить і діє у нього в сфері свого побуту, свого характеру і тієї обставини, під впливом якого воно перебуває. І жодна з них не засуджується: поет математично вірний дійсності і часто малює комічні риси, без жодної претензії смішити, але тільки вірячи своєму інстинкту, своєму такту дійсності ". Нагадаємо, що збірник “Вечори на хуторі біля Диканьки” має дві частини, кожна з яких складається з чотирьох повістей і має окрему передмову. Саме на сторінках передмов і знайомимося з гостинним хазяїном вечорниць, збирачем цікавих історій та їх уявним видавцем – пасічником Рудим Паньком. Значення цього персонажа для розуміння авторського задуму дуже важливе, адже він виконує роль ідейно-композиційного центру всього циклу.

Цікавим є зауваження дослідника XIX ст. А. Маркевича, який наголошує на певній автобіографічності образу Рудого Панька: “Рудый – по-малорусски значит рыжий [...], существуетюношеский портрет Гоголя, на котором ясно видно, что волоси Гоголя в юности имели золотис-то-рыжеватый оттенок, какой можно назвать руднм. [...] Что такое Панько? Если укакого-нибудьАфанасия (по-малорусски Панаса) єсть сыновья, то по отче-ству они будут зваться Афанасьевичами (Панасовичами), а дети их (как принято на Украине) будут носить заменяющее фамилию прозвище Панасенка, а по со-кращению- Панька.

Гоголь именно был таким Панасенком, или Паньком, ибо отец его назывался Василием Афанасьевичем. Таким образом, псевдоним “Рудый Панько” равно-силен прозвищу: Рыжий Афанасьев, под которым и можно было подразумевать самого Гоголя”. Сучасний учений В. Звиняцьковський, аналізуючи образ пасічника, зазначає, що Панько лише коментатор, який з автором утворює єдине ціле (Гоголь і є Панько)

Пасічник Панько – знаний вигадник. Свою витіювату розповідь він веде з веселими жартами та іронічною усмішкою, постійно звертаючись до читача. У такій манері написано обидві передмови. На думку С. Машинського, попри свою закінченість і самостійність, передмови мають безпосередній стосунок до того, що йтиме за ними: “Передмови визначають ідейну і художню тональність усіх восьми повістей, їх побутову і мовну достовірність”

Вивчення циклу повістей збірника, зокрема передмов до нього, доцільно організувати з використанням навчально-ігрово? діяльності. Цей вибір пояснюється не тільки значними психолого-педагогічними можливостями ігрової діяльності, а й насамперед специфікою твору, його ігровою природою.

М. Гоголь вважав збірник світлим і святковим та порівнював його з грою, із величезним ярмарком нестримних почуттів, де злі пристрасті вгамовуються світлими, радість долає горе, а сміх, веселощі й натхнення перемагають смуток і зневіру. Згодом видатний представник російської літературознавчої науки М. Бахтін зазначатиме, що суттю й духом свята, яке підносило буденність праці та життя, розкривало справжній характер людей, загострювало їхні почуття, робило неможливе можливим,була гра.

Тема свята, гри та веселощів визначає сюжет, образи й тон оповіді. Гра у повістях Гоголя – це святкування, витівки, жарти, переодягання, містифікації, підміни, розпізнавання тощо. Так, парубки в його повісті “Майська ніч, або Утоплена” пояснюють, що життя поза грою -марудне, що не робити “штук” – це все одно, що загубити люльку чи шапку; що без них люди позбуваються своєї козацької вдачі, волі та мрії про рай.

Створюючи низку образів оповідачів у передмовах до збірки, письменник також удається до прийому гри. “Граючись” з ними за допомогою Рудого Панька, він навіть “втрачає” одного з них, що підсилює таємничість оповіді та сприяє вираженню авторської думки.

Наявність у циклі повістей двох світів: з одного боку, об’єктивного, буденного,реального і суб’єктивного, чарівно-фантастичного, ірреального – з іншого, визначає основоположний принцип циклу. У творах Гоголя ці протилежні світи постійно переплітаються й взаємодіють. Двоплановість композиції збірки на гадує синтез практичної й умовної поведінки, що є характерною ознакою ігрової діяльності.

Тому, плануючи роботу над читанням творів Гоголя, словесник має, з’ясувавши основні інтонації гоголівського тексту, звернути на них увагу учнів. Оскільки текст передмов учні читали вдома, добре знають їхній зміст та вже орієнтуються у виборі інтонації, то на етапі сприйняття художнього твору можна-їм запропонувати такі ігрові завдання: “Повтори щойно прочитане”, “Що буде далі?”, “З’ясуй інтонацію”. Для успішного виконання поставлених завдань необхідно створити ігрову атмосферу. Читаючи текст, вчитель повільно пересувається по класу, і учень, біля якого він зупиниться, відповідатиме на одне із трьох запитань. Тож клас має не тільки уважно стежити за текстом, а ще й боковим зором спостерігати за вчителем. Подібні ігрові прийоми активізують увагу учнів, розвивають пам’ять, удосконалюють навички читання, сприяють розумінню прочитаного тощо.

Читання передмови, яка є своєрідним діалогом між пасічником і уявним читачем, логічно продовжити бесідою, в якій учень від імені Рудого Панька ставитиме класу запитання за змістом прочитаного. Виконання завдань від імені літературного персонажа має ознаки рольової гри, що дає учневі змогу стати у позицію автора передмови, сприяє глибшому розумінню ідеї художнього твору, розвиває творчу уяву, активізує увагу до деталей тексту, допомагає простежити особливості стилю письменника і створити на уроці творчу атмосферу.

Підсумовуючи бесіду, учитель має наголосити, що Пасічник Рудий Панько виступає водночас і оповідачем, і вигаданим видавцем повістей, і гостинним хазяїном вечорниць, чиї гості розповідають різні історії. Рудий Панько нічого не вигадує, він лише “видає” повісті, у яких відображається світогляд українського народу. Самому пасічнику належать тільки дві передмови і два вступи (до повістей “Вечір проти Івана Купала”і”Іван Федорович Шпонька та його тітонька”), а обіцянка читачам представити власну історію так і залишається невиконаною. Але заслуга “видавця” полягає утому, що він зібрав усі історії і помістив їх у збірнику в певній послідовності. Його образ – важливий компонент художньої структури “Вечорів…”, що об’єднує в одне ціле дві частини циклу.

Працюючи над передмовою, вони помітять її особливості і за допомогою бесіди з’ясують, що розповіді Рудого Панька відрізняються від традиційних передмов. Так, утворі пасічника відсутн вступні відомості про автора, сюжет та героїв літературного твору Пропонуючи написати передмову до твору, вчитель нагадає, що мета передмови – зацікавити твором, залучити до читання. Тож учням потрібно буде дібрати цікаві факти з біографії та творчого життя письменника, вірші або висловлювання про нашого славного земляка, пояснити певні відомості культурологічного характеру, тобто подбати проте, щоб передмова була не тільки змістовною, а й привертала увагу читача, націлювала на прочитання збірника.

Виконання різних ролей (читача, видавця або співрозмовника, автора власної передмови)у запропонованих ігрових ситуаціях дає учневі можливість побачити літературний твір із різних боків, що сприятиме глибокому розумінню художніх особливостей передмов, стилю письменника й авторської думки.