Модернізація системи профільних органів державної влади в інформаційній сфері.

Тут можливі поміркована або радикальна стратегії дій. За умов застосування першої відбудеть-

ся оптимізація діяльності чинних установ у спосіб чіткого розмежування сфер регулювання,

балансування обов’язків та повноваження установ, визначення механізму координування та

органу, що відповідатиме за цю діяльність. За умов застосування другої стратегії буде створе-

ний єдиний окремий орган, що опікуватиметься всім комплексом питань інформаційної сфери.

Перспективність такого підходу обумовлена тим, що у зв’язку з виникненням цифрових техноло-

гій та Інтернету відбувається конвергенція різних форматів медіа на єдиній технологічній плат-

формі, а їхні власники намагаються диверсифікувати свої ресурси та охопити якомога ширший

їх спектр. На користь цієї стратегії свідчить і міжнародний досвід: у Великої Британії відбулося__об’єднання п’яти установ в Управління комунікаціями, в Німеччині функціонує Федеральне ві-

домство преси та інформації, в Ізраїлі – Міністерство пропаганди;

• ефективніше державне регулювання приватного сектору ЗМІ, насамперед у сфері теле-

радіомовлення. Тут необхідним є системне залучення комерційних мовників до виконання акту-

альних завдань розвитку сфери, спрямування їх діяльності на утвердження загальнонаціональ-

них інтересів за допомогою законодавчих обмежень та інших нормативно-правових важелів, а

також квот, пільг, державних замовлень тощо;

• запровадження дуальної системи аудіовізуальних ЗМІ, тобто налагодження громадської

противаги приватним медіа у вигляді Суспільного мовлення (СМ). Необхідно, проте, зважати,

що створення повноцінного сектору СМ об’єктивно є тривалим завданням і проектом, і лише

поодиноким країнам світу вдалося справді ефективно реалізувати його. Виходячи з цього фак-

ту, а також зі здебільшого негативного досвіду країн пострадянського простору та Центрально-

Східної Європи щодо зазначеного питання, доцільно запропонувати іншу короткострокову стра-

тегію – реформування, модернізація та розширення державного сектору телерадіомовлен-

ня як перша фаза створення національного Суспільного мовника;

• налагодження системи виробництва та поширення національного медійного продук-

ту. Нещодавно було зроблено надзвичайно важливий крок у цьому напрямі – Верховна Рада

України у лютому поточного року прийняла закон № 1909–VI «Про внесення змін до Закону

України «Про кінематографію» та інших законів України щодо підтримки виробництва націо-

нальних фільмів». Попри низку проблемних положень, у цьому акті широко врахований відпо-

відний світовий досвід і передбачено: бюджетне підтримання виробництва національного про-

дукту, податкові пільги виробникам і інвесторам фільмів, податкове стимулювання українського

дублювання фільмів, державне підтримання національного виробника кіноплівки й відеоносіїв.

Але варто підкреслити, що це лише перший крок у формуванні системи підтримання національ-

ного кіно, що закладає нормативний фундамент для неї;

• оптимізація зв’язків органів державної влади з громадськістю. На часі створення єдиної

системи таких зв’язків. Запровадження її як інструменту обов’язкового й активного інформування

громадян про свою діяльність і забезпечення чіткого правового режиму інформації як передумова

реального доступу до неї у сукупності розв’язують важливу проблему забезпечення інформаційної

відкритості влади, що є одним із ключових індикаторів демократичності влади. Окрім інституцій-

ного виміру процесу, уваги потребує його змістовне наповнення, яке доцільно здійснювати, спи-

раючись на стандарт управління якістю ДСТУ ISO 9001–2001. Відповідно до стандарту в окремих

органах державної виконавчої влади Україні вже розроблено та запроваджено методики процесів

«Консультації з громадськістю», «Інформування громадськості» та «Вивчення очікувань та задо-

воленості споживачів». Методики є достатньою мірою апробованими та доведеними до рівня ал-

горитмів, що робить доцільним їх поширення на всю систему органів державної влади;

• поліпшення та забезпечення позитивного міжнародного іміджу України (інформаційно-

комунікаційні аспекти). У нормативній площині необхідною є модернізація відповідної зако-

нодавчої бази. Зокрема, доцільно розглянути можливість розроблення Національної стратегії

іміджевої політики, розгорнутої на інструментальному рівні в комплекс узгоджених між собою

заходів за такими фундаментальними напрямами:

1) підтримання інформаційного паритету (налагодження постійного, комплексного, багато-

канального, на всіх рівнях – від еліт до громадськості, постачання потрібної інформації про

країну, з одного боку, та менеджмент медіа-повідомлень, системне відстеження та блокування/

нейтралізація спрямованих проти України інформаційних кампаній, дезінформації, некоректної,

шкідливої інформації – з іншого);

2) налагодження взаємовигідної співпраці з діаспорою щодо популяризації України та

українців, лобіювання їх інтересів в інших країнах та на міжнародній арені;

3) подальше розширення й розвиток мережі українських культурно-інформаційних центрів

у складі закордонних дипломатичних установ України, національної системи глобального збору та

поширення інформації (кореспондентські мережі, представництва інформаційних агенцій тощо);

4) формування позитивного інвестиційного й туристичного іміджу.

В усіх цих напрямах ключовою є роль медіа-супроводу, а держава має взяти на себе роль