Створення колоніальної системи

Першими країнами, що захопили заморської землі, були Іспанія і Португалія, що вже в 1494 році домовилися про розділ світу. Усі території, що виявилися на захід від меридіана, що проходив через середину Атлантичного океану, були оголошені іспанськими, а до сходу — португальськими. І протягом XVI століття сформувалися колоніальні імперії цих країн.

Португальська експансія, що поширилася на острови Атлантичного океану, Південно-Східну Африку, острови Індійського океану (насамперед Цейлон), Індію, Малаккський півострів, Китай, проходила по методу «крапкової» колонізації. Це означало, що португальці засновували на узбережжях тих чи інших країн військово-торгові крапки — факторії, де велася торгівля з тубільцями і відкіля вивозилися товари в Європу. Така система пояснювалася тим, що Португалія — невелика країна і їй не вистачало засобів і людей для проведення суцільної колонізації.

Але до 1580 року сама Португалія була захоплена іспанським королем Пилипом II, і всі португальські колонії перейшли до Іспанії. Через 60 років, у 1640 році, Португалія звільнилася від іспанського панування, але повернути свої азіатські володіння вже не змогла. До 1661 року португальськими залишалися лише кілька невеликих прибережних колоній в Індії і Китаї (Гоа, Макао й ін.).

Закріплення Іспанії в Центральній і Південній Америці в основному завершилося до середини XVI століття, коли конкістадори порівняно швидко захопили величезні території в Мексиці, Перу й інших країнах з розташованими там вогнищами древніх цивілізацій (ацтеків, інків, майя й ін.). Завойовники були нещадні до індіанців, що ще не знали вогнепальної зброї. Вони захоплювали і знищували місцевих правителів, грабували незліченні багатства храмів і палаців, за безцінь скуповували пряності, тканини, перли, цукор, коштовні породи дерева й ін. Усе це везли в Європу, де продавали в різних країнах. Прибутковість від цих операції складала 300—400%, а часом і всі 800%.

Колонізація іспанцями американських земель проводилася шляхом використання примусової праці величезних мас місцевого населення, що зганяли на рудники, плантації цукрового очерету і тютюну. Якщо індіанці не погоджувалися там працювати, їх просто знищували цілими селищами. Наприклад, на острові Ямайка за першу половину XVI століття загинуло більш 50 тис. місцевих жителів. У Перу і Чилі в другій половині XVI століття кількість індіанців скоротилося в п'ять разів — з 1,5 млн. до 300 тис. чоловік. Така політика привела до того, що через кілька десятиліть в Америці стала відчуватися різка недостача робочих рук і колонізатори стали привозити рабів з Африки. Чорношкірі африканці були більш витривалими, і вони стали основною робочою силою в іспанських колоніях.

Работоргівля виявилася дуже прибутковою справою: в Африці рабів можна було купити дуже дешево, споюючи племінних вождів і обдаровуючи їх дрібничками, а в Америці продати в 20-30 разів дорожче. Часом рабів в Африці і зовсім не купували, а захоплювали силою, занурювали на корабель і везли в Америку. Щорічно в іспанські колонії надходило приблизно 6—8 тис. чорношкірих невільників.

Нові океанські торгові шляхи підсилили позиції Голландії, Англії і Франції у світовій торгівлі, оскільки вони вже мали морський флот. Так, наприклад, раби з Африки в Америку доставлялися не самими іспанцями, а голландськими, англійськими, французькими купцями на їх кораблях. При цьому фактично відбувався перерозподіл між усіма європейськими країнами доходів, що одержували іспанці і португальці від своїх колоній. Ведучі європейські держави не гребували і піратською діяльністю в Карибському морі й Атлантиці. Пірати грабували іспанські і португальські кораблі, що перевозили в Європу з колоній золото і срібло, перекачуючи багатство в усі країни Європи.

Слід зазначити, що розквіт економіки Іспанії і Португалії за рахунок колоній був недовгим. Королівська влада і феодали не зуміли скористатися отриманим багатством, що було пущено в основному на покупку предметів розкоші, будівництво величезних замків, утримання пишного королівського двору, нескінченні війни в різних країнах. Золото і срібло ішло з цих країн безвісти, у той час як Англія, Франція і Голландія використовували отримані кошти на розвиток промисловості, будівництво флоту, відкриття нових земель, створення власних колоніальних імперій.

2.2. "Революція цін"

Не менш важливим наслідком Великих географічних відкриттів була так звана революція цін, тобто надзвичайно стрімке зростання цін у Європі протягом XVI століття як на сільськогосподарські, так і на промислові товари. Відомо, що до цього ціни в основному були стабільними і мінялися лише під впливом війн чи стихійних лих. Правда, у другій половині XV століття в Європі став спостерігатися деякий ріст цін, зв'язаний з тим, що серед міського населення постійно збільшувався попит на сільськогосподарську продукцію, а кількість монет у обігу зростала повільно. Але, починаючи з 1530-х років і до кінця XVI століття, ціни в Європі стали рости дуже швидко, причому в різних країнах нерівномірно. Так, до 1601 року ціни в Іспанії підвищилися в 4,5 рази, в Англії — у 4 рази, у Франції — у 2,5 рази, в Італії і Німеччині — у 2 рази. Слід зазначити, що ціни на сільськогосподарську продукцію виросли в набагато більшому ступені, чим на промислові товари.

Така різка зміна цін була зв'язаною з надходженням у Європу величезної кількості дорогоцінних металів, захоплених у нових землях. Так, загальний обсяг золота в Європі збільшився протягом XVI століття більш ніж у два рази, а срібла — більш ніж у три рази.

Але «революція цін» була викликана не просто збільшенням потоку грошових металів, але і тим, що вони діставалися європейцям майже безкоштовно за рахунок експлуатації рабів у колоніях, а то і шляхом звичайних грабежів. Умови ж виробництва всіх інших товарів у цілому залишалися колишніми, тому за ту саме кількість товарів у XVI столітті приходилося віддавати набагато більше грошей, чим у попередній період.

Наслідки "революції цін" в Європі:

У XVI столітті через загальний ріст цін, викликаного «революцією цін», почалося знецінення фіксованих грошових оброків, а це сприяло збіднінню дворянства, зниженню ефективності феодальних маєтків.

Подорожчання продукції аграрного сектора привело до збільшення орендної плати, тобто відбувся розрив між феодальною рентою й орендною платою. Постало питання про скасування селян-власників, що були традиційним елементом феодалізму. Особливо швидко цей процес відбувався в Англії, де «нові дворяни» стали рішуче очищати маєтку від селянських наділів (тобто проводити обгородження).

Наслідки «революції цін» позначилися на економіці всіх європейських країн. В Іспанії в силу великого стрибка цін виробництво багатьох товарів стало настільки дорогим, що вони втратили свою конкурентоспроможність у міжнародній торгівлі. Це привело, у свою чергу, до глибокого занепаду промисловості і торгівлі Іспанії. У той же час «революція цін» зміцнила міжнародне становище Голландії, оскільки голландські купці одержували великі прибутки від посередницької торгівлі.

Ріст цін викликав і інші наслідки в економіці деяких європейських країн: з одного боку, знизилася реальна заробітна плата, а з іншого боку - значно збільшився промисловий прибуток. Так, якщо ціни на товари народного споживання в Англії в XVI столітті виросли на 155%, то грошова оплата праці найманих робітників — лише на 30%.