Короткий зміст основних тем

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

дисципліни «Економічна думка в України»

		Кількість годин
№.	Тема	Лекц.	Практ.	Інд. роб.	Сам. роб.	Всього
	Соціально-економічна думка з Київської Русі до завершального формування української народності	0,5		0,5
	Економічні ідеї в період козачинни	0,5		0,5
	Економічні і соціально-політичні погляди Я.Козельського і Г.Сковороди	0,5	0,5	0,5		3,5
	Економічні проблеми в період підготовки і завершення реформи 1861 року	0,5		0,5
	Ліберально-буржуазна і революційна-демократична економічна думка	0,5	0,5	0,5		3,5
	Представники ліберального народництва в Україні	0,5		0,5
	Розвиток української політичної економії. Основні представники	1,0	0,5	0,5
	Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період	1,0		0,5
	Сучасна економічна думка в Україні	1,0	0,5			2,5
Всього

 

Форма контролю —залік

 

АНОТАЦІЯ

дисципліни «ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ»

 

Вирішення завдань національного відродження України, становлення її як незалежної, економічно розвинутої держави неможливі без глибокого вивчення й осмислення історичної спадщини українського народу.

Особливо актуальною нині стає проблема дослідження історії економічної думки в Україні. Адже кардинальне оновлення та розвиток економічної теорії (а відповідно й практики господарювання) багато в чому залежить від знання історії та врахування її уроків.

Введення в навчальний процес вищої економічної освіти з історії української суспільно-економічної думки має стати одним з відчутних кроків на шляху подалання становища, що склалось у викладанні гуманітарних наук загалом та економічних зокрема.

 

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСНОВНИХ ТЕМ

з дисципліни «ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ»

 

Тема 1. Соціально-економічна думка з Київської Русі до завершального формування української народності

«Руська правда» (початок XI століття) є першим кодексом законів Давньоруської держави, який містить відомості про економічне впорядкування держави:

- власність - речі, худоба, земля непідвладна нікому, крім власника;

- відробіткова рента - прибуток з володіння землею;

- відсоток - прибуток з позички, грошової або речової, довго- чи короткочасної;

- карбування золотої й срібної монети є необхідним для створення єдиної грошової системи;

- гривня - як міра вартості, засіб обігу, скарби, а також засіб платежу (позички й заробітна плата).

Руська правда на кілька сот років випередила аналогичні західноєвропейські кодекси законів.

«Повість врем’янних літ» багатогранний твір Нестора Літописця, в якому він рішуче протестував проти свавілля князів, феодальних міжусобиць, вказував на їхні катастрофічні наслідки для політичного і економічного життя країни. Це пристрасний заклик до об’єднання зусиль для відсічі зростаючий небезпеці як внутрішній, так і зовнішній, для відновлення цілосності Давньоруської держави.

«Ізборник Святослава» один із пам’яток раннього середньовіччя складений церковним служителем Іоаном (1076 р.). Автор «Ізборніка» звертається до князів, закликаючи їх дотримуватися в усьому міри, виявляти здоровий розум, увічливість у повсякденних відносинах з підлеглими. Жорстоке пригноблення убогих, нестримне збагачення за рахунок їхніх страждань він оголошує злочином. Також Іоан звертається до робітників, вказуючи їм, що працю треба любити всією душею як свій святий обов’язок, як джерело всякого добра.

«Ізборник Святослава» - помітне явище в розвитку суспільно-економічної думки Київської Русі. Цей твір написаний яскраво і емоційно і став одним з найпоширеніших у Русі творів.

«Слово» - цей твір є загальною картиною феодального ладу. Автор щиро вірив у творчу силу слова, освіти. Поширення останньої, особливо серед верхніх верств суспільства, здатне змінити дійсність, покінчити зі злом, несправедливістю. Твір спрямований проти боярської знаті - великих землевласників, котрі прагнуть обмежити владу князя. Данило виражав інтереси «молодших» дружинників, які добивалися у князя земель, селян тощо. Однак значення «Слова» виходить далеко за межі цих вузькостанових інтересів. Виступаючи проти засилля великої землевласницької знаті - бояр, Данило водночас піддав нищівній критиці й деякі негативні соціальні явища існуючого суспільства. Так, він гостро засуджує надмірне багатство, яке, на його думку, досягається за рахунок пограбування інших.

Магдербурське право. З XIV ст. На території України починає діяти Магдербурське право, котре являло собою звід постанов, що затверджували певне самоврядування міст. Відповідно до Магдербурського права у варіанті для міст, що перебували під безпосередньою юрисдикцією польського короля або великого князя литовського, ці міста не вносили платежів за міські землі. Міщани звільнялися від повинностей на користь феодалів і сплачували лише державний податок із торгівлі і ремесла. Вони мали право використовувати для потреб міста грошові збори, встановленні міським правлінням, мали значні привілеї в галузі організації та регламентування стаціонарної торгівлі, ярмарків і ремесел.

Литовський статут (XV ст.)значно зміцнив феодальні порядки, закріпив за магнатами й шляхтою одержані ними привілеї, сприяв дальшій консолідації шляхетського стану, з одного боку, й остаточному закріпаченню селян, з іншого.

Литовський статус обмежував владу великого князя на користь вельмож-магнатів; оформив перехід умовних володінь у спадкові; підтвердив звільнення шляхетськів маєтків від загально-державних повинностей; заборонив королю роздачу земель та інших пожалувань іноземцям. Статут проголошував замкнутий характер щляхетського стану: «простих людей не маємо право ставити вище шляхти».

 

Тема 2. Економічні ідеї в період козаччини

Меркантилістичні елементи притаманні економічній політиці Богдана Хмельницького (ХVI ст.).

В економічній політиці Богдана Хмельницького притаманні такі приорітети, які спрямовані на розвиток вітчизняної промисловості, в тому числі мануфактурної, обробної. Вживалися також заходи для охорони міських ремесел і цехової їх організації. Не меньша увага приділялася розвитку внутрішньої торгівлі. Видавалися укази й універсали про охорону купецьких прав. Зміцнювалися також економічні зв’язки з іншими країнами. З метою залучення в Україну іноземних купців Богдан Хмельницький звільнив їх від оплати ввізних і вивізних мит, надавав інші різні пільги. Великого значення в своїй економічній політиці Хмельницький надавав укладанню довгострокових торгівельних угод. Меркантилістичні елементи притаманні економічній політиці Богдана Хмельницького:

1) активне втручання державної влади в економічне життя країни;

2) заохочення вивозу товарів і обмеження водночас вивозу коштовностей;

3) встановлення захисних мит;

4) пільги місцевим підприємцям і купцям.

Царизм здійснював обмеження самоврядування Лівобережжя України, що було прямим наслідком посилення феодально-кріпосницького й національного гніту в усій країні. Російський уряд запровадив в Україні режим терору й військової окупації та політику найактивнішого втручання в усі ділянки українського життя. Українська держава, за час царату, впала під наступом краще мілітарно й економічно зорганізованої Московщини. Але все те, що український нарід створив за недовгий час самостійного життя, не пропало, а залишилось у спадщину дальшим поколінням. Свідомість національної окремішності, прив’язання до рідної землі, цінування волі та індивідуального розвитку, пошана до громадського авторитету, лицарськість, глибока культурність, - це надбання, з якими українське громадянство ввійшло в XIX сторіччя.

Суспільно-економічні погляди Ф. Прокоповича (1681-1736). Дбаючи про всебічне зміцнення феодального ладу, Ф. Прокопович разом із цим був прихильником певного пом’якшення соціальних суперечностей. При цьому головний засіб зглажування соціальних антагонізмів і зростання «загального добробуту» він вбачав у розвитку господарства, поширенні досягнень науки, створенні сучасної промисловості, шляхів сполучення, розвитку освіти.

Найважливішим обо’язком уряду, на думку Ф. Прокоповича, мала бути турбота про мир із сусідами, розвиток економіки й культури країни, про її майбутнє.

Меркантилістичні погляди Ф. Прокоповича заключалися у прихильності до активного господарського й торгового балансу. Він вважав, щоб досягти такого балансу можна лише шляхом безперервного розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, засобів і шляхів сполучення, тощо а також удосконаленням системи державних органів управління. Він підтримував реформи Петра 1, вважав їх необхідними для поліпшення господарювання. Ф. Прокопович відстоював також необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише в тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.

Таким чином, на його думку, розвинута економіка - це найкраща запорука «загального добробуту», а головне - припинення невдоволення й протесту пригноблених, закріпачених низів.

Козацькі старшини Григорій Гребянк і Самійло Величко. У першій половині XVIII ст. в міру поширення феодальних відносин на Лівобережжі і в країні загалом, спотерігається тенденція у поглядах козацьких старшин і шляхетства до прихильного ставлення, щодо відновлення й поширення кріпосного права. Одним із основних засобів досягнення цієї мети вони вважали офіційне зрівняння урядом того часної еліти в правах із російським дворянством.

Мета основного твору козацького старшини Григорія Гребянки - довести право козацької старшини на дворянські права, на повне зрівняння з «благородним» російським дворянством. Для вирішення поставленої мети Гребянк займався генеологією козацьких верхів із давнього часу, він запевняв, що козацькі старшини походять з аристократичного стародавнього роду.

Другим ідеологом козацьких верхів був Самійло Величко. Економічні погляди С. Величко були близькими до поглядів Григорія Гребянки. Так само негативно він ставився до антифеодальної боротьби народних мас, вимагав негайного зрівняння козацької старшини і шляхетства в правах з російським дворянством, посилаючись при цьому на «історичне право».

 

Тема 3. Економічні і соціально-політичні погляди

Я. Козельського і Г. Сковороди

Я. Козельський (1729-1795) - ідеолог антифеодальної опозиції, один із перших в Україні аналізував економічні категорії сучасного суспільства. Він торкнувся, зокрема, проблем простого й розширеного відтворення, теорії грошей, вартості, прибутку, кредиту, праці, капіталу тощо. Я. Козельський приділяв багато уваги питанням народонаселення. Він критикує кріпосників, які вказували на те, що бідність і злидні трудящих породжені їхньою надмірною плодючістю, і, щоб поліпшити скрутне становище мас, пропонували зменшити кількість людей. Він казав: «Це правило добре хіба для коней, а не для людей...». Для нього праця - джерело всіх багатств суспільства.

Ідеал Козельського - суспільство трудівників, рівних як щодо міри праці, так і щодо міри споживання. Якщо не буде насильної праці та злиднів, з одного боку, неробства, розкошів і зневаги до праці, з другого, то суспільство може жити «в достатку й без злиднів». При цьому робочий день не буде надто тривалим (восьмигодинний робочий день).

Продуктивнисть праці, по Козельському, з’являється при підвищенні матеріальної зацікавленності.

Нормальною формою взаємовідносин між людьми, тобто між товаровиробниками, є, на його думку, обмін товарами.

Джерелом вартості - «багатства» - він проголошував будь яку працю: «Потрібно знати, що не золото й срібло, а працьовитість складає багатство народів».

Г. Сковорода (1722-1794). Центральне місце в поглядах Г. Сковороди займала людина, суспільне життя, боротьба за щастя людей. Він критикував церковників, багатіїв і чиновників, їх державну політику, яка знаходилась в стані розладу. Вирішення цієї проблеми Г. Сковорода бачив не в насильному усуненні правителів і їх системи управління, а в самопізнанні, доброчесності й праці. Він вбачав щастя людини не в багатстві а в праці. Праця - основа всього суспільного життя, початок і кінець радості людини й суспільства. У критиці феодального суспільства, користолюбства, багатства, тиранії й усіх інших пороків, йому властивих, Г. Сковорода стояв на реалістичних позициях. Його критика для свого часу була глибокою за змістом, гнівною та бичуючою.

Тема 4. Економічні проблеми в період підготовки і звершення реформи 1861 року

«Кирило-Мефодіївське товариство» (1846-1847) проголосило необхідність знищення кріпосництва та царизму і об’єднання слов’янських народів на демократичній основі. Ідея скасування кріпосництва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства. В товаристві утворилося два напрями: революційно-демократичний (Т. Шевченко, М. Савич і ін.) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров і ін.)

В.К. Каразін(1773-1842) був активним реформатором, розробляв проекти реформ різних сфер суспільного життя, а також державних перетворень. Він виступав за перетворення абсолютної монархії на конституційну. Каразін передав частину землі у власність селянам, на якій впроваджується не примусова праця, а вільнонайманна.

В.К. Каразін розробляє проекти шляхів господарського розвитку країни в цілому. Він виступає з вимогою інтенсифікації землеробства, вдосконалення способів обробітку землі, вдосконалення сільськогосподарської техніки. Його думки тяжіють до розуміння необхідності розвитку промисловості капіталістичним шляхом.

А.О. Скальковський (1808-1898). Основною його економічною працею є «Досвід статистичного опису Новоросійського краю». Праця містить величезний матеріал про процеси економічного розвитку півдня України, який свідчить про кризу феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин.

Основне завдання економічної політики А.О. Скальковський вбачав у сприянні всебічному розвитку продуктивних сил, що служило б перетворенню півдня України в «житницю Європи». Він виступає за наділення землею селян, при цьому пропонує виділити селянам досить щедрий наділ (10-15 десятин), щоб запобігти їх відходу в інші місця і забезпечити робочою силою поміщицькі господарства. За цю землю селяни повинні були довічно платити поміщикові або відробляти.

Прогресивний характер мали пропозиції А.О. Скальковського щодо розвитку промисловості, шляхів сполучення, широкого освоєння природних ресурсів краю.

Д.П. Журавський (1810-1856). У своїй праці «Статистичний опис Київської губернії» Д.П. Журавський дав глибокий і всебічний аналіз феодально-кріпосницької системи країни. Він аналізує основні ланки сільськогосподарського виробництва: поміщицьке і селянське господарства. Досліджуючи поміщицьке господарство, Д.П. Журавський робить висновок про його неефективність, зростання заборгованості, занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво з підприємтсвом, застосовували, по суті, ринковий механізм господарювання. Він стояв на засадах заміни кріпосницької праці на вільнонайману, це сприятиме підвищенню продуктивності праці.

Д.П. Журавський є палким прихильником розвитку ринкових відносин і в сільському господарстві, і в промисловості. Він аналізує розвиток промисловості, товарно-грошових відносин, зростання внутрішнього ринку, зовнішньої торгівлі.

Д.М. Струков. В своїх працях («Досвід викладу найголовніших умов успішного сільського господарства», «Про земельне володіння і користування») Д.М. Струков ставить за мету з’ясувати умови успішного функціонування сільського господарства, показати перспективи його розвитку. Перш за все слід зазначити, що ці умови він не пов’язував з покращенням техніки, агротехніки тощо. Основною умовою успішного розвитку сільського господарства він називає вільну працю і забезпечену власність. Тобто мова йде про заміну феодальних відносин, ринковими (капіталістичними).

Виступаючи з критикою феодальних відносин, Д.М. Струков розумів, що подальший розвіток сільського господарства не може відбутися на базі поміщицького господарства. Для переходу до нової системи, писав Д.М. Струков, необхідним є «інший порядок, для якого потрібні капітали і уміння», чого бракує поміщицькому господарству.

Критикуючи поміщицьке землеволодіння, Д.М. Струков не закликає до його ліквідації, а пропонує здійснювати його реорганізацію. Він вважає за доцільне роздробити поміщицькі землі шляхом продажу частини землі або передачі її у довгострокову оренду і створення господарств типу фермерських. Д.М. Струков посилається на досвід організації сільського господарства на півдні України, де господарства колоністів і десятинників, що наближались зо формою до капіталістичних ферм, досягли за короткий срок значних успіхів. Саме на півдні України, вважав він, перехід до нових форм господарювання буде полегшений, оскільки тут ще доскасування кріпосного права застосовувалась вільнонаймана праця.

Не відкидав Д.М. Струков можливості перебудови аграрних відносин на базі селянського господарства, яке вважав здатним нагромаджувати капітал, що категорично заперечували дворянські ліберали. Пропозиція щодо роздріблення поміщицьких земель, визнання звільненого від кріпосництва селянського господарства як одного із факторів перебудови аграрних відносин зовсім не означає, що Д.М. Струков був прихильником дрібного виробництва. Як буржуазний ідеолог він виступає проти монополії поміщицького землеволодіння і вважає можливим і раціональним існування різних за розмірами господарств. Посилаючи на досвід Заходу, він підкреслював, що там існують ферми, що мають і велику, і малу кількість землі. Д.М. Струков висловлював думку, що масштаб господарств повинен визначити розмір землеволодіння, а не навпаки.

Вважаючи необхідним перебудову всього ладу «земельних розпорядків» у Росії, Д.М. Струков виступає і проти общинного землеволодіння. У звільненні селян від опіки общин він вбачав одну з умов розвитку самостійного селянського господарства.

Отже, у вирішенні аграрного питання Д.М. Струков виступає як буржуазний ліберал, його вимоги зводяться до усунення перешкод у нагромадженні капіталу, вільної конкуренції, тобто розвитку ринкових відносин.

 

Тема 5. Ліберально-буржуазна і революційно-демократична економічна думка

а) Ліберально-буржуазна економічна думка

Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Його заслуга у розвитку української ідеї. Він - палкий прихильник возз’єднання українських ідей - виступає за розвиток національної культури, проти насильницької русифікації, за право українського народу користуватись рідною мовою.

Причину важкого економічного становища селянства М.Драгоманов вбачав у суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пиятство і ледарство селян. Пиятство, пивав він, «головним чином є наслідок тих причин, які зумовлюють горе, злість і т.п.». Він вказує, що розвиток ринкової економіки сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний прогрес, негативною характерною особливістю ринкової економіки він вважає кризи, безробіття і т.і. М.Драгоманов був палким прихильником приватної власності, також вказував на необхідність домагання підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці.

Під соціалізмом (громадівством) він розумів такий спосіб виробництва, в якому фабрики, заводи й продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва - сільським громадам. Але на його думку, соціалізм це справа далекого майбутнього.

 

б) Революційна-демократична економічна думка

Сергій Подолинський (1850-1891). Відзначаючи прогресивність поступального розвитку людського суспільства, С. Подолинський підкреслює прогресивність капіталізму порівняно з феодалізмом. Він аналізує суперечності між працею і капіталом, між зростанням багатства підприємців й зубожінням трудящих мас. «Корінь зла» капіталістичного способу виробництва С. Подолинський бачить у привласненні капіталістами продукту неоплаченої праці робітників і на цій основі робить висновок про необхідність знищення капіталізму.

С. Подолинський був популяризатором економічного вчення К.Маркса. Він зрозумів, що головне в економічному вченні К.Маркса - теорія додаткової вартості.

Іван Франко (1856-1916) велику увагу приділяв дослідженню економіки Галичини, становищу селянства і робітничого класу.

Причину соціальної нерівності, експлуатації трудящих І.Франко бачив у існуванні приватної власності. Тому він вважав, що першою обов’язковою умовою для знищення експлуатації є ліквідація приватної власності й встановлення суспільної власності на землю і всі засоби виробництва. І.Франко не був видатним теоретиком у галузі політичної економії, він скоріше був популяризатор економічної теорії К.Маркса. Він високо оцінює марксиську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. Аналізуючи економічні категорії, він звертає увагу на такі, як: товар, гроші, капітал, рента тощо.

Людська праця є мірою вартості товарів. Цю ідею І.Франко використовує для критики капіталістичного способу виробництва як екслуататорського. Капіталістичне виробництво І.Франко правильно розумів як виробництво, засноване на найманій праці. Для розкриття механізму капіталістичної експлуатації він використовує елементи вчення К.Маркса про додаткову вартість.

Як палкий захисник інтересів селянства і рабітничого класу, що народжується, він бореться проти соціального гноблення за встановлення справедливого суспільного ладу. І.Франко визнає неминучість перемоги соціалізму. Шляхи переходу до соціалізму він пов’язував з еволюційним поступом, хоч і не заперечував революційних змін.

В. Навроцький (1847-1882). Він є першим дослідником економіки Галичини. Найбільшу увагу В. Навроцький приділяє аграрному питанню, тому аналізуючи їх він розкриває процес еволюції земельної власності. Цей процес, за його словами, спричинив консолідацію земельних площ у руках великих земельних магнатів і роздрібнення селянської земельної власності.

У статті «П’янство в Галичині» та ін., В. Навроцький гостро критикував монополію шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв, вказував негативні наслідки цього, особливо на становище селян. Він обурено реагує на спроби шляхти споювати селянство. Також він вказував негативні наслідки високих податків, які були впровадженні багатіями на селі.

В. Навроцький був добре обізнаний з політичною економією Заходу. Однак у своїх працях він не ставить завдання теоретичної розробки проблем політичної економії, а широко використовує економічні категорії, аналізуючи економічну ситуацію в Галичині, становище трудового народу. Він - прихильник трудової теорії вартості. Вартість, за його словами, створюється людською працею. Саме з позицій трудової теорії вартості В. Навроцький досліджує проблеми експлуатації, продуктивності праці тощо.

О.Терлицький (1850-1902). Найголовніше питання, яке турбувало О.Терлицького було аграрне. Вирішити його можливо лише революційним шляхом. В умовах існуючого ладу він пропонував створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.

О.Терлицький у своїх працях пише про панування приватного капіталу, анархію виробництва, конкуренцію, безробіття, цікавиться проблемами заробітної плати. З аналізу становища робітничого класу в умовах капіталізму, він робить висновок, що поліпшити своє становище робітники можуть лише покладаючись на самих себе, «на свою власну силу». Майбутнє суспільства О.Терлицький пов’язує з соціалізмом.

М.Павлик (1853-1915) критикує капіталізм, змальовує капіталістичну експлуатацію й характеризує існуючий лад як несправедливий. Головну увагу в своїх працях він приділяє вирішенню питання про усунення експлуатації та побудову майбутнього суспільства, яке він пов’язує з соціалізмом. Постійно, у своїх працях, використовує основні положення з «Капіталу» К.Маркса. Основу майбутнього соціалістичного суспільства, на думку М.Павлика, буде становити колективна власність громадян і колективне господарювання. Перехід до соціалістичного ладу він вважав можливим здійснити еволюційним шляхом, хоч і не заперечував революційної боротьби.

 

Тема 6. Представники ліберального народництва в Україні

Ліберально-народницький напрям суспільно-економічної думки виникає в Україні вже 70-ті роки. Його представники були пов’язані з революційним народництвом, співчували йому, проте не ставили питання про селянську революцію. Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому дрібне виробництво селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного виробництва вони надавали різним формам кооперації.

П.Червінський (1849-1931) трактує процес історичного розвитку і зокрема проблему майбутнього Росії, спираючись на положення історичного матеріалізму. У розвитку людського суспільства він виділяє чотири типи народного господарства:

- патріархальне;

- рабське;

- кріпосне;

- товарне.

Перші три типи господарства він об’єднує одним терміном - особисте господарство, в якому продукт не виходить за його межі, тобто йдеться про натуральне господарство. П.Червінський ідеалізує натуральне господарство й протиставляє йому товарне, якому властива протилежнисть інтересів між покупцями та продавцями як товарів, так і робочої сили. Отже, в працях П.Червінського в основному мова йде про товарне і капіталістичне виробництво.

В.Варзар (1851-1940) докладно аналізує проблеми оренди в Чернігівській губернії, де переважала оренда посередницька. Він викриває грабіжницький характер аренди, коли оплата перевищувала часом дохід на землі. Велику увагу В.Варзар приділяє розвитку кустарного виробництва. Він не ідеалізує його, не вважає народним, як це робили народники. Описуючи кустарну промисловість у Чернігівській губернії, він констатує наявність різних економічних одиниць щодо розмірів виробництва, майнового становища кустарів. Отже він ставить і вирішує питання про необхідність дослідження економічних типів господарств, а не оперує лише середніми характеристиками.

О.Русов (1847-1915) поділяв точку зору В.Варзара, тобто їх погляди були подібними. Він був обізнаний із вченням К.Маркса. Проте він був противником марксизму, називав його «легковажним» рухом, а самі теорії абстрактними, під які припасовуються факти реального життя. О.Русов був противником революційних перетворень державного ладу й великі надії, щодо цього покладав на земство.

Микола Левитський (1859-1936). Як і інші ліберальні народники, Микола Левитський виступає з критикою капіталізму. Ця критика носила однобічний характер. Він пише про тяжке становище трудящих, їх економічне і політичне безправ’я, моральний занепад тощо. Критикуючи капіталізм, М.Левитський не бачив його історично прогресивної ролі. Він увійшов в історію суспільної думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, який розробив численні проекти, розраховані на розвиток дрібного виробництва, і намагався втілити їх у життя. Він виступає прихильником створення різних форм кооперації, артілей, сільськогосподарських виставок, надання дешевого кредиту дрібним виробникам тощо.

Тихон Осадчий (1866-1945). У своїх працях Т.Осадчий відзначає як наявність сприятливих умов для розвитку капіталізму в Україні, так і розгортання самого процесу капіталістичного розвитку. Цей розвиток він називав неминучим і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як ліберальний народник, Т.Осадчий називає цей процес «вкрай небажаним». Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників.

Основний наголос Т.Осадчий робить на необхідності зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального господарства. Будучи переконаним в можливості його ефективного функціонування в існуючих умовах, він особисто здійснює кілька спроб організації такого господарства. Проте вони не виправдали утопічних сподівань Т.Осадчого.

 

Тема 7. Розвиток української політичної економії. Основні представники

Тихон Степанов(1795-1847). У своїх наукових працях і лекціях Т.Степанов широко і творчо використовує надбання світової науки в галузі політичної економії. В двотомній праці «Записки про політичну економію» та інших роботах він аналізує такі питання, як предмет політичної економії, суть і джерела багатства, продуктивні і не продуктивні класи, продуктивну і непродуктивну працю, суспільний поділ праці, відношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, заробітну плату, прибуток, ренту, процент, кредит, національний доход тощо. Ці економічні категорії співзвучні з визначеннями А.Сміта і Д.Рікардо.

Іван Вернадський (1821-1884). Основні його праці: «Курс політичної економії», «Проспект політичної економії».

Завдання політичної економії полягає в тому, писав він, щоб відкрити «природні закони виробництва», але такими законами для нього є лише закон товарного виробництва. Економічні закони, за Вернадським, є природними законами виробництва, що:

1) довічні й не потребують втручання влади;

2) виявляються всюди, де є праця та обмін;

3) вступають у протидію з протекціонізмом.

Виходячи з цього можна впевнено сказати, що І.Вернадський в своїх економічних поглядах стояв на позиціях «leissez faire».

Капітали мають кілька особливих властивостей:

-з’єднують виробничі сили;

-розподіляють працю;

-утворюють машинне виробництво.

Праця також має кілька характеристик:

-є головним та єдиним джерелом багатства;

-обумовлює відношення людей до речей та людини до людини.

Споживча вартість - визначена спожитими рисами товару. Вартість - визначена працею.

Іван Вернадський виступав проти соціалізму. Ідеї соціалізму він вважав помилковими.

А. Антонович питання цінності називає основним у політичній економії, від розв’язання якого залежать інші питання науки. На основі критичного аналізу різних теорій цінності А.Антонович намагається дати їй своє визначення, яке б врахувало виробництво, розподіл і споживання. За основу своєї теорії цінності він бере теорію трьох факторів виробництва Сея, яку намагається поєднати з теорією К.Маркса. Виходячи з цього, А.Антонович визначає цінність як уречевлений суспільно необхідний час дії трьох факторів: природи, праці й капіталу.

М. Коссовський також аналізував теорії цінності. Він досить докладно і критично аналізував існуючі теорії цінності, підкреслюючи, що для вирішення питання про цінність необхідно користуватися правильним, діалектичним методом, як це робив К.Маркс. Однак даний метод не є у нього загальним методом пізнання, а лише однією з методологічних засад. Джерелом цінності М. Коссовський називав працю, витрачену на виробництво товару. Дане положення, вважав він, становить поворотний пункт в історії економічної думки.

М. Коссовський виступав проти економістів, які вважали, що цінність визначається співвідношенням попиту й пропозиції. Він вказував на суперечність тверджень і тих економістів, які основою цінності вважали працю та корисність. На його думку ці категорії не можна змішувати, бо вони є абсолютно різними. М. Коссовський виступав прихильником і захисником теорії трудової цінності, аналізував цю теорію, надавав їй великого значення в перебудові соціально-економічних відносин.

М. Коссовський відзначає існування нерівноправності у відносинах між працею і капіталом. Він виступає за рівномірний розподіл сили в суспільстві, що створить можливість для повної реалізації закону трудової вартості. Цього, на думку М. Коссовського, вимагають інтереси більшості.

М. Зібер, як коментатор і популяризатор економічного вчення К.Маркса, показує суперечності капіталістичного виробництва й привертає до них увагу читачів, глибоко аналізує питання про розвиток машинного виробництва при капіталізмі і про його вплив на становище робітничого класу. Деякі місця «Капіталу» він просто переказує.

Михайло Туган-Барановський - всесвітньо відомий вчений, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем у галузі економічних знань. Один лише перелік його праць і тих питань, розробкою яких він займався і в дослідженні яких досяг світового визнання, зайняло б багато сторінок. Він народився в заможній дворянській сім’ї в Харківській губернії. Закінчив у 1889 році фізико-математичний і екстерном - юридичний факультети Харківського університету.

Туган-Барановський критично проаналізував теорії ринку та криз, що існували, та високо оцінив теоретичні засади «теорії реалізації» Сея, за якою пропозиція породжує попит.

Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа виробництва полягає у продуктивних силах людства і аж ніяк не у розмірах його споживання». Великого значення у проблемі відтворення він надавав виробничому споживанню. Він писав, що «попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх меж розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує».

В основу своєї теорії він бере ідею про зв’язок промислових коливань з періодичним зростанням основного капіталу. Саме ця ідея була високо оцінена американським економістом Е.Хансеном. М. Туган-Барановський розглядає проблему криз з точки зору аналізу економічних коливань, руху «Економічної активності». Він аналізує фактори, що зумовлюють економічну активність. Не обмежуючись аналізом самих факторів, М. Туган-Барановський звертає увагу на виявлення головного внутрішнього рушія «Економічних активностей» і робить висновок, що таким рушієм є рух інвестицій. Він першим сформулював основний закон, що лежить в основі інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва (за кейнсіанською термінологією - «капітальні блага»), викликає мультиплікаційний процес усіх елементів економічної активності.

М. Туган-Барановський підкреслює анархічний характер капіталістичного виробництва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів між різними сферами їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «в сфері нагромадження і витрачення суспільного капіталу» при порушенні пропорційності в його розподілі між різними сферами застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правільний їх розподіл, хоча б лише в галузях, що виготовляють капітальні блага, на думку М. Туган-Барановський, відкриває можливість безмежного розширення капіталістичного виробництва.

Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановський мала величезний вплив на розвиток буржуазної політичної економії. На його праці не лише посилаються численні західноєвропейські й американські економісти, а й розвивають його ідеї. Досить прихильно поставився до теорії М. Туган-Барановський Дж. Кейнс. Зокрема він майже повністю сприйняв основні положення ідеї М. Туган-Барановського «збереження - інвестиції» як головної рушійної сили руху економічних активностей.

Загальновизнаним у світовій політекономічній літературі є внесок М. Туган-Барановський і в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та інших.

 

 

Тема 8. Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період

 

Для післяжовтневого розвитку економічної теорії в Україні характерні тіж риси, що й для загальнорадянської економічної думки. Це розквіт з 20-х років до 30-х років, занепад з 30-х до 60-х, короткий період відродження в 60-ті та криза 70-80-х і знову період відродження, що розпочинається у другій половині 80-х років.

В 20-х роках в Україні, де розвиток економічної науки відображав цивілізаційні особливості національної економіки (зокрема це проявилось в організації селянського господарства, якому не була притаманна «общинність» і яке спиралось на приватний інтерес), ленінська програма побудови державного соціалізму не знаходить підтримки.

Особливо це стосуєтьсмя аграрної її частини. Більшовицька аграрна реформа передбачала зрівняльний переділ земель з передачею їх селянам з тим, щоб вони негайно утворили комуни, кооперативні форми. Ці ідеї пропагувались Я.Гамарником, В.Чубарем, Д.Мануїльським, О.Шліхтером, Я.Яковлевим.

В робітничих колах така програма також знаходила розуміння. Але ряд партій, серед них УСДРП, виступали проти більшовицької консепції. Лідери соціал-демократичної партії В.Винниченко, В.Садовський, І.Лизанівський, а також лідери «боротьбистів» В.Блакитний, А.Шумських та ін. Вважали, що для соціалістичних перетворень не прийшов час - не створене виробництво, яке могло б забезпечити умови соціалістичного розподілу.

З 30-х років змістом наукових праць стає доведення переваг економічної політики, що будується за «класовим принципом». Прикладний аналіз спрямовується на розробку принципів нормування та регулювання цін, податкової політики, формування фінансово-кредитної системи.

Всі ці дослідження були проникнуті ідеями планування, директивності, централізму. Вони виключали принципи саморегулювання, хоча визнавали існування товарно-грошових відносин.

Науковці, що пропагували ці ідеї, відносили до розряду «офіційних» і вони завжди могли розраховувати на визнання, оскільки їхні ідеї не розходилися з основними ідеологічними постулатами. До них можна віднести таких, як В.Чубар, О.Шліхтер, В.Введенський, Т.Жигалко та ін.

Роботи цих економістів майже нічим не відрізнялись за спрямуванням, але все ж містили наукові положення щодо визначення принципів соціалістичного планування (серед яких - балансовий метод), планового ціноутворення, планового товарообігу (особливо в частині побудови економіко-математичних моделей), кредитного планування та ін.

Певних успіхів було досягнуто в теоретичних розробках підходів до впровадження господарського розрахунку на державних підприємтвах. І хоча автори відстоювали тезу про необхідність товарно-грошових відносин тільки як обліково-розрахункових чинників планування, деякі їх узагальнення свідчили, що насправді на меті малось використання їх як регуляторів у виробничій сфері.

Відродження економічних наук в Україні, припадає на 60-ті роки так званої «політичної відлиги». Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених І.Лукінова, Ю.Пахомова, В.Корнієнка, І.Ястремського та інших, в яких йдеться про зміну підходів до визначення ролі політичної економії в соціально-економічних перетвореннях, про шляхи вирішення проблем політичної економії.

В роботах цього періоду розробляються засади впровадження господарського розрахунку, йдеться про місце та роль товарно-грошових відносин в економічному розвитку.

Однак період піднесення знову повертається до вихідних ідеологічних рубежів - одвічні проблеми політичної економії соціалізму тепер розглядаються в контексті «розвинутого соціалізму».

Та навіть у цих межах дослідження ведеться у взаємозв’язку з продуктивними силами та надбудовою, що дає змогу проаналізувати інші, не лише класові фактори суспільного розвитку.

З’являється багато фундаментальних праць, в яких характеризуються проблеми розвитку економічного механізму, теоретично розробляються підходи до використання ринкових форм в умовах соціалізму. Відомі українські автори В.Корнієнко, Ю.Пахомов, В.Черняк, А.Чухно звертаються до проблем загальносуспільного розвитку.

Слід визначити, що в цей час з’являються праці з «історії економічної думки», де аналіз її розвитку ведеться не лише з позицій критики, а й позитивного вкладу.

На кінець 80-х - початок 90-х років у працях Ю.Пахомова, В.Черняка, А.Чухно, В. Логвіненко, О.Гоша та інших проводиться ідея про необхідність дослідження проблем соціалістичної власності з точки зору її економічної доцільності та ефективності. Таким чином, у цей період починають формуватися засади сучасної концепції суспільного розвитку.

Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки тільки розпочинається. Її ставлення до процесів, що відбуваються, ще не визначене. Але вже зараз в економічній літературі панує плюралізм поглядів, який сприяє розвитку науки. Тільки на цьому шляху може відбутись відродження теоріїї, що стане основою економічної політики.