Експериментальні проекти В. М. Бехтерева

В. М. Бехтерев (1857-1927), відомий російський психіатр і психолог, багато зробив для розвитку експериментальної психології в Росії. Він здобув освіту у Петербурзькій медико-хірургічній академії. В той час (70-ті роки XIX ст.) це був один із видатних наукових і навчальних закладів, в якому працювали такі відомі вчені, як хімік О. П. Бородін, лікар М.І. Пирогов, фізіолог І. М. Сеченов. Під час навчання в академії В. М. Бехтерев зацікавився психіатрією, з 1878 р. працював у клініці душевних та нервових захворювань. В 1881 р. він блискуче захистив дисертацію і отримав направлення від Петербурзької військово-медичної академії для роботи в лабораторіях найвидатніших європейських фізіологів і психіатрів. 1884 р. Бехтерев слухав курс лекцій Вундта та працював у його лабораторії, зустрічався з Е. Дюбуа-Раймоном, Ж. Шарко, Т. Мейнертом.

У 1885 р. Бехтерев очолив кафедру душевних захворювань у Казанському університеті й організував психофізіологічну лабораторію – першу в Росії психологічну науково-дослідницьку установу. Для проведення досліджень учений власноруч виготовив низку приладів: велику схематичну модель провідних шляхів головного і спинного мозку, пнемограф (апарат для запису дихальних рухів), рефлексограф (прилад для записів колінних рефлексів). У лабораторії проводились психометричні вимірювання людей, що страждали на нервові розлади, дослідження швидкості реакції у людей у різні періоди дня.

У 1893 р. учений переїхав до Петербурга, де очолив кафедру психіатрії у Військово-медичній академії. В цей час він приділяв велику увагу розвитку психології та її перетворенню на об'єктивну природничу науку. Згодом він опублікував праці, в яких обґрунтував основні принципи об'єктивної психології, якій вчений дав назву рефлексології. У 1907 р. В. М. Бехтерев створює Психоневрологічний інститут, на базі якого виникла ціла мережа науково-клінічних та дослідницьких закладів, зокрема, перший у Росії Педологічний інститут. Ці заклади продовжили свою роботу і після революції. Значний вплив на розвиток психології в Росії мала, зокрема, створена в 20-ті роки лабораторія індивідуальної та генетичної рефлексології, яку очолили учні Бехтерева В. М. М'ясищев та М. М. Щелованов. У 1918 р. вчений організував Державний інститут з вивчення мозку та психічної діяльності.

Бехтерев, розвиваючи свою об'єктивну психологію, не заперечував суб'єктивні методи дослідження психіки, наприклад, спостереження. Він пропонував нову термінологію, зокрема, ввів таке поняття, як рефлексологічний експеримент. Звісно, на теоретичному доробку вченого лежить відбиток часу, однак низка ідей не втратила свого значення. Бехтерев вважав проблему особистості однією з найважливіших у психології і був одним із небагатьох психологів початку XX ст., які трактували особистість як інтегративне ціле. Вчений вивчав

структуру особистості, першим запропонував поняття "індивід", "особистість", "індивідуальність" та визначив їх наближено до сучасного розуміння.

В. М. Бехтерев започаткував експериментальне вивчення хворих у клінічній психології і розробив низку конкретних методичних прийомів об'єктивного психологічного вивчення, серед яких словесний асоціативний експеримент, методика визначення та порівняння понять, коректурна проба, завдання для оцінки працездатності хворого тощо.

Коло наукових зацікавлень ученого надзвичайно широке: локалізація психічних функцій, гіпнотичні стани, колективна поведінка, способи корекції відхилень, він описав низку захворювань, встановив симптоми, які названо його ім'ям (постенцефалітичні симптоми Бехтерева, психотерапевтична тріада Бехтерева, побічні симптоми Бехтерева), створював лікувальні препарати (відома мікстура Бехтерева), підготував когорту видатних невропатологів та психіатрів. Учений був чудовим лікарем і вилікував за життя не один десяток тяжкохворих людей. Він опублікував понад тисячу праць, заснував більше 40 наукових закладів. Серед праць Бехтерева в контексті експериментальної психології не втратили свого значення і заслуговують на увагу сучасних дослідників "Об'єктивна психологія" (1904) та "Об'єктивне вивчення особистості" (1923).

Обставини загадкової смерті В. М. Бехтерева у грудні 1927 р. стали підставою для багатьох легенд. Одна з них стверджує, що вчений був навмисне отруєний НКВС після того, як він оглянув И. В. Сталіна і дійшов невтішного висновку про його психічне здоров'я. Інші версії пов'язують смерть дослідника з його науковою діяльністю та отриманими багатообіцяльними результатами досліджень соціальної поведінки і проблеми навіювання, зокрема, стану "гіпнотичної зачарованості". Існує також версія про участь ученого у створенні "психологічної зброї".

Бехтерев був піонером соціально-психологічного експерименту в Росії. Він провів низку досліджень із вивчення впливу навіювання на діяльність людини. Фактично він уперше експериментально виявив такі явища, як груповий тиск, конформізм, які пізніше почали вивчати в західній психології. Разом із М. М. Ланге вчений провів низку експериментальних досліджень групової діяльності, зокрема, феномена фасилітації (психологічних змін в умовах групи). Цей феномен вивчали В. Моде, Ф. Оллпорт. Однак експерименти В. М. Бехтерева повніше презентували групові ефекти і були результативнішими за аналогічні дослідження цих відомих психологів. Крім того, він працював у реальних групах, а не в умовах лабораторії. Дослідження проводились з 1918 по 1923 рр. Вчений з'ясував, як впливає група на психічні процеси, стани індивіда та які саме умови визначають, що результати групової діяльності переважають індивідуальні. Було проведено три серії досліджень, в яких учасники повинні були розв'язувати цілу низку проблем до і після групової дискусії. У першій серії їм показували картини великого формату із зображеннями тварин та предметів. Уважно розглянувши картину впродовж кількох секунд, досліджувані по пам'яті мали пригадати якомога більше деталей. Кожний член групи виконував завдання двічі: спочатку до групової дискусії, а потім разом з усіма після її закінчення. На основі порівняння результатів, отриманих до і після обговорень, робили висновок, який вплив здійснює група на психічні процеси та стани індивіда. У другій серії експериментів учасникам демонстрували набір сюжетно пов'язаних картинок, на яких була зображена сцена крадіжки підлітком яблук із саду та його затримання сторожем. Учасникам пропонували вирішити, якого покарання заслуговує підліток за свій вчинок. У третій серії учасники отримували завдання розробити проекти пам'ятників Некрасову, Достоєвському та Толстому. Порівнювалась якість проектів, запропонованих групою та індивідуально. Результати дослідження були такі:

1) спостережливість окремих учасників у групі зростає як у кількісному, так і в якісному плані;

2) групове рішення є компромісом індивідуальних рішень і в ньому зникають їхні крайнощі;

3) у виявленні помилок група набагато переважає окремого учасника;

4) група переважає окремого учасника в спостережливості, обсязі й міцності запам'ятовування матеріалу; 5) група, як правило, пропонує рішення, що більш справедливі в моральному плані, ніж індивідуальні;

6) групове рішення впливає позитивно на індивідуальні, збагачує, покращує та удосконалює їх;

7) особливо обдаровані особи в індивідуальній творчості переважають групу;

8) у цілому від спільної діяльності з іншими людина виграє.

Загальні висновки дослідження стверджували, що групова продуктивність є значно вищою, ніж дії окремих осіб; група більш спостережлива, її оцінки та сприйняття точніші, обсяг і продуктивність пам'яті групи набагато вищі, а дивергентність мислення проявляється більшою мірою. Дослідники переконували, що індивід, працюючи у групі, збагачується, набуває досвіду, який не міг би здобути поза групою. Бехтерев писав: "Індивідуальному розуму, щоб проявити себе, потрібна допомога колективу, тому що він творить для нього, винаходить те корисне, що потрібне колективу, збирає матеріал, який ще до того приготував колектив". Бехтерев вважав, що кращі результати в творчості досягаються у спільній діяльності при взаємодії індивідуального і колективного розуму.

Дослідження В. М. Бехтерева та М. М. Ланге є значним внеском у експериментальну психологію. Вони прості, ефектні, переконливі, в повному розумінні класичні. Виконані в післяреволюційній Росії, ці експерименти були на передньому краї розвитку світової психології.

Підсумовуючи наш огляд, можна дійти висновку: творення психології було результатом тривалих наукових пошуків. У 1879 р. Вундт створює першу в світі психологічну лабораторію та засновує Психологічний інститут. Роботи цієї лабораторії присвячені дослідженням зору, слуху, дотику, почуттю часу, швидкості реакції, процесам сприйняття, уваги. Лаври засновника психології та психологічного експериментування належать Вундту, хоча без діяльності таких учених, як Вебер, Гельмгольц, Фехнер, які зробили важливі відкриття, неможливо уявити виникнення психології, а Вундт не зміг би стати її основоположником як окремої самостійної науки.

За Г. Фехнером теж назавжди залишиться звання батька експериментальної психології, оскільки його відкриття відкрили дорогу для експериментальних досліджень. Вундт не здійснив таких значних наукових відкриттів, як його надзвичайно талановиті попередники, однак він цілеспрямовано сприяв формуванню психології як науки. Він почав свою діяльність тоді, коли головні ідеї для народження психології вже були сформульовані. Вчений об'єднав, доповнив, просував їх, його заслуга полягає в героїчному обстоюванні експериментування в психології.

Можна сказати, що засновниками експериментальної психології були інші вчені, а ЇЇ творцем був Вундт. Він цілеспрямовано творив її як незалежну нову науку. Вундт виступив "енергійним та рішучим провідником вже існуючих ідей, талановитим провідником закономірного". Ті сфери власних наукових інтересів, які Вундт визначив для себе вартими уваги, перетворились на теми психологічних досліджень психологів і є такими для психологів сучасності.

Загін першопрохідців був чималим (Вундт, Еббінгаус, Брентано, Штумпф, Тітченер, Бехтерев). Ці люди мали різні погляди і сперечались між собою, тим не менш, вони були талановитими, працьовитими та відданими ідеалам науки. Зусиллями багатьох інтелектуально незалежних людей психологія зі споглядальної науки, яка тлумачила властивості людської душі, перетворилася на справжню науку, в якій шляхом наукового експерименту досліджуються психічні особливості та поведінка людини.

Створювались методики, розроблялись прилади, виходили фундаментальні наукові праці, до проблеми наукового методу була прикута увага провідних інтелектуалів, дискусії щодо можливостей наукового методу в психології мали суспільний відгук. Настав час експериментальної психології.

Експеримент почав просуватись від простих елементарних процесів відчуття до вищих психічних процесів, до відкриття психологічної причинності, дістав широке використання в

різних галузях психології (загальній, віковій, соціальній, інженерній, психології особистості). Сучасні психологічні експерименти відзначаються методичною строгістю, за своєю простотою, досконалістю і точністю результатів вони не поступаються зрілим експериментальним наукам (фізиці, біології, хімії), як про це мріяли перші експериментатори. Дані психологічних досліджень виявляються практично цінними, змінюють сферу освіти, медицини, права, професійного відбору в сучасному суспільстві.