Оціально – історичне завдання лицарського роману

Ідеологічне обґрунтування феодального ладу 2) ідеалізація феодального монарха 3) створення і пропаганда військових, політичних, моральних та естетичних ідеалів феодального суспільства

Лицарський роман на перших порах відчуває на собі вплив героїчного епосу (віршована форма до 13 ст., потім з’являються монологи, в яких найчастіше аналізується душевний стан, і діалоги, які надають більшої динаміки сюжету.)

З’являється зображення зовнішності героїв (перші кроки до створення портрету героя), опис обстановки, в якій відбувається дія (опис будинків, костюмів, озброєння, тварин, одиноких предметів).

Художнєзначення лицарського роману – це перший крок до реаліст. зображення дійсності в літературі (відображення зовнішнього емоційного стану внутрішнього світу).

Лицарський роман розвивається в Пн. частині Франції десь у 12 столітті. Французькийлицарський роман розвивається бурхливо і на довгий час стає зразком.

Менестрелі – жонглери, які жили при дворах повних вельмож, а не мандрували світом. Вони служили певному вельможі, проживали в його замку. Були поетами, співцями, музикантами, виконавцями особистих доручень сеньйора і його дружини, читцями лицарського роману

Особливості лицарського роману

1) Наявність любовної тематики
2) велика кількість авантюр (пригод) і прагнення лицаря прославитися (герой іде на подвиг заради власних інтересів)
3) наявність фантастики (фантастичні герої, фантастичні елемент сюжету, гіперболізація)

Акцент переміщається у внутрішній світ. Це крок до індивідуалізації героя.

15. Античний цикл лицарських романів (романи про Александра Македонського та ін.).
Для класичної форми середньовічного роману не мали вирішального значення ні античний вплив у вигляді римського епосу, ні латинські переробки деяких грецьких епічних і квазіісторичних традицій. Цей вплив породив так званий «античний цикл», що становить тільки попередню фазу французького куртуазного роману. «Роман про Олександра» являє собою обробку латинського перекладу Псевдо-Каллісфена, «Роман про Трою» сходить до латинської обробки грецьких сказань Дареса і Діктіса, «Роман про Фіви» — до «Фіваїді»Стація, а «Роман про Енея» — до «Енеїди» Вергілія. (Передбачається, що остання тріада була створена при дворі Генріха II і його дружини, знаменитої Елеонори Аквітанської). У цих творах відчувається і вплив Овідія, особливо як автора «Мистецтва кохання». Паралельно були створені і невеликі повісті на сюжети Овідія про Нарциса, про Тісба. Таким чином, у той час як античний роман майже не використовував власне епічну традицію і рано емансипувалися від квазіісторичних оповідань, середньовічний французький роман почасти пішов по лінії романізації античного епосу. При цьому звернення до античного епосу корелювало з відштовхуванням від свого власного, національного епосу. У любовних епізодах римського епосу французьких середньовічних авторів приваблювало зображення трагічної пристрасті, яке дуже займало перших куртуазних оповідачів і було характерним для раннього етапу розвитку куртуазного роману. Сюди ж примикає «Роман про сім римських мудреців».

«Роман про Трою» Бенуа де Сент-Мора (XII століття), що не має нічого спільного з Іліадою, справив величезне враження на перейнятий лицарськими ідеалами суспільства і цілком підійшов до його смаків, що доводиться перекладами і переробками його, що з'явилися в Німеччині та Італії, пізніше — у Польщі та Сербії, а через їх посередництво — і в Київській Русі.

Те ж саме ми бачимо в іншому романі античного циклу — про Олександра Македонського, авторами якого були Ламберт-ле-Торт і Олександр де Берні; у цьому великому віршованому романі, що зображає фантастичні пригоди, героєм яких нібито був Олександр Великий, знаменитий завойовник цілком пройнятий лицарським духом, виявляє благородство душі, чисто християнські чесноти, галантність по відношенню до жінок. Освіта, отримана нібито ним в юному віці, збігається з тим, що у середні століття вважалося обов'язковим для людини з вищого кола. Але закоханим лицарем у провансальському стилі він все-таки не зображувався. Сказання про Олександра залучали широким географічним діапазоном його походів і екзотикою бачених ним країн (його завоювання сприймалися у відомому сенсі як прообраз хрестових походів), розмахом дерзань.

Твори античного циклу можна називати романами тільки умовно, з великою натяжкою. Це підготовча, вступна, синкретична (ще включає квазіісторичний елемент) стадія французького середньовічного роману.

Прозові переробки романів античного циклу в XIII столітті все більше підпорядковують легендарний матеріал історіографічним завданням. Ці книги втрачали романні риси, перетворюючись на белетризовану історію.

16. Романи бретонського циклу. Куртуазна обробка кельтських народних оповідей.