Українське національне відродження. «Руська трійця». Кирило-Мефодієвське товариство.

Семінар 7

Українське «довге» ХІХ ст.: політика і культура

План

Адміністративно-територіальний устрій та політична система українських земель у складі Російської і Австрійської (Австро-Угорської) імперій.

Українське національне відродження. «Руська трійця». Кирило-Мефодієвське товариство.

Університетська освіта і наука.

Класики української літератури, живопису, музики і театру.

Унаслідок ІІ(1793) і ІІІ(1795) поділів Речі Посполитої до складу Рос. Ім. увійшли Правобережна Укр й Зх. Волинь. До її терит були приєднані причорноморські степи, а в 1783р Крим. В складі Рос ім. виділились 4 вел регіони: Слобожанщина, Лівобережна Укр, Правобер. Укр, Південна Укр. Після поділів увійшли Київщина, Брацлавщина, Волинь. Існував поділ на намісництва, які були запроваджені в 1775р «Установлення про губернії». Усього на Рос ім. було утв 34 намісництва. Терит Укр входила до таких: Харкіського утв 1780р, Киїівського та Чернігівського утв 1781р, Катеринославського 1783р, Брацлавського, Подільського, Волинського утв 1793р, Вознесенського 1795р.

На чолі кожної адміністративної одиниці стояв намісник →здійснював урядові,військові справи та адміністративне, судове, поліційне і фінансове управління. Відповідно до царського указу 1796р «Про новий поділ держиви на губернії» були ств замість намісництв губернії. 1796 Лівоберж Укр орт назву Малоросійська губернія. 1802 р вона поділена на Чернігівську, Полтавську. Новоросійська губернія поділена на Таврійську, Катеринославську, Миколаївську(з 1803 отр назву Херсонська). Таким чином на поч ХІХ на теренах Укр що пердували під владою Рос імп існувало 9 губерній.

1815 до Рос ім. приєднані Холмщина і Підляшшя. У 20-30х рр. 19 ст формою держ праління стали генерал-губернаторства:Малоросійське, Київське, Новоросійсько-Бессарабське. Губернаторів призначав особисто цар. Губернатор спирався на губернське управління,до якого входили: віце-губернатор, радники, прокурор. Повіти ділилися на стани, очолювані поліцейськими приставами. Малоросійські губернатори: Куракін, Рєпін-Волконський→бажав процвітання Укр, прагнув відродити козацтво.

Не було адміністративної єдності і в українських землях, які знаходились у складі Австро-Угорської імперії. Східна Галичина була частиною "королівства Галіції і Лодомерії" із центром у Львові. "Королівство" поділялось на 12 округів (дистриктів). Буковина виступила окремим округом з центром у місті Чернівцях. Закарпаття адміністративно підпорядковувалось Угорському королівству. Його територія поділялась на чотири адміністративні одиниці – "Жупи". Керівникам – жупанам – належала вся повнота влади. На селі землевласники, управителі (посесори) та наглядачі (мандатори) забезпечували поліцейсько-судову владу. Політика Габсбургів була спрямована на поневолення українців, їх асиміляцію.

Українське національне відродження. «Руська трійця». Кирило-Мефодієвське товариство.

Збереження слов’янської ідентичності можливе через цілеспрямовану освіту і виховання, встановлену в межах національних держав.

У 30–х рр. XIX ст. у Львові Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький створили гурток, відомий в історії під назвою «Руська трійця». Усі вони були вихованцями Львівської семінарії За своїм характером «Руська трійця» була демократично–просвітительським гуртком, метою якого було перетворення народної мови на літературну.

У своїх творах «Трійця» звертала увагу на політичну історію, на докази самостійного політичного існування українського народу в минулому. Період від XIV до XVIII ст. на Україні, зокрема в Галичині, вона характеризувала як час утрати національної незалежності. Члени трійці вбачали в козацтві символ національно–визвольної боротьби народу. Вони першими вказали на соціально–національні причини руху опришків, показали, як свавілля польських панів спричиняло селянські виступи.

Кирило–Мефодіївське товариство виникло на початку 1840–х років у Києві як таємний гурток, створений групою студентів та молодих професорів. До товариства належали відомі українські діячі: М.Костомаров, Пантелеймон Куліш, М.Гулак–Артемовський, О.Навроцький, Панас Маркевич, В.Білозерський. Моральним авторитетом цього гуртка став Т.Шевченко. Свою основну мету гурток вбачав у боротьбі проти кріпацтва та за національне визволення українського народу.
У 1845 році цей гурток оформився в таємне товариство (братство) святого Кирила та Мефодія, яке займалося поширенням ідеї слов'янської спільності. Програму свого товариства братчики виклали у двох документах: «Книга буття українського народу» і «Статут слов'янського братства св. Кирила і Мефодія».
Автором «Книга буття українського народу» був Микола Костомаров. Програма складалася зі 109 положень релігійно–повчального та історико–публіцистичного характеру. Центральним місцем у програмному документі було поєднання християнських ідеалів з почуттям українського патріотизму.

Члени Кирило–Мефодіївського товариства стверджували, що саме Україні випала честь бути державним лідером у створенні федерації слов'янських народів.
У «Статуті слов'янського братства св. Кирила і Мефодія» були конкретизовані програмні цілі братчиків. Зокрема, ідеї рівноправності народів, держав і громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації, планувалися стратегічні завдання щодо виховання молоді тощо. у статуті визначались організаційні принципи діяльності товариства. Основною діяльністю братчиків була просвітительська. Вони видавали книги та журнали, створювали у селах школи для народу.
На початку квітня 1847 р. за доносом провокатора, студента Петрова, товариство було викрите. Проіснувало воно 14 місяців. Братчики були засуджені до різних термінів ув'язнення.