Організація роботи з науковою літературою

Кожному досліднику необхідно вміти шукати і добирати потрібну літературу для своєї роботи, тобто володіти знаннями основ бібліографії. Бібліографія має завдання інформувати читача про друковані видання, для цього складаються покажчики, каталоги, огляди тощо. Процес ознайомлення з літературними джерелами з теми, що цікавить, необхідно починати з довідкової літератури (універсальні й спеціальні енциклопедії, словники, довідники). Потім переглянути обліковорегістраційні видання органів НТІ та бібліографічні покажчики фундаментальних бібліотек.

Власна бібліографія з теми, що цікавить, складається на основі бібліотечних каталогів — покажчиків друкованих видань, які є в бібліотеці. Це набір карточок, у яких містяться дані про книги, журнали, статті тощо. У каталожну карточку заносять автора книги, заголовок, вид видання, місце видання, видавництво, рік видання, сторінки, на яких розміщена стаття. У карточці журнальної статті зазначають автора, заголовок, назву журналу, рік видання, том, номер випуску, кількість сторінок. У карточці газетної статті, крім автора й заголовка, наводять назву газети, рік, число й місяць. Під час посилання на документи й складання переліку джерел необхідно звертати увагу на розділові знаки між елементами бібліографічного опису й застосовувати їх лише так, як наведено у карточці.

Читацькі каталоги, які мають довідково-рекомендаційний характер, бувають трьох видів: абетковий, систематичний і алфавітно-предметний.

Абетковий каталог — каталог, в якому карточки розміщені за абеткою прізвищ авторів або заголовків тексту, якщо автора не зазначено. Завдяки цьому всі книги одного автора зібрані в одному місці.

Основним у бібліотеках є систематичний каталог, карточки в якому розміщені за галузями знань. Цей каталог дає змогу добирати літературу за певними галузями знань, причому з його допомогою можна поступово звужувати коло питань, що цікавлять дослідника. Каталог дозволяє також визначити книги, які є в бібліотеці з тієї чи іншої тематики, або уточнити автора і назву книги, якщо відомо тільки її зміст.

У систематичному каталозі бібліографічні дані зведені в систему знань на основі застосування спеціальної бібліотечної класифікації. Найчастіше використо­вується Універсальна десяткова класифікація. Ключем до систематичного каталогу є абетково-предметний каталог. У ньому за абеткою перераховуються назви галузей знань з певних питань і тем, за якими у відділах і підвідділах систематичного каталогу зібрана література, що є в бібліотеці.

Під час складання власної бібліографії з будь-якої проблеми необхідно уважно переглядати списки літератури, що вміщені в кінці книг, статей тощо, або літературу, вказану у виносках уже знайдених літературних джерел.

У процесі читання літератури на основі посилань і списків використаних праць визначаються нові джерела, тому потрібно постійно систематизувати матеріал, упорядковувати його відповідно до поставленої задачі.

Це можна виконати, наприклад, за допомогою картотеки, яка складається з карточок і розділювачів. Краще за все організувати три розділи: "Прочитати", "Виписати" і "Прочитано". Створення такої картотеки дозволяє по суті закласти основи майбутніх наукових публікацій. Однак, інформація, яка знаходиться у дібраній для вивчення літературі, інколи перевищує реальні потреби для певної роботи. Отже, з'являється необхідність попередньо виявляти все потрібне і відкидати зайве. Таким чином, закладаються елементи вибіркового читання (спочатку поверхневий перегляд джерела, ознайомлення з назвою його розділів і лише потім докладне вивчення обраного змісту).

Важливе значення для роботи з науковою літературою належить організації робочого місця. Перш за все, робоче місце та інструмент, яким людина працює, повинні бути зручними для неї. Це скорочує до мінімуму час початку роботи, з'являється умовний рефлекс на робоче місце. На робочому місці не повинні знаходитися предмети (об'єкти), які привертають увагу і відволікають від роботи. Бажано до початку роботи продумати й оцінити, що може бути потрібним у процесі її виконання, щоб потім не мати приводу переривати хід роботи. Опрацьовуючи літературні джерела, необхідно вміти правильно читати, розуміти та запам'ятовувати прочитане. Науковці визначили чотири основних способи опрацювання інформації під час читання — це читання по літерах, по складах, по словах (проглядається перший склад першого слова і перші літери другого слова, кінцева частина слова вгадується), за поняттями (з тексту вибираються лише окремі ключові слова). Потім синтезується думка, яка міститься в одному або декількох реченнях. Читання за поняттями характерне для людей, які мають певні навички, великий запас знань для розуміння матеріалу та добру пам'ять.

Для опанування складного тексту потрібно не лише бути уважним під час читання, мати знання і вміти їх застосовувати, а й володіти необхідними прийомами мислення. Один із них полягає у необхідності сприймати не окремі слова, а речення, чи навіть групи речень, тобто абзаци. При цьому застосовується так звана антиципація — суттєва здогадка. Швидко читаюча людина звичайно за декількома літерами вгадує слово, за декількома словами — фразу, за декількома фразами — зміст цілого абзацу.

Читання інформаційного матеріалу повинне закінчуватись запам'ятовуванням. Це процес пам'яті, в результаті якого відбувається закріплення нових знань шляхом пов'язування їх із засвоєними раніше. Характерною рисою запам'ятовування є його винахідливість. Згідно з метою діяльності, розрізняють два види запам'ятовування: самовільне (ненамірене) та примусове (запам'ятовування за допомогою надуманих дій, метою яких є власне запам'ятовування).

Важливу роль у примусовому запам'ятовуванні відіграють мотиви, які змушують запам'ятовувати, і раціональні прийоми запам'ятовування. Для примусового запам'ятовування важливо, щоб прочитаний матеріал був зрозумілий, оскільки це визначає інтерес до діяльності, гарантує емоційний підйом, що сприяє ще кращому запам'ятовуванню. Разом із тим необхідно вміти концентрувати увагу на матеріалі, що вивчається. Спостережливість і пам'ять тісно пов'язані. Вироб­ляючи уважність, можна покращити спостережливість і пам'ять. Потрібно також свідомо визначити мету запам'ятовування. Процес запам'ятовування потребує великих зусиль від людини, і без визначеної мети коефіцієнт корисної дії запам'ятовування виявляється дуже низьким.

Матеріал для запам'ятовування варто логічно обдумати: скласти план для вивчення, розбити його на частини, виділити в них основні пункти, через які легко асоціюється весь зміст певної частини матеріалу. У такий спосіб матеріал дістає чітку розчленовану й упорядковану форму для кращого запам'ятовування.

У процесі запам'ятовування доцільно включати всі аналізатори (усі види пам'яті), використовувати прийоми "техніки думання", суть яких полягає у створенні різних навмисне придуманих зв'язків. Для кращого запам'ятовування корисне часте повторювання матеріалу.

Процес читання не завжди можна поєднувати з одночасним виписуванням необхідних даних. У таких випадках можна користуватися певною системою поміток на полях книжки чи журналу. Можна, наприклад, ставити літери: Л — там, де вказана цікава література; Т — термін; Ц — цитата тощо.

Під час роботи з літературою використовуються виписки (обов'язкова умова виписок — точне та повне зазначення назви джерела і місця в ньому, звідки це виписано). Виписки варто робити на карточках, що полегшує їх зберігання і користування.

Однією з форм зберігання інформації є вирізки з газет і журналів. Для систематизації потрібно мати їх картотеку з зазначенням джерела на кожній вирізці.

У процесі роботи над вивченням матеріалу часто складають план з метою чіткішого визначення логічної структури тексту, запису системи, в якій викладено автором матеріал, підготовки до виступу, а також для написання будь-якої роботи та занотування своїх думок з новою систематизацією матеріалу.

Під час опрацювання нового матеріалу корисно складати конспект. Це стисле викладення найважливішого в цьому матеріалі. Конспект повинен бути коротким і точним формулюванням думок автора своїми словами. Іноді можна використати і слова автора, обов'язково оформлюючи їх як цитату.

Важливо також вміти виконувати наукові реферати матеріалу та складати наукові огляди.

Реферат — це короткий виклад первинного документа з основними фактичними відомостями і висновками. Науковий огляд — це текст, який містить синтезовану інформацію певного характеру з якогось питання або низки питань, вибрану з певної кількості спеціально відібраних для цієї мети первинних документів. Огляди розрізняють за предметами аналізу, метою складання, призначенням, видами використання першоджерел, широтою тематики тощо. Наукові огляди публікують у вигляді статей в журналах, статей у працях конференцій і симпозіумів, а також у науково-технічних звітах.

Вимоги до видів, структури й оформлення оглядових видань визначаються державними стандартами. Огляд повинен мати такі елементи: реферат, вступну частину, аналітичну частину, висновки (обов'язкові елементи); рекомендації та пропозиції (необов'язкові елементи).

У вступній частині огляду обґрунтовується вибір теми з визначенням актуальності й важливості питання, призначення огляду, тимчасового інтервалу періоду, що аналізується, видів джерел для використання, тематичних меж аналізу питання, яке розглядається.

Аналітична частина містить аналіз, результати його узагальнення і оцінку систематизованих відомостей про стан невирішених питань, що розглядаються, використані методи і засоби дослідження, стан досліджень і розробок, досягнутий науково-технічний рівень, організаційно-економічну ситуацію, тенденції розвитку.

Огляди "старіють" значно повільніше, ніж первинні наукові документи. Після появи в сучасній науково-технічній літературі 30...40 статей з будь-якого питання виникає потреба в оглядовій статті, яка акумулює відомості з цього питання на певний момент часу.