Методи і технології соціальної роботи

У розв'язанні соціальних проблем клієнтів, стимулюванні розвитку їхніх сил, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації соціальні працівники використовують різноманітні методи соціальної роботи — сукупність прийомів, способів діяльності. Мета їх — дати розуміння того, як окремі індивіди або групи можуть подолати шлях у розв'язанні власних життєвих проблем.

Поняття «метод» прижилося у європейській соціальній роботі після Другої світової війни під впливом американських концепцій. У США до 60-х років XX ст. до методів соціальної роботи відносили індивідуальну, групову роботу, а також роботу в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їх історичному розвитку. Протягом наступних десятиліть унаслідок дискусій у Нідерландах і Швеції сформувалися нові підходи, у межах яких було розроблено психологічні моделі і терапевтичні техніки (клієнтцентрована терапія спілкування, тренінг відносин, групова терапія).

У сучасній зарубіжній практиці, попри різноманітні дискусії, поширена класифікація методів на первинні (класичні, інноваційні) і вторинні. До класичних первинних методів зараховують індивідуальну підтримку, групову роботу, роботу в громаді, до інноваційних первинних методів — індивідуальну терапію, сімейну терапію, групову терапію; до вторинних методів — супервізію (наставництво та спостереження), планування, консультування, супровід практики, розвиток організації, менеджмент. Застосовують їх, як правило, при структурних змінах, коли індивідуальні процеси і розвиток перебувають ніби на другому плані. Засобами змін є дії, активна позиція і меншою мірою вербалізація.

Українські вчені класифікують методи соціальної роботи за такими ознаками:

— за напрямами і формами діяльності (організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні та ін.);

—за об'єктами соціальної роботи (індивідуальні, групові, в громаді);

—за суб'єктами соціальної роботи (методи, які застосовують окремі спеціалісти, колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою).

За іншою класифікацією, яка бере за основу специфіку роботи державних служб соціального захисту населення, розрізняють:

—соціально-економічні методи (впливають на матеріальні, моральні, національні, сімейні та інші соціальні інтереси і потреби клієнтів). До них належать натуральна і грошова допомога, пільги, компенсації і допомоги, догляд і побутове обслуговування тощо;

—організаційно-розпорядчі методи (орієнтовані на координацію взаємовідносин соціальної роботи з організаційною структурою соціальних служб). їм властива безпосередність впливу, опора на нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи впливають на роботу соціальних служб через положення та інструкції, розпорядчі — сприяють оперативному розв'язанню проблем, своєчасному уточненню завдань. До організаційно-розпорядчих методів належать регламентування, нормування та інструктування;

— психолого-педагогічні методи (характерною їх особливістю є безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо). Такими методами є підтримка, надання інформації, роз'яснення, рекомендації тощо.

Іноді ведуть мову про такі методи соціальної роботи, як біографічний метод (з'ясування суб'єктивних аспектів громадського життя завдяки дослідженню особистих документів), консультування, моделювання.

Класифікація російського дослідника Сергія Тетерського охоплює:

1. Науково-дослідницькі методи (забезпечують отримання достовірної інформації, формування на її основі наукових теорій). До них належать організаційно-розпорядчі (регламентування, нормування, інструктування), психолого-педагогічні методи (переконання, соціальна терапія, сповідальний метод), метод соціального діагнозу, метод втручання в критичних випадках, метод роботи у громаді та метод роботи на вулиці.

2. Перетворювальні методи (засоби, прийоми професійного впливу соціального працівника на клієнта і його оточення). Вибір методів залежить від специфіки роботи соціальних служб. Здебільшого вони використовують комплекс методів, хоча можливе надання переваги якомусь одному з них. У практичній соціальній роботі інколи послуговуються поняттям «група послуг». Наприклад, служба соціальної підтримки сім'ї може надавати їй матеріальну допомогу (забезпечення дітей харчуванням, належних умов у помешканні; придбання обладнання для догляду за дитиною-інвалідом; придбання одягу, взуття для дитини; придбання насіння для городу та ін.), допомагати організаційно (сприяння працевлаштуванню, представництво інтересів на міжвідомчому рівні, контроль та інспектування, правове консультування), надавати психолого-педагогічні послуги (підтримка і моральне заохочення, навчання догляду за немовлям, сприяння в оволодінні методами виховання дитини, ведення домашнього господарства, розподіл сімейного бюджету, налагодження стосунків).

За переконаннями багатьох учених, доцільніше замість поняття «методи» послуговуватися ширшим за смисловою наповненістю поняттям «соціальні технології» — сукупність наукових знань, засобів, прийомів, методів, організаційних процедур, спрямованих на оптимізацію процесу впливу.

Серед технологій соціальної роботи виокремлюють загальні та спеціальні (прикладні).

До загальних технологій переважно відносять:

а) соціальну діагностику — процес наукового визначення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків, ставлення індивіда до соціальних цінностей суспільства, з'ясування сутності соціальних проблем, що утворюють складну життєву ситуацію індивіда, родини, групи;

б) соціальну профілактику — роботу, спрямовану на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення негативного впливу на життя і здоров'я людей і запобігання такому впливу;

в) соціальну реабілітацію — відновлення порушених чи втрачених суспільних зв'язків, соціальних функцій, забезпечення відповідності індивідуальної та колективної поведінки загальновизначеним суспільним нормам і правилам;

г) соціальну корекцію — подолання чи послаблення вад психічного або фізичного розвитку дітей, порушення функції у дорослих;

ґ) соціальну терапію — допомогу на емоційному, когнітивному і поведінковому рівні у визнанні і розв'язанні клієнтом власних труднощів.

Деякі науковці до загальних технологій соціальної роботи відносять також: соціальне забезпечення (передбачена законодавством система матеріального забезпечення і обслуговування громадян у разі цілковитої або часткової втрати працездатності, у старості, а також членів сім'ї, які втратили годувальника; основними видами є: пенсія, допомога, пільги, утримання непрацездатних громадян у будинках для людей похилого віку й інвалідів тощо); соціальне страхування (матеріальне забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості; формується за рахунок внесків до спеціально створених страхових фондів); опіку і піклування (особлива форма державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів). Проте ці технології збігаються з напрямами соціальної політики й здебільшого не передбачають участі в них соціальних працівників.

Спеціальні (прикладні) технології соціальної роботи у своїй основі становлять певні технологічні процедури надання допомоги соціально вразливим групам суспільства. Масив прикладних технологій утворюють:

а) соціальна робота з конкретними групами клієнтів — безробітними громадянами; з особами девіантної поведінки; з особами, що мають психічні розлади або розумову відсталість; з людьми похилого віку; людьми, які мають функціональні обмеження; з дітьми-сиротами і тими, хто залишився без батьківського піклування; з бездомними та безпритульними тощо;

б) прикладні технології соціальної роботи в пенітенціарних (виправних) установах, армії, на виробництві, за місцем проживання та ін.;

в) вирішення соціально-етнічних проблем. Соціальні технології поділяють також на інноваційні (спрямовані на впровадження нововведень) і рутинні.

Термін «соціальна технологія» певною мірою відображає процес стандартизації («машинізації») майже всіх сфер суспільного життя під впливом науково-технічного прогресу, інформатизації суспільства. У зв'язку з цим вживання у соціальній роботі словосполучення «соціальні технології» викликає певні застороги, оскільки технологія передбачає набір стандартних процедур, послідовність операцій тощо. А соціальна робота за своєю суттю далека від раціонального процесу із заздалегідь заданим порядком роботи, заснованим на стандартних, одноманітних процедурах і операціях, які не передбачають творчого, індивідуального підходу до кожного випадку. У ній немає рецептів і універсальних порад, а опанування навичками і знаннями відбувається переважно в процесі практичної діяльності, часто на власному досвіді. Соціальний працівник, який глибоко усвідомлює мету, призначення, значущість своєї діяльності, мусить завжди добирати адекватні конкретній життєвій ситуації, часто унікальні методи роботи, уникаючи будь-якої «шаблонізації

Стратегії втручання

Незалежно від ролей, які виконують соціальні працівники у різних службах та організаціях, їхні дії є не випадковими, а підпорядкованими певній стратегії втручання.

Стратегії втручання — загальні підходи до процесу надання допомоги, якими послуговуються соціальні працівники у своїй повсякденній діяльності.

Серед українських дослідників побутує думка, що до стратегій втручання вдаються у ситуаціях, за яких клієнт не погоджується або неспроможний самостійно розв'язувати свої проблеми. Однак такий погляд не цілком відповідає суті соціальної роботи.

Стратегії втручання мають на меті допомогти індивідам змінити своє життя, поліпшити середовище, в якому вони функціонують.

Стратегії втручання поділяють на такі типи (табл. 3.2):

— пряме втручання (безпосереднє надання послуг тим, хто їх потребує);

—втручання, спрямоване на зміну системи (дії щодо створення, підтримання або зміни інституцій, які надають послуги клієнтам);

—комбіноване (проміжне) втручання (втручання, за якого використовують елементи прямого втручання і втручання, спрямованого на зміну системи).

Усі ці стратегії є рівнозначними й однаково важливими. Вони певною мірою тотожні уявленням про ролі соціальних працівників, методам соціальної роботи (згідно з класифікацією, що розглядає первинні та вторинні методи). Використовують їх на різних рівнях соціальної роботи.

Стратегії прямого втручання. Суть їх полягає у тому, щоб підвищувати здатність клієнта до подолання труднощів, розв'язання проблем, сприяти його розвитку. Такими стратегіями є догляд, ведення випадку, соціально-психологічне консультування, навчання (наставництво), зміна поведінки.

Догляд.

Передбачає він забезпечення соціальними працівниками підтримки тих, хто не може самостійно розв'язувати свої проблеми, задовольняти особистісні, передовсім базові (вітальні) потреби, не здатен до самообслуговування. Здійснюється переважно у формі надомного соціального обслуговування і соціального обслуговування в резидентних (стаціонарних) закладах. На такій стратегії побудоване надання в Україні більшості послуг у територіальних центрах для людей похилого віку та інвалідів, будинках для людей похилого віку тощо. Догляд може бути і тимчасовим, коли родині, що здійснює постійний догляд, потрібен перепочинок.

Ведення випадку. Ґрунтується на застосуванні тих комплексних моделей соціальної роботи (психосоціального, кризового втручання та ін.), які передбачають налагодження тривалих стосунків, корекцію становища клієнта через його розвиток і забезпечення доступу до ресурсів. Соціальний працівник у такому разі відповідальний за оцінювання потреб клієнта, організацію і координацію надання необхідних послуг іншими спеціалістами.

За такою стратегією працюють куратори в селах (благодійних організаціях єврейських громад України), які відповідають за оцінювання потреб і матеріальних умов тих, хто звертається по допомогу, визначають послуги, на які вони мають право, координують надання послуг конкретному клієнтові, відстежують їх якість і зміни у становищі клієнта. У службах підтримки сім'ї, створених при центрах соціальних служб для молоді, соціальний працівник зазвичай опікується 10—15 родинами, оцінює проблеми і потреби кожної з них, розробляє індивідуальні плани роботи, які містять програми допомоги кожній родині, щоквартально звітує перед відповідним центром щодо його виконання.

Соціально-психологічне консультування. Спирається на психологічні або комплексні моделі соціальної роботи і стосується різноманітних проблем клієнтів. Наприклад, соціальний працівник, допомагаючи сім'ям, у яких хтось із членів має проблеми психічного здоров'я, заохочує його співпрацю із сім'єю, допомагає усім, хто до неї причетний, справитися зі своїми почуттями, врегулювати сімейні стосунки, визначити стилі поведінки, посилити незалежність, підтримати баланс влади. Цією стратегією послуговуються й під час консультування жінок, які стали жертвами насильства. Від працівників у громаді ця стратегія вимагає обговорення ідеї чи проблеми з людиною або групою, вислуховування їх скарг, підтримання контакту із членами групи, які зазнають труднощів у своєму житті і не можуть регулярно відвідувати зібрання групи.

. Навчання/наставництво.

У соціальній роботі воно спрямоване на набуття клієнтом практичних і соціальних навичок, поновлення втрачених або компенсування їх шляхом поновлення інших, запобігання втраті існуючих навичок внаслідок соціальної ізоляції і практичної залежності від інших. Наприклад, у взаємодії з розумово відсталими дітьми соціальний працівник, перебираючи на себе роль тренера/вчителя навичок, допомагає їм набути і закріпити необхідні для щоденного життя практичні, соціальні навички: навички самообслуговування, самогігієни, самодогляду, прання, користування побутовими приладами, приготування їжі, використання транспорту, планування часу, поведінки в типових побутових ситуаціях, прийнятної міжперсональної поведінки під час спілкування, звернення за необхідності по допомогу до фахівця тощо. А от соціальні працівники служб підтримки сім'ї допомагають молодим батькам, які свого часу виховувалися в інтернатах і не мають господарського досвіду, в оволодінні навичками догляду за немовлям, виховання його, ведення домашнього господарства, розподілу сімейного бюджету, обробітку городу.

Роль тренера/вчителя навичок можуть перебирати на себе як соціальні працівники, котрі допомагають конкретним людям чи групі людей, так і працівники у громаді. Ключовим моментом ролі вчителя соціальних умінь, яку можуть виконувати працівники у громаді, є заохочення індивідів до розвитку власних здібностей і навичок, набуття нових знань і умінь. Це навчання може відбуватися у процесі організованого на засіданні групи взаємообміну між її учасниками, рольової гри або спостереження, а також на спеціальних заняттях. Нові уміння можна набувати і в спільній роботі об'єднаних у групу індивідів над конкретним завданням, у взаємному спілкуванні, а також унаслідок отримання порад від фахівців. Сприяють обміну знаннями, аналізу власного досвіду й отриманої інформації зі специфічних тем громадського життя і неформальні обговорення, семінари. Працівникам у громаді важливо забезпечити умови індивідам для взаємообміну інформацією, знаннями, досвідом, що вселятиме їм упевненість у собі, у власній здатності самостійно подолати свої проблеми.

Зміна поведінки. Вона може бути пов'язана з реалізацією профілактичних програм, програм раннього втручання (соціальний працівник починає працювати з дитиною, як тільки у неї виявлено певні проблеми) тощо. Наприклад, при складанні соціально-психологічних реабілітаційних програм для людей, які вживають психоактивні речовини, можна використовувати психодинамічні, когнітивно-біхевіористські, гуманістично-екзистенційні та інші теоретичні підходи й моделі, кожна з яких пропонує техніки зміни поведінки.

Стратегії комбінованого (проміжного) втручання.

Їх метою є налагодження контактів між клієнтами і системами, з якими вони взаємодіють і які надають їм ресурси, послуги, можливості. До них належать: фасилітація, вулична робота, активізація/мобілізація, представництво і захист інтересів, консультування, допомога іншим фахівцям.

Фасилітація. Передбачає надання соціальними працівниками допомоги групам у вираженні своєї потреби, ідентифікації (з'ясуванні) своїх проблем, розробленні і реалізації стратегії їх розв'язання. Фасилітатор допомагає об'єднаним у групи клієнтам виробити у собі здатність ефективно долати проблеми, розвинути навички лідерства і розуміння інших, зміцнити впевненість у собі.

Цю стратегію втручання використовують у роботі з громадою за необхідності допомогти людям організувати допомогу самим собі. Орієнтуючись на концепцію «людина в оточенні» (в якій значна увага приділяється соціальному середовищу клієнта та його праву «унікально» жити, якщо воно не порушує прав інших людей), соціальні працівники допомагають клієнту «навчитися жити» у громаді, прилаштовуватися до її соціальної інфраструктури та можливостей.

Вулична робота. Спрямована на встановлення контакту з клієнтами, які не є користувачами існуючих служб, послуг, з певних причин важкодоступні для соціальних служб, закладів системи охорони здоров'я. Вона полягає в донесенні профілактичної інформації до потенційних клієнтів у місця, в яких вони збираються, проводять час. Найефективнішою її формою є робота за принципом «рівний — рівному» (залучення наставників одного віку і однакового походження для передавання просвітницьких послань цільовій групі), що сприяє використанню індивідуального досвіду, формуванню індивідуального підходу до кожного клієнта програми.

Активізація/мобілізація. Має на меті залучення людей до дій щодо розв'язання соціальних проблем певної вразливої групи чи громади. Йдеться про соціальні дії і лобіювання інтересів — техніки, яку найчастіше використовують під час роботи у громаді. Важливими складовими цієї стратегії є організація груп само- та взаємодопомоги, навчальних гуртків, освітніх товариств, які є ефективними засобами підвищення свідомості.

Представництво і захист інтересів клієнтів. Ці стратегії поширені в індивідуальній соціальній роботі. Вони передбачають цілеспрямовану діяльність щодо представництва прав та інтересів клієнта або групи громадян, участь у переговорах від їхнього імені, захист їхніх юридичних інтересів, в т. ч. в суді, якщо в цьому є необхідність. До них вдаються, якщо існуючі служби або інституції не зацікавлені у наданні послуг і вирішенні питань клієнта, демонструють негативне ставлення до нього.

Консультування. Є комбінованою стратегією, реалізовуючи яку експерт допомагає консультованому (іншому соціальному працівнику) ефективніше надавати послуги клієнтові завдяки збагаченню, модифікації знань, навичок, ставлень, поведінки. Консультант забезпечує керівництво, управління агенціями та організаціями своїми порадами, пропозиціями щодо підвищення ефективності роботи служб, надання послуг.

Допомога іншим фахівцям. Це стратегія, за якої соціальні працівники консультують не тільки своїх менш кваліфікованих колег, а й представників інших професій. Наприклад, у Великобританії вони консультують суддів і слідчих під час оцінювання соціального функціонування правопорушника і соціально-корекційних можливостей конкретного різновиду нев'язничого покарання.

Стратеги втручання, спрямовані на зміну системи. Стратегії цього типу зосереджуються на системах, з якими клієнти вступають у взаємодію. Вони передбачають підтримку і вдосконалення системи соціального захисту, забезпечення ефективного і гуманного надання соціальних послуг. Соціальні працівники, чия діяльність пов'язана з аналізом політики і розвитком систем, покликані ініціювати зміни у статутах соціальних служб і соціальній політиці. До стратегій цього типу відносять планування, адміністрування соціальних закладів, збирання даних і управління ними, оцінювання/дослідження.

Планування. Воно є невід'ємною складовою всіх стратегій. Відповідальні за його здійснення соціальні працівники більшість свого робочого часу витрачають на дослідження, моніторинг, оцінювання програм діяльності. У невеликих соціальних службах до планування можуть бути залучені усі співробітники.

Адміністрування соціальних закладів. Здійснюють його досвідчені керівники, які аналізують ефективність, оперативність (своєчасність) надання послуг, контролюють працівників, надаючи їм професійну підтримку. Цю стратегію може використовувати кожен працівник, який відповідає за реалізацію конкретної соціальної програми. Навіть якщо програму буде спрямовано на обмежене коло клієнтів, її виконання потребуватиме написання звітів, підтримання ділового листування, організації роботи, навчання персоналу, підтримання приміщення в належному стані тощо.

Збирання даних та управління ними. Ця стратегія необхідна для оптимального консультування клієнтів, представництва їхніх інтересів, використання інших стратегій втручання. Робота може полягати у відстеженні змін до законів і письмовій інтерпретації складних юридичних норм; підготовці інформаційних роздаткових матеріалів, які б розкривали, наприклад, права клієнтів на отримання послуг чи допомоги; веденні бази даних організацій, які можуть надавати послуги клієнтам; веденні інформаційної веб-сторінки.

Оцінювання/дослідження. У практиці соціальної роботи воно передбачає вивчення літератури за певною тематикою, оцінювання результатів здійсненого втручання, визначення якості соціальних програм, вивчення суспільних потреб у запровадженні конкретних соціальних послуг. Дослідницький елемент у роботі соціальних служб є доволі значним, він відіграє важливу роль у плануванні роботи, наданні послуг, використанні ресурсів. Навіть формально не залученим до дослідження соціальним працівникам доводиться збирати статистичні дані, інтерв'ювати клієнтів, писати звіти про надані послуги.

На практиці часто трапляється, що кожна соціальна служба чи система соціальних закладів на власний розсуд обирає й називає свої стратегії. Наприклад, стратегію догляду іноді називають «соціальним патронажем», «доглядом на дому», «соціальним супроводом», «медико-соціальним обслуговуванням» тощо. Поширеною є практика, за якою соціальні працівники спеціалізуються на одній із стратегій (вуличній роботі, оцінюванні та дослідженнях тощо). Проте працівник може застосовувати в своїй роботі різні стратегії, «переключатися» з одного типу на інший. Наприклад, соціальний працівник, який відповідає за роботу зі студентами з обмеженими функціональними можливостями, може впродовж дня:

—відвідати гуртожиток, вивчити потрібні документи й зустрітися з проектантом нової системи сигналізації в гуртожитку, де мешкають такі студенти (стратегія планування);

—переглянути результати опитування студентів стосовно взаємодії з викладачами під час занять і провести дискусію з новими викладачами щодо особливостей навчання студентів із обмеженими функціональними можливостями (фасилітація, сприяння роботі групи);

—обговорити зі студентом, у якого погіршився стан здоров'я, доцільність припинення навчання в університеті (соціально-психологічне консультування).

Вибір стратегії втручання залежить від загального підходу, якого дотримується соціальна служба, та індивідуальної ситуації клієнта. Лише ретельне виявлення проблем, потреб та очікувань клієнтів, обставин, що спричинили їх, є передумовою концентрації на найактуальніших завданнях і вибору найпродуктивнішої для конкретної ситуації стратегії.

Попри те що стратегії мають різне призначення, у межах кожної з них соціальним працівникам доводиться: збирати, зберігати та поширювати інформацію; вести переговорити, укладати контракти (угоди), оцінювати проблеми; налагоджувати довірливі стосунки; відпрацьовувати і впроваджувати плани дій; оцінювати результати роботи. Послідовність цих етапів залежно від обставин може змінюватися, однак зацікавлений у результативній діяльності соціальний працівник не зможе прогнозувати їх.

Виникнення нових стратегій (методів, технологій) соціальної роботи зумовлене змінами соціальних відносин, які в кожному суспільстві відображають конкретно-історичну специфіку його розвитку. А різні тлумачення прийомів і способів діяльності соціальних працівників (методів, технологій, рівнів, стратегій) свідчать про незавершеність їх наукового осмислення і структуризації, що потребує подальших спеціальних досліджень, інтегрування їх результатів у цілісну методологію соціальної роботи.