Роль та значення церковних братств в культурно-реформаційному русі цього періоду.

Початок церковних братств криється в глибокій давнині - в Ігнатієвім літописі під кодом 1134 та 1159 уже згадуються церковні "братчики" як давно існуючі. Це були громадські організації при церкві, що мали вузькі церковні завдання і до XV ст. нічим особливим себе не виявляли. Помітне оживлення діяльності старих братств наступило в XV ст. в Польсько-Литовській державі. Багато причин склалося тут на те, а головні з них були: значне оживлення релігійного життя в Польщі, викликане релігійними рухами в Європі, особливо ж рухом Гусистів і помітне збагачення й підсилення міськими мешканцями. Під впливом Магдебурзького права, яке панувало тоді в Польщі, міщанство почало гуртуватися в різні цехові організації і з часом перетворилося в сильний клас, що мав велике економічне й політичне значення. За вимогою того часу ці міщанські цехові організації набрали виразного церковного забарвлення, бо старе розбурхане церковне життя вимагало їхньої діяльної участі в цервовних справах. У Литві та Польщі поряд жили дві великі Церкви - Католицька та Православна, причому перша рано виявила бажання підпорядковувати собі другу. Усе це й довело до того, що в XV ст. помітно ожила діяльність старих церковних братств, що тепер згуртовуються не тільки для внутрішньої церковної праці, але й для оборони своєї батьківської віри.

Історія зберегла нам вістку про два найбільші братства, це - найстаріше - Львівськее Успенське братство, відоме з 1439 р. і друге - Віленське кушнірське - з 1458 р. XVI ст. ознаменувало себе піднесенням церковно-культурного руху не тільки Європи, а й Сходу. На Україні глибоко поширилися нові церковні ідеї. Наприклад, ідея про переклади Св. Письма на живу мову, про права цієї мови стосовно церкви і взагалі про більше наближення самої церкви до потреб, вимог життя. Сильне на той час міщанство наближається до церковної, діяльності і критично дивиться на тодішній церковний стан. А стан Православної Церкви в той час був дуже складний. Рядове духовенство в більшості було малоосвічене, життя провадило "зазорне", моральний вплив на вірних був невеликий. Ще гіршою була справа з вищою церковною владою. Так зване право патронату давало змогу королівській владі впливати на "заповнення" всіх найвищих церковних посад - митрополитів, архиєпископів, єпископів та архимандритів багатих монастирів. Влада ця була католицької віри і стан православної віри її не обходив. А тому дуже скоро на вищих церковних посадах опинилися люди, що не знали суті Церкви. Така влада більше дбала про свої маєтки, аніж про Церкву. А між тим на Церкву все більше насувалася Реформація й розбивала її ряди. Православна інтелігенція сильно піддавалася нововірству й покидала батьківську віру. Це був надзвичайно дошкульний удар для Церкви, який примусив її стати до оборони. Не кращий стан був на той час й Католицької Церкви - духовенство її було зовсім малосвічене, а вища церковна влада так само більше дбала про свої матеріальні користі. Але скоро прийшла допомога для цієї церкви - це були єзуїти, що десь близько 1568 р. появилися в Польщі. Вони досить швидко навели лад в Католицькій Церкві, а пізніше повели планомірний наступ на Православну Церкву. Кращі сини нашої Церкви відразу зрозуміли, яка величезна небезпека загрожує їхній Церкві, коли вони не змінять свого дотеперішнього життя, коли вони не візьмуться за саме духовне життя, за те, чим так швидко єзуїти вилікували Католицьку Керкву. Але хто міг цим зайнятися? Залежна й родовита інтелігенція опинилася спершу в таборі протестантському, а пізніше католицькому, вища духовна влада була непевна навіть у своїх релігійних переконаннях. Залишився один надійний клас - міщанство зі своїми церковними братствами, що мали значну матеріальну силу в своїх руках, але й мали незламну віру батьків у своїх душах. Отож, церковні братства й виступили як єдина сила не тільки на оборону Православної Церкви, але й на оживлення змертвілого життя її.

В новій своїй ролі - в ролі оборонців батьківської віри - церковні братства виступають поволі ще в першій половині XVI ст., але повна їх перебудова наступила, головним чином, в другій половині названого століття. Найперше активізувалися братства у великих містах - Львові та Вільні, - а незабаром за ними закладаються церковні братства й у інших містах. Діяльність братства була дуже різноманітною. Хоч головні завдання їхньої праці скрізь були однакові, проте кожне з них розвивалося по-своєму, і самі статути їх не були однакові. Але вже в кінці XVI ст. братства охопили ціле церковно-релігійне життя, яке вже опинилося в їхнїх руках. Моральне й церковно-релігійне виховання було так само важливим завданням братства. У житті братчиків панував незаперечний послух. На чолі братства стояли виборні старші брати - голова братства, брат-скарбник (шафар), брат-ключник та ін. Кожна їхня вказівка мусила бути виконана, а невиконання каралося. До братства приймали всіх бажаючих, але вихід із братства був утруднений. Старші брати пильно доглядали, щоб братчики проводили відповідне релігійно-моральне життя, а за провини публічно карали. Братство мало свій суд, і братчикам не вільне було звертатися до суду коронного. Право суду забезпечене було деяким братствам навіть королівськими привілеями. Усе це надзвичайно берегло наш народ від винародовлення. Братства рано пізнали, що добра освіта - то найкраща їхня зброя для оборони батьківської віри. Ось через що вони звернули велику увагу на закладання добрих братських шкіл, найперше у великих містах, як Львів та Вільно, а потім і у менших. Власне церковним братствам належить велика честь найпершого заснування сталих шкіл, чого до них не було. На церковну проповідь братства звертали увагу. У всіх великих містах воня запроваджують посади фахових провідників, що дуже прислужилися справі оборони своєї церкви й віри. Братські проповідники багато зробили для розвитку українського проповідництва, написали й видрукували багато проповідей, які й сьогодні займають не останнє місце в історії української літератури: згадаймо хоча б проповіді Іоникія Галятовського, Антонія Радилоського, Лазаря Барановича та багато інших. Ось через це нема нічого дивного, що ПОВОЛІ патронат над церквами переходить до рук братств. На той час вони були єдині найміцніші оборонці. І тому зовсім природно було, коли більшість церковних справ опинилися в їхніх руках. Цей патронат визнали за братствами й східні патріярхи, а вони ж були тоді найбільші духовні авторитети на Сході.

Церковні братства в Польщі існували й протягам усього XVII ст., не зменшуючи своєї діяльності як національного проводу. Після розділу Польщі з початком XIX ст. з Православної Української Церкви почали силою виводити все, чого не було в Російській Церкві. А тому потроху припиняється діяльність братств. Така була доля й значення Православних церковних братств у Польсько-Литовській державі. Цілі століття існували ці братства, котрі своєю відрадною діяльністю на користь церкви, батьківській вірі та нації писали ціліславні розділи до нашої історії. Як високоморальний братський союз вони і безпосередньо впливали на українську націю, а своєю культурно-просвітницькою діяльністю підносили освіту всієї нації. В часи, коли нам загрожувала найбільша небезпека винародовлення, це був найміцніший народний провід, до якого й рівняти не можна сучасного партійного проводу.