Післяопераційні вент­ральні грижі

Післяопераційні вент­ральні грижі.Спостерігають після опе­ративних втручань на органах черевної порож­нини і переважно після нагноєння операційної рани.

Клініка. У ділянці післяопераційного рубця виникає пухлиноподібне випи­нання, яке супроводжується болем, що посилюється при фізичному наванта­женні. Часто спостерігаються диспепсичні розлади, метеоризм. При пальпації краї грижових воріт тверді, зовнішні покриви являють собою рубцеву ткани­ну. Петлі тонкої кишки і сальник часто зрощуються з черевною стінкою, що може призвести до кишкової непрохідності.

Лікування післяопераційних вентральних гриж оперативне. Рубцеву тка­нину висікають, дефект у черевній стінці зашивають за допомогою дублікатури, подібно до операцій при пупковій або грижі білої лінії живота.

 

 

 

Хронічний холецистит

 

Хронічний холецистит - запалення жовчного міхура, що набуло тривало­го хронічного перебігу. При цьому стінка жовчного міхура проростає сполуч­ною тканиною, іноді перетворюється в рубцевий тяж, в середині якого містяться різної величини множинні камені.

Клініка. Основною клінічною ознакою захворювання є ниючий біль у пра­вому підребер’ї, що іррадіює в праву надключичну ділянку, плече, лопатку. Вживання жирної їжі нерідко викликає загострення процесу і напад колько-подібного болю. Поява оперізуючого болю свідчить про втягнення у процес підшлункової залози. При пальпації живота можна виявити незначне напру­ження м’язів у правому підребер’ї та болючість у проекції жовчного міхура, іноді вдається пропальпувати болючий жовчний міхур. Вирішальне значення для встановленнядіагнозу хронічного холециститу мають УЗД, контрастна холецистографія та дуоденальне зондування.

Лікування. Консервативне лікування проводять лише у хворих на хроніч­ний некалькульозний холецистит. Наявність хронічного калькульозного холецистйту; а також некалькульозного холециститу із стійким інфікуванням жовч­ного міхура та жовчних проток при відсутності ефекту від терапевтичного ліку­вання є показанням до холецистектомії. Вибором методу операції при неускладненому хронічному холециститі на сьогодні є лапароскопічна холецистектомія.

 

Холецистит- це запалення жовчного міхура. За поширенням посідає друге місце після гострого апендициту, жінки хворіють у 3-5 разів частіше за чоловіків.
Чинники	- анатомічно-функціональна і спадкова схильність; - вроджені порушення розвитку жовчних проток; - наявність інфекції в жовчних шляхах; - порушення обміну речовин в організмі.
Класифікація холециститу.	1. Гострий: - безкам'яний – катаральний, флегмонозний, гангренозний, перфоративний; - кам’яний (калькульозний). 2. Хронічний.
Клініка	Запалення жовчного міхура, що набуло тривалого хронічного перебігу. Основною клінічною ознакою є ниючий біль у правому міжреібір’ї, що іррадіює в праву надключичну ділянку, плече,лопатку. Вживання жирної їжі нерідко викликає загострення процесу і напад колько подібного болю.
Методи діагностики.	- Основні методи діагностики: УЗИ (у 90-95% хворих виявляють конкременти, збільшений жовчний міхур; оглядова рентгенограма. - При лабораторному дослідженні в загальному аналізі крові виявляють лейкоцитоз, зменшення кількості еритроцитів, підвищену Ш.О.Є. При біохімічному дослідженні крові може бути збільшений білірубін.
Принципи лікування.	1. Госпіталізація в хірургічне відділення. Постільний режим, холод місцево, голодування. 2. Для знеболювання застосовують: - анальгетики – анальгін, баралгін, промедол; - спазмолітики – атропін, еуфілін, платифілін, папаверин; - антигістамінні препарати: димедрол, супрастин. 3. Протизапальна терапія: антибіотики, сульфаніламіди, кортикостероїди. 4. Дезінтоксикаційна терапія – глюкоза + інсулін, розчин Рінгера, вітаміни групи В, вітамін Е, форсований діурез. 5. Оперативне лікування проводять при деструктивній і ускладненій формах холециститу: лапаротомічна або лапароскопічна холецистектомія.

 

Хронічний панкреатит

Хронічний панкреатит - це хронічне прогресуюче захворювання підшлункової залози, в основі якого лежать запально-дегенеративні процеси, які зумовлюють деструкцію її основних анатомічних структур і розвиток різного пеня екзокринної й ендокринної недостатності. Приблизно у 70 % хворих: нічний панкреатит є продовженням гострого процесу в залозі.

Основними причинами хронічного панкреатиту є захворювання жовчних шляхів (калькульозний холецистит, холедохолітіаз, стенозуючий папіліт), два­надцятипалої кишки (дуоденіт, дуоденостаз), зміни в протоковій системі підшлункової залози (первинні пухлини, стриктури, метаплазія протокового епітелію), погрішності в дієті, вживання алкоголю і т. ін. Залежно від причини розвитку хронічного панкреатиту і його клінічного перебігу розрізняють: а) холецистопанкреатипг, б) холепанкреатит\ в) дуоденопанкреатит; г) папілепанкреатиті; д) автономний панкреатит.

Клініка. Основними ознаками хронічного панкреатиту є тупий, ниючий, а інколи ріжучий біль в епігастральній ділянці з іррадіацією в поперек, праве плече, лопатку, нерідко в ділянку серця. Біль, як правило, посилюється після порушення дієти, фізичного та нервового перенапруження. Часто у хворих виникає нудота, блювання, відчуття тяжкості в епігастрії, затримка випорож­нення або проноси.

З прогресуванням хвороби стан хворих погіршується, вони втрачають вагу. Схуднення інколи доходить до різкого виснаження. Основними причинами схуд­нення є недостатнє виділення та поступлення панкреатичних ферментів у два­надцятипалу кишку, труднощі у виборі дієти та утримування від приймання їжі, яка часто зумовлює напад болю. При локалізації процесу в ділянці тіла і хвоста підшлункової залози і ураженні інсулярного апарату може розвинутись цукровий діабет. Поряд із цим, в окремих хворих може виникати синдром біліарної гіпертензії з наступним розвитком механічної жовтяниці та холангіту.

При пальпації живота інколи вдається пропальпувати підшлункову зало­зу у вигляді горизонтально розміщеного щільного, помірно болючого тяжу.

Важливу роль для встановлення діагнозу має дослідження внутрішньосекретор ної функції підшлункової залози, яка ґрунтується на визначенні рівня амі­лази і цукру в сироватці крові й сечі, визначення гормонів (інсуліну, С-пептиду та глюкагону). При копрологічному дослідженні виявляють рідкий, сірого ко­льору випорожнення, які містять підвищену кількість нейтрального жиру (стеаторея) і велику кількість м’язових волокон (креаторея). При УЗД підшлункової залози визначають нерівність контурів залози, підви­щену щільність її паренхіми, розши­рення проток, інколи відкладення солей (кальцифікати).

Важливе значення для встанов­лення діагнозу хронічного панкре­атиту мають комп’ютерна томо­графія, сцинтиграфія, пункцій на біопсія, релаксаційна дуодено- графія, при якій спостерігають розширену “підкову” дванадцятипалої кишки, за рахунок збільшення голівки підшлунко­вої залози.

Лікування. Вибір методу лікування хро­нічного панкреатиту залежить від його фор­ми і фази клінічного перебігу. Переважна більшість хворих на хронічний панкреатит потребує консервативного лікування. Хво­рим призначають спеціальну дієту (стіл № 5 п), з якої виключають жарену, гостру, солену, жирну їжу, сокогінні страви. Разом із тим, дієта повинна бути висококалорій­ною і містити достатню кількість білків (150 г), жирів (30-40 г) і вуглеводів (350- 400 г). Для покращання процесів травлен­ня їжі хворим рекомендують приймати пре­парати, які містять ферменти підшлункової залози (панкреатин, фестал або креон, мезим-форте, панзинорм, семілазу, полензим, солізим і т. ін.). При наявності кишкового дисбактеріозу застосовують реосек, імодіум, інтестопан в поєднанні з еубіотиками (біфікол, лактобактерин, колібакте- рин, біфідумбактерин і т. ін). Для покращення репаративних процесів в організмі призначають анаболічні препарати (феноболін, ретаболіл, сілаболін, метилан- дростендіол і їх аналоги). Для зупинки запально-дегенеративних процесів у залозі призначають протизапальну терапію (бутадіон, індометацин, вольтарен, месулід та ін.). Досить ефективним препаратом є метилурацил, який підви­щує неспецифічну опірність організму, має протизапальну дію і стимулює регенераторні процеси у підшлунковій залозі. Його слід призначати по 0,25- 0,5 г три рази на добу після їди курсами по два місяці з перервою 2-3 тижні між курсами. Важливе місце у лікуванні хворих на хронічний панкреатит займає фізіотерапевтичне лікування (іонофорез, індуктотерапія, мікрохвильова, ла­зерна терапія і т. ін.). Для санаторно-курортного лікування рекомендують Моршин, Східницю, Гусятин, Сатанів. При відсутності ефекту від консерва­тивної терапії і наявності ускладнень хронічного панкреатиту (рубцевих стриктур, каменів у протоках, кіст, нориць і т. ін.) застосовують хірургічне ліку­вання, основною метою якого є створення умов для оптимального відтоку панкреатичного соку в шлунково-кишковий тракт. З цією метою при невели­ких стриктурах панкреатичної протоки застосовують трансдуоденальну або ендоскопічну папілосфінктеротомію з трансдуоденальним дренуванням про­токи підшлункової залози або вірсунгопластикою.

При наявності довших стриктур накладають анастомоз між розсіченою по довжині панкреатичною протокою і петлею тонкої кишки.

 

 

Панкреатит – це запалення підшлункової залози, яке супроводжується актива -цією її ферментів з подальшим само перетравлення тканини.
Чинники	- особливості анатомічної будови залози; - зловживання алкоголем, жирною та гострою їжею; - захворювання жовчних шляхів; - інфікування проток і тканини залози; - травми підшлункової залози; - автоімунні процеси в організмі.
Класифікація панкреатиту	1. Гострий. 2. Хронічний.
Клініка	Приблизно у 70% хворих хронічний панкреатит є продовженням гострого процесу в залозі. Основними ознаками є тупий, ниючий, а інколи ріжучій біль в епігастрії з іррадіацією в поперек. Біль посилюється при порушенні дієти. Часто виникає нудота, блюван-ня, відчуття тяжкості в епігастрії. С часом хворі втрачають вагу.
Діагностика панкреатиту.	1.Лабораторне дослідження - кров на амілазу, сеча на діастазу; 2. УЗД підшлункової залози; 3. Комп’ютерна томографія; 4. Сцинтиграфія; 5. Пункційна біопсія
Принципи лікування.	Госпіталізація хворого. Консервативне лікуавння: - спокій, голодування 4-5 днів, місцево холод для пригнічення функції залози, боротьба з болем: анальгетики, спазмолітики; - усунення ферментної токсемії: трасилол, контрикал; - дезінтоксикаційна терапія; - антибіотикотерапію; - десенсибілізувальна терапія.