Найбільше досягнення Святої

 

Ним було навернення вбивці Алес­сандро Серенеллі. За свій злочин його було засуджено до тридцяти років тюремного ув'язнення, яке він відбував спочатку в Римі у відомій тюрмі "Regi­na coeli" ("Цариця Небесна"), колиш­ній монастир, потім у різних місцях: Ното на Сіцілії, Августа, Бітті Маноне та Альґеро.

Спочатку Алессандро був впертим у своїх злих переконаннях і дав на допиті суперечливі відповіді. Після прибуття до в'язниці його запитали: "Чому ти це зробив?" Він агресивно відповів: "Щоб могти їсти мій хліб, не обливаючись потом". Пізніше єпископ Ното Джованні Бландіні заопікувався ним та відвідував його у в'язниці. В подячному листі до цього єпископа Алессандро жалкував, що вчинив свій найболючіший, страхітливий злочин та сердечно просив єпископа про молитву за нього. Цей душпастирський візит, який був для нього великим утішенням та, одночасно, потрясінням, і сон (Марія дала йому у руки лілеї, які негайно згоріли), збудили у його душі бажання навернутися. Після звільнення він відшукав маму Ассунту і просив її про прощення, яке вона йому радо уділила. На Різдвяній месі 1937 року бачили маму Ассунту та Алессандро, які разом клячали до Причастя у церкві Страждальної Матері Божої в Корінальдо. Так, мама Ассунта навіть прийняла його у своє родинне коло. 1929 року Алессандро через взірцеву поведінку був достроково, випущений із в'язниці на волю. Тоді йому виповнилось со­рок сім років. Спочатку він працював муляром в Осімо, маленькому селі біля Пінено. Вирізнявся серед своїх співпраців­ників, бо завжди панував над собою і ніколи не лихословив. З 1936 року працював робітни­ком у Вознесенському монастирі Капуцинів в Асколі-Пічено. Був прийнятий до третього чину св. франціска, при цьому отримав ім'я Fra Stef ano (брат Степан). Там упродовж років щиро відбував покуту. Відтак звернувся з проханням про прощення до всіх, хто обурювався його злим учинком:

"Я прошу світ про прощення через злочин, який заподіяв мучениці Марії Ґоретті та її чистоті. Я закликаю всіх триматися подаль аморальних видовищ, небезпек та нагод, які могли б при­вести до гріха".

Дон Вільдо одного разу відвідав його у келії. У голові ліжка висів образ Марії Ґо­ретті. Алессандро наблизився до ліжка мовч­ки, тоді повернувся до дона Вільдо та тихо промовив:

"І ця... є моєю... маленькою Святою".

Він молився до неї та ста­рався щоденно промовляти: "Маріє, дотримай Твоєї обі­цянки!" ("У раю я хочу ма­ти його біля себе"). Коли став кволим, його прийняли, через добру службу, в дім старців Отців Капуцинів у Мачерата (Марк Анкона). Там він, маючи майже вісімдесят вісім років, помер 6 травня 1970 року, прийнявши перед смертю св. Тайни, цілковито уповаючи на заступництво своєї "маленької Святої".

У свій час, коли Алессандро був матросом, він доволі часто слухав аморальні розмови, діставав ілюстровані часо­писи, які приносив йому його батько, як-от "Messagero" та "Tribuna Illustrata", старанно перечитував їх і чіпляв на стіну неетичні вирізки. Злочини, про які йшлося у цих часо­писах, не могли не вплинути на хлопця. Одного дня він побачив з вікна, як жорстоко вбито одного пана. Перед своїм злочином читав також і порнографічні часописи.

Алессандрові батьки були також християнами, народили восьмеро дітей, з яких двоє померли ще немовлятами. Так, його мати навіть мала бажання, щоб хтось з її синів став священиком. І справді, один син вступив до малої семінарії (єпископська гімназія). Коли він одного разу молився у церкві, дуже налякався однієї жінки, з якою стався напад епілепсії. Це спричинило душевну хворобу. В результаті був виключений із семінарії і скерований на лікування. Мати Алессандро тяжко страждала на душевні депресії. Це могло б коштувати малому Алессандрові життя. Загорнутого у ганчір'я, вона занесла одного дня хлопчика до ставка і збиралася втопити дитя. Її син Петер (якого у дорослому віці збила машина) втрутився та, приго­ломшений, закричав: "Мамо, та що ж ти робиш?" А вона: "Для нього набагато краще померти, ніж страждати". Мати невдовзі відійшла у вічність, як кажуть, з горя через смерть свого сина, який повинен був стати священиком. Отож, Алессан­дро, наймолодший, виростав без материнської любові. Хоча був здоровим, та йому бракувало найважливішого - сонця, яке мало б світити над його дитинством. Це було психологічною причиною його неправильного розвитку. "В мене не було нікого, хто б опікувався мною, як матір, - так скаржився він пізніше. - Мій батько давав мені мало релігійних та моральних настанов; він був занадто зайнятий своєю працею". У дванадцять років Алессандро прийняв Миропомазання в Патерно та перше св. Причастя у Торетте. "Із катехизму я мало навчився, - зізнався він. - Коли був помічником матроса у Лє Торретте, відвідував легковажні товариства. Через те мій стан душі став погіршуватись. Я більше любив самотність. У Лє Фер'єр не мав друзів. Рідко відвідував церкву". В юності у нього не був поганий чи цілком зіпсований характер. Коли подорослішав, став непривітним, замкненим, хоча не був ледарем та брав участь у релігійних вправах. "Алессандро тілесно добре розвинутий, міцний молодий чоловік, старанний у роботі, сповнений поваги до свого батька та до мене, - розповідала мама Ассунта. - У свята йшов на Мессу, кожних два місяці приймав св. Тайни і щовечора відмовляв з нами вервицю. Але мав замкнений, холодний характер та уникав товари­ства. Коли не працював, зачинявся у своїй кімнаті й заглиб­лювався у читання". Він не брав участі ні у беатифікацій- ному, ані у канонізаційному процесі замордованої ним дівчинки. У фільмі "Небо над болотами" Алессандро зна­йшов багато недоліків. Він сказав, що це неправда, буцім його батько був пияк, і що він водив Марію до моря.

 

Закінчення

 

Марія Ґоретті є Святою "католиць­кої сільської молоді". Проста селянська дівчина із суворими рисами обличчя та спрацьованими руками. Вона не була дівою, зарученою через заповідь Христа. Як говорить Папа Пій XII, можливо вона надіялася стати матір'ю. І все ж таки назавжди залишилася дівою, бо за жодну ціну не відкинула гідність. Не тому, що тіло саме по собі є найви­щою цінністю, а тому, що воно - храм душі та "храм Святого Духа".

Святійший Отець Пій XII назвав Марію Ґоретті "стиглим плодом домашнього вогнища, де моляться, де виховують дітей у страсі Божому та послусі до батьків". Він у сьогоднішні часи особливо закликав ка­толицький світ:

"Нехай наша розманіжена епоха навчиться у цієї цнот­ливої дівчинки вшановувати та наслідувати непереможну силу духу!"

"Чиста діва здійснює щось прекрасне на землі" (Шіллер, "Орлеанська діва").

Комунізм у диявольській хитрості вчить: "Сексуалізація є дієвішою на шляху придушення віри та релігійного життя, ніж кожна атеїстична пропаганда".

"Якщо ми хочемо знищити якусь націю, мусимо спочатку знищити її мораль. Тоді нація впаде нам до рук, як стиглий плід" (Ленін).

Напередодні своєї смерті у лікарні в Ліссабоні наймо­лодша із дітей-очевидців у Фатімі, десятирічна Якинта Марто, зворушена видінням пекла, сказала своїй близькій знайомій пані Ґодінго наступне:

"Гріхи, які ведуть до пекла більше душ (поміж іншими гріхами), є гріхами проти чистоти. Пануватиме мода, яка надто ображатиме нашого Господа".

Якою ж, однак, була відповідь св. Марії Ґоретті на спокусу до гріха?: "Ні! Ні!"

Її голосне "Ні!" особливо актуальне в наш сексуально збочений час, який так потребує подібних мучеників.

 

 

Молитва

 

Свята Маріє Ґоретті! Ти, з ласки Божої, безстрашно пролила кров у юному віці. Щоб зберегти свою дівственну чистоту незаплямованою, ти пожертвувала своїм життям. Поможи бідному роду людському, який так далеко відійшов із дороги спасіння.

Покажи всім, особливо молоді, з якою мужністю та готовністю треба пожертвуватись з любові до Ісуса, аби не ображати Його і не заплямовувати душу тяжким гріхом. Випроси нам від Господа перемогу у спокусах, втіху та силу у стражданнях і всі ласки, які ми хочемо через тебе отримати. Допоможи нам іти через життя чисто і побожно, щоб ми, як і ти, здобули вічну велич у небі. Амінь.