Поняття та ознаки молоді як правової категорії

Труднощі щодо визначення поняття «молодь» пов’язані з тим, що вона є об’єктом дослідження багатьох соціально-гуманітарних наук. І, звичайно ж, кожна наука вивчає молодь у власному аспекті, визначивши для себе предмет дослідження. Тому зміст і обсяг поняття «молодь» у такому разі буде відповідати його визначенню в рамках кожної науки.

Так, з позиції психології, визначення періоду молодості пов’язане з фазовим підходом, де кожен період розвитку особистості визначається за характером переломних, критичних точок і стадій єдиного цілісного життєвого циклу. Межі молодіжного віку тут співвідносяться з першою кризою особистісного розвитку, що починається в 15-16 років зі спроби життєвого самовизначення і обумовлюється вибором майбутніх соціальних ролей. Верхня межа визначається другою кризою в духовно-світоглядному аспекті, що ніби свідчить про завершення молодості. Цей період психологи відносять до 27-28 років, оскільки в цьому віці переважно уже сформовані життєві цілі, система цінностей, визначились світоглядні орієнтири і позиції, переважно завершується період професійного самовизначення і становлення, а молода людина конституюється в суспільстві як самостійна особистість, яка має певний соціально-професійний статус.

В економічній сфері молодіжний вік визначається як період професійного самовизначення, отримання спеціальності, оволодіння професійною діяльністю на певному рівні кваліфікації. Причому для різних соціально-професійних груп верхня межа цього періоду буде різною. Найнижчий він у робітничих спеціальностей. Для спеціалістів з вищою освітою вона визначається не лише отриманням диплома, але й певним періодом становлення повноцінного спеціаліста вищої кваліфікації. У сфері науки межа молодіжного віку досягає досить високого рівня, оскільки в Україні до 35 років науковий співробітник вважається молодим ученим.

Тривалий час у вітчизняному суспільствознавстві молодь не виокремлювалася як самостійна соціально-демографічна група, оскільки це не узгоджувалося з ідеологією про класову структуру суспільства і його соціально-політичну єдність.

Сучасні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, що виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального стану і зумовлених тими чи іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві.

На думку М.П. Перепелиці, молодь – це окрема соціально-демографічна група, яка відрізняється за сукупністю вікових характеристик, особливістю соціального становища та обумовлених тим чи іншим набором соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства[1].

У віковій психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самосвідомості і формування соціального статусу особистості. Як відзначає О.О. Каретна, свідомості молодої людини властива особлива сприйнятливість, здатність переробляти і засвоювати величезний потік інформації. У цей період розвиваються критичність мислення, прагнення дати власну оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального мислення. Разом з тим у цьому віці ще зберігаються деякі установки і стереотипи, властиві попередньому поколінню. Звідси в поведінці молоді дивовижне поєднання суперечливих якостей і рис: прагнення до ідентифікації і відокремлення, конформізм і негативізм, наслідування і заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування і догляду, відчуженість від зовнішнього світу[2]. Враховуючи це, О.О. Каретна визначає молодь як особливу соціально-демографічну групу, шо переживає період становлення соціальної зрілості, становище якої визначено соціально-економічним станом суспільства[3].

Визнаючи межі молодіжного віку від 14 до 30 років, вчений слушно відмічає, що обмеження молодіжного віку є рухливими і залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, досягнутого рівня добробуту та культури, умов життя людей.

У сфері соціології на сьогодні визначають поняття «молодь» і «молодість». До них належать: психофізіологічний, соціально-психологічний, рольовий, субкультурний, інтеракціоністський і аксіологічний підходи. При цьому лише соціологія дозволяє розглядати феномен «молодь» комплексно. Враховуються такі аспекти, як вікові групи і соціально-психологічні особливості молоді; специфіка соціального статусу, рольових функцій і соціокультурної поведінки; соціалізація як єдність адаптації та індивідуалізації; специфіка самовизначення й ідентифікації молоді як соціально-демографічної групи.

Одне з перших визначень поняття «молодь» дано соціологом В.Т. Лісовським: «Молодь – покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в певному віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні і інші соціальні функції. Залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 35 років»[4].

Одне з найбільш повних визначень цього поняття дає російський соціолог І.С. Кон, який зазначає, що молодь – це соціально-демографічна група, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану та соціально-психологічних властивостей. Молодь, як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові межі та пов'язані з нею соціальний статус та соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу та залежать від суспільного ладу, культури та закономірностей соціалізації, що властиві даному суспільству[5].

За словником соціологічних і політологічних термінів молодь визначається як велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхнє соціально-економічне і суспільно-політичне становище, духовний світ перебувають у становленні, формуванні.

У Великій радянській енциклопедії молодь визначається як соціально-демографічна група, що вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і зумовлених тими чи іншими соціально-психологічними властивостями[6].

Короткий енциклопедичний словник із соціальної філософії визначає молодь як соціально-демографічну верству, групу суспільств, що виділяється в основній сукупності віковими характеристиками, особливостями соціального становища і зумовленими цим соціально-психологічними властивостями.

У Великому енциклопедичному юридичному словнику визначається термін «молодий працівник» як фізична особа віком від 15 до 28 років, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю[7].

Статтею 197 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП)[8] працездатна молодь визначається як громадяни України віком від 15 до 28 років.

Крім того, у ст. 193 КЗпП застосовується термін «молоді робітники». Відповідно до частини другої зазначеної статті для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Про який саме вік йдеться у даному випадку, законодавець не уточнює. Зрозуміло, що це особи, які вже досягли вісімнадцяти років, оскільки про робітників віком до вісімнадцяти років зазначається у частині першій ст. 193 КЗпП.

У літературі при визначенні поняття молоді застосовуються терміни «особлива вікова група», «соціально-демографічна група», «соціальна група», «суспільна група». Так, Ф.Р. Філіпов писав про належність молоді до суспільної групи. Він зазначав, що молодь не займає якогось специфічного становища ні в системі суспільного поділу праці, ні в системі відносин власності, не володіє якимось класовоподібними ознаками. Тому, робить висновок вчений, недоцільно застосовувати термін «соціальна група», більш точним тут є інший термін – «суспільна група». Останній дає змогу побачити відмінність молоді від класів і соціальних груп, визначити її суспільні риси[9]. Ф.Р. Філіпов визначає молодь як велику суспільну групу, що має специфічні соціальні та психологічні якості, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їх соціально-економічне та суспільно-політичне становище, їх духовний світ знаходяться у стані становлення, формування[10].

На думку Н. Черниш, молодь слід розглядати як суспільно диференційовану соціально-демографічну спільноту, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовираження внутрішніх сутнісних сил та соціальних якостей. Як вважає вчений, молодь є специфічною спільнотою через те, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться у стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб’єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності[11].

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце у соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу у різноманітних структурах (соціально-класовій, професійно-трудовій тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Для вироблення єдиного підходу до поняття «молодь» необхідно визначити та встановити вікові межі, які виокремлюють молодь в суспільстві.

І.А. Громов, С.Н. Іконнікова та В.І. Лисовський визначають верхню вікову межу молоді в двадцять п’ять років[12]. Н. Тихоміров, Л. Гордон, Е. Клопов до молоді відносять осіб, молодше тридцяти років, які: а) не почали самостійної трудової діяльності; б) не створили власної сім’ї [13]. В.Н. Боряз вказує, що молодь характеризується віковими межами від 14 до 35 років [14]. Ф. Філіпов доводить, що для цих соціальних груп є «верхня» вікова межа, яку слід визначати з урахуванням тривалості того часу, який потрібен для соціального становлення[15].

М. Головатий та Ю. Криворучко вважають, що приблизно з 14 років особа починає усвідомлювати свої соціальні зв’язки і своє місце в суспільстві. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 років закінчуються процеси росту в людському організмі і формується соціальний статус особи, що в умовах України пов’язано з отриманням на цей час освіти, демобілізації з армії і набуттям фахових знань[16]. Так, Н. Паніна і М. Головатий роблять акцент на питанні соціалізації молоді та визначають її як соціально-демографічну групу, що переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни[17]. Ю. Криворучко та В. Вербець акцентують увагу на визначенні молоді як частини суспільства з точки зору суспільного розвитку.

Межі молодіжного віку зумовлені насамперед особливостями підготовки і вступу молоді у продуктивне життя. На цій основі вони фіксуються у відповідних нормативно - правових документах, в яких визначаються право і можливість молодих людей займатися самостійною професійною діяльністю найрізноманітнішого характеру, нести відповідальність за свої вчинки тощо.

Вік є найважливішою ознакою молоді. Існують різні погляди на межі молодіжного віку. Так, наприклад, Піфагор вважав, що «весна», яка охоплює дитинство і юність, триває до 20 років. Солон дотримувався думки, що юність починається з 14 років, а розквіт фізичної сили припадає на 21-28 р. В Англії в період середньовіччя вважалося, що поки людина не досягне 23 років, вона, як правило, хоча і незавжди, неприборкувана, не має правильних суджень і недостатньо досвідчена, щоб керувати собою. В середньовічній Німеччині на побутовому рівні чоловік вважався молодим, поки він не створював власну сім’ю. Відголоски цього залишилися в німецькій мові - слово Junggtselle (холостяк) буквально означає «молодий хлопець».

У радянській юридичній літературі вікові межі молоді визначалися інтервалом від 16 до 30 років. Хоча верхня межа не співпадає з межею, встановленою представниками медичної науки, які вважають, що формування молодого організму закінчується приблизно до 25 років і тому відносять до молоді осіб віком до 25 років[18].

В законодавстві України визначено, що молодь - це громадяни України віком від 14 до 35[19]. В межах цих вікових рамок розрізняють вікові групи молоді, які відрізняються одна від одної психофізіологічними характеристиками, рівнем освіти, ступенем громадянської зрілості. професійної підготовки, майновим станом, а відтак – певним обсягом матеріального забезпечення, соціальних послуг, пільг та гарантій. До таких груп можна віднести неповнолітніх, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів, малозабезпечених осіб, студентів, аспірантів, молодих працівників, молодих спеціалістів, молодих робітників, молодих учених та ін.

Верхня вікова межа 35 років була встановлена Законом України «Про внесення змін до ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» від 23 квітня 2004 року. До внесення змін верхня вікова межа дорівнювала 28 рокам.

У ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року[20]'вперше у трудовому законодавстві визначається поняття молодого працівника як громадянина України віком до 35 років, випускника професійно-технічного або вищого навчального закладу, який у шестимісячний строк після закінчення навчання працевлаштувався самостійно або за направленням вищого навчального закладу чи територіального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості та трудової міграції, та продовжує працювати протягом трьох років за кваліфікацією, яку він набув під час навчання, в тому числі незалежно від місця першого працевлаштування.

У багатьох розвинених країнах, насамперед європейських, молодою вважають людину віком до 25 років. Правники США період молодості визначають з 12 до 24 років, розділяючи при цьому молодь на «юнацтво» (12-18 років) і «молодих дорослих» (18-24 роки)[21].

У термінології та практиці ООН користуються такими основними визначеннями стосовно дітей і молоді:

‒ діти - особи, які не досягли 18-річного віку;

‒ підлітки - особи віком від 10 до 19 років (включаючи молодший, середній і старший підлітковий вік);

‒ молодь - особи віком від 15 до 24 років;

‒ молоді люди - всі особи віком від 10 до 24 років.

Хоча в окремих країнах відповідно до практики та статусу соціальних служб використовуються власні класифікації молоді, вікові межі окремих її категорій, групи практично мало різняться.

Вчені дискутують щодо віку та понять, які розкривають сутність теорії молоді. Йдеться насамперед про такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії» (В. Осовський, Л. Шпак, Л. Аза, О. Вишняк, В. Шубкін), «становлення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо.

В юридичній літературі поняття «молодь» досліджується здебільшого представниками науки трудового права та кримінологами.

А.І. Шебанова відзначала, що молодь – це частина суспільства, яка різниться від інших робітників і службовців як віком, так і особливостями свого становища у сфері трудових правовідносин, обумовлених початком трудової діяльності, а також зв’язку праці з навчанням. У правовому аспекті нижня вікова межа молоді збігається з віком, з якого допускається прийняття на роботу (15–16 років), а верхня вікова межа дорівнює 27–30 років. На думку вченої, до цього часу закінчується біологічне становлення організму, завершується формування професійних інтересів та початкова професійна підготовка в основної маси молоді, яка вступає на трудовий шлях, а також закінчується термін встановлених додаткових гарантій молодих робітників і службовців[22].

З.Д. Григор’єва визначила молодь як правове явище у сфері праці, це суспільна група, яка різниться від інших працівників наявністю додаткових трудових гарантій, пов’язаних з початком трудової діяльності, та таких, що сприяють адаптації молоді на виробництві. На думку З.Д. Григор’євої, строк дії додаткових трудових гарантій зумовлюється віком працівника і характером цих гарантій. На цій підставі вона пропонує таку класифікацію молоді стосовно сфери праці: за віком – молодь від 15 до 16 років; від 16 до 18 років; старше 18 років; за характером гарантій – працюючі підлітки, молоді працівники, молоді спеціалісти, випускники загальноосвітніх шкіл, ті, хто пройшов навчання безпосередньо на виробництві, члени житлових комплексів та виробничих творчих колективів [23].

Серед сучасних дослідників–представників науки трудового права найбільш повне визначення поняття молоді як правової категорії формулює А.В. Медведєв.

Розглядаючи молодь як об’єкт соціального захисту, на підставі суми ознак, виявлених в економічній науці, соціології психології, біології та юриспруденції, вчений визначає молодь як суспільно-демографічну групу осіб, які потребують соціального захисту віком від 14 до 30 років, що характеризується чисельністю, а також майновою, соціально-класовою диференціацією, своєрідність якої визначається специфічними соціально-психологічними властивостями та якостями, які виявляються у процесі становлення молодої людини як особистості[24].

На думку Ю.М. Щотової, молодь – це група населення віком від 14 до 35 років, якій законодавство внаслідок початкового періоду соціального становлення порівняно з іншими громадянами надає перелік спеціальних додаткових пільг та гарантій, що диференціюються залежно від характеру відносин, в які вступає вказана категорія населення[25].

Незважаючи на те, що у чинному КЗпП міститься окрема глава ХІІІ «Праця молоді», у навчальній літературі традиційно норми, що регулюють трудові відносини цієї категорії працівників, включаються до інституту «Охорона праці». При цьому нерідко замість терміну «молодь» застосовується термін «неповнолітні»[26], що не відповідає КЗпП.

У кримінології молодь визначається як демографічна, соціально-психологічна, суспільна група населення, що характеризується інтенсивним соціальним, психологічним, фізіологічним розвитком, обумовленим віком і характером суспільних відносин при визначальній ролі соціальних факторів. При цьому до молоді відносять осіб від 18 до 25 років[27]. У деяких випадках кримінологи відносять до молоді осіб до 21 року[28]. Звертається увага на такі властивості молоді, як перехід від фізіологічної та соціальної зрілості, пошук місця у суспільстві, інтенсивне формування системи поглядів, звичок, навиків, системи соціальних зв’язків та відносин.

Таким чином, доцільно розглядати поняття «молодь» як соціально–демографічну групу, яка вирізняється на основі вікових характеристик та має специфічні фізіологічні, психологічні, культурні, освітні та інші властивості.

У законодавстві України поняття молоді визначено в Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», де встановлено, що молодь, молоді громадяни - це громадяни України віком від 14 до 35 років.

Законодавче визначення поняття молоді слід визнати недосконалим. Ю.М. Щотова слушно звертає увагу на відсутність у національному законодавстві визначення поняття «молодь», яке б розкривало зміст даного поняття та особливості цієї категорії населення[29].

Як вже відзначалося, при визначенні поняття молоді в літературі дискусійними залишаються питання про вік та ознаки молоді як специфічної соціально-демографічної групи. Що стосується віку молоді, то слід погодитися з позицією законодавця, відповідно до якої встановлення вікових меж молоді ґрунтується на поєднанні соціологічного та фізіологічного підходів та визначається віковими межами від 14 до 35 років.

Як слушно зауважує Т. Буда, на сучасному етапі розвитку людства істотно розсунулись умовні соціально-психологічні межі молодості. З одного боку, процес акселерації прискорив фізичний, зокрема, статевий розвиток дітей і підлітків, який традиційно вважається нижньою межею юності, з іншого – ускладнення трудової й суспільно-політичної діяльності, в якій повинна брати участь людина, викликає подовження суспільно необхідного терміну підготовки до життя, зокрема збільшення періоду навчання, з яким асоціюється отримання соціального статусу[30].

Сучасна молодь починає пізніше самостійне трудове життя, оскільки навчається більш тривалий час. Ускладнились й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення освіти та набуття професії, право здійснювати громадянські та політичні права, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини – всі ці події в своїй сукупності дають фізичній особі відчуття дорослості й відповідний соціальний статус, але відбуваються не одночасно, і сама їх послідовність не є однаковою у різних соціальних верствах населення. Звідси й дискусійність абсолютних вікових меж: нижню межу молоді різні автори встановлюють між 14 і 16, а верхню – між 25, 30 і пізніше – 35 роками. У зв’язку з цим видається недоцільною пропозиція зниження верхньої межі молоді до 28 років.

У Стратегії розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року, схваленої Указом Президента України від 27 вересня 2013 року №532/2013[31], передбачено на першому етапі реалізації Стратегії (2013-2015 роки) підготовку пропозицій щодо внесення змін до законів стосовно зменшення вікових меж молоді до 28 років. Проте, в Рекомендаціях парламентських слухань про становище молоді в Україні на тему: «Участь молоді в суспільному житті: економічна активність», схвалених Постановою Верховної Ради України від 18 червня 2014 року №1521–VII[32], учасники парламентських слухань рекомендують Президенту України виключити із Стратегії розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року, затвердженої Указом Президента України від 27 вересня 2013 року №532, положення щодо підготовки пропозицій про внесення змін до законів стосовно зменшення вікових меж молоді до 28 років.

Втім, у Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні вікові межі молоді встановлені на рівні від 14 до 28 років. Законодавче визначення вікових меж молоді має пріоритетне значення для реалізації державної молодіжної політики. Колізія норм може негативно позначитись на соціальному захисті молоді в Україні. Необхідно внести зміни до Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні та встановити вікові межі для визначення молоді на рівні 14-35 років. У зв’язку з цим пропонується внести зміни до п. 5 Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року та викласти його в наступній редакції: «Державна молодіжна політика поширюється на фізичних осіб віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи виконавчої влади, підприємства, установи і заклади для молоді, молодіжні громадські організації». Єдиний підхід до визначення молоді в Україні дозволить підвищити ефективність соціального захисту молодих осіб та сприятиме більш ефективній реалізації державної молодіжної політики.

Викликає заперечення зазначення у визначенні поняття молоді, молодих громадян у ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» на лише громадян України. Відповідно до частини першої ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року[33] іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. У зв’язку з цим видається доцільним замінити термін «громадяни України» у визначенні поняття молоді терміном «фізичні особи».

Ознаками молоді як правової категорії слід вважати такі: віднесення до молоді фізичних осіб незалежно від громадянства; встановлення вікових меж із певною диференціацією за конкретними нормативно-правовими актами; наявність прав на додаткові гарантії та пільги; встановлення додаткових гарантій та пільг з метою забезпечення нормальної життєдіяльності молоді, створення умов для її соціального становлення та розвитку.

Пропонується доповнити законодавче визначення поняття молоді та сформулювати його у ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» наступним чином: «Молодь – це фізичні особи віком від 14 до 35 років, які мають право на гарантії та пільги, передбачені законодавством для забезпечення їх нормальної життєдіяльності, створення умов соціального становлення та розвитку».