Дані про посів і вихід тютюну по Рільницькому кущі Горьківського району Тернопільщини

У 1845 році тільки в трьох селах Рільницького куща під тютюн було відведено 171,5 моргів землі, з яких зібрано 1468 корців тютюнової маси.

Найбільш поширеною зоною вирощування тютюну були басейни Дністра та Прута, а також частково і Закарпаття.

Західноукраїнські землі завжди славилися своїм городництвом, садівництвом та виноградарством. Архівні документи свідчать, що наприкінці XVIII століття, першій половні XIX у фільварковому господарстві стають модними так звані "англійські" городи. У топографічному описі села Купинці, що на Тернопільщині, відзначається, що в 1805 році під городи фільварку відведено 14 моргів 807 сажнів квадратних. За даними бухгалтерського обліку каса управління Роздольського куща виділило для спорядження городників 58 флоринів, 1818 р. - 90 золотих римських тощо. Утримання англійського городу в 1840 році обійшлося в 800 флоринів, а в 1842 році вже 1700 флоринів [ЦДІА Україна у м.Львові ф. 720, справа 466]. Щодо городництва, то бухгалтерські звіти, які зберігаються у Львівському архіві свідчать, що в 1790 році до каси управління Монастирського ключа (куща) надійшов виторг від зібраного врожаю фруктів у чотирьох садах (48 злотих). Крім цього, різним купцям було продано городини на 209 злотих. Згідно з даними інвентаризації камерального маєтку в с.Підбуж Самбірського округу 1811 р. там було 5740 фруктових дерев. У 1817-1818 pp. прибуток від оренди чотирьох садів Роздольського ключа становив 956 римських золотих.

На підставі садівництва базувалась і їх певна промислова переробка - сушіння фруктів, виготовлення наливок і вин. Поряд із садівництвом виноградарство набуло найбільшого розвитку на Закарпатті. Теплий і вологий клімат сприяли в одержанні в окремі роки великих врожаїв. Найбільше промислового винограду вирощувалося в районі Берегова, Виноградова, Мукачева. Середнянське вино користувалося попитом на міжнародному ринку.

За даними бухгалтерського та статистичного обліку слід зробити висновок про те, що на західноукраїнських землях був досить високий рівень землеробства. Найбільш поширеними були зернові культури, картопля, технічні культури, садівництво, городництво, виноградарство.

Повністю забезпечувалися внутрішні потреби для харчування, фуражу худобі, промислової переробки, а також реалізації на місцевому ринку та експорту, особливо на Правобережну та Лівобережну Україну та у Росію. Цьому сприяла висока організація виробництва, чіткий облік і висока культура землеробства (сівозміни, ферми удобрення фунтів тощо).

Щодо тваринництва, то наприкінці XVIII і початку XIX століть у кожному фільварку існували молочнотоварні ферми. Як засвідчують статистичні дані, поголів'я худоби невпинно зростало, особливо корів і молодняку. З молока виготовляли сир, масло та іншу молочну продукцію, а молодняк йшов на відгодівлю та продаж. Згідно з господарським реєстром, який був досить важливим бухгалтерським документом того часу, у 1811 р. для фільварку с.Березина було закуплено на торгах в Калуші, Болехові, Роздолі і Ходорові 33 корови, два бугаї і два бики. На це витрачено 1744 дукати. Згодом, у 1816 р. на ярмарках у Надвірній і Стрию було докуплено 19 корів, 32 воли, одного бугая. Майже вся закуплена худоба призначалася для відгодівлі при Роздольській пивоварні [ЦДІА України у м. Львові. Ф.181, справа 2512, 2495].

Найбільше великої рогатої худоби та коней було в Ягольницькому кущі, зокрема 1820 р. - 1332 коні, 736 волів, 600 корів, понад 3100 молодняку, в наступному році поголів'я збільшилось на 21% [ЦДІА України у м.Львові. Ф.181, справа 5329]. Вирощування і продаж худоби стає прибутковою справою, фільварки намагаються перебудуватися з зернових на тваринницькі. Як засвідчують архівні дані тодішнього бухгалтерського обліку, торгівля худобою по прибутковості стає другою після торгівлі горілкою. А це вимагало і покращення породистості худоби. У бухгалтерських документах знаходимо відомості про те, що усі поміщицькі господарства утримували корів, волів, використовували хліб, відходи горілчаної промисловості для відгодівлі худоби, яка пізніше йшла на ринок. За даними тогочасного обліку та статистики, протягом першої половини XIX століття у Східній Галичині на великих луках і пасовищах випасалися десятки тисяч голів великої рогатої худоби м'ясо-молочної породи. Відгодована худоба йшла на ринки практично всіх міст імперії. За підрахунками в 40-х роках XIX століття в усіх фільварках Галичини нараховувалося в обігу (відгодівля та реалізація) понад 60 тис. волів на суму 1,2 млн. золотих римських.

Наприкінці XVIII - першій половині XIX століття у великих поміщицьких господарствах Галичини концентрувалася переважна більшість коней. Незважаючи на наполеонівські війни в Європі, поголів'я коней, за винятком цього періоду, постійно зростало: 1772 р. - понад 267 тис., 1808 р. - понад 231 тис., 1847 р. - майже 580 тис. Коні стали основною тяговою силою в господарстві, приватному транспорті, армії. Зрозуміло, що попит на них зростав як на державному, так і на приватному рівнях. Періодично влаштовувались ярмарки, де відзначали кращих господарів коней, а у Львові відбувалися періодично кінні перегони.

Наполеонівські війни, які практично блокували Англію, що була основним світовим виробником вовни і майже монопольно займалася вирощуванням овець, дали поштовх Австрії, Росії та іншим країнам Європи зайнятись розведенням овець. Галицька шляхта та угорське дворянство посіли провідне місце в цій дуже прибутковій галузі. За статистичними даними, взятими у Львівському архіві, розвиток вівчарства в Галичині і Буковині характеризується такими даними (див. табл. № 3).

Таблиця № З