Розвиток уяви в онтогенезі

Уява дитини починає розвиватися наприкінці другого, на початку третього року життя. Про наявність образів як результатів уяви можна судити по тому, як діти із задоволенням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають героям. Способами активізації уяви у цьому віці є різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання. Особливість образів, які створюють діти, полягає в тому, що вони не можуть існувати самостійно, їм необхідна зовнішня опора в діяльності.

Розвиток уяви молодших школярів характеризується поступовим переходом від репродуктивних форм до творчої переробки уявлень. Репродуктивна уява розвивається на уроках, коли учні відтворюють в уяві умову задачі, описану картину в оповіданні тощо. Однак у дітей спостерігається схильність до зміни комбінації образів, що обумовлює розвиток творчої уяви. Нові образи будуються на основі логічно обґрунтованої їх побудови. Дитина стає вимогливою до створених нею образів і намагається, щоб вони були максимально схожими на реальні об’єкти. Одночасно діти активно створюють образи фантазії, у яких втілюються нереалізовані бажання молодших школярів. Молодший шкільний вік – це сенситивний період для розвитку писемної творчості учнів.

У підлітковому віці розширюється змісту образів уяви, оскільки вона бере участь у процесах розуміння художніх творів, технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяльності тощо. Про розвиток творчої уяви у підлітків свідчать продуктивність, оригінальність, самостійність процесу уяви, а також зміна домінування її видів: від мимовільного (пасивного) до довільного (активного), від репродуктивного до творчого. Підліток усе частіше починає звертатися до творчості. Дехто починає писати вірші, серйозно займатися образотворчим мистецтвом та іншими видами творчості.

Старшокласник мріє про майбутнє. Якщо для дітей єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вони проектують свою фантазію, то рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрішнього світу, розвитком здатності заглиблюватися в себе, у світ власних переживань і психічних станів. Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними і дієвими. Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласників досконалішої репродуктивної уяви, і водночас, у них розвивається і творча уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності.

4.Аналіз сновидінь

Робота зі снами поширена в більшості психотерапевтичних шкіл. Сновидіння як результат особливої імагінативної (франц. image - образ) активності містить важливу інформацію з несвідомого, а мета снів - донести її до відома сновидця, скоригувати свідомі уявлення про дійсність, що можуть бути примітивними, ідеалізованими або одноплановими. У глибиннопсихологічних підходах переважає аналіз сновидінь, а гуманістичні напрями, дазейн-аналіз і гештальттерапія практикують своєрідну взаємодію зі снами. Із нього фактично починався психоаналіз ("Тлумачення сновидінь" - перша по-справжньому психоаналітична і самостійна робота 3. Фройда). І досі цей метод себе не вичерпав.

Інтерпретація сновидінь принципово не може опиратися на сонники, символіка яких має усталений характер. Основна ідея тлумачення снів, сформульована Фройдом і логічно завершена Юнгом і Лаканом, полягає в тому, що сновидіння - це певний текст мовою несвідомого, який потребує інтерпретації. Це складний текст зі своїми стильовими особливостями і тонкими нюансами сенсу, що відображають погляд несвідомого на проблему в контексті життєвої ситуації.

Кожне сновидіння суто індивідуальне. Катастрофа чи весілля, міліціонер або кавун мають своє, неповторне, значення для кожного окремого сновидця. Сон можна інтерпретувати тільки залежно від особи того, хто його бачив, і ніколи - опосередковано від нього.

На переконання психотерапевтів глибинних шкіл, інтерпретація сновидінь - вершина професійної майстерності психоаналітика. Справжніми шедеврами аналітичного мислення є тлумачення, представлені в роботах Ш. Ференці, Ж. Дельоза і особливо К.-Г. Юнга.

Більшість принципів аналізу сновидінь у різних психотерапевтичних школах специфічна, проте є кілька універсальних положень, які можна сприйняти як приписи тлумачення:

а) ключова функція сну - здійснення бажань, яке може бути відтворене у прямій чи символічній формі. 3. Фройд зауважив, що основним серед усіх є бажання спати, тобто не переривати сон;

б) сновидіння відтворює погляд несвідомого на життєву ситуацію сновидця. Такий погляд водночас є спробою скоригувати однобічне сприйняття її свідомістю, яка ігнорує незручні або неприємні для себе моменти й аспекти;

в) людям не сняться сни щодо власних успіхів або справ, близьких до щасливого завершення. Тому тлумачення, яке містить заспокійливу інформацію або компліменти, - хибне;

г) сни, особливо емоційно забарвлені, не сняться людям з приводу проблем інших людей. Кожне сновидіння, які б персонажі в ньому не фігурували, - це сновидіння для сновидця і про нього (а не про близьких родичів або добрих знайомих);

ґ) сновидіння часто об'єднуються в серію. Сновидець знає про зв'язок між ними, але не завжди спроможний пояснити це. Якщо сновидіння повторюється (з варіантами чи завжди однаково), це свідчить про надзвичайну важливість інформації, яку воно прагне донести;

д) сни можуть мати прогностичний характер, але при цьому вони попереджують, а не провіщують. Інколи сновидіння показує варіанти майбутнього, але сновидець не приречений на жоден із них. Розумно керуватися інформацією з несвідомого, а не чекати, поки сповниться те чи інше пророцтво.

Психотерапевтові, особливо початківцю, до аналізу сновидінь слід підходити відповідально і дуже обережно. Сновидіння багаті на важливу для перебігу терапії інформацію і часто є "прямими повідомленнями" несвідомого клієнта несвідомому аналітика. їх аналіз - це "бесіда" двох під свідомостей, що відбувається під контролем уважного і сильного Его терапевта.

Американський психоаналітик М. Масуд Кан сформулював перелік вимог до функціонування психічного апарату, які забезпечують можливість працювати зі сновидінням:

- добра взаємодія між Его і несвідомим;

- внутрішнє несвідоме джерело занепокоєння (рушійна сила сновидіння);

- достатня інтегрувальна сила Его і хороша здатність до символізації;

- здатність дистанціюватися від надто жорсткого морального контролю;

- збереження післяобразів сну в безсонному стані.

Якщо всіх цих умов дотримано, клієнт добре пам'ятатиме сновидіння і охоче розказуватиме їх аналітику, якому необхідно знати основні принципи роботи зі сновидіннями, їх інтерпретація дає змогу ефективно контролювати перебіг психотерапевтичного процесу.

До наведених правил слід додати ще кілька простих рекомендацій, які допоможуть клієнтам краще запам'ятати власні сни:

- сновидіння варто записувати відразу після прокидання, не покладаючись на пам'ять. Для цього краще тримати ручку й зошит біля ліжка;

- звечора можна "замовити" сновидіння на певну тему, якщо перед засинанням сформулювати проблему або невирішене завдання;

- сни варто записувати регулярно тривалий час (місяць, кілька тижнів);

- якщо є змога, найяскравіші образи сновидінь слід змальовувати в кольорі;

- сни, які будуть інтерпретовані в терапії, не слід перед цим розповідати друзям, знайомим чи родичам.

Часто один і той самий сон доводиться тлумачити кілька разів на різних етапах терапії. З'являються нові асоціативні ряди, спливають забуті переживання й епізоди - все це створює новий контекст для прихованого сенсу сновидіння. Деякі елементи (жахливі демони, нічні страхіття) можуть послідовно співвідноситися то з особою аналітика, то з фігурами близького соціального оточення клієнта, щоб бути визначеними, нарешті, як образи-страхіття раннього дитинства або проекції батьківських фігур.

Повне і остаточне тлумачення сновидіння - не більше ніж фікція, навіть якщо в процесі терапії накопичується декілька таких тлумачень, а клієнт захоплено вітає аналітичну майстерність і проникливість свого аналітика. К.-Г. Юнг застерігав психотерапевтів від ілюзії, ніби вдале розуміння несвідомої символіки снів є ефективною та успішною терапевтичною акцією. У роботі "Психологія і алхімія", основу якої становлять тлумачення архетипічної і алхімічної символіки сновидінь, учений зазначав, що несвідоме є автономною психічною сутністю і будь-які спроби керувати ним шкодять свідомості.

Отже, аналіз сновидінь є найбільш універсальною психотерапевтичною технікою. Існує багато способів інтерпретації змісту та образів людських снів, кожен із яких ґрунтується на певних теоретичних уявленнях і концептах. Загалом феномен сновидіння відтворює погляд несвідомого на життєву ситуацію сновидця і водночас є спробою скоригувати однобоке сприйняття цієї ситуації свідомістю та запропонувати нестандартні шляхи розв'язання проблемних ситуацій.

Семінар 48.

Процес створення образів уяви

Створення людиною образів нових об'єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються деякі залишки попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоційованих зв'язків. Цей процес набуває різної складності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини.

Найбільш елементарною формою синтезування нових образів є аглютинація (від латинського aglutinare— "склеювання"). Це створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин різних об'єктів. Такими є, наприклад, казкові образи русалки — напівжінки, напівриби; кентавра - налівчоловіка, напівконя; у технічній творчості це тролейбус - сполучення рис трамвая та автомобіля, танк-амфібія, що поєднує риси танка і човна, тощо.

Прийомом створення нових образів є аналогія.

Суть прийому аналогії полягає в тому, що новостворений образ, який вибудовується, схожий на реально існуючий предмет, але в ньому проектується принципово нова модель явища або факту.

На основі принципу аналогії виникла нова галузь інженерної справи - біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими при конструюванні нових технічних систем. Так було створено багато різноманітних приладів - локатор, "електронне око" тощо.

Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування -акцентування. Цей прийом полягає в навмисному посилюванні в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на фоні інших. Малюючи дружній шарж або карикатуру, художник віднаходить у характері або зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй, і наголошує на цьому художніми засобами.

Створення нових образів може бути досягнуте шляхом перебільшення (або применшення) усіх характеристик предмета. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.

Найбільш складним способом утворення образів уяви є створення типових образів. Цей спосіб вимагає тривалої творчої роботи. Художник створює попередні ескізи, письменник - варіанти твору. Так, малюючи картину "З'явлення Христа народові", художник Іванов зробив близько 200 ескізів.

Уяву в художній творчості можна проілюструвати висловлюванням К. Паустовського: "Кожна хвилина, кожне кинуте мимохіть слово та погляд, кожна глибока або жартівлива думка, кожний непомітний рух людського серця, так само як і літаючий пух тополі або вогонь зірки в нічній воді, — все це крихти золотого пилу. Ми, літератори, видобуваємо їх протягом десятиріч, ці мільйони крихт, збираємо непомітно для самих себе, перетворюємо на сплав і потім із цього сплаву виковуємо свою "Золоту троянду" - повість, роман або поему".

Творчий процес пов'язаний з виникненням багатьох асоціацій, їх актуалізація підпорядкована меті, потребам і мотивам, які домінують в актах творчості.

Великий вплив на створення образів уяви чинить практична діяльність. Доки створений образ існує тільки "в голові", він не завжди зрозумілий до кінця. Втілюючи цей образ у малюнок або модель, людина перевіряє реальність його існування.

Засадовою щодо створення образів уяви є взаємодія двох сигнальних систем. Співвідношення чуттєвого та мовного, образу та слова набуває різного характеру в різних видах уяви, залежно від конкретного змісту діяльності, в яку включається створення образів.

2 індивідуальні особливості уяви

У кожної дитини є уява, фантазія, але проявляються вони по-різному, залежно від її індивідуальних особливостей.

Ступінь легкості перетворення в дитячій уяві змісту навчального завдання буває різним. Деякі діти досить скуті ситуацією, так що будь-яке мисленнєве перетворення її становить для них значні труднощі. Інколи дитина не може засвоїти навчальний матеріал тільки через те, що не в змозі уявити собі, про що говорить учитель або що написано в підручнику.

Для інших дітей будь-яка ситуація - матеріал для діяльності уяви. Такій дитині докоряють за неуважність на уроці, але вона не винна: вона старається слухати, а в цей час в її голові відбувається інше життя, виникають образи, можливо, яскравіші й цікавіші, ніж ті, про які розповідає учитель.

Учні можуть розрізнятися ще й тим, якою мірою їхня уява контролюється свідомістю. Залежно від цього уява може бути корисною і шкідливою (в останньому разі вона відволікає людину від реального світу). Тому вчителю важливо знати, як учень сприймає матеріал і як цей матеріал переломлюється в його уяві. Уяву можна тренувати і розвивати, як будь-який аспект психіки людини. Розвивати уяву можна різними шляхами, але обов'язково в такій діяльності, яка без фантазії не приводить до бажаних результатів.

Якщо діти ліплять тільки за готовими моделями, змальовують зі зразка, наслідують дії дорослих, то такі завдання роботи уяви не вимагають. Складніше навчити дітей бачити звичні речі з неочікуваного, нового боку, що є необхідною умовою творчості.

Л.С. Виготський зазначав, що "уява на основі будь-якої творчої діяльності однаково виявляється у всіх без винятку сферах культурного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість".

Велике значення для розвитку творчої уяви має участь дитини у гуртках: художніх, літературних, технічних, юних натуралістів.

Молодші школярі із задоволенням придумують казки. Можна запропонувати їм придумати розповіді за сюжетом, початок або кінець твору; допомагають розвитку творчої уяви твори за картиною з якою-небудь закритою її частиною. При цьому слід зважати на особливості уяви учнів різного віку, які яскраво виявляються в роботі над творами.

Деяким дітям потрібна визначена і сформована тема. Вона ніби формує, будує в певній послідовності їхні знання, образи, враження, діти виявляють вміння будувати сюжет і розвивають уяву. Іншим дітям заважають підказки, обмеження. Якщо вони пишуть твір на запропоновану тему, то ніяк не можуть його почати: ця тема йде не від них, вона їм нав'язана, чужа. Під час роботи вони відходять від теми, розсувають поставлені обмеження.

На прогулянці вчитель може придумати безліч завдань на розвиток дитячої уяви. Ось, наприклад: "Ми на безлюдному острові", "Наш клас - перший на новій планеті". Діти з радістю розігрують сюжет, а дорослий тактовно спрямовує їх нестримну фантазію, вчить контролювати свою уяву.

У розвитку і вихованні уяви необхідно враховувати індивідуальні особливості вияву уяви, які залежать від потреб, інтересів, нахилів особистості, провідної діяльності людини, її знань та умінь.

Індивідуальна своєрідність уяви виявляється у різній широті і змістовності уяви, перевазі тих чи інших видів уявлень, їхній силі і дієвості. Уява залежить від швидкості, легкості чи, навпаки, труднощів у перетворенні наявних уявлень та вражень людини у нові образи. Індивідуальні особливості уяви у різних людей залежать від переважання уявлень, що виникають (наприклад, зорові, слухові та ін.), а також за мірою співвіднесення з реальністю, життєвістю і правдивістю образів уяви. Яскравість образів уяви може бути настільки велика, що їх плутають і сприймають як реальні.

Індивідуальні особливості уяви виявляються і в тій чи іншій галузі діяльності та тяжінні до неї: технічній, науковій, практичній, мистецькій. Сферою вияву фантазії може бути музика, література, художнє мистецтво, архітектура та ін. За своїм змістом уява може бути як однобічною, тобто виявлятись в якійсь одній галузі, так і багатогранною та яскравою в багатьох сферах. На яскравість та силу образів уяви можуть впливати емоційні риси, емоційний стан особистості.

Індивідуальні відмінності уяви виявляються також у повноті і стійкості виниклих образів. Це можуть бути неяскраві, розмиті, невиразні образи, що швидко зникають, або стійкі, детальні зображення, які надовго запам'ятовуються.

Індивідуальні особливості уяви залежать також від мислення та волі людини. К.Д. Ушинський наголошував, що "сильна, стрімка і яскрава уява з якою людина не в змозі боротися, створює безумців. Та сама уява, але покірна волі людини, створює не тільки великих поетів, але і великих мислителів та вчених. Уява слабка, в'яла, бліда не доведе людину до безумства, але й не створить генія". Тому за розвитком уміння людини підкоряти уяву поставленим завданням розрізняють людей з організованою і неорганізованою фантазією.

3 ,Уява і особистість

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від усього її психічного життя. Особлива роль у створенні образів уяви належить зацікавленням, потребам, світогляду особистості, що наповнюють її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування ряду морально-психологічних якостей особистості - гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може лише людина, яка, знаючи життя та особливості рис характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.

У потужності та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності. Уява - один із показників, за якими І. П. Павлов поділяв людей на художній або мислительний типи. Художник має справу з образами (зоровими, руховими, слуховими тощо), що свідчить про переважання в його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу.

Отже, уява не лише впливає на хід психічного життя людини, а й зумовлює формування важливих якостей її особистості.

Формалізована структура змісту теми

Функція уяви: створення образів нових об'єктів - випереджальне відображення реальності.

Механізм уяви: дисоціація життєвих вражень та об'єднання виокремлених елементів у нові комбінації.

Семінар 49.