Завдяки появі грошей виникають та розвиваються сутнісно нові типи і форми економічної власності, прискорюється розвиток продуктивних сил.

Гроші— особливий товар, який служить загальним еквівалентом при обміні товарів (при загальній всеобмінюваності), є для них найрозвинутішою суспільною формою вартості.

Форми вартості еволюціонували від найпростішої до грошової (найрозвинутішої і найскладнішої). Епізодичний обмін продуктами відбувався ще в первісному суспільстві. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок добутої іншою общиною риби. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини = 200 одиниць риби. Ця формула не лише найпростіша, а й випадкова, оскільки обмін не мав регулярного характеру, довільно обирались продукти і пропорції обміну. У формулі вартість туші тварини виражена у рибі, тобто другий товар є засобом вираження вартості дичини. Останній товар відігравав активну роль, тобто виражав свою вартість певною кількістю споживчої вартості риби і перебував у відносній формі вартості, бо його вартість співвідносилась з вартістю іншого товару. Товар у формі риби відігравав пасивну роль, оскільки був лише засобом для вираження вартості дичини. Тому він перебував в еквівалентній формі вартості, тобто протистояв першому товару у вигляді рівної вартості (еквівалента). Якщо цей обмін розглядати з погляду общини, яка здобула надлишок риби, то еквівалентом стане туша тварини (дичини).

З розвитком виробництва суспільний поділ праці поглиблювався, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та виникненням додаткового продукту. Першим поділом праці було відокремлення тваринництва від землеробства. Надлишки продуктів тваринництва (худоба, м'ясо, шерсть і т. д.) уже не випадково, а регулярно почали обмінювати на надлишки продуктів землеробства. За цих умов тварини, систематично обмінювані на інші товари, набували переважно відносної форми вартості, а інші товари (хліб, овочі та ін.) — еквівалентної. Кожен з них став не випадковим, а особливим еквівалентом, до якого прирівнюють тварин. Так проста форма вартості перетворилася на повну, або розгорнуту (зустрічалася в окремих регіонах Африки навіть у XIX ст.), яка виражається формулою:
Отже, розвиток виробництва і обміну (який поширюється за межі місцевого ринку) зумовлює поступове закріплення ролі загального еквівалента за одним товаром, тобто перетворення загальної форми вартості у грошову.

З IV до ІІІ ст. до н. е. загальним еквівалентом були срібло і золото. Спочатку злитки золота клеймили (в Єгипті наприкінці IV тисячоліття клеймо з написом фараона ставили на злитках золота вагою 14 кг, а чеканити монети почали в Лідії (Малій Азії) у XII ст. до н. е.). За свідченням сучасної археології монети в Індії з'явилися на 600 років раніше. З часом загальним еквівалентом стає золото, а у другій половині XIX ст. встановлюється золотий стандарт. Це відбулося завдяки таким властивостям золота, як однорідність, ковкість, м'якість, подільність, неокислюваність, висока вартість у малій вазі та ін. Золоті гроші були повноцінними, оскільки їх номінальна вартість в основному відповідала вартості металу, що в них містився, і золото виконувало всі функції грошей (роль загального еквівалента).

Завдяки появі грошей виникають та розвиваються сутнісно нові типи і форми економічної власності, прискорюється розвиток продуктивних сил.

Економічна роль загального еквівалента полягає в тому, що у ньому представлена абстрактна праця, він обмінюється на всі інші товари і створює якісно нову форму руху для суперечностей товару. Грошова форма вартості виражається формулою:
Із появою грошової форми вартості товарний світ розпадається на товар і гроші — зовнішню протилежність товару — протилежність між споживчою вартістю і вартістю.

Гроші також є найрухомішим елементом економічної власності, оскільки за них власник може придбати будь-яке інше багатство (підприємства, землю, цінні папери, золото тощо), політичну владу, вплив на державний апарат.

2 Грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва та обігу товарів, надання послуг, здійснення різних платежів населенням.
Наявність грошового обігу передбачає існування в країні певної грошової системи.

У грошовому обігу України слід розрізняти грошовий обіг готівкою і безготівковий грошовий обіг. Разом безготівкові і готівкові кошти створюють єдиний грошовий обіг, який в умовах ринкової економіки сприяє: перерозподілу грошових засобів між суб'єктами ринку та різними секторами економіки; задоволенню потреб економіки у грошових засобах завдяки регулюванню грошової маси в обігу. Банком, який відповідає за здійснення грошового обігу в нашій країні, є Національний банк України (НБУ). Він не підпорядкований уряду. Голова правління банку наділений необхідними повноваженнями для здійснення діяльності, незалежної від вказівок голови уряду.

Випуск в обіг паперових грошей в Україні забезпечує фабрика грошей (банкнот), на монетному дворі здійснюється карбування монет.
Кількість грошей в обігу
Існує загальний економічний закон кількості грошей в обігу. Цей закон свого часу визначав необхідну кількість золотих грошових одиниць для обігу. Оскільки з XVII ст. в обігу крім повноцінних грошей перебували паперово-кредитні, то діяв ще закон обігу паперових грошей. Суть цього закону полягала в тому, що кількість паперових грошей, потрібних для нормального функціонування товарообігу, мала дорівнювати кількості золотих грошей.
Якщо, наприклад, в обіг випускалось удвічі більше паперових грошей, ніж потрібно, то купівельна спроможність кожної їх одиниці дорівнювала половині одиниці золотих грошей.
У часи існування золотого стандарту по-справжньому зайвих грошей не було. Надлишок грошей змінював лише функцію обігу на функцію скарбу. Нині переповнення каналів грошового обігу створює зайві гроші, що зумовлює знецінення грошової одиниці.
З ліквідацією золотого стандарту посилюється залежність країн від світового ринку, імунітет фінансових систем багатьох країн значно послабшав. Виникають фінансові кризи. Подолання останніх значною мірою залежить від розвитку матеріального виробництва, переходу підприємств на випуск продукції, що має підвищений попит і високу конкурентоспроможність. Зміцнення матеріального виробництва є запорукою існування фінансової системи, її стабільності.
Нині для визначення кількості грошей використовують формулу Фішера, в якій ураховані деякі вимоги розглянутого вище закону кількості грошей в обігу:

В сучасних умовах у грошовому обігу залежно від ступеня ліквідності застосовуються різні грошові агрегати — показники грошової маси. Агрегати Л/0 і М\ є найліквіднішими складовими грошової маси. Воли містять компоненти, що визначають грошову масу у вузькому розумінні цього терміна. Агрегати М-± і М$ використовуються в розрахунках з певними обмеженнями, їх ще називають «майже гроші». Вони призначені для збереження цінності грошей (термінові вклади населення в ощадні банки, облігації державної позики). Агрегат А/3 визначає всю масу грошей в економіці.
У різних країнах існують свої особливості щодо змісту грошових агрегатів та методики їх створення.
У США, наприклад, короткострокові вклади до 100 тис. дол. входять до складу агрегату М\, а середньострокові — агрегату Mj. У Великій Британії розраховують і використовують п'ять типів агрегатів, у США та в Україні — чотири, у Німеччині — три, у Франції — два агрегати.
Структура грошової маси має відповідати структурі та особливостям економіки країни. Б Україні поза банками (готівка: паперові гроші та монети) обертається до 45 % грошової маси, що свідчить про високу частку тіньової економіки. У розвинених країнах цей показник не перевищує 10 %.

3 У політичній економії існує дві основних концепції визначення причин інфляції - монетарна і немонетарна.

Представники монетарної концепції вважають, що основними причинами інфляції є:

1) зростання грошової маси у сфері обігу, що перевищує темпи зростання реального обсягу виробництва товарів та послуг за сталої швидкості обігу грошей;