Український етнокультурний комплекс зародився в ранньому середньовіччі й бурхливо формувався за часів Київської Русі

Закони етноісторичного розвитку

Проблема етнічної належності населення княжого Києва, як і проблема етногенезу українців та їхніх сусідів, визначається універсальними законами етноісторичного розвитку середньовічної Європи. Такими базовими постулатами сучасної європейської етнології є:

1. Підхід до етносів як етнокультурних організмів, що в певний час народжуються, проходять життєвий цикл і неминуче дезінтегруються, розчиняючись серед сусідів.

2. Вік етносу визначається ретроспективно, шляхом встановлення за допомогою різних дисциплін (історія, археологія, мовознавство, етнографія, антропологія тощо) початку безперервності етнокультурного розвитку конкретного народу.

3. Більшість європейських народів, що мешкають у зоні культурно-історичного впливу Римської імперії, народилися в ранньому середньовіччі у V–VII століттях (французи, німці, англійці, іспанці, чехи, серби, хорвати, поляки та ін.).

4. Племінний етап розвитку етносів середньої смуги Європи почався на зорі середньовіччя і закінчився в ІХ–Х століттях їх консолідацією у власних державах (Англійській, Французькій, Чеській, Сербській, Польській, Давньоукраїнській та ін.), які нерідко поширювалися на етнічні території сусідніх народів, набуваючи форм середньовічних імперій (Англійська, Іспанська, Французька, Польська, Київська Русь).

5. У відсталих провінціях імперій в процесі їх колонізації метрополією зароджувалися молоді постімперські етноси. Вони виникали в результаті синтезу місцевих традицій із мовно-культурним комплексом народу-завойовника і починали власне історичне буття з моменту відокремлення від імперії. Так, на варварській периферії Римської імперії народилися романські народи (іспанці, португальці, французи, румуни та ін.). Іспанська імперія породила іспаномовних мексиканців, чилійців, аргентинців, перуанців, венесуельців, кубинців тощо, Англійська – англомовних американців, канадців, австралійців, Португальська – бразильців, Французька – квебекців. Імперія Київська Русь у процесі колонізації княжим Києвом лісової півночі Східної Європи породила білорусів, псково-новгородців, росіян.

За даними сучасної етнології, виокремлюється кілька етапів етнічного розвитку великих народів середньовічної Європи. Джерела її етносів, які мешкали в зоні культурно-історичного впливу Римської імперії, сягають початку середньовіччя. Після відомих пертурбацій, спричинених падінням імперії (велике переселення народів), ситуація стабілізувалася. Тому безперервність етнокультурного розвитку, за даними етнографії, археології, мовознавства, антропології, письмових джерел, на етнічних територіях численної групи романських етносів (іспанці, португальці, каталонці, французи, провансальці, італійці, сицилійці, румуни), англосаксів, слов’ян (поляків, чехів, словаків, сербів, хорватів, болгар, українців) та інших ретроспективно простежується з кінця V–VII століття. Це дає підстави твердити про розвиток на цих територіях окремих етнокультурних організмів, які в наш час відомі під згаданими етнонімами. Зокрема, знаний російський археолог-славіст Валєнтін Сєдов простежив джерела всіх згаданих слов’янських етносів (крім українців) у ранньому середньовіччі.

Український етнокультурний комплекс зародився в ранньому середньовіччі й бурхливо формувався за часів Київської Русі

Народи середньої смуги Європи у V–ІХ століттях пройшли племінну фазу розвитку, коли їхніми складовими були окремі споріднені племена чи етнографічні групи з власними етнонімами. Так, англи, сакси та юти Британії вважаються праанглійськими племенами; мазовшани, вісляни, слензяни, лендзяни, кашуби – прапольськими; чехи, лучани, седличани, гбани, дечани, лемизи – прачехами. За аналогією слід визнати літописних волинян, деревлян, уличів, тиверців, білих хорватів, полян, можливо, сіверян праукраїнськими племенами.

Протягом ІХ–Х століть споріднені племена консолідуються і творять власні держави. Так виникло Англійське та Польське королівства, Празьке князівство чехів, перші державні утворення сербів, хорватів, болгар, які внаслідок експансії на землі сусідів часом набували форми середньовічних імперій. Аналогічно середньовічну державу Русь, що виникла в результаті консолідації згаданих проукраїнських племен, по праву слід вважати давньоукраїнською. Адже перші державні утворення на землях англосаксів¸ поляків, чехів, сербів, хорватів тощо беззаперечно визнаються середньовічними державами відповідних етносів.