Роль ЮНЕСКО у розвитку комунікацій та доступу до інформаційних ресурсів

 

ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки i культури) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р.

Станом на квітень 2007 р. членами ЮНЕСКО є 192 країни (остання країна, яку було прийнято – Чорногорія).

Штаб-квартира Організації розташована у Парижі (Франція).

Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочими мовами Секретаріату є англійська та французька.

Бюджет ЮНЕСКО на 2006 – 2007 рр. – 610 млн. дол. США, із них: на освіту – 107 млн. дол. США; на науку – 87 млн. дол. США (56 – природничі науки та 36 – соціально-гуманітарні науки); на культуру – 50,5 млн. дол. США і на програми комунікації та інформації – 33 млн. дол. США

Керівні органи ЮНЕСКО - Генеральна конференція, Виконавча рада i Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членiв i скликається на чергові сесії раз на два роки. Генконференцiя визначає напрями i загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньострокову стратегію та її програму i бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій i рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає iншi важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членiв ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генконференцiї. Засідання Виконавчої ради відбуваються двічі на рік. Вона розглядає i подає Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності Організації, визначає заходи для ефективної реалізації затверджених програм i бюджетів, готує порядок денний Генконференцiї, подає рекомендації щодо прийому в Організацію нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган. Його очолює Генеральний директор, який призначається Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається із фахівців різних країн, набраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, але з урахуванням їх професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад дві тисячі фахівців із 130 країн.

Згідно зі Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури, а також укоріненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир i стабільність суспільства повинні грунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Отже, місія ЮНЕСКО полягає у зміцненні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а відтак - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта - від дошкільної до вищої та безперервної, включаючи освіту для дорослих, превентивну (профілактична), спеціальну, професійно-технічну та екологічну; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація.

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програми i бюджету на 2006-2007 рр., здійснюється за такими головними напрямами:

Велика програма I - Освіта.

Велика програма II - Природничі науки.

Велика програма III - Соціальні та гуманітарні науки

Велика програма IV - Культура.

Велика програма V - Комунікація та інформація.

Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для ХХІ століття тощо.

Для координації міжнародної співпраці з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить встановлена кількість представників тих країн-членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. В країнах-членах діють національні органи із зазначених програм.

У галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:

- сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;

- розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;

- сприяння проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;

- підготовку освітянських кадрів;

- сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

У галузі науки, окрім згаданих вище довгострокових міжнародних наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній співпраці з розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді у розвитку суспільства, питань багатоетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.

Діяльність ЮНЕСКО в галузі культури охоплює такі сфери:

- збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини;

- розвиток мистецтв;

- сприяння розвитку сучасних культур;

- сприяння поверненню втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження;

- поширення книг і читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;

- розвиток індустрії культури та розробка політики в галузі культури;

- захист авторських і суміжних прав;

- аналіз взаємозв'язку між культурою та розвитком, врахування культурного фактора у розвитку суспільства;

- розвиток культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

У галузі комунікації та інформації ЮНЕСКО покликана сприяти вільному поширенню інформації, розвитку плюралізму та незалежності засобів інформації, зміцненню та модернізації інформаційних інфраструктур і служб документації (бібліотек, архівів) у країнах-членах, застосуванню нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, підготовці кадрів у цій галузі.[5]

ЮНЕСКО - це провідний центр міжнародного діалогу між експертами та інтелектуальними колами. Щороку під її егідою проводиться близько 200 міжнародних форумів з широкого кола питань.

Важливою функцією ЮНЕСКО є її нормотворча діяльність. Організацією розроблено 22 міжнародні конвенції та багатосторонні договори, а також 34 рекомендації і декларації, що регулюють міжнародну діяльність у сферах освіти, науки, комунікації, обміну та збереженню культурних цінностей.

Основними міжнародно-правовими документами ЮНЕСКО є: конвенції про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.); про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.); про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.); регіональні конвенції (у т.ч. Європейська) про визнання навчальних курсів і дипломів з вищої освіти та ін.; рекомендації про міжнародний обмін культурними цінностями (1976 р.); про участь і вклад громадських кіл у культурне життя (1976 р.) та ін.; декларації про принципи міжнародного культурного співробітництва (1966 р.); про основні принципи, що стосуються вкладу засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, розвиток прав людини і боротьбу проти расизму й апартеїду і підбурювання до війни (1978 р.); про раси і расові забобони (1978 р.), про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.), про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.), про охорону та заохочення різноманіття форм культурного самовираження (2005 р.), про боротьбу з допінгом у спорті (2005 р.) та ін.

ЮНЕСКО підтримує постійні офіційні консультативні та партнерські зв'язки майже з 600 міжнародними неурядовими організаціями та практично з усіма спеціалізованими установами системи ООН. Близько 1200 міжнародних неурядових організацій підтримують з ЮНЕСКО епізодичні ділові контакти.

Біля 4500 асоційованих шкіл і 5000 клубів та асоціацій ЮНЕСКО у 137 країнах-членах сприяють на місцях реалізації цілей Організації, таких, зокрема, як виховання молоді в дусі толерантності, взаєморозуміння, сприйняття загальнолюдських гуманістичних цінностей, формування психології культури миру шляхом залучення її до міжнародного співробітництва. Міжнародна мережа зазначених установ є важливою складовою народної дипломатії, яка відіграє зростаючу роль у розвитку взаєморозуміння між народами.

ЮНЕСКО видає близько 50 бюлетенів і 20 періодичних видань: "Природа і ресурси", "Перспективи" (освіта), "Міжнародний журнал суспільних наук", "Музеї", "Витоки". Щороку Організація видає також до 200 книжок, досліджень, брошур, доповідей з питань, що входять до її компетенції.

ЮНЕСКО опублікувала цілий ряд багатотомних комплексних видань, серед яких такі, як "Загальна історія Африки", "Історія цивілізації Центральної Азії", "Історія наукового і культурного розвитку людства". Широкої популярності набула колекція репрезентативних видань ЮНЕСКО, яка нараховує 1 тис. томів. Це переклади на різні мови літературних шедеврів народів світу.

Відповідно до мандата Організації Об'єднаних Націй по питаннях освіти, науки і культури, наданим Програмі "Інформація для всіх", остання повинна зіграти ключову роль в здійсненні політики ЮНЕСЬКО – повсюдно сприяти розвитку "освіти для всіх", "вільному обміну інформацією і знаннями" і збільшенню засобів комунікації між людьми.

Програма повинна також сприяти зменшенню розриву між інформаційно багатими і інформаційно бідними.

В рамках Програми здійснюються прямі ініціативи, виявляється сприяння в посиленні співпраці, проводяться аналіз дослідження і готуються доповіді.

Пріоритетними напрямами Програми є робота зі всіма програмами ЮНЕСКО, тісна співпраця з організаціями системи ООН, іншими державними, міжурядовими і неурядовими організаціями, комерційними структурами.

Цілями Програми ЮНЕСКО є:

- створення платформи для загального доступу до інформації;

- участь в створенні елементів глобального інформаційного суспільства;

- аналіз етичних, правових і інших соціальних наслідків розвитку інформаційних і комунікаційних технологій;

- створення рамок для міжнародної і регіональної співпраці;

- розвиток загальних стратегій, методів і інструментарію для побудови правового і вільного інформаційного суспільства.[6]

Завданнями Програми ЮНЕСКО є:

- заохочення і розширення доступу до інформації за допомогою її організації, переведення в електронну форму (оцифрування) і захисту;

- розвиток міжнародної рефлексії і дискусії по етичних, правових і іншим суспільним погрозам і викликам в інформаційному суспільстві;

- сприяння тренінгу, безперервній освіті і вченню у сфері інформації і інформатики;

- просування використання міжнародних стандартів і передового досвіду у сфері інформації і інформатики в межах компетенції ЮНЕСКО;

- просування мережевої взаємодії у сфері інформації і знань на місцевому, національному, регіональному і міжнародному рівнях.

Основними розділами Програми є:

1. Розвиток інформаційної політики на міжнародному, регіональному і муніципальному рівнях.

2. Розвиток людських ресурсів, навиків і умінь в століття інформації.

3. Посилення ролі уповноважених організацій в забезпеченні доступу до інформації.

4. Розвиток інструментів, способів і систем інформаційного менеджменту.

5. Інформаційні технології для освіти, науки, культури і комунікацій.

Політика Програми ЮНЕСКО "Інформація для всіх" будується на тому, що освіта, наука і культура, поряд із засобами інформації і інформацією, є основними складовими в створенні суспільства знань.[7]

Представляється необхідним сконцентрувати зусилля в тій області, де дія ІКТ відчувається найсильніше – діяльності і продуктах, вироблених людським розумом.

ЮНЕСКО заявляє, що необхідне послідовно і без всяких виключень інкорпорувати всі соціально-культурні і етичні аспекти і сприяти подоланню цифрового розриву, ставлячи розвиток людини в центр всіх завдань.

У цих рамках вирішуються чотири стратегічні завдання:

- узгодження загальних принципів, лежачих в основі суспільства знань;

- розширення можливостей здобування освіти шляхом забезпечення доступу до всілякого вмісту і систем його забезпечення;

- зміцнення можливостей наукових, дослідницьких, культурних обмінів і передачі інформації;

- сприяння використанню ІКТ в цілях зміцнення потенціалу, наділу людей великими правами і можливостями, благому правлінню і ширшій участі в житті суспільства.