Новий розподіл сил у світі

ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ХХ століття – це століття ідеології, яке характеризувалося дуже сильною боротьбою між ідеологіями комунізму, фашизму та ліберальної демократії. Ця епоха вже завершилась. Тепер ми вступаємо в епоху, де культура та культурні фактори відіграватимуть найважливішу роль у формуванні світової політики.

В усьому світі країни вирішують проблему самоідентифікації. Люди намагаються знайти відповідь на одне з найголовніших питань, що постає перед людством: хто ми? Як правило, вони відповідають на це питання в контексті своїх найбільш важливих цінностей. Їх відповідь обумовлена минулим, релігією, мовою, історією, традиціями і суспільними інститутами. Люди подумки приєднують себе до якоїсь культурної групи, наприклад, до племені, етнічних груп, релігійних громад, націй, або (в широкому розумінні) до цивілізацій. У наступній епосі загроза для країни з боку іншої (культурно схожої) країни буде менш вірогідною, ніж небезпека, що йтиме від країни, яка відрізняється від неї культурно. Держави зі схожою культурою, вірогідно, швидше зможуть порозумітися. Глобальна ж ситуація розкладається на окремі складові вздовж культурних та цивілізаційних ліній.

За часів "холодної війни" світ був розділений на ідеологічні групи: "вільний" світ на чолі з США, комуністичний блок, який очолював СРСР, і менш розвинені країни третього світу, де відбувалися більшість подій Холодної війни. Сучасна глобальна політика є більш складною. Вже немає згаданих трьох груп, натомість існує вісім основних цивілізацій – західна, православна, китайська, японська, мусульманська, індуїстська, латиноамериканська та африканська цивілізації. Країни-лідери, а до них належать США, Росія, європейські країни, Японія, Китай та Індія, представляють різні цивілізації. До лідерів належать також важливі ісламські країни, які (завдяки стратегічному розташуванню, великій чисельності населення та нафтовим ресурсам) мають значний вплив у системі міжнародних відносин. Якщо говорити про вісім найбільш населених країн світу на сьогоднішній день, то всі вони належать до восьми різних цивілізацій. Якщо ж розглянути сім найбільш економічно розвинених країн, то вони належать до п’яти різних цивілізацій. Якщо говорити про нову світову політику, що формується, то на локальному рівні – це політика етнічності, а на глобальному рівні – це політика цивілізацій. І вперше за світову історію глобальна політика є насправді багатоцивілізаційною. В цьому новому світі відносини між країнами-представниками різних цивілізацій часто будуть складними, а в певні моменти – навіть антагоністичними.

Одним з найбільш важливих напрямів світової політики будуть відносини між Заходом та рештою цивілізацій, тому що Захід і надалі намагатиметься нав’язувати свої цінності і культуру іншим країнам. Конфлікти та нестабільна політична ситуація в новому світі будуть спричинені, головним чином, відродженням Китаю та поверненням ісламу. Стосунки Заходу з Китаєм та мусульманськими країнами будуть іноді важкими, а то й зовсім антагоністичними. Розвиток цих конфліктів дуже значною мірою буде залежати від того, до якої сторони приєднаються такі ключові країни "мінливих" цивілізацій, як Росія, Індія чи Японія.

Потенційно найбільш небезпечним є конфлікт між США та Китаєм. На даний момент існує багато проблем, які роз’єднують ці країни. Але головне питання – це питання впливу, а саме: яка з країн протягом наступних десятиріч відіграватиме найважливішу роль у формуванні ситуації в Східній Азії? Китайці дуже чітко сказали, що ера, в якій вони залежали від інших впливових країн, наближається до завершення. Вони намагаються повернути собі провідну роль, яку вони мали в Східній Азії до середини ХIХ століття. З іншого боку, США завжди протистояли домінуванню якоїсь одної держави чи то в Західній Європі, чи в Східній Азії. Щоб запобігти цьому, США в ХХ столітті взяли участь (і виграли) у двох світових війнах і в Холодній війні. Майбутнє миру в світі значною мірою залежить від врегулювання стосунків між США та Китаєм.

Виклики мусульманського світу суттєво відрізняються від тих, про які ми щойно говорили. Вони походять не з економічного розвитку, а із зростання чисельності населення. Протягом кількох десятиріч для мусульманських країн характерним був дуже високий рівень народжуваності: в середньому він становив 3% на рік, що майже в 10 разів перевищує показник європейських країн. Разом з таким швидким зростанням чисельності населення, відбувалось посилення прихильності мешканців мусульманських країн до ісламу як способу життя.

Зараз у світі відбувається багато етнічних війн. І їх учасниками мусульмани стають частіше, ніж представники будь-якої іншої цивілізації. Вздовж усього умовного кордону ісламу (Балкани – Кавказ – Центральна Азія – Південна Азія – Південно-Східна Азія – Близький Схід – Африка) мусульмани воюють проти немусульман. В самому мусульманському світі мусульмани воюють один з одним частіше, ніж народи в інших цивілізаціях. Чому так відбувається?

Однією з причин є надзвичайно високий рівень народжуваності, який викликав різке зростання чисельності молоді віком 15-25 років. Як свідчить досвід, коли в країні зазначена вікова група становить понад 20% від загальної чисельності населення, то вірогідним є швидке зростання нестабільності, проявів конфліктів та насильства. В більшості мусульманських країн чисельність даної вікової групи вже досягла 20% – це спричинило зростання ісламської войовничості, рівня міграції мусульман і посилило тиск на країни-сусіди. В США, Європі та Росії чисельність молоді має тенденцію до зниження, в той час, як в мусульманських країнах тенденція зростання зберігається.

Викликає занепокоєння, що події останніх років знову доводять важливу роль факторів культури та цивілізації в сучасній політиці: не стала несподіванкою нова міжцивілізаційна війна у Косово; дуже схожий на цю війну конфлікт зараз розвивається у Сіндзяні (Китай); нещодавно знову спалахнула війна між чеченцями та росіянами; Індія та Пакистан випробували ядерну зброю і трохи повоювали в провінції Кашмір. Продовжують протистояння США та Китай: Китай продовжує розвивати свій ракетний потенціал, США намагаються створити систему протиракетної оборони на театрі війни. На жаль, зіткнення цивілізацій активно продовжується в сучасному світі.

НОВИЙ РОЗПОДІЛ СИЛ У СВІТІ

Більшість людей погоджуються з тим, що за часів Холодної війни світова система була біполярною, а сьогодні існує лише одна наддержава. З іншого боку, продовжують точитися дискусії з приводу того, яким вважати сьогоднішній світ – однополярним, багатополярним, чи якимось іншим. На мою думку, нинішня міжнародна політична система є водночас однополярною і багатополярною. Для вирішення міжнародних проблем сьогодні потрібні зусилля як однієї супердержави, так і кількох інших провідних держав; і єдина наддержава може прямо вплинути на події через інтереси інших держав. У цьому одно-багатополярному світі глобальний розподіл сил має чотири рівні. Єдиною наддержавою залишаються США. Далі йдуть найважливіші регіональні держави, кожна з яких відіграє домінуючу роль у своєму регіоні. Потім іде група країн, які можна назвати другорядними регіональними лідерами. До них належать Велика Британія відносно Німеччини та Франції, Україна відносно Росії, Японія та В’єтнам відносно Китаю, Пакистан відносно Індії, Австралія відносно Індонезії, Саудівська Аравія відносно Ірану, Єгипет відносно Ізраїлю, Аргентина відносно Бразилії. Нарешті, четвертий рівень – це країни, які не ввійшли до перших трьох груп.

Якщо говорити про інтереси наддержави в такій одно-багатополярній системі, то вона зацікавлена в поверненні до однополярної системи, щоб самостійно приймати всі рішення. Провідні ж країни світу зацікавлені в багатополярній системі. Тому стабільність існуючої системи значною мірою залежить від рівноваги між цими головними конфліктуючими групами. Така рівновага за своєю природою є нестабільною, і марно сподіватись, що її можна буде втримати. Світова політика відійшла від біполярної системи (що існувала за часів Холодної війни), наприкінці 80-х років пройшла через короткий момент однополярності, а зараз рухається через 10 або більше однополярних років до багатополярного світу в ХХI століття, коли він утвердиться повністю.

Спостерігається значне протистояння гегемонії США з боку провідних регіональних держав. Тому можна сказати, що США і другорядні регіональні потуги мають спільні інтереси, таким чином позбавляючи провідні регіональні держави впливу в регіонах.