Поняття, суть та основні риси адміністративної відповідальності

У теорії права юридична відповідальність розуміється як реалізація правової санкції у випадку вчинення правопорушення, застосування покарання щодо правопорушника.

Розрізняють такі види юридичної відповідальності:

* кримінальна;

* цивільна;

* адміністративна;

* дисциплінарна.

Зупинимося детальніше на понятті адміністративної відповідальності.

Щодо поняття адміністративної відповідальності в теорії адміністративного права є різні точки зору. Найбільш відомою серед вчених-адміністративістів є концепція адміністративної відповідальності О. М. Я куба дає визначення цьому поняттю як відповідальності громадян та посадових осіб перед органами виконавчої влади, а у випадках, визначених законом, перед судом, а також перед громадськими організаціями за винне порушення адміністративно-правових норм, що проявляється у застосуванні до порушників адміністративних санкцій.

Адміністративна відповідальність і адміністративна санкція - це різні правові категорії, хоча і тісно взаємопов'язані.

Реалізація санкцій - є характерною ознакою адміністративної відповідальності, яка завдає винній особі морального або матеріального збитку.

Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, яка встановлюється державою шляхом видання правових норм, які визначають підстави відповідальності, заходи, що можуть бути застосовані до порушників, порядок розгляду справ про правопорушення і виконання зазначених заходів. Вона потребує оформлення відповідними процесуальними документами і здійснюється державою через уповноважені органи шляхом покарання особи відповідно до чинного законодавства.

В адміністративному праві функції покарання правопорушників і, відповідно, заходів покарання виконують адміністративні стягнення.

Таким чином, адміністративна відповідальність - це реалізація адміністративно-правових санкцій, застосування адміністративних стягнень.

Суть адміністративної відповідальності полягає у впливі, що чинять уповноважені органи або посадові особи на громадянина, який вчинив адміністративне правопорушення і тягне за собою негативні для правопорушника наслідки морального (попередження), матеріального (штраф) або особистого характеру (адміністративний арешт).

Метою цього впливу є виховання особи, що вчинила адміністративне правопорушення, в дусі дотримання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як власне правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративна відповідальність характеризується рядом ознак:

1. Адміністративна відповідальність має публічний державно-обов'язковий характер.

Проявляється це в тому, що проступок за будь-яких умов, навіть коли він спрямований проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охорона якого - мета і функція держави. Будучи похідним від державної волі, адміністративне переслідування, осудження і покарання (коли є для того достатні фактичні та юридичні підстави), не тільки право, а й обов'язок держави, який здійснюється органом адміністративної юрисдикції від імені держави і незалежно від волі і бажання зацікавлених у справі осіб (наприклад, потерпілого). Державні органи не можуть займати сторонню позицію, або ж упереджене щодо конкретної особи ставлення. Відповідні дії кваліфікують як службові злочини, зокрема бездіяльність, перевищення влади та ін.

2. Наявність юридичних повноважень у органів, наділених правом адміністративного покарання.

Право на покарання складається з:

виявлення у діянні повного зовнішнього складу проступку, що закріплено у нормах КУпАП (йдеться про встановлення фактичних і юридичних підстав застосування відповідальності); наявність винної особи та досягнення нею віку, який надає можливість застосувати адміністративну відповідальність; можливість застосування покарання в конкретному випадку, тобто відсутність причин, що його унеможливлюють (строк давності, смерть, неповноліття, крайня необхідність, необхідна оборона, помилування, скасування акта, що встановив адміністративну відповідальність);

відсутність щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови про застосування адміністративного стягнення за той самий проступок або кримінального переслідування за те саме діяння; - наявність процесуальних умов, до яких належать: компетентність посадової особи, що порушує адміністративне переслідування, компетентність органу адміністративної юрисдикції, виконання встановлених законом для адміністративного переслідування формальних вимог.

3. Адміністративна відповідальність має репресивний характер.

Це положення полягає у тому, що керуючись власною самосвідомістю, компетентна інституція накладає на винного певні обмеження матеріального чи фізично-морального характеру, у виді та обсязі, визначеними санкцією статті КУпАПу, за якою і відбувається кваліфікація діяння. Такі обмеження є негативними для суб'єкта, котрий їх зазнає, а отже такий дискомфорт детермінує особистісне аксіологічне репозиціонування та сприяє превентуванню потенційно-можливих актів деліквенції.

4. В адміністративній відповідальності знаходять відображення обидва аспекти правової відповідальності: позитивна (абсолютна) та ретроспективна.

Перша, яка є безособовою, регламентується адміністративно-правовими нормами взагалі як обов'язок (правовий, соціальний) виконувати норми права, їх приписи, нести відповідальність за порушення таких, підлягати (добровільно чи примусово) дії адміністративних санкцій. Це ініціативне спрямування відповідальності виховує почуття права, морального обов'язку, внутрішньої потреби виконувати правові Приписи, заборони.

Ретроспективна відповідальність є відповідальністю за адміністративний проступок, тобто за вже вчинене діяння.

5. Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність мають допоміжне значення щодо багатьох інших галузей.

Норми адміністративної відповідальності "обслуговують" норми інших галузей права (цивільного, трудового, кооперативного, земельного, фінансового, транспортного та ін.) своїм правоохоронним, заборонним, каральним впливом, гарантуючи юридичну обов'язковість приписам багатьох юридичних галузей. Звідси і їхній відсильний характер до численних загальнообов'язкових правил" закріплених у нормах різних галузей права.

6. Значна кількість норм КУпАП містять дискреційні повноваження органам, уповноваженим розглядом справи про конкретні правопорушення.

Це є особливою ознакою адміністративно-правової відповідальності. Вона означає, що уповноваженні державні органи (посадові особи) мають право діяти на власний розсуд при встановленні адміністративних заборон або виду покарання, при застосуванні альтернативних стягнень, при визнанні обставин скоєння проступків такими, що пом'якшують відповідальність, при обранні місця розгляду адміністративної справи, форми оскарження, скасування, зміни постанови по адміністративній справі. Лише за розсудом суду, визначають такі оціночні поняття, як "істотна шкода", "значні збитки", "тяжкі наслідки", "значні розміри" тощо.

Саме право діяти на власний розсуд (звичайно, у межах юридичних приписів) є гарантією стабільності адміністративно-правових норм і водночас гнучкості у застосуванні заходів адміністративної відповідальності.

7. Адміністративна відповідальність допускає заміну видів відповідальності, а також заміну суб'єктів відповідальності.

Інститут заміни стягнень, що застосовуються до суб'єктів адміністративної відповідальності (наприклад, виправних робіт на штраф або адміністративний арешт, заходів адміністративної відповідальності - на заходи громадського впливу) і навіть заміни суб'єктів відповідальності (коли притягаються до відповідальності посадові особи за недотримання адміністративно-правових норм іншими особами, або батьки - за проступки неповнолітніх дітей згідно з ч.ч. 1-4 ст. 184 КУпАП).

8. Ознаки, що характеризують адміністративну відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності:

власний об'єкт правоохоронні

власний метод правоохорони (адміністративний та адміністративно-судовий);

юридична цілісність галузі, що проявляється у наявності як матеріальних, так і процесуальних норм;

здатність до саморозвитку, систематизації нормативного фонду галузі.

Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питання встановлення адміністративної відповідальності складає Конституція України. У статтях, які зобов'язують громадян виконувати конституційні норми, приписи законодавчих і підзаконних актів щодо захисту Батьківщини, охорони громадського порядку, природи, власності и т.п., містяться вимоги та обов'язки, які реалізуються шляхом встановлення та застосування юридичної, зокрема адміністративної відповідальності.

Основним джерелом правоохоронних норм є Кодекс України про адміністративні правопорушення (прийнятий 07.12.1984 р). Паралельно з цим Кодексом діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але містяться у законодавчих міжгалузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, закони України "Про охорону державного кордону", "Про надзвичайний стан" та ін.), які з різних причин не внести до зазначеного Кодексу.

Вчинення адміністративного проступку і момент притягнення до відповідальності розходяться в часі. Водночас, законодавство про адміністративну відповідальність може зазнати змін. Ось чому законодавець передбачив, що правопорушник притягається до відповідальності на підставі законодавства, яке діє на час і за місцем скоєння проступку. При цьому акти, що пом'якшують чи відміняють відповідальність, мають зворотню силу, а ті акти, що встановлюють чи посилюють відповідальність, - зворотної сили не мають.

Щодо процедури розгляду адміністративних справ, то вона здійснюється на підставі процесуальних норм, які діють на час і за місцем розгляду справи.

Адміністративна відповідальність є ефективним засобом боротьби з правопорушеннями. Водночас, законодавство України передбачає можливість звільнення осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, від того чи іншого виду відповідальності.

Тут слід розрізняти обставини, що виключають адміністративну відповідальність, а такими згідно зі ст. 17 КпАП, є крайня необхідність, необхідна оборона, стан неосудності і підстави звільнення від адміністративної відповідальності осіб, що вчинили правопорушення. Такими обставинами є малозначність правопорушення (ст. 22 КУпАП) і передавання матеріалів про правопорушення на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу за місцем праці, навчання порушника.

Крайня необхідність має місце, коли дія, передбачена нормою КУпАП, або іншим нормативним актом, містить ознаки правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку,

власності, правам та свободам громадян, встановленому порядку управління, якщо ця небезпека не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Така дія не є адміністративним правопорушенням.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка має ознаки правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час чинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки.

Підставами звільнення від адміністративної відповідальності осіб, що вчинили адміністративне правопорушення, є:

1. Згідно зі ст. 21.КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передаванням матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

2. При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. При цьому очевидно, що усні зауваження, зроблені правопорушнику, не тягнуть ніяких юридичних наслідків (ст. 22 КУпАП).

Згідно зі ст. 15 КУпАП, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства, митних правил і контрабанду, вчинення корупційних діянь і ряду інших ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Тривалий час в адміністративному праві не було загальних норм, які б вміщали характеристику обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Нині перелік таких обставин вміщено в ст. ст. 34-35 КУпАП.

Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення:

- щире розкаяння винного;

- відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

- вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

- вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Перелік обставин, що пом'якшують вину може бути розширений органом (посадовою особою), що розглядає конкретну справу.

Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення:

- продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

- повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

- втягнення неповнолітнього в правопорушення;

- вчинення правопорушення групою осіб;

- вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

- вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

Перелік обтяжуючих обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Розглянемо види адміністративних стягнень. Адміністративне стягнення можна визначити як необхідний наслідок порушення (невиконання) адміністративних заборон (приписів), що полягає в осуді поведінки порушника і обмеженні його особистих благ, матеріальних та інших правових інтересів.

У ст. 24 КУпАП дається перелік адміністративних стягнень, які можуть застосовуватись за вчинення адміністративних правопорушень:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення, або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, отриманих внаслідок скоєння адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого певному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

У статтях 25-32 КУпАП дається характеристика кожного з видів адміністративних стягнень.

Усі стягнення, які пов'язані між собою, утворюють єдину систему. Системотворчим чинником є мета, яка передбачається стягненням. Цю мету складають:

покарання правопорушника;

припинення протиправного вчинку;

відновлення правовідносин, порушених проступком;

виправлення, виховання порушника;

попередження можливих нових проступків;

відшкодування завданих правопорушенням збитків.

Для системи стягнень характерними є: послідовність розміщення їх за тяжкістю кари, захисний характер: вони передбачають не помсту за вину або спокутування її, а є вимушеними правозахисними засобами.

Адміністративні стягнення можна поділити на основні і додаткові.

Більшість стягнень належить до основних, які безпосередньо і в повному обсязі застосовуються до правопорушників (штраф, виправні роботи, адміністративний арешт).

Оплатне вилучення і конфіскація предметів можуть застосовуватися як додаткові стягнення, тобто разом з основними, але можуть застосовуватися і як основні стягнення.

У разі ухилення особи, що вчинила дрібне хуліганство (ст. 173) від виправних робіт (ст. 325 КУпАП), законодавством передбачена можливість заміни їх на інший вид стягнення у порядку дискреційних повноважень судді.

Суб'єктом права покарання за адміністративні правопорушення є держава в особі уповноважених органів, які об'єднуються поняттям "органи адміністративної юрисдикції".

Розрізняють три групи таких органів:

1) адміністративно - юрисдикційні органи: адміністративні комісії, суди;

2) органи, що поряд з іншими здійснюють і юрисдикційні повноваження: міліція, військкомати, виконкоми місцевих рад;

3) громадські формування, яким передані адміністративно-юрисдикційні повноваження: товариські суди, комісії по боротьбі з пияцтвом. У третьому розділі КУпАП (ст. 213-244-8) перераховуються органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення та наводиться їх компетенція щодо розгляду конкретних правопорушень і прийняття відповідних рішень. -

У ст. 222 КУпАП визначається, розгляд яких адміністративних правопорушень належить до компетенції органів внутрішніх справ та повноваження конкретних посадових осіб ОВС щодо розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення і застосування адміністративних стягнень.

3.

Стаття 280. Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення

 

[Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Науково-практичний коментар.] [Стаття 280]

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

 

Коментар:

 

Від всебічності і об'єктивності з'ясування усіх обставин у справі залежить прийняття правильного рішення уповноваженим на те органом. При розгляді справи необхідно з'ясувати:

 

чи було вчинено адміністративне правопорушення. Визначення адміністративного правопорушення надається у ст. 9 КпАП. Діяння повинно містити усі ознаки складу правопорушення, за відсутності хоча б однієї вважається відсутнім склад у цілому. Також правопорушення повинно бути передбачено КпАП;

 

чи винна ця особа в його вчинені. З огляду на презумпцію невинуватості, особа яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доти, поки інше не буде доведено в установленому законом порядку. Уважно, повно, об'єктивно, всебічно досліджуючи докази у справі, ознайомлюючись із матеріалами справи, орган (посадова особа) вирішує чи є особа винною у вчинені цього правопорушення;

 

чи підлягає особа відповідальності. Законом передбачені випадки, коли особа, хоча і вчинила адміністративне правопорушення, відповідальності не підлягає. Так відбувається, наприклад, коли правопорушення вчинила неосудна особа, або особа діяла у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони;

 

чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. До обставин, що пом'якшують відповідальність належать: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі. На відміну від обставин, що пом'якшують відповідальність, перелік обставин, що її обтяжують, є вичерпним і ніякі інші обставини такими визнаватися не можуть. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

 

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

 

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

 

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

 

4) вчинення правопорушення групою осіб;

 

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

 

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати цю обставину обтяжуючою;

 

чи заподіяно майнову шкоду. У результаті вчинення правопорушення громадянинові, підприємству, організації, установі може бути заподіяно майнову шкоду. Порядок вирішення цього питання регулюється ст. 40 КпАП та ст. 229, ст. 230 КпАП.

 

чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу. Такими підставами слід вважати доцільність застосувати захід громадського впливу до правопорушника з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника; та інші обставини, що впливають на правильне вирішення справи. Важливим є обов'язок органу (посадової особи) з'ясувати причини та умови вчинення правопорушення. Це необхідно для індивідуалізації відповідальності правопорушника, для проведення профілактичних робіт задля попередження вчинення правопорушень у майбутньому, як цією особою, так і іншими, а також для дослідження науковцями проблеми вчинення правопорушень. Вивченням причин та умов вчинення адміністративних правопорушень займається така наука, як адміністративна деліктологія.

 

Орган (посадова особа), який розглядає справу, повинен при з'ясуванні причин та умов вчинення правопорушення користуватися лише визначеними законом процесуальними засобами та у межах своєї компетенції (наприклад, особистий огляд, пояснення осіб, які беруть участь у справі та інші).