Динаміка розвитку системи роботи з особовим складом у ЗС України – 35 хв.

Аналіз організації роботи з особовим складом в ЗС України неможливий без дослідження умов, у яких виконувалось дане завдання, а також без з’ясування конкретних перехідних форм, що були проміжною ланкою між політорганами ЗС СРСР і виховними структурами ЗС України. Розбудова власних Збройних Сил розпочалась на Україні не з “нульового рівня”, а на основі спадщини, що дісталася Україні від колишнього СРСР.

За період з 1991 року структури по роботі з особовим складом (МПЗ) були піддані перманентному реформуванню сім разів. Бентежить “калейдоскоп” базових термінів і подій: органи по роботі з особовим складом (в ланці рота-батальйон-полк передбачалась посада помічника командира по роботі з особовим складом – листопад 1991 р.), соціально-психологічна служба (далі – СПС), органи виховної та соціально-психологічної роботи (далі – ВСПР), виховної роботи (далі – ВР), посади і структурні підрозділи з гуманітарних питань (далі – ГП), ліквідація самостійних структур з ГП в оперативно-тактичній та стратегічній ланках управління, введення посад і структурних підрозділів з ВСПР і, нарешті, структури по роботі з особовим складом.

Маємо сім концепцій, які дещо дезорієнтують керівників щодо управління процесом, а саме: “Концепція СПС ЗС України” від 05.03.1992 р., “Концепція ВР у ЗС та інших військових формуваннях України” від 04.09.1998 р., “Концепція морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) ЗС України” від 05.05.1999 р., “Концепція гуманітарного і соціального розвитку у ЗС України” від 12.01.2004 р., “Концепція військово-патріотичного виховання у ЗС України” від 08.06.2010 р., “Концепція впровадження психологічної підготовки у ЗС України” від 07.12.2012 р., “Концепція ідеологічної роботи у ЗС України” від 05.02.2013 р.

Як правило, зміна базового терміна здійснювалася без будь-якого наукового обгрунтування ролі виховної системи в реалізації функціонального призначення ЗС України, не спиралися на наукові дослідження та змістовне наповнення цієї системи та її складових. Останні не забезпечувалися технологіями їх реалізації, кадровим, організаційно-методичним і матеріально-технічним ресурсом і були приречені “не працювати” або працювати неефективно. В результаті склалася парадоксальна ситуація: система ВР створена, органи функціонують у реальному правовому полі, а концептуальні напрями подальшого розвитку не узгоджуються між собою, грунтуються на основі різних підходів. Як наслідок, дезорієнтування посадових осіб, одночасне припинення чинності відповідної нормативно-правової бази та організаційно-штатної структури, освітньо-кваліфікаційних вимог підготовки відповідних фахівців. Все це стало підгрунтям істотного зниження не тільки їх ролі та статусу, а й радикального послаблення впливу на війська та органи управління.

Основу військового організму складали конкретні люди, які, опинившись у незвичних для них умовах ідеологічного вакууму, кардинального руйнування динамічних стереотипів поведінки, поводили себе далеко неоднозначно.

Унікальність умов та способів військового будівництва в Україні, прагнення Української держави мати власні сучасні військові формування диктували необхідність створення прин­ципово нової позапартійної структури, яка б здійснювала соціально-психологічне забезпечення їх жит­тєдіяльності та розвитку, дисципліни і правопорядку, виховання і навчання, гуманістичний і культурно-виховний вплив на кожного військовослужбовця на всіх етапах його служби, реалізацію національно-культурних інтересів, задоволення та розвиток духовних потреб військовослужбовців, службовців і робітників усіх військо­вих утворень, організацій і установ, що їх обслуговують.

Виникла необхідність осмислення нових методологічних підходів до проблем розвитку суспільства, конкретних суспільних явищ і його духовних основ, у тому числі потреба принципового перегляду концептуальних уявлень, що трималися десятиріччями, і поглядів на проблеми роботи з особовим складом у військових колективах, здійснення цілеспрямованого морально-психологічного впливу з урахуванням національного менталітету. Реалізувати це можна було лише за умови впровадження нової системи виховної роботи.

Це об’єктивно вимагало створення в ЗС такої структури, яка, в першу чергу, займалася б рішенням багатьох проблем, котрі виникають у процесі їх творення (у тому числі й вирішенням питань виховання особового складу, зміцнення військової дисципліни), по-друге, фахівці якої працювали б з людьми, створювали відповідний морально-психологічний клімат у військових колективах, піднімали рівень національно-патріотичної свідомості молоді, виховували відданих захисників Батьківщини, але, разом з тим, вона не повинна виконувати політичну функцію. Такою структурою мала стати Соціально-психологічна (в розумінні – соціальна і психологічна) служба ЗС України.

СПС ЗС України

5 березня 1992 р., після затвердження Міністром оборони України, Концепція СПС ЗС України стала основою для створення структур, що займалися її практичною реалізацією безпосередньо у військах.

22 квітня 1992 р. директивою МО України № Д-07 введена загальна структура Соціально-психологічної служби МО України як органу управління. Ця дата розпочала історію практичної діяльності органів виховної роботи у ЗС України.

У всіх військових організмах були введені посади заступників командувачів (командирів, начальників) з СПС. Принциповою особливістю організації побудови нової структури стало те, що в роті (батареї) працював методист-організатор, який виділявся із складу групи СПС батальйону і командиру роти не був підпорядкований.

Був створений потужний апарат для організації принципово нової за змістом і призначенням системи виховної роботи. Він повинен був заповнити вакуум, що створився в роботі з особовим складом військ та органів управління після розформування військово-політичних органів та замінити апарат по роботі з особовим складом, що функціонував у військах дуже неефективно.

Поставивши за мету якнайшвидшу зміну стереотипів індивідуальної й суспільної свідомості та психології особового складу, СПС не забезпечила (на противагу задекларованим принципам) організацію постійного, опосередкованого, науково виваженого впливу на війська. Саме такий підхід мав стати основою для зняття соціальної напруги, згуртування армійського середовища, створення у військах здорової моральної атмосфери.

Покладені на СПС завдання не були повністю виконані. З одного боку, за час існування структур СПС було проведено відповідну роботу щодо соціально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ, згуртування військовослужбовців навколо ідеї державної незалежності України, вивчення і розуміння усіма категоріями військовослужбовців закономірностей історичного процесу становлення Української держави. Роботою в цьому напрямку в значній мірі вдалося втримати згуртованість військових колективів, спокій в армійському середовищі, зберегти боєздатність військ. Армія була стабільною. Переважно завдяки цьому фактору Україна не зазнала внутрішніх збройних конфліктів, які були притаманні більшості держав СНД у першій половині 90-х рр. З іншого боку, виникла низка проблем, які не стали головними напрямками роботи всіх структурних ланок СПС і зумовили їх кардинальну зміну.

ВСПР

22 листопада 1993 р. Військова колегія МО України дійшла висновку щодо необхідності переформування структур СПС в органи виховної та соціально-психологічної роботи для підвищення ефективності організації діяльності у цій сфері.

Постановою Кабінету Міністрів України СПУ МО України 5 лютого 1994 р. було реорганізоване в Головне управління виховної та соціально-психологічної роботи (ГУ ВСПР).

25 лютого 1994 р. було затверджено Тимчасове положення про органи виховної і соціально-психологічної роботи (органи ВСПР) у ЗС України. Визначено їх повноваження, завдання та коло обов’язків щодо всієї управлінській вертикалі.

На ГУ ВСПР покладалися завдання здійснення загального керівництва всіма виховними структурами у ЗС України, розробка керівних документів, методичних вказівок, організація інформаційного, морально-психологічного забезпечення бойової готовності та військової дисципліни у ЗС України, проведення гуманітарної підготовки з усіма категоріями військово- службовців.

ВР

Розпорядженням Кабінету Міністрів України 29 квітня 1994 р. ГУ ВСПР було перейменоване у Головне управління виховної роботи (ГУВР).

У травні 1994 р. згідно з директивою Міністра оборони України “Про створення органів виховної роботи у ЗС України” розпочалося їх формування в новому складі. Структура органів виховної роботи представляла собою відповідні рівні:

- у МО України – ГУВР;

- у видах ЗС та ВО (ОК) були сформовані управління ВР;

- в корпусах, дивізіях – відділи ВР, до яких входили: відділення СПЗ бойової, мобілізаційної готовності та військової дисципліни і відділення пропаганди;

- у бригадах, полках – відділення ВР, до яких входили: група СПЗ бойової, мобілізаційної готовності та військової дисципліни і група пропаганди.

Функціональні обов’язки офіцерів ВР тактичної ланки було викладено в Тимчасових статутах ЗС України. Органи ВР адекватно реагували на всі зміни у воєнному середовищі та вносили корективи.

Із введенням у дію Тимчасової настанови з мобілізації система роботи органів виховної роботи у вирішенні питань мобілізаційної готовності набула реального змісту. Були окреслені основні напрямки роботи, визначались конкретні завдання у виховному забезпеченні мобілізаційних заходів.

Зміна поглядів на роль і місце людського фактора в умовах сучасної збройної боротьби призвела в 1995 р. до початку реалізації у ЗС України нового підходу до організації здійснення виховного впливу в бойових умовах. Впровадження в дію нових оперативно-тактичних документів знаменувало появу у ЗС України нового виду в системі оперативного (бойового) забезпечення. Морально-психологічне забезпечення (МПЗ) вперше набуло офіційного статусу виду оперативного забезпечення.

Проміжний висновок: в ході формування основ ЗС України протягом 1991 – 1996 рр. були створені органи виховної роботи, закладена необхідна основа їх функціонування та проведена структурна реорганізація. Проте відповідна нормативна база організації виховної роботи ще перебувала у стадії формування. Спільна робота дозволила стримати розвиток негативних тенденцій, зберегти службову активність військовослужбовців, не допустити втягування особового складу в міжпартійні сутички.

Початок періоду трансформування системи виховної роботи в ході подальшого будівництва ЗС України (1997 – 2000 рр.) співпадає із затвердженням Президентом України у січні 1997 р. Державної програми будівництва та розвитку ЗС України на період до 2005 року, що стала першим комплексним документом, який чітко окреслив мету, пріоритетні напрями та завдання військового будівництва в Україні, а головне – пов’язав їх із загальними процесами державотворення.

У ній були відображені концептуальні погляди на процес військового будівництва в державі. Надзвичайно важливим став курс на оптимізацію структури та чисельності, створення нових організаційних формувань – оперативних командувань. Поряд з цим визначені й шляхи переходу Збройних Сил на якісні показники розвитку, що обумовлювались реаліями часу, в першу чергу – економічними можливостями держави.

Враховуючи стан ЗС України, положення Конституції та інших правових актів чинного законодавства, Державною програмою визначались закономірності, принципи й вимоги до будівництва Збройних Сил відповідно до військово-політичної обстановки на Європейському континенті; перспективи їх оснащення сучасними зразками озброєння та техніки; порядок здійснення цивільного контролю над військовою сферою відповідно до загальноприйнятих норм існування демократичного суспільства.

Це висунуло й нові вимоги до організації виховної роботи. Необхідність концентруватися на виховній роботі з головною цінністю Збройних Сил – їх особовим складом – не зменшилася. Рівень свідомості захисників Вітчизни, глибину розуміння ними безумовної необхідності чіткого виконання своїх службових обов’язків потрібно було значно зміцнити й поглибити.

В 1998 р. з’явились розбіжності і протиріччя в розвитку як виховної роботи взагалі, так і органів, що відповідають за її здійснення. З одного боку Концепція ВР ставила виховну роботу на рівень держаної важливості. У той же час організаційні заходи, що проводились, різко обмежували статус та можливості її структур. Взагалі залишились поза увагою питання організації виховної роботи в ході підготовки та ведення операцій (бойових дій).

Разом з тим, прийняття 4 вересня 1998 р. Президентом України Указу “Про Концепцію виховної роботи у ЗС та інших військових формуваннях України” стало важливою віхою в розвитку організації виховної роботи. За оцінками керівників різних ланок військового управління, Концепція ВР найпершою своєю метою чітко визначила забезпечення єдності навчання і виховання особового складу ЗС України. Одночасно було визначено, що результативність виховної роботи досягається поєднанням зусиль командирів (начальників), штабів, органів виховної роботи. Тобто дана чітка відповідь тим, хто вважав виховання підлеглих справою лише фахівців із виховних структур.

Проблеми, які виникали під час державного будівництва, ускладнення завдань, що доводилося виконувати ЗС України, зниження якісного складу молодого поповнення, потребували нових підходів до організації виховного процесу, налагодження та впровадження таких організаційних, виховних, соціально-психологічних механізмів, які могли б ефективно зняти певне напруження, що існувало у військових колективах, забезпечити виконання завдань Державної програми будівництва і розвитку ЗС України. Серед них військово-патріотичне виховання особового складу:

- шефство органів державної влади, підприємств, установ, навчальних закладів, громадських організацій, творчих колективів над військовими частинами;

- започаткування нових традицій – присвоєння військовим структурам почесних найменувань, зарахування до списків особового складу видатних історичних постатей українського народу, героїв минулої війни.

Після затвердження Концепції виховної роботи у ЗС та інших військових формуваннях України стало зрозуміло, що велика ділянка виховної роботи, пов’язана з організацією МПВ на особовий склад військ та органів управління в ході підготовки та ведення бойових дій, залишилась поза увагою виховних структур. Виходячи з наявного світового досвіду, враховуючи об’єктивні умови, що створилися в ході вітчизняного військового будівництва у травні 1999 року, наказом Міністра оборони України введена в дію Концепція МПЗ підготовки та ведення операцій (бойових дій) ЗС України. МПЗ визначалось як один із основних видів у системі всебічного забезпечення.

Це дало можливість розгорнути практичну роботу щодо створення у Збройних Силах нової системи МПЗ бойового застосування військ та стало значним досягненням на шляху створення механізму керування морально-психологічними, соціальними та духовними процесами у військових колективах у бойових умовах.

Матеріально-технічну базу ВР у військах складали 59 Будинків офіцерів, 660 солдатських клубів, 754 військових бібліотек, 6 ансамблів пісні і танцю видів збройних сил, оперативних командувань, Президентський оркестр ЗС України, Центральний музей ЗС України, драматичний театру Західного ОК, 69 музеїв видів ЗC України, оперативних командувань, об’єднань, з’єднань, військових частин, військово-навчальних закладів, 116 кімнат бойової слави частин.

Але за роки незалежності митці України так і не спромоглися створити необхідний образ захисника Вітчизни. Аналіз діяльності засобів масової інформації, кіномистецтва, зірок української естради свідчить про те, що всі ці та інші художні виразники суспільної думки ще й сьогодні знаходяться осторонь від української армії. Аналогічне становищу і в кіномистецтві, поезії, військово-історичній і художній літературі.

Органи ВР утвердили себе в усіх діючих структурах військового управління. Існуюча система виховної роботи в цілому забезпечила вирішення завдань бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, оперативної та бойової підготовки, зміцнення військової дисципліни і правопорядку. У державі набула сталих форм національна система виховання. Тривало формування її оптимальної моделі у ЗС з урахуванням національно-історичних аспектів і традицій, перейняттям кращого світового досвіду підготовки військовослужбовців.

Проте в цей період виникли істотні протиріччя в питаннях організації виховної роботи в різних умовах діяльності військ. Концептуальні документи, які були покладені в її основу, потребували подальшого уточнення та взаємоузгодження, приведення у відповідність до реалій життя. Об’єктивний процес розвитку системи виховної роботи вимагає визначення основних напрямків і тенденцій подальшого удосконалення її організації.

Пошук оптимальних форм і способів організації ВР продовжився після затвердження Державної програми реформування та розвитку ЗС України на період до 2005 р. та Програми реформування та розвитку МПЗ на період до 2005 р. (2000 – 2003 рр.).

Визначались загальні напрями, шляхи та пріоритети:

- удосконалення єдиної нормативно-правової бази МПЗ в масштабах держави, ЗС, інших військових формувань держави;

- підвищення рівня МПЗ бойової та мобілізаційної готовності;

- оптимізація структури та чисельності органів ВР, їх поступова трансформація в органи МПЗ;

- розроблення системи сучасних технологій МПЗ застосування військ (сил);

- використання нових форм і способів МПЗ;

- створення матеріально-технічної бази МПЗ.

Проте практика реформування ЗС України, накопичення невирішених проблем у військах, низький стан ВР поставили питання про зміну існуючої системи, починаючи з реформування структури відповідних керівних органів.

ГП

На виконання вимог розпорядження ПУ від 25.10.2003 р. № 338/2003-рп “Щодо реформування гуманітарної сфери ЗС України” відпрацьовані наказ МО України від 13.12.2003 р. № 438 “Про введення посад та структурних підрозділів з гуманітарних питань у ЗС України”, Положення про органи з гуманітарних питань та створений Департамент соціальної та гуманітарної політики МО, що стало початком реформування (скасування діяльності) органів ВР.

Указом ПУ від 12.01.2004 р. № 28/2004 була схвалена “Концепція гуманітарного і соціального розвитку у ЗС України”. МО України А. Гриценко 07.03.2006 р. підписав директиву Д-322/1/01, відповідно до якої було ліквідовано самостійні структури з ГП в оперативно-тактичній та стратегічній ланках управлінння.

ВСПР

Рішення ПУ – Верховного Головнокомандувача ЗС України про невідкладні заходи посилення гуманітарної складової військової служби (Указ ПУ від 04.03.2008 р. № 196/2008) підтверджує, що організація належної роботи з людиною, її соціальним самопочуттям і проблемами, зміцнення духовних та морально-психологічних підвалин ЗС України є пріоритетними напрямками воєнної політики держави.

Із уведенням в дію наказу МО України від 06.06.2008 р. № 244 “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи” відновлена самостійна управлінська вертикаль органів ВСПР, розпочато інтенсивне відновлення нормативно-правової бази їх практичної діяльності.

РОС

В грудні 2012 року керівництвом ЗС України прийняте рішення про переіменування органів ВСПР в органи по роботі з особовим складом. У наказі МОУ від 17.07.2013 р. № 491 “Про затвердження Положення про органи по роботі з особовим складом ЗС України” (відмінив наказ МОУ від 25.01.2012 р. № 44 “Про затвердження Положення про органи виховної та соціально-психологічної роботи у ЗС України”) відмічається, що органи по РОС призначені для:

- реалізації завдань гуманітарного і соціального розвитку та військового виховання у ЗС України;

- організації та здійснення МПЗ підготовки та застосування військ (сил);

- виховної та ідеологічної роботи.

Крім того, серед важливих документів, які прийняті в цей період: “Концепція впровадження психологічної підготовки у ЗС України” від 07.12.2012 р., наказ МОУ від 05.02.2013 р. № 78 “Про затвердження Концепції ідеологічної роботи у ЗС України”.

Стосовно МПЗ виконання завдань в АТО: Директива ГШ ЗСУ від 05.06.2015 р. № 14 дск “Про організацію МПЗ військових частин (підрозділів) ЗСУ під час забезпечення заходів АТО”.

МПЗ

В кінці 2015 року з метою удосконалення структур, які займаються морально-психологічною підготовкою особового складу, враховуючи досвід проведення АТО, керівництвом ЗС України прийняте рішення про перейменування органів по роботі з особовим складом в органи (структури) МПЗ. Наказом начальника ГШ ЗС України від 14.03.2016 року № 109* введена в дію Тимчасова настанова з МПЗ підготовки та застосування ЗС України.

Аналіз основних тенденцій розвитку та можливостей удосконалення організації виховної роботи в ЗС України на сучасному етапі в умовах реалізації державою європейського вибору, ведення бойових дій з російсько-терористичними угрупованнями так званих ЛНР і ДНР дозволяють зробити наступні висновки:

1. Наявність негативних проявів у свідомості і поведінці військовослужбовців, невирішеність питань ідейного виховання воїнів призвели до пошуку організації такої системи виховної роботи з особовим складом, що відповідала б вимогам часу.

2. Отриманий досвід організації виховної роботи в ЗС України, вивчення аналогічної діяльності в арміях передових країн світу свідчать про доцільність створення єдиної системи МПЗ діяльності військ (сил). Це постає особливо актуальним в умовах проведення антитерористичної операції у Луганській і Донецькій областях України.

4. Наявні прорахунки в організації безперервного морально-психологічного впливу на особовий склад військ та органів управління, зумовлені недостатнім науково-теоретичним обґрунтуванням його здійснення, недостатнім науковим прогнозуванням наслідків відповідних заходів реформаційного характеру.