Визначення обсягу наукового тексту

ВАРТО ЗНАТИ Й ЦЕ

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОБОТИ НАД НАУКОВИМ ТЕКСТОМ

Цікаві рекомендації для вченого, який пише, дає видатний канадський учений Г. Сельє:

Ø Перші кроки самого процесу писання найважчі. Після того як цей бар’єр подоланий, усе піде по інерції. Не починайте роботу, якщо ви втомилися від попередньої підготовки; нехай напередодні у вас буде досить часу, щоб привести все в повну готовність. А потім, ранком, починайте на свіжу голову.

Ø Не починайте писати занадто рано, коли не вистачає аргументів, а ентузіазму предосить.

Ø Уважно ставтеся до заголовків. Наскільки можливо, заголовок статті має бути зрозумілий навіть неспеціалістам.

Ø Використовуваний словник повинен відзначатися простотою і точністю. Не треба боятися застосування незвичайного слова, якщо воно краще від будь-якого іншого може передати вашу думку, але жаргону варто уникати, але тільки не ціною зайвої багатослівності й туманності викладу.

Ø Потрібно уникати різних форм, що ввійшли у звичний вжиток, перебільшення, скажімо, опису кожної значущої зміни як помітної або яскраво вираженої. Не слід говорити про «ретельне обстеження» або «високоточне зважування», якщо це обстеження і зважування виконувалося звичайним чином.

 

 

ЗАСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВОГО ТЕКСТУ

У наукових працях уміщують велику кількість таблиць, ілюстрацій, схем тощо. Весь такий матеріал треба прив’язати до тексту. Йдеться про те, що текст обов’язково має містити вказівки, наприклад, на таблицю. Своєю чергою, таблицю позначають у такий спосіб, щоб було зрозуміло, якої частини тексту вона стосується. Варто пам’ятати, що під час паспортизування таблиць, ілюстрацій, схем не використовують знак №. За вимогами, якщо таблиця стосується першого розділу наукового дослідження і вона є першою у цьому розділі, то її позначають так: Табл. 1.1. Кожна наступна таблиця першого розділу отримує свій порядковий номер: Табл. 1.2, Табл. 1.3.

Для того щоб вказати на питання, висвітлені в іншій частині наукової роботи або у працях інших дослідників, використовують скорочення див., ставлячи його перед інформацією про розділ і т. ін. чи посиланням на відповідну публікацію.

Щоб висловити ставлення до якоїсь частини цитованого тексту (слова, терміна, словосполуки), застосовують знак запитання або знак оклику, які беруть у круглі дужки.

Привернути увагу читача до частини цитати (як і загалом частини власного тексту) можна за допомогою графічних засобів:

Ø р о з р і д ж е н н я;

Ø курсиву;

Ø позначенням грубим шрифтом;

Ø комбінації цих засобів.

Узвичаєно, що такі втручання в чужий текст супроводжують поясненнями (розрядка моя. – І. Х.); (курсив мій. – І. Х.); (позначення грубим шрифтом моє. – І. Х.).

Не потребує жодних коментарів виокремлення частин тексту, зроблене автором цитати. Наприклад: У. Еко писав: «Переклад джерелом не є. Це протез, як вставна щелепа або окуляри. Це спосіб абияк досягти бажаної мети, якщо по-іншому її досягти не можна».

 

 

ВИЗНАЧЕННЯ ОБСЯГУ НАУКОВОГО ТЕКСТУ

Для визначення обсягу наукового тексту використовуються такі поняття, як «авторський аркуш», «обліково-видавничий аркуш», «умовний друкований аркуш». Авторський аркуш ‑ це одиниця обсягу авторського твору, яка вимірюється 40 000 друкованих знаків, включаючи усі літери, розділові знаки, пробіли між словами. У текстовому вигляді він містить 20–24 сторінки друку. Обліково-видавничий аркуш відповідає за обсягом авторському аркушу, використовується у видавничому плануванні та обліку роботи редакторів та коректорів. Умовний друкований аркуш ‑ це одиниця виміру обсягу видання, яка відповідає друкованому аркушу обсягом 60х90 см. Він використовується для розрахунку друкованого обсягу видань різних форматів. Для цього введені спеціальні коефіцієнти (0,93 – для формату 60х84; 1,29 – 70х100; 1,17 – 70х90; 1,4 – 70х108; 1,25 – 75х90; 1,68 – 84х108).

 

ПЛАГІАТ. ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

У різні історичні періоди люди неоднаково ставились до явища плагіату. У римському праві слово plagium (букв. викрадення) означало злочинний продаж у рабство вільної людини, за що злочинцю (plagiarius) належало бичування (ad plagas). Крадіжка літературної власності отримала назву plagium litterarium.

Плагіату в теперішньому значенні не було і не могло бути в принципі, адже освічені люди добре розбиралися в образотворчих мистецтвах, будь-яка цитата відразу була б пізнана. Освіта в галузі мистецтва полягала в копіюванні видатних зразків, заучуванні текстів, словесних зворотів і тез. Оратори наслідували Цицерона, поети – Анакреонта, філософи – Аристотеля. Плагіат був фундаментом античної культури і, таким чином, став основою сучасної європейської цивілізації. Твори Вергілія використовувала Сивіла для прорікань. Ім’я чергового компілятора нікого особливо не цікавило, питання авторства не стояло.

Зрушення відбулися в епоху Відродження. Зросла конкуренція серед великої кількості творчих людей – художники почали підписувати свої картини, звинувачення в крадіжці текстів чи ідей ставали причинами численних судових позовів і дуелей.

У сучасному значенні в європейських мовах слово «плагіат» вживається з XVII століття, коли питання плагіату були розроблені детально, і злочинний плагіат розділився на алюзію, ремінісценцію, парафраз і цитату.

Серед найбільш відомих плагіаторів – Шекспір, По, Лонгфелло, Бічер-Стоу, Лоуелл і Джек Лондон, Мартін Лютер Кінг.

 

 

УНИКАЙМО ПЛАГІАТУ

З метою уникнення плагіату студенту необхідно:

Ø планувати наукове дослідження;

Ø ретельно підготуватись до дослідницької роботи, працюючи з інформаційними джерелами;

Ø консультуватися з науковим керівником;

Ø дотримуватись балансу між запозиченими і власними ідеями;

Ø робити примітки;

Ø у разі наведення власних ідей поряд із цитуванням іншого джерела, потрібно переконатися в чіткому їх розрізненні;

Ø бути обережними при перефразуванні. Навіть у разі заміни слів автора оригінального тексту при збереженні основної ідеї, посилання є необхідним;

Ø обов’язково оцінювати надійність своїх джерел.

Слід пам’ятати: академічна нечесність деструктивно впливає на академічне життя університету, ставить під загрозу якість освіти та знецінює її. Чудовим засобом для запобігання діям, що порушують академічну гідність (обман, компіляція, плагіат), може слугувати підписання кодексу академічної «чесності» університету, що ґрунтується на принципі довіри. Відчуття відповідальності за свої дії сприяє вихованню академічної честі серед студентів.

Користуючись досвідом англійських ВНЗ, зокрема Оксфордського і Кембриджського університетів, а також Університету Ліверпуля, у нас в Україні, в Дніпропетровському національному університеті ім. О. Гончара запроваджено практику підписання студентами декларації академічної чесності при захисті курсових робіт. Текст декларації академічної чесності має такий вигляд:

Я, (прізвище, ім’я та по батькові), підтверджую, що моя курсова робота на тему «Тема роботи» написана моїми власними словами, що відбивають особисті думки, судження, висновки. Я розумію та пам’ятаю, що плагіату – представлення думок та слів іншої людини як своїх – необхідно уникати під час проведення дослідження й оформлення його результатів. У випадку використання й/або цитування продуктів інтелектуальної праці інших осіб, я обов’язково робив (робила) посилання на джерело, з якого я їх запозичив (запозичила).

Я усвідомлюю, що у разі порушення цих правил моя курсова робота буде миттєво відхилена без права повторного її захисту, і за неї буде поставлена оцінка «незадовільно».

Прізвище, ім’я, по батькові (Підпис)