Р. – Торунський статут про впровадження панщини.

Тема 3

Селянство і аграрні стосунки на українських землях у ХІV – першій половині ХVІІ ст.

/4 години/

План

1. Категорії селянства:

а) вільні селяни;

б) данні селяни (данники);

в) тяглі селяни;

г) служебні селяни.

2. Устрій села у ХІV–ХVІ ст.:

а) села на руському праві;

б) села на волоському праві;

в) села на німецькому праві.

3. Устава на волоки 1557 р.

4. Особливості організації панщинно-фільваркового господарства:

5. Внутрішній та зовнішній ринки сільськогосподарської продукції: попит і пропозиція.

6. Міграція сільського населення.

7. Селянський рух проти існуючих порядків.

 

Джерела та література

Бойко І. Д. Селянство України в другій половині XVI – першій половині XVII ст. Київ, 1963.

Гроссман Ю. М. Деякі спірні питання виникнення фільварково-панщинної системи у Речі Посполитій // Українське слов’янознавство. 1971. Вип. 4. С. 67–78.

Гроссман Ю. М. Класова боротьба селян Руського воєводства в кінці ХVІ – першій половині ХVII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1971. Вип. 7. С. 123–133.

Гроссман Ю. М. Оренда маєтків та її вплив на становище західноукраїнських селян в першій половині XVII ст. // Питання історії СРСР. Львів, 1958. С. 107–119.

Гроссман Ю. М. Развитие отработочной ренты в государственных имениях Русского и Белзкого воеводств во второй половине XVI – первой половине XVII в. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. Москва, 1961. С. 94–100.

Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1994. Т. V. С. 107–221.

История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. Москва, 1986. Т. 1.

Інкін В. Ф. Пережитки волосної альменди та їх значення в боротьбі королівських селян Галичини проти шляхти в ХV–ХVIII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1974. Вип. 10. С. 101–115.

Історія народного господарства Української РСР.У трьох томах, чотирьох книгах. Київ, 1983. Т. 1.

Історія селянства Української РСР. Київ, 1967. Т. 1.

Крикун М. Г. Деякі питання аграрних відносин в королівщинах Поділля у першій половині XVII ст. // Збірник робіт аспірантів філологічного та історичного факультетів Львівського університету. Львів, 1963. С. 104–120.

Крикун М. Г. Документи ЦДІА УРСР у м. Києві як джерело до вивчення міграції населення на Україні у першій половині XVIІ ст. // Архіви України. Київ, 1985. № 5. С. 49–57.

Крикун М. Г., Кравченко В. М. Торгові зв’язки Волині з Гданськом у середині XVI ст. // Проблеми слов’янознавства. Львів, 1987. Вип. 36. С. 76–89.

Похилевич Д. Л. Землеустройство и поземельный кадастр в Белоруссии, Литве и Украине в XVI–XVII вв. // Материалы по истории земледелия СССР. Сборник I. Москва, 1952. С. 322–410.

Похилевич Д. Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы в в XVI–XVIII вв. Львов, 1957.

Похилевич Д. Л. Ломка аграрных отношений на Холмщине в XVI в. // Ученые записки Института славяноведения. Москва, 1961. Т. XXII. С. 225–264.

Похилевич Д. Л. Малоземельное и безземельное сельское население в Русском воеводстве Речи Посполитой в XVI в. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1961 г. Рига, 1963. С. 25–38.

Похилевич Д. Л. Право крестьян Белоруссии, Литвы и Украины на землю и выход в XV–XVI вв. // Вопросы истории. Москва, 1973. № 12. С. 50–66.

Похилевич Д. Л. Рабы в поместье XIII–XVI веков в Великом княжестве Литовском // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1970 г. Рига, 1977. С. 31–45.

Похилевич Д. Л. Селянський опір проти феодального наступу і зокрема аграрної реформи (волочної поміри) у Великому князівстві Литовському в XVI–XVII століттях // Наукові записки Львівського державного університету імені Івана Франка. Т. I. Серія історична. Львів, 1946. Вип. 1. С. 49–84.

Селянський рух на Україні 1569–1647 рр.: Збірник документів і матеріалів. Київ, 1993.

Торгівля на Україні ХІV–ХVІІ ст. Волинь і Наддніпрянщина. Київ, 1990.

Шекера И. М. Литовские статуты и правовое положение крестьян Украины в XVI в. // Первый Литовский статут 1529 г. Вильнюс, 1982. С. 112–118.

 

Терміни

Дворище – це господарська одиниця, визнана державою. Під дворищемможна розуміти об’єднання людей, пов’язаних між собою родовою єдністю, або частку землі (господарство), що складається з загороди, орної землі, угідь.

Село – це певна сукупність дворищ. Особливістю цієї господарської одиниці було те, що її основою було приватно-правове співволодіння майном дворищ, тобто село мало право на грунт, що був власністю окремого дворища.

Волость – об’єднання кількох сіл. Це чисто адміністративна одиниця, яка не мала ніяких прав на приватні маєтки дворища і села. Однак на Київщині, де густота населення була низькою волость становила маєткову одиницю (Чубатий М.).

Волоське право, широко розповсюджене в Галичині осадне право, на якому в XIV–XV ст. засновувалися оселі в гірських районах і, взагалі, у мало придатних до хліборобства околицях. Сама назва пов’язує Волоське право з експансією волоського пастушого елементу, що посувалася уздовж Карпат і досягла на заході Моравії. Волоське право мало станово-професійне походження й характер і розвивалося в умовах скотарського способу життя. Село булу під управою осадчого – “князя”; уряд “князя” був спадковий у його роді. В основу організації влади були покладені звичаєві норми. Група сіл заснованих на волоському праві становила “крайну” на чолі з “крайником”. Перша документальна згадка про села на волоськім праві в Галичині відноситься до часів правліня Владислава Опольського, 1378 р. З кінця ХVІ ст. села на волоськім праві починають переходити на німецьке право.

Магдебурзьке (німецьке) право, рецеповане на Україну приблизно XIV ст. Села локовані (засновані) на німецькім праві мали такий самий устрій як і міста, тільки дещо спрощений.

Руське “сільське” право – модифіковане право часів Київської Русі, в основі якого лежали звичаєві норми. Староруське право ХІІ ст. визнавало повну, виключну владу пана над його холопами – тим самим і повну юрисдикцію над ними (Грушевський М.).

Волока – земельна ділянка розміром 23,5 га.

Морг – земельна ділянка розміром 0,52 га.

Під закріпаченням слід розуміти юридичне оформлення позбавлення селянина права участі у вирішенні питань врядування села, обмеження або позбавлення права власності (тобто права володіти, вільно користуватись і розпоряджатись) на землю, обмеження особистої свободи.

Панщина – юридично оформлений обов’язок селянина відпрацювати безплатно певну, заздалегідь встановлену кількість днів у тиждень чи рік на землі або у фільварку пана.

Фільварок – сільськогосподарське панське господарство, в якому господар (підприємець) особисто не працював, а обмежувався виключно найманою працею (засноване на найманій праці). Середній розмір оброблюваної (орної) землі фільварку становив приблизно 1–2 лани. Всіх працівників фільварку можна поділити на три групи: 1) наймані працівники на невизначений термін; 2) тимчасові наймані працівники; 3) кріпосні. Управління фільварком здійснював призначений паном “урядник” (Рутковский Я).

Волочний перемір, спирався на нормативний акт, “Устава на волоки” (1552 р.). Його метою було зрівняти в розмірах земельні ділянки селян і виділити землю під фільварок. Внаслідок проведення волочного переміру селянин втрачав право власності на володіння землею. Найперше волочний перемір було проведено у Білій Русі, Поліссі і на Волині – під кінець ХVІ cт., а на Київщині – ще пізніше. Найперше волочний перемір був проведений в державних землях (Чубатий М.).

 

Документи

р. – Торунський статут про впровадження панщини.

Оголошуємо нинішнім [статутом] усім, що, дивлячись на користь підданих наших, за радою і згодою усіх сенаторів наших обох станів і послів земель коронних постановляємо і ухвалюємо на вічні часи, що усі осадники, чи кметі усіх сіл, так наших, як і підданих наших будь-якого стану, які перед тим не працювали одного дня на тиждень для нас і своїх панів, з кожного лану один день на тиждень мають і є зобов’язані працювати, за винятком тих селян, які чиншом в грошах або у збіжжі, чи якою-небудь оплатою або даниною, роботу панам своїм вже перед тим сплатили. То однак залишається для вирішення їх панам і то також особливо застерігаючи, що ця устава не стосується тих кметів, які більше дня на тиждень для нас і своїх панів звикли працювати, оскільки це право відноситься тільки до тих, які меньше ніж один день в тиждень для нас і своїх панів звикли працювати.