E) діалектичний матеріалізм.

96. Складова частина марксистсько-ленінської філософії, наука про найзагальніші закони і рушійні сили розвитку суспільства, умови та форми їхньої дії в тих чи інших соціально-економічних формаціях:

B) історичний матеріалізм;

97. Філософсько-соціологічна категорія, що відбиває перетворення діяльності людей та її результатів у самостійну, чужу і пануючу над ними силу:

D) відчуження;

98. У марксизмі – історичний тип суспільства, що базується на певному способі виробництва, характеризується специфічною структурою та законами розвитку:

B) суспільно-економічна формація;

99. Великі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю другої внаслідок відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства:

D) класи суспільні;

100. У марксизмі – сукупність виробничих відносин, що являють собою основу для всіх інших відносин та явищ свідомості у суспільстві:

B) базис;

101. У марксизмі – сукупність ідей, ідеологічних відносин, а також організацій і суспільних інститутів, що підтримують їх (держава, політичні партії, профспілки та інші громадські організації). Виникає і розвивається на основі сукупності виробничих відносин:

C) надбудова;

102. Представники суспільної думки в Росії 40 – 50 рр. ХІХ ст., які вважали необхідним і неминучим для Росії західноєвропейський, буржуазний шлях розвитку:

E) західники.

103. Представники суспільної думки в Росії 40 – 50 рр. ХІХ ст., які дотримувалися уявлень про самобутній шлях історичного розвитку Росії:

B) слов’янофіли;

104. “…Філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них” (Ленін В. І. ПЗТ, т. 18, с. 120):

E) матерія.

105. Філософський напрям, що протиставляє містиці, твердженням про обмеженість людського розуму переконання у його безмежній силі, здатності пізнавати світ:

A) раціоналізм;

 

106. Ідеалістичне філософське вчення, яке твердить про обмеженість можливостей людського розуму в процесі пізнання, протиставить йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання:

E) ірраціоналізм.

107. Рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання:

B) несвідоме;

108. Активні психічні процеси, які, не будучи в певний момент центром смислової діяльності свідомості, впливають на хід свідомих процесів:

C) підсвідоме;

109. У психоаналізі – сукупність несвідомих інстинктів, потягів, пристрастей, що цілковито основуються на принципі задоволення і спонукають людину до відповідних дій:

D) Ід;

110. У психоаналізі – середня ланка побудови особистості, яка є посередником між “Воно” та “Супер-Его”, а також регулятором свідомої психічної діяльності у взаємовідношеннях між індивідуумом і навколишнім світом:

A) Его;

111. У психоаналізі – найвища ланка побудови особистості, яка виконує функції цензора, що відкидає несвідомі потяги і бажання або допускає їх у свідомість у зміненому вигляді:

C) Супер-Его;

112. У психоаналізі – вид відхилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переключення їхньої енергії на досягнення соціальних і культурних цілей:

E) сублімація.

113. Категорія, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському “Я”, внаслідок якого людина є конкретною неповторною особистістю:

B) екзистенція;

114. Течія в філософії, яка проголошує єдиним джерелом істинного знання емпіричні дані і заперечує пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення в цілому:

C) позитивізм;

115. Офіційна філософська доктрина католицизму, яка відроджує і модернізує схоластичне вчення Фоми Аквінського, поєднуючи його з ідеалістичними філософськими системами 18 – 20 ст.:

E) неотомізм.

 

116. Релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності Верховної Особи – Бога:

A) персоналізм;

117. Релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання Божественну Мудрість, а джерелом його – містичну інтуїцію та одкровення:

D) теософія;

118. Релігійно-містичне вчення, яке ставить місце Бога обожнену людину і твердить, що людині притаманні надприродні якості, завдяки яким вона може безпосередньо спілкуватися зі світом духів:

B) антропософія;

ТЕМА 6

119. Вид церковно-історичної літератури, описи життя святих (житія святих):

A) агіографія;

120. Вчення, яке вважає, що енергії, які виходять від Бога, можуть сприйматися органами чуттів людини. Це досягається через самозаглиблення у свій внутрішній світ та в універсальний світ духовних явищ, наслідком чого є просвітлення:

C) ісихазм;

121. Центри освіти та духовного життя в Україні, що виникали, починаючи від XVI ст., з метою збереження православних засад життя та протидії католицькому засиллю:

A) братські школи;

122. Письменники, які у своїх творах у формі обговорення спірних релігійних питань відображали боротьбу українського народу за соціальне і національне визволення:

E) полемісти.

123. Європейська течія в галузі культурного і суспільного життя, що ставила собі за мету сформувати погляди, які виходили передусім з вимог людського розуму:

C) Просвітництво;

124. Український філософ-пантеїст; просвітитель-гуманіст, демократ, поет; автор вчення про дві натури і три світи:

E) Сковорода Г. С.

125. У вченні Г. Сковороди вид діяльності, що особливо припадає людині до душі, відповідає її природним схильностям та здібностям:

A) споріднена праця;

 

126. Прояви в українському національному характері та філософській думці любові до землі, культ землі:

B) антеїзм;

127. Рухливість, динамізм та певна зосередженість української філософської думки навколо проблем духовного вдосконалення, пов’язаного з глибокою релігійністю:

D) барокальність;

128. Одна з провідних особливостей української філософії, що полягає у наданні переваги прямому щирому почуттю над раціональним міркуванням при вирішенні смисложиттєвих проблем:

E) емоційність.

129. Особливість української філософії та духовності взагалі, що полягає у цінуванні краси в усіх її виявах:

A) естетизм;

130. Зосередженість української філософії на дослідженні серця (почуттів) людини:

C) кордоцентризм;

131. Концепція М. В. Гоголя, згідно з якою у боротьбі Бога та диявола за людські душі найнебезпечнішим для людини постає маленьке, непомітне зло: