Етапи спортивної підготовки

На начальному етапі спортивної підготовки слід встановити відсутність: 1) відхилень в діяльності організму;

2) доклінічни передпатологічних змін, виявлених в умовах тестувальних навантажень і виконання програмних вимог підготовки;

3) хронічних осередків інфекції порожнини рота, носоглотки, жовчного міхура і ін.;

4) аномалій розвитку окремих органів і систем (прогресуюча міопія і інші порушення нормального зору, аномалія розвитку нирково-видільної системи, що загрожує розвитком вазоренальної гіпертензії, синдром дисплазії сполучної тканини і ін.).

На етапах спеціалізованої спортивної підготовки і спортивного вдосконалення виникнення гострих або загострення хронічних осередків інфекції, з’явлення ознак порушення функцій серцево-судинної системи, часті травми опорно-рухового апарату, некомпенсовані під впливом лікувально-відновлюваних заходів, свідчить про невідповідність функціональних можливостей організму вимогам, запропонованим сучасною системою тренування. Передпатологічні стани слугують показанням на необхідність відрахування спортсменів з спеціалізованого класу, спортивного інтернату, ДЮСШ або із складу збірної команди.

Уюних спортсменів з віком вдосконалюються нейрогуморальні регуляторні механізми, підвищується ефективність взаємодії вегетативних систем, безпосередньо кардіореспіраторної, внаслідок чого підвищуються показники фізичної працездатності. Але функціональні можливості юних спортсменів, навіть старшого шкільного віку, нижче ніж у дорослих. Висока працездатність юних спортсменів досягається за рахунок як значного фізичного, так і емоційного навантаження. Вікові особливості адаптивних реакцій кардіореспіраторної системи у них мають прояви, безпосередньо, тим, що під час фізичних навантажень і на різних етапаї відновлення в порівняння з дорослими в більшому ступені змінюється частота серцевих скорочень і дихання, ніж артеріальний тиск і дихальний об’єм. У періоді відновлення у юних спортсменів, в порівнянні із дорослими, більш виражений метаболічний ацидоз. Але из віком величина аеробної складової підвищується, абсолютні величини максимального споживання кисню у юних спортсменів нижче, ніж у дорослих. У юних спортсменів значно частіше, ніж у дорослих, спостерігається атипові реакції серцево-судинної сисьтеми на фізичні навантаження (дистонічна реакція, поступове підвищення максимального тиску, від’ємна фаза пульса і т.д.)

Вікові нормативи по відношенню до початку заняття спортом, етапів підготовки юних спортсменів, тренувальних і змагальних навантажень базуються на обліку лише паспортного віку. Але орієнтація тільки на паспортний вік дітей і підлітків в спорті вищих досягнень на теперішній час недостатня. Важливою умовою ефективності лікарського контролю є визначення індивідуальних варіантів розвитку, що відображають біологічний вік. У гармонічно акцелерованих підлітків показники, що характеризують фізичний розвиток, рівень виявлення сили, швидкості і витривалості, функцію кровообігу і зовнішнього дихання, суттєво не відрізняються від таких у дорослих. Між тим у негармонійно акцелерованих підлітків частіше, ніж у їх однолітків, зустрічаються віпадки підвищеного артеріального тиску, різні порушення серцевого ритму, гіпоеволютивний варіант розвитку серця. У гармонійно ретардованих підлітків морфофункціональні показники відповідають нормативам для більш молодших вікових груп.

Адаптивні реакції кардіореспіраторної системи при різних варіантах розвитку мають низку специфічних особливостей. При виконанні стандартних фізичних навантажень у негармонійно акцелерованих юних спортсменів більш виражений приріст частоти серцевих скорочень і частоти дихальних рухів, спостерігається більше зниження рівня насиченості артеріальної крові киснем, атипові реакції артеріального тиску, а також затяжний відновлювальний період.

При виконанні фізичних вправ, що вимагають максимальних зусиль, негармонійно акцелеровані юні спортсмени нерідко показують високі результати, але при цьому в них відбуваються великі зсуви частоти серцевих скорочень, дихальних рухів, рівнянасиченості крові киснем. Відновлення вказаних показників кардіореспіраторної системи у підлітків даної категорії більш тривале, що свідчить про менш досконалі адаптації організму до фізичних навантажень.

В дитячій спортивній медицині існує порблема інтерпретації результатів лікарського обстеження дітей і підлітків на окремих етапах підготовки в залежності від варіанта розвитку, типу функціонування окремих органів і систем.

Значна морфофункціональна неоднорідність представників окремих віково-статевих груп юних спортсменів, що виражається типологічними особливостями, свідчить про те, що нормальна життєдіяльність юного спортсмена з конкретним режимом рухової активності не однотипна і не завжди відбувається оптимально. Хоч індивідуальні особливості розвитку (звичайне, гармонійна і негармонійна акцелерація, гармонійна і негармонійна ретардація) і функціонування окремих систем і органів (типи вищої нервової діяльності, темпераменту, кровообігу і ін.) є варіантом норми, деякі з них в екстремальних умовах, в стресових ситуаціях можуть бути факторами ризику і сприяти неадекватній або патологічній реакції юних спортсменів на тренувальні і змагальні навантаження.

У юних спортсменів в період з 11 до 16 років спостерігається тенденція до збільшення з віком числа підлітків у яких, як правило, низькі і середні величини ударного об’єму (УО), зовнішньої роботи серця, коефіцієнта тонічності; середні і вище середнього величини загального периферичного супротиву(ЗПС), тривалості серцевого циклу (С) і діастоли (Д); нормо- і ваготонічні варіанти розподілу кардіоінтервалів; ознаки гетерометричного режиму саморегуляції ритму серця. Подібні характеристики показників судинного тонуса і електромеханічної діяльності серця відповідають формуванню з віком холінергічного варіанту регуляції кровообігу у юних спортсменів. Втой же час є суттєва різниця в показниках гемо- і кардіодинаміки у юних спортсменів з ріними типами кровообігу не залежно від їх віку. Для юних спортсменів 11–16 років з гіперкінетичним типом кровообігу характерні високі і вище середнього величини УО; середні і нижче середніх величини ЗПС, С і Д; симпато- і нормотонічні варіанти розподілу кардіоінтервалів. Подібні характеристики комплекса показників розглядають як прояви адренергічного варіанту регуляції кровообігу. Середні величини ЗПС, Д, нормо- і ваготонічні варіанти розподілу кардіоінтервалів в сукупності з ознаками гомеометричного або гетерометричного режиму саморегуляції серця при еукінетичному типі кровообігу показують відносну рівновагу адрен- і холінергічних впливів.

Аналіз ехо-, електро- і механокардіографічних даних, одержаних при дослідженні юних спортсменів 11–16 років (представники циклічних видів спорту, що вимагають витривалості), дозволили виділити особливий тип серця, який має характеристики низьких величин структурних і функціональних показників. У цієї категорії юних спортсменів, в порівнянні із однолітками, найбільш низькі величини товщини стінок лівого передсердя (ЛП), правого шлуночка (ПШ), міжшлуночкової перетинки і задньої стінки лівого шлуночка; низькі величини кінцевого діастолічного об’єму (КДО), кінцевого систолічного об’єму (КСО) і УО; показники гістографічного, автокореляційного і спектрального аналізу ритму серця показують посилення адренергічних впливів і централізацію керування серцевим ритмом. Хоч подібний «гіпоеволютивний» тип серця у юних спортсменів 11–16 років зустрічається в 5–6 % і є варіантом норми, але вивченні морфофункціональні показники свідчать про низькі адаптаційні резерви цієї категорії підлітків. Можна вважати, що «гіпоеволютивний» тип серця у юних спортсменів є фактором ризику і в подальшому може бути причиною щоб оставити спорт, перед- і патологічних станів, перенапруги і перетренованості.

Дані лікарського крнтролю про функціонування кардіореспіраторної і інших вегетативних систем в стаціонарному, перехідному і режимах з навантаженнями, одержані при лікарському обстеженні в лабораторних умовах, свідчать про особливості гострої і хронічної адаптації юних спортсменів до тренувальних і змагальних навантажень.

Для вивчення функціональних можливостей юних спортсменів в якості подразливої дії в лабораторних умовах застосовують різні за характером, об’ємом і інтенсивністю фізичні навантаження, гіпоксичні тести, активну і пасивну зміну положення тіла в просторі і ін.

Спортивний відбір

Важливим компонентом загальної системи підготовки юних спортсменів, що визначають ефективність роботи спеціалізованих ДЮСШ, спортивних класів, шкіл-інтернатів спортивного профіля, центрів олімпійскої підготовки і т.д. є спортивний відбір і орієнтація.

Основною задачею спортивного відбору є те, щоб за допомогою педагогічних, медичних, соціологічних і психологічних методів дослідження відібрати з конкретної популяції дітей, підлітків і юнаків, які мають здібності показувати високі результати в певному виді спорту.

В спортивній медицині є два поняття: спортивний відбір і спортивна орієнтація. Спортивний відбір це процес, який тривалий час (протягом декількох років) при багатоетапному обстеженні педагогічними, медичними, психологічними і соціологічними методами дітей, підлітків та юнаків з метою виявлення осіб, здібних показувати високі результати у вибраному виді спорту.

В процесі спортивної орієнтації визначається спеціалізація юного спортсмена в вибраному виді спорту. Педагогічні спостереження і результати тестування дозволяють визначити не тільки початковий рівень технічних навиків і проявів фізичних якостей, але і їх динаміку в мікро-, мезо- і макроциклах; визначити здібності до вузької спеціалізації, тобто провести спортивну орієнтацію – спринтер, стаєр і т.д.

Суттєве значення має визначення характерологічниї особливостей особистості: активність і цілеспрямованість в спортивній бородьбі, самостійність і рішучість, працелюбність, здатність мобілізувати себе під час змагань, глибину і стабільність спортивних інтересів.

Результати медичного дослідження дають інформацію про стан психічного і соматичного здоров’я, фізичного розвитку і конституції, функціональних можливостях, а також показують динаміку вивчених морфофункціональних показників в процесі спортивних тренувань.

Медичний розділ спортивного відбору передбачає, таким чином, використання комплексу клінічних,інструментальних і лабораторних методів дослідження. Але вибір конкретних методів дослідження залежить від стану матеріально-технічної бази, кваліфікації лікаря, виду спорту, задач певних етапів і періодів тренувального пороцесу. У відповідності з теоретичними концепціями спортивної медицини розрізняють оперативний і стратегічний спортивний відбір. При оперативному відборі вирішують поточні задачі підготовки юних спортсменів: відбір в спеціалізований, спортивний клас, ДЮСШ; визначення складу навчально-тренувального збору, учасників змагань.Задачею стратегічного відбору є визначення найбільш перспективних юних спортсменів, які зможуть в майбутньому показати результати міжнародного класу.

Технологія медичного розділу спортивного відбору полягає в тому, щоб дані про стан здоров’я, морфофункціональних показників конкретної дитини співставляли з нормативними характеристиками для юних спортсменів з відповідною статтю, віком і спортивною кваліфікацією. Значення обліку біологічного віку, типологічних особливостей(конституції, типів вищої нервової діяльності і темпераменту, типів кровообігу і т.д.). При розробці і визначені мети, завдань, змісту і організації медичного розділу спортивного відбору необхідно опиратися на методологічні принципи цього компоненту загальної системи підготовки юних спортсменів.

Поняття «Методологія» означає вчення про структуру, логічну організацію і методи діяльності. В більш вузькому розумінні методологія – совокупність прийомів дослідження, аналізу інформації і критеріїв оцінки.

Методологія медичного розділу спортивного відбору юних спортсменів це: 1) теоретичні основи і поняттяійний апарат;

2) система принципів і організація;

3) методи дослідження, аналіз інформації та критерії оцінки. Методологія спортивного відбору базується на наступних положеннях:

1. До спортивного тренування мають доступ тільки здорові діти з такими психічними і соматичними показниками, котрі дозволяють добитися успіху в вибраній спеціалізації (наприклад, в легкій атлетиці – спринтер, стаєр, метатель, стрибун, багатоборець).

2. Взаємозв’язок між рекордними досягненнями в окремих видах спорту з морфофункціональними особливостями юних спортсменів.

3. Наявність лабільних (що лешко реагують на вплив тренування) і консервативних (що важко або не реагують на вплив тренування) психічних і соматичних морфофункціональних показників.

4. Можливість прогнозу спортивних досягнень, що базується на знаннях тенденцій вікового розвитку лабільних і консервативних психічних і соматичних морфофункціональних показників, якщо відомі початковий, поточний і кінцевий рівні цих показників на окремих етапах спортивного онтогенезу.

5. В процесі спортивного відбору використовують нормативи психічних і соматичних морфофункціональних показників з урахуванням статі, паспортного і біологічного віку, типу конституції і т.д., розроблені для кожного етапу спортивного відбору підготовки юного спортсмена від початківця до майстра спорту міжнародного класу.

Спортивний відбір передбачає ряд етапів: 1) етап початкового відбору (8-10 років);

2) перспективний (11-13років); 3) передолімпійський (14-16 років);

4) олімпійський (17 років). Кожний етап спортивного відбору має свої специфічні завдання, які визначають критерії, здібностей і можливість навчання в спортивному класі, ДЮСШ.

Одним з основних медичних критерієв спортивного відбору є здоров’я юних спортсменів. До тренувальних занять мають допуск тільки здорові діти, які не мають відхилень в психічному і соматичному розвитку.

На початковому етапі відбору основну увагу приділяють оцінці фізичного розвитку, урахуванню біологічного віку, конституції, у дівчат діагностиці генетичногої статі; визначенню особливостей психіки і функціональних можливостей. На цьому етапі первинного відбору треба орієнтуватися на генетично обумовлені, консервативні ознаки: продольні розміри і активну масу тіла; життєва ємність легень, частота серцевих скорочень: особливості реакції кардіореспіраторної системи на фізичні навантаження і гіпоксичні тести, PWC170, максимальні величини концентрації лактатів крові, типи темпераменту і вищої нерврвової діяльності, координація рухів, вестибулярна стійкість, співвідношення «швидких» і «повільних» м’язових волокон, швидкість, відносна сила, гнучкість і ін.

Визначення генетичної статі (секс-контроль) у дівчат проводять тому, що серед спортсменок іноді зустрічаються випадки гермафродитизму. Спортсменки з подібними порушеннями статевого розвитку, особливо, при так званому «хибному чоловічому гермафродитизмі» мають високі показники сили, швидкості і витривалості, психологічної стійкості. Наявність цього захворювання виключає можливість участі в змаганнях серед жінок. При обстеженні юних спортсменок використовують метод визначення статевого хроматину в клітинах слизової оболонки рота. В сумнівних випадках проводять визначення Y-хроматину або повний хромосомний аналіз периферичної культури лейкоцитів. Секс-контроль проводять на етапі початкового відбору в старшому віці.

Про здібність дитини займатися спортом можна говорити за даними, що отримані в процесі динамічних спостережень протягом річного циклу тренувань, за змінами аналізованих психічних і соматичних морфофункціональних показників, опануванні технікою вибраного виду спорту, здібності поєднувати навчання з тренувальними заняттями, станом здоров’я.

На другому етапі відбору визначають відповідність індивідуальних психічних і соматичних морфо-функціональних показників дитини або підлітка спортивним нормативним характеристикам своєї вікової і статевої групи та спортсменів високого класа. Важливе значення мають стабільний інтерес до тренувань. Цей етап підготовки триває 2 – 3 роки. За цей час визначають темпи зростання рухових якостей, аналізують динаміку спортивних результатів. Суттєве значення мають характер змін функціональних можливостей, в тому числі дані про здоров’я юних спортсменів.

На третьому етапі відбору необхідно визначити рівень розвитку рухових якостей і функціональних можливостей учнів спеціалізованих спортивних класів, ДЮСШ і їх відповідність нормативним характеристикам сильніших спортсменів. Фіксуються і аналізуються: спортивно-технічна підготовка і темпи її зростання; об’єм і інтенсивність тренувальних навантажень, здатність до мобілізації в процесі напруженої спортивної діяльності, комунікабельність і рівень інтелектуального розвитку спортсмена.

На четвертому етапі відбору, коли юніори досягають рівня високої спортивної майстерності (майстер спорта, майстер спорта міжнародного класу, члени збірних команд, учасники першості України і міжнародних змагань), головним завданням є не тільки оцінка відповідності психічних і соматичних морфофункціональниї показників юніора нормативним характеристикам найсильніших спортсменів, але виявлення їх здібностей досягати результатів міжнародного класа в умовах впливу різних стресових факторів. Відбір на цьому етапі проводять на учбово-тренувальних заняттях і змаганнях. При цьому головним критерієм відбору є показники тренувальності спортсмена, здібність до перебудови техніки рухів у вибраному виді спорту і оволодінню руховим навичкам; технічній майстерності, здібності до самоаналізу і самоконтролю і т.д.

При оцінці кількісних і якісних характеристик морфофункціональних показників, що характеризують особливості психомоторики і діапазон функціональних можливостей кровообігу, дихання, ендокринної і імунної системи, системи крові і т.д. необхідно орієнтуватись на порогові значення, які слід вважати ознаками спортивного таланту. Так, в якості порогових значень, що оцінюють морфофункціональні показники, можуть бути величини, які більші за середні значення даних ознак на величину двох стандартних відхилень (2 сігм).

В процесі лікарського обстеження використовують генеральні, середні і специфічні морфофункціональні модельні характеристики юних спортсменів. Генеральні морфофункціональні модельні характеристики не приєднані до певної групи або до конкретного виду спорту. Узагальнені морфофункціональні модельні характеристики розробляються з урахуванням вимог певних груп видів спорту (ігрові, складно-технічні і циклічні). Специфічні морфофункціональні модельні характеристики інформативні для певного виду спорту (спортивної спеціалізації).