Цілі і завдання ділової гри.

Основною метою проведення ділових ігор з курсу «Макроекономіка» є формування професійних якостей у студентів за допомогою занурення в конкретну економічну ситуацію, змодельовану конструктором гри.

Ділова гра досить реально імітує існуючу дійсність, створює динамічні організаційні моделі, більш інтенсивно спонукає до вирішення намічених цілей.

Робота в групі дає ефект взаємодії, заснований на обміні знаннями, кооперації учасників і досвіді спільного вироблення управлінських рішень.

При конструюванні гри передбачається організація спільної діяльності гравців, що має характер рольової взаємодії у відповідності з правилами та нормами. Досягнення мети відбувається шляхом прийняття групових та індивідуальних рішень. В основу розробки покладена діяльність, що відображає узгодження різних інтересів.

Змістом виступає явище, до якого є безліч підходів (теоретичних і практичних), обумовлених різними смисловими позиціями учасників.

Завдання ділової гри.

Освітня: узагальнення і закріплення знань студентів з пройдених тем курсу, формування економічних знань на основі включення кожного студента в реальний процес вирішення виникаючих економічних проблем.

В ігровій формі виявити теоретичні знання та практичні вміння, навички учнів.

Розвиваюча: розвиток логічного мислення; активізація розумової діяльності учнів, набуття навичок ділової ощадливості, уміння проводити швидкий аналіз сформованої в ході гри економічної ситуації, розрахунок найбільш вигідних шляхів виходу з кризових ситуацій, формування активної творчо мислячої особистості.

Виховна: прояв в процесі гри ділової активності і якостей особистості, активізація уваги. Формування стійких інтересів до професії економіста, менеджера. Виховання професійно важливих якостей: творча активність, дисциплінованість, потреба в постійному вдосконаленні своїх професійних знань і умінь.

Постігрове моделювання.

Вузловим моментом в ході дискусії виступає підбиття підсумків гри. Для цього формулюються основні висновки по дискусії, вислуховуються точки зору всіх учасників та пропозиції щодо вдосконалення методики проведення гри.

Питаннями для дискусії можуть бути:

Чи цікава гра?

Яка її центральна проблема?

Чому в ній такі правила?

Чи відповідає вона реальним умовам дійсності?

Що можна було б зробити інакше, якби ви грали ще раз?

Якими могли бути інші результати гри? В силу яких причин?

Яка користь гри?

Чи пристосована гра для даної аудиторії?

Чи орієнтована на наявні в учасників знання?

Чи використовувалася дана інформація, чи була потрібна додаткова?

Чи був у гравців вибір?

Чи добре взаємопов'язані ролі та події?

Чи відчувався ентузіазм учасників?

Чи налагоджено була взаємодія?

Таке обговорення гри може стати не тільки підведенням підсумків та доробком для проведення наступної гри.

Компетенції.

Застосування ділових ігор у курсі «Макроекономіка» забезпечує інструментарій формування та сприяє оволодінню студентами цілим комплексом наступних загальнокультурних та професійних компетенцій бакалавра:

Загальнокультурні компетенції:

1. оволодіння культурою мислення, здатністю до узагальнення, аналізу, сприйняттю інформації, постановці мети та вибору шляхів її досягнення умовах формування та розвитку інформаційного суспільства;

2. здатність аналізувати соціально - значущі проблеми і процеси, що відбуваються в суспільстві, і прогнозувати можливе їх розвиток в майбутньому;

3. здатність самостійно набувати і використовувати в практичній діяльності нові знання та вміння, прагнути до саморозвитку;

4. здатність логічно вірно, аргументовано і ясно будувати усну та письмову мову;

5. готовність до кооперації з колегами, роботі в колективі;

6. здатність знаходити організаційно-управлінські рішення та готовність нести за них відповідальність;

7. усвідомлення соціальної значущості своєї майбутньої професії, володіння високою мотивацією до виконання професійної діяльності

Професійні компетенції:

1. збір та аналіз вихідних даних, необхідних для розрахунку економічних і соціально-економічних показників в ході роботи над проблемою;

2. вибір інструментальних засобів для обробки економічних даних відповідно з поставленим завданням, аналіз результатів розрахунків і обґрунтування отриманих висновків;

3. аналіз та інтерпретація даних вітчизняної та зарубіжної статистики про соціально-економічні процеси та явища, виявлення тенденцій зміни соціально-економічних показників;

4. збір необхідних даних з вітчизняних і зарубіжних джерел інформації для аналізу та підготовки інформаційного огляду та / або аналітичного звіту

5. використання для вирішення аналітичних і дослідницьких завдань сучасних технічних засобів та інформаційних технологій;

6. організація малої групи, створеної для реалізації конкретного економічного проекту;

7. використання для вирішення комунікативних завдань сучасні технічні засоби та інформаційні технології;

8. критична оцінка пропонованих варіантів управлінських рішень і розробка та обґрунтування пропозицій щодо їх вдосконалення з урахуванням критеріїв соціально - економічної ефективності, ризиків і можливих соціально-економічних наслідків

Ділова гра

на тему:

«Механізм функціонування грошового ринку»

Вступ

 

Однією із найважливіших для вивчення та найскладніших для опанування в курсі дисципліни «Макроекономіка» є проблема механізму дії монетарної політики та ролі інституції які її реалізують. Особливу увагу доцільно приділяти проблемі формування пропозиції грошей комерційними банками, оскільки її цілеспрямовані зміни й становлять основний зміст монетарної політики. Головним суб’єктом який визначає пропозицію грошей в національній економіці є Національний банк. Крім того пропозиція грошей залежить від поведінки домогосподарств, які володіють грішми, і комерційних банків, що зберігають гроші та надають позики. У запропонованій для розв'язання проблемі розглядаються механізм залучення депозитів та видачі кредитів комерційними банками, мультиплікативна зміна грошової пропозиції, роль Національного банку України у регулюванні грошового ринку.

Грошовий ринок це такий сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж короткострокових боргових інструментів. Основними категоріями грошового ринку є пропозиція грошей і попит на гроші, які взаємодіють між собою за допомогою процентної ставки. Комерційні банки приймають вклади від фізичних та юридичних осіб і надають позики, здійснюють розрахунково-касове обслуговування. Центральний банк є центром грошово-кредитної системи економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні, за допомогою низки інструментів в запропонованій діловій грі буде використано дію такі інструменти: норма резервування та облікова ставка.

Заняття проводяться з однією групою у формі ділової гри, виконання якої дозволить студентам розглянути механізм формування пропозиції грошей в економіці та деякі можливості Національного банку в її регулюванні. Ділова гра розрахована на 2 години аудиторних занять, але для успішного виконання студенти повинні завчасно ознайомитись з темою завдання для самостійного опрацювання питань, які розглядатимуться. В ході проведення ділової гри також використовуються елементи математичного аналізу.

Заняття починається з постановки мети, з'ясування основних категорій і процесів, які відбуваються в макроекономіці за тих чи інших умов. Робота проводиться в декілька етапів, тому перед початком кожного наступного етапу викладач пересвідчиться, що всі, хто працює над поставленими завданнями, їх розв'язали і можуть пояснити хід виконання роботи. Група поділяється на чотири підгрупи, кожній з яких видаються окремі завдання. У такому разі пояснюється хід виконання роботи кожною підгрупою для того, щоб усі учасники мали цілісне уявлення. Робота завершується підведенням підсумків і загальним обговоренням отриманих результатів, і обчисленням необхідних економічних показників.

Мета гри

 

Головною метою вирішення запропонованої проблеми є практичне ознайомлення студентів на конкретному прикладі з механізмом зпміни облікової ставки та норми резервування та їх впливом на зміну грошової пропозиції в національній економіці.

До проведення заняття студенти мають закріпити знання стосовно наступних макроекономічних категорій.

Банківські депозити (bank deposits) — сума грошей, запозичених банківськими установами на певних умовах їх повернення і нарахування процентів.

Банківські резерви (bank reserve) — та частина грошей банківської системи, яка не використовується для здійснення активних операцій і охоплює обов’язкові та надлишкові резерви.

Депозитний мультиплікатор (m_d) обернено пропорційний нормі мінімальних банківських резервів (rr), характеризує залежність між зміною депозитів та пропозиції грошей.

Готівка (currency) — сума випущених в обіг паперових і металевих грошей.

Грошова маса або пропозиція грошей (money supply) — сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний період часу.

Грошовий мультиплікатор (monetary multiplier) — величина, яка показує на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей при зміні грошової бази на одну одиницю.

Ліквідність (liquidity) — відносна легкість і швидкість, з дякою актив може конвертуватися в готівку.

Монетарна політика (monetary policy) — сукупність заходів центрального банку стосовно управління пропозицією грошей, спрямованих на досягнення кінцевих цілей стабілізаційної політики держави.

Мультиплікатор (від лат. multiplikator – той, що множить) – коефіцієнт, що характеризує співвідношення між агрегатною величиною та її структурною складовою частиною. Мультиплікатор характеризує співвідношення між кінцевим продуктом та вхідним в його склад капітальними вкладеннями.

Надлишкові резерви (excess reserves) — сума, на яку резерви банків перевищують обов’язкові резерви (резервні вимоги).

Облікова ставка (discount rate) — процентна ставка, за якою центральний банк країни надає позики комерційним банкам.

Попит на гроші для угод або трансакційний попит на гроші (transactions demant for money) — кількість грошей, яку люди хочуть використовувати для здійснення платежів за товари та послуги.

Попит на гроші як активи (asset demant for money) — кількість грошей, яку люди хочуть використовувати для здійснення заощаджень.

Процентна ставка (interest rate) — вартість запозичених грошей, яка виражається у процентах до їх суми за рік.

Центральний банк (central bank) — банк, головною функцією якого є контроль за пропозицією грошей в країні.

Функція попиту на гроші (money demant function) — залежність попиту на реальні грошові запаси з відповідними чинниками.

Швидкість обігу грошей (velocity of money) — кількість разів за рік, які грошова одиниця, що перебуває в обігу, витрачається на купівлю товарів і послуг.

 

Умови проведення гри

 

Для проведення ділової гри учасники поділяються на чотири підгрупи і виконують наступні функції:

1. Національний банк України — регулює грошовий ринок та контролює діяльність банків.

2. Комерційні банки – приймають вклади від фізичних та юридичних осіб і надають позики.

3. Населення – надає вільні грошові кошти у вигляді депозитів комерційним банкам.

4. Підприємства – отримують від комерційних банків кредити для ведення фінансово-господарської діяльності.

Викладач виступає у ролі спостерігача, який інформує учасників гри про ситуацію на ринку, здійснює аналіз та коригування рішень учасників гри.

Гра імітує ситуацію, коли на грошовому ринку:

- населення намагається збільшити свої доходи за рахунок підвищених ставок по депозитам;

- підприємства намагаються отримати кредити по мінімальним відсотковим ставкам;

- комерційні банки планують максимізувати свій прибуток, за умови мінімальних ставок по депозитам та максимальних ставок по кредитам;

- Національний банк здійснює монетарну політику (змінює облікову ставку та норму резервування) в залежності від економічної ситуації, яка склалася в конкретний момент часу.

На початку гри викладач надає інформацію про:

- наявність у населення певної суми вільних коштів (заощаджень);

- потребу підприємств в кредитних коштах;

- власні активи комерційних банків;

- облікову ставку НБУ та норму резервування.

Після з'ясування загального порядку виконання роботи викладач видає завдання підгрупам учасників.

Для спрощеного виконання завдань вважаємо, що населення не потребує кредитів, а підприємства не мають власних вільних коштів, НБУ не застосовує інших інструментів регулювання грошового ринку, крім зміни облікової ставки та норми резервування. Виходячи із зазначених умов, всі субєкти намагаються максимізувати свій дохід і на грошовому ринку встановлюється певна рівновага.

В ході гри в країні відбувається економічне зростання: у підприємств збільшується потреба в інвестиційних коштах, а населення отримує більше доходів і відповідно збільшує обсяг заощаджень. Параметри економічного зростання визначає викладач і демонструє на дошці

Як наслідок, зростає попит на гроші, що змушує НБУ змінити облікову ставку та норму резервування з метою недопущення «перегріву» економіки. Під впливом цих змін комерційні банки звертаються за кредитами до НБУ та змінюють ставки по депозитам і кредитам. Відповідно змінюється пропозиція грошей. Процес підсилюється дією мультиплікатора. Всі суб’єкти повинні враховувати дію мультиплікатора, граничну схильність до заощадження, дохідність своїх операцій. Відповідно, кожна з підгруп розраховує ці показники в ході гри.

Поступово в економіці встановлюються нові параметри рівноваги. Рівновага на грошовому ринку свідчить про те, що на цьому ринку не має ні профіциту, ні дефіциту грошей. Але така ситуація існує лише в тенденції, яка постійно порушується і відновлюється під впливом механізму функціонування банківської системи.

Кожна підгрупа учасників гри ілюструє свої дії відповідними економічними розрахунками, які надає викладачу для узагальнення та оцінки своєї діяльності.

Кожна підгрупа повинна здійснювати розрахунки виходячи з наступних методичних рекомендацій.

Національний банк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. Загальна здатність банків надавати кредит залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу.

Зв'язок між функціями залучення депозитів та видачі кредитів комерційними банками спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша – відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів:

1. обов’язкові резерви, норма яких регулюється Національним банком;

2. додаткові резерви, що їх комерційні банки створюють самостійно.

Кошти, які тримаються як резервні, не приносять відсотка. Тому для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Національному банку. Це і є банківські резерви.

Головною функцією вимоги обов’язкових банківських резервів є необхідність контролю НБУ за величиною грошової пропозиції. За законом всі комбанки повинні мати обов’язкові резерви.

Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою:

 

rr = R/D (1)

Друга – кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою:

МС = D – R (2)

 

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші.

Механізм створення грошей. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

1. Національний банк визначає норму обов'язкових резервів а значить впливає на банківські резерви;

2. використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Отже, особливість комерційних банків полягає в тому, щоб залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитних грошей (∆D) і створеними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна, залежність.

Така здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (m_d). Який знаходиться в оберненій залежності від норми резервування:

m_d = 1/rr (3)

Якщо резервна норма встановлена, то спираючись на початковий приріст депозитних грошей, можна обчислити приріст грошової пропозиції:

∆M^S= ∆D × m_d (4)

 

Наведена модель грошової пропозиції відповідає спрощеним умовам її формування, тому що в ній грошова пропозиція зводиться лише до депозитних грошей.

Банківський прибуток являє собою різницю між процентами на вкладений капітал(депозит) і виплатою процентів за позиками.

Населення впливає на грошовий ринок через зміну обсягів депозитів, які в свою чергу залежать від заощаджень.

Заощадження (S - saving) – це відкладене на майбутнє споживання чи частина доходу, яка не споживається в теперішньому часі.

Отже, важливим є визначення механізму за яким домогосподарства визначають скільки споживати, а скільки заощаджувати.

Для цього доцільно ознайомитись з кейнсіанською концепцією споживання.

У своїй концепції споживання Дж. М. Кейнс виходив з гіпотези абсолютного доходу. Він звернув увагу на те, що суб'єкти формують своє споживання в залежності від отриманого ними поточного доходу.

На відміну від представників класичної школи Кейнс вважав, що розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від процентної ставки, а від переваг споживача. Кейнс сформулював так називаний основний психологічний закон, що характеризує поведінку споживачів, схильних, як правило, збільшувати своє споживання зі зростанням доходів, але не в тій мірі, у якій росте їхній дохід.

Бажання людей зберігати частину доходу обумовлена:

• прагненням забезпечити резерв на випадок непередбачених обставин;

• прагненням забезпечити свою старість, дати освіту дітям, необхідністю утримувати утриманців;

• бажанням забезпечити доходи у формі відсотка;

• бажанням насолоджуватися почуттям незалежності;

• наміром забезпечити необхідні кошти для комерції;

• бажанням залишити спадщину;

• просто скнарістю.

До такого висновку Кейнс прийшов виходячи з «знання людської природи» і «детального вивчення минулого досвіду».

Реакцію споживача на зміну доходу виражають гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження.

Гранична схильність до споживання (MPC – marginal propensity to consume - c^/) — частка приросту витрат на споживання при будь-якій зміні індивідуального доходу:

 

с^/ = (5)

 

де ΔС — приріст витрат на споживання;

Δ Y— приріст індивідуального доходу.

Гранична схильність до заощадження (MPS - marginal propensity to save - s^/) — частка приросту заощаджень при будь-якій зміні індивідуального доходу:

s^/ = (6)

 

де ΔS — приріст заощаджень;

ΔУ— приріст індивідуального доходу.

Сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження для будь-якої зміни доходу після сплати податків завжди дорівнює одиниці:

 

с^/ + s^/ = 1 (7)

 

Підприємтсва оцінюють ефективність отриманих кредитів шляхом порівняння їх ставки із середньою нормою прибутковості в економіці, яку визначає викладач.

Аналіз результатів

Національний банк України

 

1. НБУ здійснює монетарну політику – впливає на економіку шляхом регулювання пропозиції грошей, рівня відсоткової стаки та доступності кредитів.

2. Одним із заходів регулювання пропозиції грошей Національним банком є регулюваня облікової ставки. Комерційні банки можуть запозичувати кошти у НБУ під облікову ставку, її збільшення робить кредити більш дорогими, що зменшує обсяг грошової маси.

3. НБУ з метою впливу на грошовий ринок регулює норму обовязкових резервів банків. Чим вище норма обовязкових резервів, тим менше позик може надати банк, відповідно, тим менша пропозиція грошей в економіці.

 

Комерційні банки

 

1. Комерційні банки потримують свої доходи за рахунок відсотків по кредитах. При умові занадто високих ставок, банки ризикують втратити позичальників.

2. Для створення сприятливих умов запозичення депозитів комерційні банки повинні збільшувати ставки по вкладам, що збільшує їх витрати та зменшує прибутковість.

3. В ході гри перемагає той банк, який знайде оптимальне співвідношення між ставками по кредитам та депозитам та отримає максимальний прибуток.

 

Підприємства

1. Умовою розвитку підприємств є інвестування коштів у розвиток виробництва. Збільшення інвестицій мультиплікативно збільшує ВВП країни, а відповідно і добробут її громадян.

2. Реаліями ринкової економіки є використання кредитних коштів для інвестування. Кожне підприємство намагається знайти найприбутковіший проект та отримати для нього найдешевший кредит.

3. Переможцем у грі серед підприємств стане те, яке зможе отримати найдешевший кредит: різниця між нормою прибутку та ставкою по кредиту у нього буде максимальною.

Населення

1. Важлива роль споживачів у економіці полягає у тому, що форма зберігання їх заощадженнь здатна суттєво впливати на пропозицію грошей та всю економіку. Визначальним аспектом економічного зростання є залучення на депозити вільних грошових коштів населення.

2. Збільшення депозитів в економіці здійснює мультиплікативний вплив на грошову пропозицію.

3. На найвищу оцінку заслуговують ті споживачі, які зможуть найбільш вигідно розмістити свої заощадження та отримати найбільші відсотки за депозитами.

 

Підведення підсумків

Узагальнення висновків, зроблених кожною підгрупою. Зазначення зроблених помилок, які були допущенні при прийнятті рішень та розрахунках показників.

Виставити студентам бали, оцінюючи вміння приймати правильні рішення, здійснювати макроекономічні розрахунки та робити правильні й обґрунтовані висновки.

 

ДІЛОВА ГРА

на тему:

«Судове засідання: антиінфляційна політика»

Вступ

 

Однією із найважливіших для вивчення та найскладніших для опанування в курсі дисципліни “Макроекономіка” є проблема механізму впливу на інфляцію. З метою врегулювання інфляційних явищ та процесів держава може застосувати один із двох видів антиінфляційної політики:

- адаптаційна політика або пристосування до умов інфляції, коли проводиться індексація доходів населення, заробітної плати та інвестицій. За цього типу антиінфляційної політики підприємницькі суб’єкти реалізовують короткострокові проекти а фізичні особи змушені шукати додаткові джерела доходів;

- чітка антиінфляційна політика, спрямована на мінімізацію або ліквідацію інфляційних явищ та процесів.

При цьому адаптаційна політика, як правило, не дає змоги зупинити інфляцію та при її застосуванні інфляційні явища і процеси наростають і поглиблюються.

Комплекс заходів щодо подолання інфляції передбачає державний вплив на різні сторони виробничо-економічної, соціальної, правової, інституційної, морально-етичної сфер, проте переважним чином антиінфляційні заходи передбачають врегулювання виробничо-економічних проблем.

Подолання інфляції попиту досягається відносно простими макроекономічними методами монетарної та фіскальної політики, зокрема:

- зменшенням об'єму грошової маси в обігу внаслідок скорочення розмірів грошової емісії, що здійснюється центральним банком.

- збільшення облікових ставок (рефінансування) за централізовані кредити з метою збільшення ціни кредитів та зниження рівня їх доступності.

- централізоване збільшення розмірів обов’язкових резервних фондів комерційних банків з метою зменшення їх кредитних можливостей.

- пряме скорочення кредитів Центрального банку з тією ж метою.

Антиінфляційна фіскальна політика проводиться шляхом помірного збільшення податкового навантаження, скорочення державних витрат та скороченим за рахунок цих заходів розміру дефіциту державного бюджету.

Податкова політика в умовах інфляції покликана вирішувати два завдання

- пo-перше, підвищення рівня доходів державного бюджету з метою його збалансування та усунення дефіциту;

- по-друге, пожвавлення економічної активності основних сфер економічної діяльності - виробництва та обміну.

Практичні заходи податкової антиінфляційної політики полягають в зменшенні ставок непрямих податків, що зумовлено насамперед тим, що непрямі податки мають інфляційний характер, оскільки збільшують ціни на товари та скорочують попит, здійснюють тиск на виробництво через обмеження пропозиції товарів внаслідок вимивання оборотних коштів за рахунок значного податкового навантаження. Крім того, значні розміри податкового навантаження, як правило, викликаються існуванням багатьох податків, що ускладнюють податкову систему та зумовлюють ухилення від оподаткування.

Тому під час інфляції необхідно максимально спростити податкову систему, скоротити податкові пільги для окремих категорій платників та зменшити рівень податків на споживання.

Скорочення державних витрат відноситься як до видатків на фінансування потреб закладів і установ бюджетної сфери, так і сфери матеріального виробництва (стосовно державних підприємств та фінансової підтримки окремих галузей економіки). Проте ці антиінфляційні заходи врегульовують, насамперед, інфляцію витрат.

Стосовно бюджетних витрат як загальнодержавного, так і місцевого рівнів, їх необхідно скоротити до мінімуму, забезпечивши при цьому фінансування миттєво важливих соціальних потреб, зокрема соціальний захист пенсіонерів та малозабезпечених громадян.

При цьому обмеження бюджетних витрат досягається за рахунок:

а) прямих методів, тобто шляхом їх примусового зниження порівняно з досягнутим рівнем шляхом введення в дію законодавчих актів або розпоряджень уповноважених державних органів;

б) методом секвестру - пропорційного зниження всіх державних бюджетних витрат протягом часу, що залишається до кінця поточного бюджетного року;

Слід зазначити, що в будь-якому випадку скорочення витрат не дає змоги державі профінансувати програми розвитку, проекти та заходи.

Більш складним є подолання другого типу інфляції - інфляції, викликаної зростанням витрат виробництва (інфляція виробників), що виникає в результаті:

- збільшення заробітної плати;

- зниження продуктивності праці в зв'язку з порушеннями господарського механізму з причин організаційного характеру;

- інфляційними очікуваннями постачальників сировинних та енергоресурсів, в результаті чого вони підвищують ціни.

Подолання цього типу інфляції вимагає вирішення таких проблем.

Перший блок проблем на шляху подолання цієї інфляції полягає недопущенні спаду виробництва.

Для цього державі слід підсилити дію мотиваційних стимулів відносно підвищення продуктивності праці, зацікавленості в ефективних результатах, відновленні виробничої діяльності. Це досягається через розвиток приватного виробничого сектора, де зв'язок між виробничими зусиллями і результатами є безпосереднім.

Необхідно також забезпечувати пріоритетність виробничої сфери по відношенню до торговопосередницької. Заохочення розвитку виробничої сфери досягається через пільгове оподаткування, вільний доступ до кредитів і зниженні відсоткових ставок за кредит, встановлення сприятливих для розвитку економічних нормативів, відрахувань до фондів відтворення, оплати праці, через бюджетну підтримку та інвестування пріоритетних галузей виробництва

Необхідним елементом в системі заходів щодо подолання інфляції є створення механізму ринкової конкуренції та економічної відповідальності господарюючих суб'єктів всіх форм власності.

Створення конкурентного механізму пов'язане з проведенням антимонопольних заходів, розвитком різних форм власності, законодавчим забезпеченням їх рівності стосовно доступу до ресурсів та можливості здійснення окремих видів господарсько-фінансової діяльності.

Найбільш радикальним методом врегулювання інфляційних процесів є запровадження контролю за цінами та розміром заробітної плати. При цьому регулювання цін необхідно здійснювати до закінчення базового технологічного періоду, адже вартість сировини, палива та комплектуючих впливає на ціни на товари, роботи та послуги, що будуть вироблені під час наступних виробничих циклів.

Регулювання розміру заробітної плати проводиться на основі її початкового рівня і передбачає її жорстку залежність від реального зростання продуктивності праці, оскільки підвищення номінального рівня заробітної плати, пропорційно темпам зростання продуктивності праці, є нормальним явищем, що не зумовлює виникнення інфляційних процесів.

Антиінфляційні заходи держави передбачають також поліпшення структури платіжного балансу. В першу чергу при цьому досягають рівноваги при здійсненні поточних експортно-імпортних операцій.

Скорочення поточного дефіциту платіжного балансу досягається, насамперед, за рахунок перекладання внутрішнього попиту з товарів та послуг, що імпортуються, на вітчизняні а також за рахунок підвищення еластичності експортного виробництва по відношенню до зовнішнього попиту. Це досягається шляхом встановлення реального (не завищеного) валютного курсу, раціонального поєднання торгових і валютних обмежень в періоди інфляційного сплеску та лібералізації зовнішньоекономічних відносин у разі зниження темпів інфляції.

 

Мета гри

 

Головною метою вирішення запропонованої проблеми є практичне ознайомлення студентів на конкретному прикладі з механізмом антиінфляційної політики держави.

Підготовка до гри та участь у ній допоможе студентам систематизувати навчальний матеріал по темі «Інфляційний механізм» розширивши при цьому знання за формами і заходам антиінфляційної політики.

Участь у грірозвине в студентів монологічне мовлення, вміння публічного виступу, здатність аналізувати ситуацію, запропоновану виступами учасників судового процесу і рішенням суду, вміння висловлювати і відстоювати свою позицію.

До проведення заняття студенти мають закріпити знання стосовно наступних макроекономічних категорій.

Антиінфляційна політика — комплекс державних заходів, спрямованих на регулювання грошового обігу, зменшення грошової маси, припинення непомірного зростання цін. Є складовою стабілізаційних заходів на макроекономічному рівні. Основними заходами А. п. є: зниження дефіциту державного бюджету; зміна структури бюджету; емісія державних цінних паперів; жорсткість кредитної політики тощо.

Бюдже́тна полі́тика — це сукупність державних заходів спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної направленості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації. Стратегічною ж метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого на економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення. За цих умов активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між різними секторами економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного росту.

Девальвація ( від лат-de - префікс, що означає донизу і veteo – коштую) - здійснюване державою зниження обмінного курсу своєї грошової одиниці стосовно іншої. Це один із варіантів грошової реформи, спрямованої на оздоровлення грошового обігу. Девальвація - процес протилежний ревальвації, тобто підвищенню обмінного курсу національної валюти стосовно інших. Девальвація і ревальвація складають два основні варіанти грошової реформи. Часто девальвація лише закріплює фактичне знецінення грошей внаслідок інфляції. Існує також поняття ринкової девальвації валюти, тобто падіння на ринку ціни національної валюти, вираженої в інших валютах, зокрема в доларі. Ринкова девальвація відбувається внаслідок зниження попиту надану валюту. Держава може підтримати курс своєї валюти шляхом ринкових інтервенцій (скуповування власної валюти або продажу іноземної). При значних господарських розладах державна застосовує девальвацію, яка веде до подорожчання імпортованих і здешевлення власних товарів, експортованих в інші країни. Тому девальвація використовується також як засіб зовнішньо торговельної експансії.

Дефляція (від лат. detlare – видуваю) - зменшення грошової маси, вилучення з обігу частини грошових засобів, випущених в період інфляції. Дефляція — процес протилежний інфляції, процес стримування знецінення грошей. Вона знаходить свій вираз у „ подорожчанні" грошей, зростанні їх купівельної спроможності, підвищенні курсу національної валюти стосовно курсів іноземних валют. Дефляція здійснюється скоординованими зусиллями уряду і центрального банку в інтересах стабілізації грошового обігу та боротьби з інфляцією 3 цією метою використовується збільшення оподаткування, скорочення державних видатків, заморожування заробітної плати, підвищення позичкового процента, скорочення кредитних ресурсів тощо. Вони приводять до зменшення грошової маси в обігу, ліквідації надмірного грошового споживання. Дефляція проводиться здебільшого при підготовці грошової реформи.

Інфляція (від лат. infiatio — роздувати) — процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. Інфляція зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти, перерозподіл частки, національного багатства на користь підприємств — монополістів (в т.ч. олігополістів) держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

Національний банк України (НБУ) — центральний банк держави, її емісійний центр, вищий рівень банківської системи України. Утворено в 1991 році. Будучи підзвітним лише Верховній Раді України, він має право законодавчої ініціативи. Своє монопольне право випускати грошові знаки та направляти їх в обіг поєднує з операціями, які проводить з резервними фондами та з касовим обслуговуванням комерційних банків, з купівлею та продажем державних цінних паперів та іноземної валюти, з визначенням курсу національної валюти щодо валют інших країн. Основними функціями НБУ є: емісія кредитних грошей та вилучення грошей з обігу: акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ: збереження офіційних золотовалютних резервів; надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів; здійснення розрахунків; грошово-кредитне регулювання економіки; контроль за діяльністю кредитних установ; надання ліцензій на операції із зарубіжною валютою; обслуговування державного боргу країни.

Нуліфікація (лат. nullus - ніякий і лат. facio - роблю) - позбавлення документів юридичної сили; визнання їх недійсними. Анулювання стосовно грошей - метод стабілізації валюти, коли держава скасовує знецінені грошові знаки, вилучає їх з платіжного обігу й замінює новими (в разі інфляції, девальвації, зміни політичної влади тощо).

Ревальвація (ревалюзація) — поновлення, збільшення вартості валюти шляхом підвищення її офіційного курсу щодо грошової одиниці інших країн або щодо міжнародних грошових одиниць. Застосовується як один із методів стабілізації грошової системи країни і поновлення, а то й підвищення купівельної спроможності грошей після інфляції. За механізмом впливу на економіку ревальвація протилежна девальвації. Ревальвація як метод стабілізації грошової одиниці в минулому використовувалася відносно мало. Це пояснюється тим, що країна, яка таким чином стабілізує грошовий обіг, ставить себе у невигідне становище у зовнішньоекономічних операціях, туризмі порівняно з іншими. Підвищення курсу валюти даної країни щодо інших зумовлює зростання цін на експортовані товари в іноземній валюті і тим самим знижує конкурентоздатність товарів власного виробництва на міжнародному ринку, Курсові співвідношення міжревальвованою валютою даної країни та іншими валютами створюють умови, за яких невигідно вкладати капітал в економіку даної країни. У той же час стає вигідним вивіз національної валюти, оскільки при цьому за кордоном можна одержати більшу суму заревальвовану грошову одиницю. Це може негативно вплинути на величину інвестицій в економіку країни. Незважаючи на це, ревальвація за певних умов може стати ефективним антиінфляційним заходом.

Фіскальна політика (від лат. fiskalis — належить до інтересів казни) — зміни, які вносить уряд у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки. Згідно з одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика, Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків. Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність певного проміжку часу між початком дестабілізації економіки і усвідомленням цього явища, а також для прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

 

Умови проведення гри

 

Підготовчий етап: серед студентів групи вибираються судді (3 чол.), Присяжні засідателі (5 чол.), Інфляція і антиінфляційна шокова терапія (1 чол.), Прокурор і свідки з боку звинувачення (4-5 чол.), Адвокат і свідки з боку захисту (4-5 чол.), секретар судового засідання (1 чол.), представники преси (2 чол.), публіка в залі засідання.

Хід гри: розігрується засідання арбітражного суду, де слухається справа про інфляцію і однією з форм антиінфляційних заходів - шокової терапії, яка є підсудної, і суддям спільно з присяжними засідателями потрібно вибрати альтернативні заходи антиінфляційної політики.

Прокурор звинувачує застосовану урядом шокову терапію, як метод боротьби з інфляцією, оскільки вона складалася в різкому скороченні грошової маси і призвела до катастрофічних наслідків (падіння виробництва, зубожіння населення, бартеризація). Прокурор викликає свідків обвинувачення (це можуть бути, наприклад, пенсіонер, лікар і вчитель, як представники бюджетної сфери, непрацююча багатодітна мати, підприємець, що виробляє товари тривалого користування тощо.) Кожен зі свідків висловлює свої доводи в обвинуваченні шокової терапії і пропонує альтернативні методи боротьби з інфляцією, такі як:

• Дефляційна грошово-кредитна політика (регулювання попиту), що здійснюється шляхом обмеження грошового попиту наступними методами: підвищенням оподаткування в цілях зростання доходу бюджету та скороченням купівельної спроможності населення; скороченням державних витрат, підвищенням облікової ставки банків, скороченням попиту на кредит і зростання заощаджень; підвищенням норми обов'язкових резервів; реалізацією ЦБ державних цінних паперів, приносять фіксований дохід.

• Політика доходів, що означає встановлення паралельного контролю за зростанням цін і заробітної плати шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту.

• Політика індексації, яка означає індексацію втрат економічних суб'єктів через знецінення грошей. Уряд періодично індексує пенсії, стипендії, допомоги, заробітну плату, проте через відсутність коштів це здійснюється без необхідної ув'язки з ростом цін як за часом, так і по величині відшкодовуються втрат. Тому що проводиться індексація не завжди робить істотний вплив на рівень життя.

• Політика стимулювання розширення виробництва і зростання заощаджень населення.

Після цього виступає адвокат і викликає своїх свідків (наприклад, великого позичальника, бізнесмена, що виробляє продукти харчування, власника нерухомості), які пропонують скористатися класичними рецептами боротьби з інфляцією.

• Кейнсіанский підхід, який базується на передумові про дефіцит благ на ринку внаслідок зменшеної пропозиції при неповному завантаженні потужностей. Рішення проблеми полягає в тому, щоб стимулювати інвестиційний попит, внаслідок чого, враховуючи ефект мультиплікатора, збільшиться сукупна пропозиція. Зростання національного виробництва в кінцевому рахунку призведе до зниження цін, тобто до зниження інфляції.

• Монетаризм - нове економічне протягом, яке прийшло на зміну кейнсіанству, використовувало основні ідеї неокласиків. Монетаристи вважали, що державне втручання в економіку повинне бути зведене до мінімуму і обмежитися в основному грошової сферою. Інфляція також проголошувалася чисто монетарним явищем, пов'язаним зі збільшенням грошової маси в економіці. Метод боротьби з інфляцією, на думку монетаристів, полягає в обмеженні грошової маси: уряд повинен підвищити процентні ставки і зменшити кількість грошей на руках у населення. В цьому випадку сукупний попит скоротиться і інфляція зменшиться. Одночасно з обмеженням попиту потрібно прагнути збільшити сукупну пропозицію. Це можна здійснити за рахунок продажу частини державної власності (часткова приватизація), посилення антимонопольної політики, підтримки дрібного та середнього бізнесу. Особливістю монетарних програм є прихильність концепції відкритої економіки - країна повинна бути інтегрована у світове господарство і відкрита для припливу іноземних капіталів.

Після дебатів сторін суд видаляється для винесення вироку. У той час, коли суд радиться, в аудиторії працюють "репортери". Вони задають всім питання, які заходи боротьби з інфляцією здалися вам найбільш дієвими в Україні і чому. Студенти висловлюють свою думку, намагаючись аргументувати його.

Суд виносить свій вирок, виходячи з переконливості висловлювань адвоката або прокурора, а також беручи до уваги вердикт присяжних засідателів, а всі студенти (слухачі судового засідання) відповідають письмово на запитання: Як ви вважаєте, справедливе рішення виніс суд і чому?

Аналіз результатів

Розглянуті методи боротьби з інфляцією суперечливі за своєю природою. Тому вибір антиінфляційної політики залежить від конкретної економічної ситуації в країні. Слід пам'ятати, що монетаристські програми в порівнянні з кейнсіанськими, жорсткіші і набагато сильніше впливають на соціально незахищені верстви населення, тому термін їх реалізації повинен бути набагато менше.

Підведення підсумків

Узагальнення висновків, зроблених кожною підгрупою. Зазначення зроблених помилок, які були допущенні при прийнятті рішень

Виставити студентам бали, оцінюючи вміння приймати правильні рішення та робити правильні й обґрунтовані висновки.

Після завершення гри доречно провести обговорення ходу гри спільно з учасниками та вислухати їхні думки, пропозиції та побажання з методики проведення гри, а також про взаємини учасників в ході гри.

 

 

ДІЛОВА ГРА

на тему:

«Макроекономічна рівновага та державне регулювання економіки»

Вступ

Одним із найважливіших для вивчення і найскладніших для опанування в курсі дисципліни “Макроекономіка” є питання щодо забезпечення макроекономічної рівноваги і державного регулювання економіки. Загальна рівновага розглядається як ситуація, за якої всі ринки в економіці перебувають у стані рівноваги, тобто загальний рівень цін і обсяги випуску/споживання не змінюються. У запропонованих для розв'язання задачах розглядаються споживчий ринок, інвестиції та державні витрати.

Термін «рівновага» запозичено з фізики і означає, що такий стан не є абсолютно стабільним, але стосовно макроекономічної системи можуть існувати періоди відносної стабільності за припущення, що ринки функціонують в умовах досконалої конкуренції. Творцем теорії загальної рівноваги вважається француз за походженням Леон Вальрас (1834-1910). В основу моделі Вальраса було покладено теорії обміну, виробництва, капіталу і грошей. Іншим аспектом, на який звертають свою увагу економісти і який залишається предметом гострих дискусій, є можливість підтримки стабільності і рівноваги макроекономічної системи за рахунок державного регулювання, повернення системи до стану рівноваги після його порушення.

З матеріалу, вивченого студентами на попередніх етапах, відомо, що існують різні погляди щодо можливості державного регулювання і стабілізаційної політики. Так, кейнсіанська економічна теорія відносить можливу нестійкість економіки на рахунок жорстких ставок заробітної плати й існування пастки ліквідності. Неокласична економічна теорія припускає, що існують ринкові сили, які намагаються підтримати повну зайнятість, що цілком суперечить кейнсіанським поглядам. Разом з тим ці погляди певним чином поєднуються шляхом неокласичного синтезу - твердження щодо існування рівноваги за неповної зайнятості є наслідком кейнсіанського припущення про негнучкість номінальної заробітної плати.

Заняття проводяться з однією групою у формі ділової гри, виконання якої дозволить студентам розглянути можливості використання моделі Дж. Кейнса «споживання → інвестиції → уряд». Ділова гра розрахована на 2 години аудиторних занять, але для успішного виконання студенти повинні завчасно ознайомитись з темою завдання для самостійного опрацювання питань, які розглядатимуться. В ході проведення ділової гри також використовуються елементи математичного аналізу, зокрема побудова графіків, моделей і їхній аналіз.

Заняття починається з постановки мети, з'ясування основних категорій і процесів, які відбуваються в макроекономіці за тих чи інших умов. Робота проводиться в декілька етапів, тому перед початком кожного наступного етапу викладач пересвідчується, що всі, хто працює над поставленими завданнями, їх розв'язали і можуть пояснити хід виконання роботи. Група поділяється на три бригади, кожній з яких видаються окремі завдання. У такому разі пояснюється хід виконання роботи кожною бригадою для того, щоб усі учасники мали цілісне уявлення. Робота завершується підведенням підсумків і загальним обговоренням отриманих результатів, побудовою моделі з аналізом процесів, що відбуваються в макроекономічній системі. У разі необхідності обговорення може бути перенесене на наступне заняття із самостійним опрацюванням студентами теоретичного матеріалу за підручниками.

Мета гри

Головною метою виконання запропонованих задач є практичне ознайомлення студентів на конкретному прикладі з можливостями використання моделі Дж. Кейнса «споживання → інвестиції → уряд» для державного регулювання. У моделі Кейнса рівність заощаджень та інвестицій досягається шляхом зміни рівня сукупного доходу, а не відсоткової ставки. Автономні витрати на державному рівні можуть збільшити сукупний доход за допомогою механізму мультиплікатора. В такий спосіб забезпечується теоретична основа для державного управління сукупним попитом. До проведення заняття студенти мають закріпити знання стосовно наступних макроекономічних категорій.

Гранична схильність до заощаджень – частка приросту заощадженнь при будь-якій зміні доходу.

Гранична схильність до споживання – частка приросту витрат на споживання при будь-якій зміні доходу.

Державні витрати – державні закупівлі товарів тапослуг з метою задоволення загальносуспільних потреб, тобто це витрати уряду на заробітну плату державних працівників та службовців, а також витрати, пов’язані з закупівлею товарів та послуг колективного споживання у приватного сектора економіки.

Рецесійний розрив – величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зрости з метою збільшення фактичного ВВП до потенційного рівня.

Доход за умови повної зайнятості – такий рівень дохода, при якому в умовах певного рівня технологій, розміру капіталу та при досконалій конкуренції досягається повна зайнятість праці.

Чистий внутрішній продукт – найбільш точний макроекономічний показник створених та придбаних населенням даної країни товарів та послуг за певний період часу. ЧВП розраховується відніманням від ВВП амортизації.

Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб сунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

Інвестиції – використання заощаджень в цілях відшкодування та створення нових виробничих потужностей та інших капітальних активів.

Мультиплікатор (від лат. multiplikator – той, що множить) – коефіцієнт, що характеризує співвідношення між агрегатною величиною та її структурною складовою частиною. Мультиплікатор характеризує співвідношення між кінцевим продуктом та вхідним в його склад капітальними вкладеннями.

Парадокс ощадливості – збільшення заощаджень призводить до скорочення особистого споживання та доходу суспільства.

Повна зайнятість – стан, коли повністю використовується всі економічні ресурси країни, і в першу чергу робоча сила.

Споживчі витрати – видатки на купівлю споживчих товарів та послуг.

Автономні витрати – частина загальних реальних витрат, які використовуються на споживання та не пов’язані з рівнем реального доходу.

Функція заощадження – показує залежність заощаджень від доходу та відсоткової ставки. S = s^/Y

Функція інвестицій – показує співвідношення між інвестиціями та доходом та відсотковою ставкою. I = Î - br

Функція споживання – показує співвідношення між споживчими витратами і доходом як в статиці так і динаміці. Кейнсіанська лінійна функція споживання має вигляд: С = Ċ + с^/Y.

Умови проведення гри

 

Для проведення ділової гри учасники поділяються на три групи:

1. Споживачі — витрачають гроші на придбання товарів та послуг для особистого споживання.

2. Інвестори – приватні виробники, купують інвестиційні товари, інвестують розвиток виробництва товарів і послуг.

3. Уряд – здійснює державні витрати і регулює ситуацію в цілому.

Гра імітує ситуацію, коли рівень національного виробництва/споживання встановлюється за умов ринкової рівноваги і відповідає розміру чистого внутрішнього продукту (Y). Для спрощеного виконання завдань вважаємо, що вплив зовнішньоекономічної діяльності на економіку держави відсутній. Якщо економіка знаходиться в стані рівноваги, то в грошовому вимірі Y дорівнює кількості вироблених товарів і послуг (сукупному доходу від реалізації цих благ). Таким чином, на ринку встановився певний рівень сукупних витрат (споживачів, інвесторів і держави). Уряд, крім того, визначає рівень національного виробництва, можливий за умови повної зайнятості.

Але з часом ринкова ситуація змінюється. Під впливом адаптивних очікувань інвестори збільшують суми капітальних вкладень (інвестиції). Процес підсилюється дією мультиплікатора і відбувається зростання національного доходу. Інвестори повинні враховувати дію мультиплікатора, а споживачі - граничну схильність до споживання. Відповідно, кожна з груп розраховує ці показники в ході гри.

Поступово в економіці встановлюється новий рівень Y. За розрахунками уряду він менший, ніж доход, за умови повної зайнятості, що свідчить про наявність рецесійного розриву. З метою його усунення вживаються заходи щодо стимулювання інвестицій і споживання: знижується рівень податків, збільшується мінімальна заробітна плата. Такі дії уряду призводять до зростання виробництва та обсягів споживання. Але цього виявляється недостатньо для повної ліквідації рецесійного розриву. Тому уряд приймає рішення збільшити державні витрати, що з урахуванням дії мультиплікатора призведе до подальшого збільшення сукупних доходів в державі до рівня повної зайнятості. Уряд розраховує необхідний обсяг державних інвестицій, беручи до уваги те, що на мультиплікатор здійснюють свій вплив як зростання доходів населення, так і гранична схильність до споживання, що при зростанні доходів зменшується.

Кожна група учасників гри ілюструє свої дії відповідними графіками. На горизонтальній вісі координат відкладаються обсяги Y, на вертикальній — витрати (споживачів, інвесторів, держави). Відповідно до умов рівноваги (відома з попередніх тем модель «доходи - витрати») витрати повинні дорівнювати доходам, тому точки рівноваги будуть розташовані на лінії, що проходить під кутом 45°. Після з'ясування загального порядку виконання роботи викладач видає завдання групам учасників.

 

1. Споживачі

Функція споживання задається таким рівнянням:

С = 3 + Y (1)

де С - витрати на споживання, умовних грошових одиниць;

Y- чистий внутрішній продукт (доход).

Порядок ваших дій такий:

1. Побудуйте графік заданої функції споживання. Знайдіть точку рівноваги маючи на увазі, що частка доходу споживачів дорівнює їхнім витратам. Передайте креслення вашого графіку і розрахунки уряду для прийняття відповідних рішень.

 

2. При збільшенні інвестицій зростають також і доходи споживачів. На наступному етапі інвестори під впливом сприятливої кон'юнктури збільшують капіталовкладення у виробництво товарів і послуг.

 

Вам необхідно визначити показник граничної схильності до споживання. Цей показник знаходять таким чином. Доходи споживачів поділяються на дві частини. Одна частина - заощадження (не використовується для придбання товарів і послуг, а відкладається на майбутнє, накопичується), друга частина використовується безпосередньо для придбання товарів і послуг (споживчі витрати). Коли доходи споживачів зростуть (необхідно розуміти, що ці доходи не є сукупними доходами на рівні всього суспільства), то цей приріст буде розподілений і на збільшення споживання, і на додаткові заощадження. Гранична схильність до споживання, визначається як відношення додаткового споживання до приросту доходів, що обумовили це зростання споживчих витрат. Розрахунки проводять за формулою:

с^/= (2)

 

де c^/ - гранична схильність до споживання, Δ - незначна частка, зміна споживання або доходу, С - споживчі витрати, Y - доходи (споживачів).

Вам відомо, що при доходах споживачів 5 одиниць споживання становить 4 одиниці, а при доходах 8 одиниць, на споживання витрачається 6 умовних грошових одиниць. Розрахуйте показник c^/ і передайте отриманий результат інвесторам для розрахунку мультиплікатора.

 

3. Уряд з метою стимулювання платоспроможного попиту збільшує доходи споживачів (збільшується мінімальний розмір заробітної плати, пенсії, соціальні допомоги). Розміри збільшення доходів повідомить уряд, але вам необхідно знати, що реальне споживання зростатиме меншими темпами, оскільки частина доходів буде використана на заощадження. Як відомо, гранична схильність до споживання може зменшуватись при зростанні доходів.

 

За умов, що склалися в економіці, зростання доходів споживачів на 4 умовні грошових одиниці призведе до зменшення c^/ на 1/6. Розрахуйте значення показника c^/ ₂.

Тепер можна визначити зростання споживчих витрат після урядового збільшення доходів. Розрахуйте приріст споживчих витрат і повідомте уряд про результати ваших розрахунків.

 

4. На графіку, де зображено функцію споживання відзначте і , що відповідають початковому рівню споживання і рівню споживчих витрат після урядових дій щодо збільшення доходів (коли доходи зростали на 4 умовних грошових одиниці.

 

5. Поясніть, чому відбуваються зміни граничної схильності до споживання при зростанні доходів населення, а також характер лінії, що відображає споживчі витрати. Як зміняться витрати на споживання і на заощадження при надзвичайно малих рівнях доходів - ліворуч від точки рівноваги. (Слід взяти до уваги, що, відповідно до наших припущень щодо рівності доходів і витрат, лінія, яка проходить під кутом 45° є сумою доходів споживачів, які будуть витрачені на споживання і на заощадження).

2. Інвестори

 

Функція інвестицій задається таким рівнянням:

І = 2 + Y (3)

де І — витрати на інвестування, умовних грошових одиниць;

Y - чистий внутрішній продукт (доход).

Порядок ваших дій такий:

1. Побудуйте графік заданої функції інвестицій. Знайдіть точку рівноваги , маючи на увазі, що доход від випуску інвестиційних товарів дорівнює витратам на інвестування. Разом з тим доход від випуску товарів визначає і обсяги виробництва. Передайте креслення вашого графіку і розрахунки уряду для прийняття відповідних рішень.

 

2. Ринкова кон'юнктура склалася таким чином, що інвестори можуть очікувати в подальшому підвищення попиту на товари і послуги. Оскільки зростання попиту в перспективі гарантує збільшення доходів товаровиробників, вкладати гроші у виробництво стає вигідним. Обсяг інвестицій збільшується на одиницю. Знайдіть на графіку новий рівень інвестиційних витрат І₁ за даної кон'юнктури.

 

3. Зростання інвестицій справляє на обсяги виробництва му-льтиплікативну дію, тобто зростання національного доходу є більшим, ніж інвестиції, що його викликали. Ваша наступна задача - знайти коефіцієнт мультиплікації (m_e). Мультиплікатор залежить від граничної схильності до споживання (цей показник розраховують споживачі). 100

Мультиплікатор можна розрахувати, знаючи граничну схильність до споживання, за такою формулою:

де c^/ - гранична схильність до споживання/

Граничну схильність до споживання за умовами гри розраховують споживачі. Запросіть необхідну вам інформацію і розрахуйте величину мультиплікатора за умов ринкової рівноваги.

 

4. Далі вам необхідно розрахувати приріст ΔY, який відбудеться внаслідок збільшення інвестицій на ΔI = 1:

ΔY =m_e · ΔI. (5)

 

Розрахований вами показник приросту доходу ( ΔY ) передайте державним установам для визначення ними нового стану макроекономічної рівноваги.

 

5. Після визначення нового стану рівноваги з метою стимулювання виробництва і скорочення рівня безробіття уряд зменшує ставку податку на прибуток. За цих умов збільшення обсягів виробництва стає ще вигіднішим. За умови скорочення податкових ставок на 2% додатковий приріст інвестицій становить 1 умовну грошову одиницю. Знайдіть на графіку новий рівень інвестиційних витрат І₂, що відповідає черговому збільшенню обсягів інвестування.

 

6. Додаткове збільшення інвестицій після державного стимулювання на величину DI² = 1 також призведе до збільшення Y. Однак ви повинні врахувати, що відбулось збільшення доходів громадян унаслідок заходів державного регулювання (зростає середня заробітна плата, пенсії, соціальні допомоги). Таке зростання доходів споживачів призводить до перерозподілу частки споживчих витрат і нагромадження, до відносного зниження частки споживання в сукупному доході, що залишається в розпорядженні населення. Аналізуючи поточну ситуацію, можна дійти висновку, що скоротиться гранична схильність до споживання.

 

Отримайте нові дані стосовно c^/₂ у споживачів і розрахуйте мультиплікатор за нових умов рівноваги m_e2.

 

7. Маючи інформацію про подальше зростання інвестицій і мультиплікатор, розрахуйте величину додаткового збільшення чистого внутрішнього продукту:

ΔY₃= ΔI₂ · m_e2 (5а)

 

Повідомте уряд про зміни, що відбулися в економіці. Поясніть, чому у відповідь на рівнозначне збільшення інвестицій (&#