Бабак Іван Ілліч – мій земляк

Клименко А. С.

КЗ «Партизанська ЗОШ I-III ступенів»

Фронтовик! В уявленні сучасного покоління це слово поєднується з найкращими якостями людини. Справжній фронтовик – то відвага,мужність,самовідповідальність,чесність, почуття, колективізму, непідробна щедрість у допомозі товаришу. [Додаток 1. Фото]

Такі риси характеру притаманні Герою Радянського Союзу Івану Іллічу Бабаку, чия доля пов’язана з історією і нашого краю, нашого села Партизани Приморського району Запорізької області.

У простого хлопця із села Олексіївки Дніпропетровської області було дві мрії, два покликання педагогіка та авіація. Після закінчення семирічки у рідному селі Іван вступає на робфак. У 1935 році він уже студент факультету хімії та природознавства Запорізького педагогічного інституту. Він відразу став активістом студентського життя, ініціатором добрих справ. Нелегко було вчитись сільському хлопцеві, але труднощі лише гартували характер, він ніколи не пасував перед перешкодами. Мрія про небо не відступала. І паралельно із навчанням в інституті Іван Ілліч відвідує Запорізький аероклуб, який закінчив у 1936 році. Подав рапорт про зарахування до авіаційного училища. Голова приймальної комісії, дізнавшись, що Іван Бабак є студентом останнього курсу педінституту, порадив йому закінчити навчання. Він дослухався поради. Закінчив вуз. І на все життя запам’ятав напутні слова декана факультету.

«Друзі! Йдіть по найвищим віхам життя, інакше не можна – ви вчителі. Треба вам жити так, щоб потім було на що озирнутися, Дрібниці зникнуть, залишившись позаду і нічого не буде, якщо не буде цих високих віх.»¹

Через рік Іван Ілліч уже працював учителем хімії та біології у Партизанській школі Приморського району. Полюбив він школу, допитливих сільських учнів, здружився з колегами, знайшов своє перше кохання, одружився. Його дружиною стала Шелудько Марія Мусіївна, вчителька математики. У них народився син Станіслав. [Додаток 2. Фото]

Марія Мусіївна згадує: «Коли у 1943 році точилися бої за визволення нашої області, над селом часто пролітали літаки. Одного разу багато хто з людей помітив машину, яка низько опустилася над селом,зробила декілька кругів над Партизанами, коливаючись у повітрі, ніби махала крилами. Згодом із листа Івана Ілліча я дізналася, що то пролітав він. Це так він вітав нас».²

Але недовго навчав Іван Ілліч дітей. Війна по-іншому розпорядилась долею педагога У 1940 році І. І. Бабак повернувся у авіацію і став курсантом Сталінградського авіаційного училища льотчиків – винищувачів. Навчання давалися легко. Іван Ілліч весь вільний час присвячував вивченню штурманської справи, аеродинаміки, матеріальної частини та устрою літаків, тактиці повітряного бою, теорії повітряної стрільби, метеорології. За відмінні показники у навчанні ще будучи курсантом Іван Бабак був допущений до самостійних польотів. У травні 1942 року перед посадкою в ешелон для відправки на фронт курсант Бабак завірив своїх наставників: «Не знаю, скільки ворожих літаків зможу я збити, але честі училища не заплямую, боягузом не стану, швидше загину, але поля бою без честі не залишу.»³ У травні сержант Іван Бабак потрапив на Північно – Кавказький фронт, у 46 винищувальний авіаполк, який потім було перейменовано у 100-й гвардійський. А дев’ятою гвардійською авіа дивізією, яка приймала участь у визволенні східних і південних районів Запорізької області, у той час командував майбутній маршал авіації А. Покришкін. Усю війну Іван Ілліч прослужив у цьому славетному підрозділі, в якому літали славетні герої брати Глінка, Ахмет Хан Султан, Речкалов, Головачев. У цій дивізії Іван Бабак пройшов шлях від сержанта до гвардії капітана, від рядового до помічника командира полка з військово- повітряної підготовки.

Дружним був винищувальний авіаполк, куди прибув Іван Ілліч у 1942 році. А незабаром відбулося перше бойове хрещення, перші повітряні бої, перші збиті літаки. І. І. Бабак згадував: «Найпам’ятніший день для мене 8 вересня 1943 року. В небі Мелітополя розгорівся жорстокий повітряний бій. Мені вдалося збити два ворожих літаки. На моєму рахунку їх стало 18»⁴ З Мелітополем пов’язана ще одна приємна звістка. У листопаді 1943 року за визволення міста і зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені при цьому мужність і героїзм гвардії молодшому лейтенант Івану Бабаку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу і нагороджено орденом Леніна.

На цей час на його бойовому рахунку було 22 збитих фашистський літаки.

У той грізний час доля його також була тісно пов’язана з дітьми. Літав він тоді на літаку із надписом «Від школярів Маріуполя», який було побудовано на кошти маріупольських школярів: бойовий винищувач було доручено кращому льотчику фронту, який визволяв Маріуполь. Щаслива доля у цього літака. Коли І. Бабака було призначено командиром 16-го авіаполку, свій іменний літак він вирішив передати своєму найкращому учневі Григорію Дольникову, який перейняв від свого наставника всю майстерність у техніці пілотування та ведення повітряного бою, виявив себе мужнім винищувачем. Згодом Григорій Дольников став Героєм Радянського Союзу, генералом - полковником авіації. Всього на літаку «Від школярів Маріуполя» І. Бабак і Г. Дольников збили разом 26 ворожих літаків. Призначення на відповідальну посаду не змінили характер та звички, життєві принципи Івана Ілліча, не позбавили його скромності, простоти, товариськості. До кінця війни він зробив 330 бойових вильотів, провів 103 повітряні бої, збив 37 літаків, розбив десятки катерів, ворожих ешелонів… Про бойові епізоди І. І. Бабака згадується у книзі О. І. Покришкіна «Небо війни»: «…одного разу наші літаки виявили на схід від Маріуполя довгий товарний поїзд. Ведучий групи Іван Бабак, раніше ніж обстріляти його, оглянув вагони. Коли він знизився, то побачив, що з усіх вікон йому махали руками. Бабак зайшов для атаки і точними влученнями вивів з ладу паровоз. Поїзд зупинився. Сотні дівчат і хлопців вистрибували на землю і хустками, картузами вітали червонозоряний літак, дякували за визволення. Через кілька днів після визволення цієї місцевості у полк прийшов лист, у якому висловлювалася подяка Бабаку за врятування наших людей від фашистської каторги.»⁵

Фронтові подвиги повітряного аса відзначені крім звання Героя Радянського Союзу і ордена Леніна ще двома орденами Червоного Прапору орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. [Додаток 3. Фото]

Повертаючись на землю після вдало проведеного повітряного бою Іван Ілліч мріяв про школу. Про себе він говорив так: «Дві долі сплелися у моєму житті - педагога і льотчика – винищувача. Але основною своєю професією я вважаю учительську». Після закінчення війни, маючи звання гвардії капітана, ще деякий час служив у армії, у 1949 році демобілізувався і повернувся до мирної праці, до професії учителя, якій залишився вірним до кінця життя. Викладав хімію у Нікопольській середній школі на Дніпропетровщині. Понад десять років був директором Більської середньої школи на Полтавщині. Про ті часи Іван Ілліч згадував так: «Памя’таю як вперше прихав у Полтаву й зайшов у облоно. Мені запропонували на вибір декілька віддалених сільських шкіл області. Мене це не злякало. Хотів випробувати свої сили у «важкій школі». Вибрав Більську».

Через декілька років про школу заговорили як про найкращу в області. І тут, у мирному житті, герой війни заслужив пошану і любов людей. Викладав хімію у Полтавській школі – інтернаті імені Крупської, був інспектором міськвно. Через щире серце учителя пройшли сотні його вихованців. Вони успадкували від свого наставника його принциповість, відповідальність, доброту, простоту, а багато хто з них – і професію. 18 юнаків і дівчат з однакого класу Нікопольської середньої школи, у якому класним керівником був Іван Ілліч, закінчили педагогічні вузи. Це Любов Радченко, Тамара Горб, Ліна Кареліна, Майя Швець та інші. Анатолій Шевель та Михайло Саламний стали авіаторами, Семен Кирпотенко і Микола Куценко – кандидати фізико – технічних наук, Алла Носова – журналіст, Катерина Плутенко – агроном, Віра Козуб – архітектор, Настя Приходько – інженер – хімік… «Настя… Чимало було клопоту в інтернаті, - згадує І. І. Бабак. – Особливий характер мала. Адміністрація навіть хотіла відрахувати дівчину. Я взяв її під свій захист і контроль, зацікавив хімією, додатково займався з нею. Турбота даремно не пройшла. Дівчина стала учасницею республіканської олімпіади з хімії, вийшла призером і була запрошена в Дніпропетровський хіміко – технологічний інститут, який згодом успішно закінчила.»⁶

Спогади… Вони приємні, бо учитель продовжив себе у своїх учнях. Робітники і колгоспники, лікарі й кухарі, водії та інженери- якими лише професіями не володіли вихованці Івана Ілліча. Та всі вони із вдячністю пам’ятають свого вчителя. До бойових нагород І. Бабака додалися медаль «За

трудову доблесть», знак «Відмінник народної освіти». [Додаток 4. Фото]

Навіть на заслуженому відпочинку був завжди у вирі життя. Іван Ілліч зустрічався з студентами і школярами, вів активне громадське життя, обирався делегатом II Республіканського з’їзду вчителів. Пережите не забувається «Яка біда, яка чума мене не косила! – а сила знову розцвіла!» - такі слова вмістив

І. І. Бабак у своїй повісті «Зорі на крилах», яка видавалося у Харкові, у Москві: Іван Ілліч став прототипом головного героя художньої кінострічки Г. Чухрая «Чисте небо» Олексія Астахова. Про героя створено документальний фільм «Іван Бабак», який вийшов на екрани центрального телебачення України у кінці 90-х років.

Іван Ілліч вів активне листування зі студентами, учнями. Таке листування велося і з членами військово – патріотичного клубу «Гвардія», який понад двадцять років працює у нашій школі під керівництвом військового керівника, учителя історії майора Гадючка Олександра Олександровича.

6 квітня 199року Іван Ілліч писав: «Шановні юні друзі! Вчора отримав вашого листа…За лист вам вдячний, школу завжди пам’ятаю. Особливо врізалося у пам'ять боротьба учнів за високу успішність – більше половини учнів кожного класу навчалася з оцінками «5» та «4». Було це давно, більше 60

- років тому…Варте – наслідування»…⁷

Саме за ці останні слова ми обрали для назви своєї газети, коли приймали участь у районній грі «Зірниця». Життя мужнього воїна, талановитого педагога, справжньої людини Івана Ілліча Бабака надихає нас на добрі справи, підготовку до життєвих випробувань; воно справді варте наслідування. [Додаток 5. Фото], [Додаток 6. Фото].

Зберегла доля славетного героя для мирної праці, тож і прожив Іван Ілліч плідне, наповнене працею, любов’ю до людей життя. Виховав чотирьох синів, трьох онуків, двох онучок. Усі вони стали гідними нащадками героя.

Так Людмила Станіславівна Федоренкова, яка мешкає у м. Бердянськ, продовжує традиції дідуся: вона веде активну громадську роботу, працює викладачем в АРІУ Запорізького національного технічного університету, у цьому році на місцевих виборах балотувалися на пост міського голови. Вона з теплотою згадує своє дитинство і дідуся: «Ніколи не забуду, як ми з дідом ходили у Полтаві у Парк Перемоги, де він зустрічався зі своїми товарищами по службі. Я зростала на їх розповідях про війну з дитячих років сприймала любов до Батьківщини як найсвятіше у житті людини». [Додаток 7. Фото]

Нещодавно до нас в школу приїжджали гості з Черніговки, які розповіли нам про те як у них славиться мій земляк – Бабак Іван Ілліч. Вони хотіли більше про нього дізнатись, щоб удосконалити свій шкільний музей. В свою чергу вони нам розповіли про Покришкіна О. І., який був командиром Івана Ілліча. [Додаток 8. Фото], [Додаток 9. Фото], [Додаток 10. Фото]

Мій земляк – справжній герой. Життя у нього було складне, але він перемагав усі труднощі. За наше життя зараз ми йому можемо тільки дякувати, адже він так вправно намагався одержати перемогу у тій війні.

Додаток:

1 О Бабак. «Две судьбы – одна жизнь», г «Приморская степь», 24.04.2005

2 Спогади М. М. Губарь (Шелудько)

3 О Бабак. «Две судьбы – одна жизнь», г «Приморская степь», 24.04.2005

4 О Бабак. «Две судьбы – одна жизнь», г «Приморская степь», 24.04.2005

5 Покришкін О. «Небо війни», - К: 1982, с. 331

6 Ганця Д., Кузьменко О. «А сила знову розцвіла», г. «Радянська Україна» 04.02. 1986

7 Бабак І.І. Лист гуртку «ГВАРДІЯ» 06.04.1999.

[Додаток 2. Фото]