Формування ринкової інфраструктури в Україні

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні складний не менше, чим підприємництва. У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.

Групи суб’єктів, які функціонують на ринку

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну і науково-дослідну інфраструктури ринку. Зупинимося докладніше на кожному з видів.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку ставляться товарні біржі й аукціони, торгові доми і торговельні палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, інжинерінгові фірми, сервісні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різноманітного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку. Одні з цих заснувань покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги, інші беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, подають інтереси своїх членів на регіональному, державному і міжнародному рівнях, треті (являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворять банки, фондові і валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, фонди профспілок і інших громадських організацій. Це всі ті, хто спроможний займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідна інфраструктура ринку містить у собі наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Проблеми ринкової інфраструктури

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше - турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова поміч, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних і іноземних підприємців, що сприяють рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних задач.

В даний час багато регіонів України хочуть одержати статус ВЕЗ. Вже є пропозиції по створенню біля 100 ВЕЗ. Доцільним варто вважати створення декількох ВЕЗ на найбільше підготовлених територіях, що відповідають основним вимогам зон і перспективні як із погляду внутрішнього економічного розвитку, так і конкурентоспроможності на світовому ринку капіталів. При цьому пріоритетний інтерес для України подають ВЕЗ як засіб притягнення іноземних інвестицій, доступ до новітніх технологій і сучасного західного досвіду організації праці і виробництва.

У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. У Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП подає лише 9. 0-9. 5%.

Це відбувається завдяки тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, що можна поділити на макро- і мікроєкономічні. До першої групи ставляться такі:

1. Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення.

2. Адміністративні бар'єри.

3. Обмеженість внутрішнього попиту і наявність кризи збуту на внутрішньому ринку.

4. Недостатня державна підтримка.

5. Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки.

6. Нерозвиненість інфраструктури.

7. Тіньова економіка.

8. Неефективна приватизація.

9. Нерозвиненість ринку нерухомості.

Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:

Ø засіб і час виникнення;

Ø форма власності;

Ø фінансові можливості підприємства;

Ø асортимент продукції, її якість і попит на її обрану стратегію діяльності підприємства;

Ø його організаційну структуру;

Ø кадрову політику;

Ø можливість доступу до комерційної інформації;

Ø ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис. Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може. Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і функціонують, не дивлячись на всі перешкоди. Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам. Очевидно, що так продовжуватися не може, і, якщо не почати термінових мір, підприємництва (так само як і ринковій інфраструктурі) або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії.

 

Висновки

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціонування економічних зв’язків господарюючих суб’єктів,що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об’єктивними умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки,суспільний поділ праці,економічна відокрлеменість виробників,базою якої є економічна конкуренція між відокремленими,самобутніми суб’єктами господарювання,існування відповідної структури та інфраструктури,стійкої фінансової і грошової систем,наявність правової бази,що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Щодо структури ринку,то її розглядають з різних точок зору,що пов’язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів (засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці (робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).

Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою: внутрішній ринок – місцевий,регіональний,національний,зовнішній ринок – транснаціональний та світовий.

З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів (промислових, продовольчих, комп’ютерів,бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).