Правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах

Банківська діяльність у країнах з ринковою економікою на­була свого правового виявлення в численних законодавчих і нормативних актах різної юридичної сили. Ці джерела банківського права надзвичайно різноманітні за змістом, фор­мою і значенням у правовому регулюванні банківських пра­вовідносин. З одного боку, основою банківського законодав­ства в зарубіжних країнах є система'статутних законів, тобто таких, які визначають правове становище банків (центрально­го і комерційних банків), а з іншого — це група законів та нор­мативних актів, що регулюють різні аспекти банківської діяль­ності, встановлюючи режим здійснення банківських операцій на території відповідної держави.

Для банківського права зарубіжних країн характерним є використання широкого спектра різних за юридичною приро­дою джерел, що визначається специфікою суб'єктів, об'єкта і методів банківського регулювання. До джерел банківського права слід віднести:

1. Національне банківське законодавство, що становить систему нормативних актів, норми яких регулюють банківські правовідносини. Це насамперед закони. Наприклад, у США діє розвинена система законодавчих актів, що характери­зується ретельністю правової регламентації всіх сторін банківської діяльності. Це Закон про національну валюту (1863 p.), Закон про діяльність національних банків (1864 p.), Закон про Федеральний резерв (1913 p.), Закон Єджа про міжнародні банківські операції (1919 p.), Закон Макфеддена про діяльність іноземних банків (1927 p.), Закони про фінансо­ву діяльність (1933 p., 1935 p.), Закон про емісію цінних паперів (1933 p.), Закон про кредитування власників житла (1933 p.), Закон про банківську холдингову компанію (1956 p.), Закони про злиття банків (1960 p., 1966 p.), Закон про вірогідну інформацію в кредитуванні (1968 p.), Закон про рівні кредитні можливості (1974 p.), Закон про правильне погашен­ня кредиту (1977 p.), Закон про право на фінансову таємницю (1978 p.), Закон про дерегулювання депозитних установ і конт­роль за грошовим обігом (1980 p.), Закон про Федеральну ре­зервну систему США (1995 р.) тощо Найбільшим за обсягом законода0вчим актом, де значна частина статей присвячена ре­гулюванню банківських угод, є Єдиний торговий Кодекс США (1962 p.), який називають "кодексом банкірів".

Слід зазначити, що законодавство США, регулюючи банківську діяльність, протягом півстоліття залишалося незмінним, тобто характеризувалося стабільністю і консерва­тизмом правових актів. Лише в 70-80-х роках законодавчі ор­гани США переглянули правові обмеження і надали банкам можливість більш ефективно працювати в умовах жорсткої конкуренції. Деякі зміни банківського законодавства щодо його лібералізації було проведено останніми роками.

Порівняно із законодавством США банківське законодав­ство Німеччини завжди відзначалося лібералізацією правово­го регулювання в цій сфері. Серед банківських законів можна назвати Закон про Німецький Федеральний банк (від 16 липня 1994 p.), Закон про банки Федеративної Республіки Німеччини (1957 p.), Закони про кредитну справу (1976 p., 1993 p.), Закон про Німецький кооперативний банк (1975 p.), Закон про Німецький компенсаційний банк, Закони про ощадні каси.

В інших європейських країнах також діють закони, що виз­начають правове становище банків, наприклад у Франції — закони "Про Статут Банку Франції (1993 p.), "Про діяльність і контроль за діяльністю кредитних установ" (1993 p.). У Великій Британії діє Закон про націоналізацію (1946 p.), Закон про банківську діяльність (1987 р.) та Закон про Банк Англії (1998 р.) а правове положення банків, що діють у формі торгового товариства, регулюється законодавством про тор­гові товариства. У Швейцарії діяльність банків, їх регулюван­ня і контроль визначаються відповідно до Федерального банківського закону про банки і ощадні каси (від 8 листопада 1934 p.).

Законодавчу основу функціонування сучасної банківської системи Росії було створено в 1990 р. з прийняттям законів "Про Центральний банк Російської Федерації" та "Про банки і банківську діяльність". Федеральний Закон РФ "Про Цент­ральний банк Російської Федерації" від 31 липня 1998 р. містить більш чіткий і докладний опис функцій головного банку країни, надав право Центральному банку Росії видання нормативних актів, обов'язкових для виконання всіма юри­дичними і фізичними особами й органами державної влади. Федеральний Закон РФ "Про банки і,банківську діяльність" в редакції від 31 липня 1998 р. визначає такі основні принципи: лібералізація ведення банківської діяльності; посилення заходів щодо забезпечення сталості банківської системи Росії; наближення положень закону до норм прямої дії.

Важливе місце в ієрархії джерел банківського права посідають комерційні (торгові) кодекси провідних зарубіжних країн (Німеччина, США, Франція, Росія, Швейцарія, Японія), де містяться норми, присвячені деяким аспектам регулювання банківської діяльності.

Так, у Цивільному кодексі Російської Федерації є значна кількість статей (кредит, банківський вклад, банківський раху­нок, розрахунки, зберігання цінностей у банку, банківська таємниця тощо), які регулюють банківські правовідносини.

У Французькому комерційному кодексі та Німецькому торговому уложенні містяться норми, що стосуються банківських операцій.

Джерелами правового регулювання банківської діяльності в зарубіжних країнах іноді виступають нормативні акти, що видаються главами держав і органами виконавчої влади (пос­танови уряду, акти фінансових органів). У Росії, наприклад, укази Президента Російської Федерації регулювали питання валютних відносин. Актами уряду часто вводяться валютні обмеження. Так, у 1971 р. в Швейцарії було прийнято акт, який надав уряду можливість вживати заходів щодо захисту валютної системи країни без консультацій з парламентом.

Значний за обсягом блок банківського законодавства ста­новлять положення, інструкції, правила, що видаються банка­ми, а також численні формуляри, які використовуються в банківській практиці для оформлення банківських угод, акти локального регулювання (наприклад, статути банків та їх асоціацій), правила обслуговування клієнтів, про служби банку. Істотне значення для банківського права становлять правові звичаї та звичаї ділового обороту.

2. Міжнародні конвенції та договори в сфері банківського права, ратифіковані парламентами країн, також відносять до джерел банківського права. Наприклад, Женевські вексельні конвенції 1930 р. (Про Єдиний вексельний закон), Женевські чекові конвенції 1931 р. (Про Єдиний закон про чеки), От-тавська конвенція УНІДРУА 1988 р. (Про міжнародний фак­торинг), Маастрихтський договір 1992 р.

3. Міжнародні звичаї, що сформувалися в міжбанківській практиці і стають об'єктами міжнародної уніфікації в рамках Міжнародної торгової палати (МТП), є актами неофіційної кодифікації міжнародних звичаїв. У банківському праві до них можна віднести Уніфіковані правила МТП по інкасо в ре­дакції 1995 p., Уніфіковані правила і звичаї МТП для докумен­тарних акредитивів у редакції 1993 p.; Уніфіковані правила МТП щодо договірних гарантій у редакції 1978 р.

4. У країнах, що належать до англосаксонської правової системи {Велика Британія, США,' Канада тощо), де діє преце-дентне право, важливу роль у правовій регламентації банківської діяльності відіграє судова та арбітражна практика, тобто рішення судових органів і арбітражів з конкретних справ за участю банків, а також прецеденти, створені Судом Європейського Союзу.

5. Важливим елементом правового регулювання банків­ської діяльності в різних країнах є нормативно-правові акти міжнародних організацій, що застосовуються на території їх держав-учасниць. Так, з утворенням Міжнародного валютно­го фонду (МВФ) 1944 р. — міжнародної валютно-кредитної організації, що має статус спеціалізованої установи ООН, найважливішим джерелом правового регулювання банківської діяльності, особливо центральних емісійних банків, став ста­тут МВФ — документ міжнародно-правового характеру. Ста­тут МВФ виконує важливу роль у розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва встановленням норм ре­гулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, ре­гулюванням порядку здійснення системи платежів при укладанні міжнародних валютних угод, міжбанківських угод про порядок ведення розрахунків та інших питань. Прикладом європейського співробітництва в сфері банківського регулю­вання є Європейський Союз і Європейська комісія,. що наділені правом прийняття нормативних актів, які мають юри-дично обов'язковий характер для держав — членів ЄС. Су­купність таких актів (в основному, директив, що регулюють банківську діяльність у рамках ЄС) отримала назву європейсь­кого банківського законодавства. До числа таких банківських директив слід віднести Директиву ЄС "Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій" від 12 грудня 1977 p.; Директиву ЄС "Про власні кошти кредит­них організацій" від 17 квітня 1989 p.; Директиву ЄС "Прр поліпшення нагляду за кредитними організаціями" від 29 чер­вня 1995 р. тощо.

Отже, правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах характеризується різноманітністю за юри­дичною природою джерел банківського права, високорозвине-ною системою нормативних актів про банки і банківську діяльність, ретельністю їх правової регламентації та проник­ненням іноземного елемента j, національне банківське законо­давство.