Особливості формування статутного капіталу банку

Зміст

1. Нормативні вимоги, зміст установчих документів та порядок сплати статутного капіталу банку…………………………………………………3

2. Особливості формування статутного капіталу банку……………………5

Висновок…………………………………………………………………..12

Література…………………………………………………………………13

Нормативні вимоги, зміст установчих документів та порядок сплати статутного капіталу банку

Статутний капітал банку формується його засновниками виключно грошовими внесками, які мають законне походження і є їх власністю. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим, ніж 10 мільйонів євро. Внески засновників-нерезидентів в іноземній валюті зараховуються у гривневому еквіваленті, перерахованому за офіційним курсом гривні на день підписання установчого договору. Цим документом визначаються порядок та терміни повної сплати статутного капіталу, оскільки до дня скликання установчих зборів та початку державної реєстрації банку засновники повинні сформувати не менше 30 % статутного капіталу (а для закритих акціонерних товариств — 50 %). Спочатку кошти для формування статутного капіталу акумулюються на поточному рахунку в будь-якому банку-резиденті на території України на підставі відповідного рішення установчих зборів. Пізніше ці кошти будуть перераховані на накопичувальний рахунок. Він відкривається територіальним управлінням Національного банку у тижневий термін із дати подання документів для державної реєстрації банку на підставі заяви уповноваженої від засновників особи.

У зв'язку з цим перевірці підлягають отримані від учасників банку документи й відомості, потрібні для з'ясування джерел походження коштів, що спрямовуються на формування його статутного капіталу. Банкам забороняється:

1) використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення;

2) проводити зустрічні інвестиції у статутні капітали один одного та зустрічні інвестиції в статутні капітали їх учасників.

Зазвичай протягом першого року функціонування банку статутний капітал має бути повністю сплаченим (п.4 Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень).

Тільки після повного виконання своїх зобов'язань учасниками щодо оплати статутного капіталу банк має право його збільшувати. Джерелами для цього є спрямування дивідендних доходів, нарахованих власникам з прибутку самого банку, на придбання акцій нової емісії або додаткове внесення коштів.

Особливості формування статутного капіталу банку

Основною складовою власного капіталу банку, як за значенням, так і за величиною, є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією акцій чи внесків засновників.

Як відомо, статутний фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбуткових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджетних коштів, які мають інше цільове призначення.

Історично склалося, що при відображенні в обліку статутного капіталу в різних країнах дотримуються динамічної або статичної концепції. Динамічна концепція передбачає відображення лише фактично внесеного статутного капіталу, тобто в цьому разі відсутня інформація про оголошений, але реально не внесений капітал. Статична концепція передбачає відображення в обліку як оголошеного розміру статутного капіталу, так і заборгованості за внесками до статутного капіталу.

Згідно з динамічною концепцією не може бути відображений в обліку весь підписаний (статутний) капітал. Єдиний капітал, який «цікавить» цю теорію, — внесений капітал, завдяки якому може бути одержаний прибуток. Під час створення фірми або додаткового залучення капіталу рахунок «Статутний капітал» у пасиві буде кредитований тільки на внесену величину, а в активі будуть зареєстровані внесені грошові кошти або внесок у натуральній формі. У цьому разі в балансі немає інформації про підписаний, але реально не внесений капітал [4, с. 80—81].

У динамічній концепції капітал, незалежно від того, йдеться мова про власний капітал (капітал, резерви тощо), залучений капітал (кредиторська заборгованість) або про право користування капіталом, повинен розглядатися з точки зору розрахунку його рентабельності (фінансової рентабельності власного капіталу і загальної рентабельності сукупного капіталу). Звідси випливають два наслідки:

1) на відміну від статичної концепції, яка об’єднує весь капітал, що є в наявності, і той, який повинен надійти відповідно до укладених договорів, динамічна концепція бере до уваги тільки капітал, дійсно вкладений у підприємство, хоча нелогічно порівнювати результат, отриманий з допомогою реально вкладеного капіталу, з масою вкладеного і очікуваного капіталу. Тут слід вести мову про вкладений, не оплачений капітал, хоча в дійсності більша частина вкладень підприємців здійснюється в грошовій формі, хоча це не означає інших форм вкладень, а саме вкладень у натуральній формі;

2) якщо капітал включає тільки засоби, фактично вкладені в підприємство, значить, він містить всі види активів, якою б не була форма юридичного контролю над ними [4, с. 70].

Слід зазначити що, до моменту реєстрації банку жодних бухгалтерських записів не виконується. Тільки після реєстрації банку в територіальному управлінні Національного банку за місцезнаходженням новоствореного банку йому відкривається кореспондентський рахунок. На цей рахунок не пізніше від наступного дня після його відкриття перераховуються кошти з накопичувального рахунка, які й утворюють статутний капітал банку, обсяг обліковується за балансовим рахунком 5000 П «Зареєстрований статутний капітал банку».

Важливо розуміти, що сальдо цього рахунка відповідає розмірустатутного капіталу, зафіксованого в установчих документах, і дорівнює сумарній номінальній вартості випущених акцій, хоч, можливо, акціонери й учасники на момент реєстрації банку внесли не повну суму підписного капіталу, що законодавством не заборонено. Саме з метою відображення в обліку суми зареєстрованого, але не сплаченого акціонерами (учасниками) банку статутного капіталу, використовується механізм запису за контрпасивним рахунком 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал».

З огляду на облікові правила записи за вказаним контрпасивним рахунком виконуються за схемою активного рахунка, тобто:

• за дебетом рахунка обліковуються суми зареєстрованого, але не сплаченого капіталу в кореспонденції з рахунком 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку»;

• за кредитом рахунка обліковуються суми, сплачені акціонерами, в кореспонденції з рахунками грошових коштів.

Викладене вище узагальнює перше правило обліку статутного капіталу. Слід звернути увагу на те, що рахунки 5-го класу пасивні, за винятком: 5001, 5002 (контрпасивні), 5031, 5041 (активні).

За пасивними рахунками обліковуються складові банківського капіталу: статутний капітал, емісійні різниці, резерви, результати переоцінки, прибутки.

Контрпасивні рахунки, зменшуючи вартість відповідного пасиву, показують його реальну вартість: так, несплачений капітал показує, що не всі зареєстровані акції реалізовані, наявність власних акцій, викуплених у акціонерів, також свідчить про те, що фактично акцій реалізовано менше, ніж зареєстровано.

Окремі економісти вважають, що присутність неоплаченого капіталу в І розділі пасиву балансу, і в самому балансі, неприпустимо. Це можна пояснити наступним чином: ця операція дозволяє штучно занизити величину статутного капіталу (власних засобів), щоб забезпечити випуск додаткової кількості акцій, знецінюючи тим самим раніше випущені акції. Таким чином відшукується другий прихований резерв для махінацій зі статутним капіталом підприємства, який так звані «прихватизатори» можуть використовувати з великою вигодою для себе.

Тобто статутний капітал може використовуватися як інструмент фальсифікації обліку.

За активними рахунками обліковуються негативні фінансові результати діяльності банку — збиток минулих років чи збиток звітного року, оскільки вони зменшують капітал.

Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками грошових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків акціонерів. У всіх інших випадках рахунки 5-го класу кореспондують між собою.

О. Орлюк наголошує на особливі вимоги щодо формування статутного капіталу банку [3, с. 45—46].

По-перше, формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків (на відміну від господарських товариств, де не встановлюється виключна норма). Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

По-друге, статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Чинним законодавством встановлено перелік документів, які мають подавати до НБУ засновники банку, що пов’язані з фінансовою звітністю, і можуть підтвердити законне джерело походження капіталу.

По-третє, банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.

По-четверте, банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим статутного капіталу, необхідного для заснування банку.

По-п’яте, забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення (в даному випадку йдеться про заснування банку із державною формою власності, оскільки частка статутного фонду, що належить державі, має формуватися за рахунок бюджетних ресурсів).

Варто звернути увагу на один досить важливий момент. У системі бухгалтерського обліку оперують категорією «балансовий капітал», що означає відображення складників капіталу в системі рахунків класу 5 «Капітал банку». Водночас у нормативно-правових активах з банківської діяльності використовують поняття Регулятивного капіталу як важливого показника діяльності банків, основне призначення якого полягає в покритті негативних наслідків, різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі діяльності та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільності банку.

Регулятивний капітал, на відміну від балансового, є розрахунковою величиною і складається з основного (першого рівня) капіталу та додаткового (другого рівня) капіталу.

Капітал банку — це залишковий інтерес в активах банку після вирахування його зобов’язань. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку включає [1, с. 32]:

1) основний капітал;

2) додатковий капітал.

Основний капітал — більш сталий, не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Основний капітал (першого рівня) охоплює такі елементи:

• фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

• розкриті резерви, що створені за рахунок прибутку;

• дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;

• емісійні різниці;

• резервні фонди, що створюються відповідно до законів України;

• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

• прибуток минулих років;

• прибуток минулих років, що очікує на затвердження.

Ці складові включаються до основного капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків.

Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів і зменшується на суму:

• недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;

• нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

• капітальних вкладень у нематеріальні активи;

• збитків минулих років та поточного року.

Додатковий капітал (другого рівня) складається з таких елементів:

• резервів під стандартну заборгованість інших банків;

• резервів під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

• результатів переоцінки основних засобів;

• прибутку поточного року.

Додатковий капітал (капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В країні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Організаційно-правова форма визначає особливості правового режиму діяльності даного суб’єкта, що має важливе значення і безпосередньо впливає на інтереси його контрагентів, оскільки передбачає, зокрема, можливість стягнення за боргами суб’єкта, звернення вимог до його учасників тощо. Ця категорія є важливою для характеристики обсягу прав, обов’язків, меж відповідальності конкретного суб’єкта підприємництва.

Найзначниміши серед вказаних форм підприємницької діяльності є ті, які дають можливість проявити властивості, що характеризують названу діяльність — ініціативу, самостійність тощо.

 

Висновок:

Отже, статутний фонд (капітал) - кошти, що внесені акціонерами (пайовиками, засновниками) банку шляхом придбання його акцій. При обчисленні нормативів до суми статутного фонду (капіталу) не включається несплачена частка зареєстрованого статутного фонду (капіталу) та не включається сплачена, але не зареєстрована сума статутного фонду (капіталу). Розрізняють сплачений зареєстрований та несплачений зареєстрований статутний фонд (капітал).

Для реєстрації комерційного банку встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу в сумі, яка еквівалентна 1-му млн. екю (євро).

Статутний фонд (капітал) комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку. Забороняється використовувати для формування статутного фонду (капіталу) бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного фонду (капіталу) визначається засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим від розміру, встановленого НБУ.

 

 

Література:

1. Банківські операції: Підручник / Під ред. Мороза А. М. — К.: КНЕУ. 2000. — С. 32.

2. Гудзь Т.П. Банківський нагляд: Навч. посібник., К.: Ліра-К. — 2008. — 380 с.

3. Орлюк О. Статутний капітал банку: правове регулювання // Право України. — 2002. — № 8. — С. 42—46.

4. Пилипенко О. І. Облік та аудит власного капіталу: теорія і практика. — К., 2005. — 214 с.

5. Потійко Ю. Особливості формування і розрахунку капіталу українських банків // Вісник НБУ. — Травень 2002. — С. 17—19.