Останнім часом у доступній широким верстам населення літературі наводяться дані про можливу вірусну природу виникнення злоякісних пухлин. Це тривожить і хвилює багатьох.

 

Роль вірусів у розвитку пухлин у людини залишається суперечливою. Фактів, що безсумнівно свідчили б про онкогенну роль вірусів при пухлинах людини, що найчастіше зустрічаються, не отримано. В експериментах на тваринах деякі форми пухлин пов'язані з вірусами. Можливо, до біологічних канцерогенів належать віруси гепатиту В, герпесоподібний вірус, аденовірус, вірус ВІЛ, а також продукти деяких грибків (афлатоксини), паразити (котячий двохротик). За допомогою методів молекулярної біології у перерахованих вище онковірусах були виявлені трансформуючі гени, названі онкогенами. В нормі онкогени обов'язково присутні у всіх клітинах організму людини (вони регулюють ріст, ділення і диференціацію клітин). Але можливо, під дією різних факторів (фактори росту, хімічні й фізичні канцерогени) відбувається ненормальна активація онкогенов і, як наслідок, безперервне "неконтрольоване" ділення клітин - основна ознака переродження клітини.

 

Вірусна природа захворювання ще не означає його заразність. Віруси, що вважають причиною виникнення деяких пухлин у тварин, не передаються контактним шляхом від хворої тварини здоровій. У жодного хворого на рак губи не захворів ніхто з родини цим видом рака, Протягом усього часу спостережень за хворими на рак шийки матки не було ані жодного випадку захворювання на рак статевого члена в чоловіка. Такі випадки не описані в літературі. Незважаючи на легкість доказу незаразності рака, багато хто сумнівається.

 

Доказів незаразності рака досить. Історія боротьби із злоякісними пухлинами, спостереження вчених і хірургів, що оперують хворих, і експериментальні дослідження переконливо доводять незаразність рака. Не тільки хірурги, але й медичний персонал, що безпосередньо обслуговує онкологічних хворих, не заражається. Захворюваність на рак серед цих професій не перевищує захворюваності осіб, що не стикаються з хворими.

Пухлиною називають надлишкові патологічні розростання тканин, що складаються з якісно змінених, таких що втратили диференціацію клітин організму. З прийнятих у медицині термінів, що позначають пухлинний процес, найбільше часто вживаються наступні: тумор - tumores, новоутвір - neoplasma, бластома - blastomata,- остання найбільш повно відображає сутність процесу. Бластома походить від грецького дієслова бластонейн - рости. По характеру й темпах росту пухлини поділяються на доброякісні й злоякісні.

6.3.Доброякісні та злоякісні пухлини

 

Доброякісні пухлини(рис.3) - tumor benignum, ростуть повільно, можуть існувати роками, не збільшуючись. Вони оточені власною оболонкою. Під час росту, збільшуючись, пухлина відсуває навколишні тканини, не руйнуючи їх. Гістологічна будова пухлини незначно відрізняється від тканини, у якій вона розвивалася. Тому доброякісні пухлини носять назви власних тканин, із яких вони розвинулися, з додаванням суфікса "ома" від грецького терміна "онкома" (пухлина). Наприклад, пухлина з жирової тканини - ліпома, із сполучної - фіброма, із м'язової - міома, із кісткової тканини - остеома і т.д. Видалення доброякісної пухлини з її оболонкою веде до повного виліковування хворого.

 

Рис.4. Клітини Доброякісних пухлин.

Злоякісні пухлини(рис.4) - tumor malignum, ростуть значно швидше. Оболонки не мають. Пухлинні клітини і їхні тяжі проникають у навколишні тканини (інфільтративний ріст), ушкоджуючи їх. Проростаючи лімфатичну або кровоносну судину, вони струменем крові чи лімфи можуть переноситися в лімфатичні вузли або віддалений орган і утворювати там вторинне вогнище пухлинного росту - метастаз. Гістологічна картина злоякісної пухлини значно відрізняється від тканини, із якої вона розвинулася. Клітини її атипові, поліморфні, із великою кількістю мітозів. Характерною ознакою пухлинної тканини є анаплазія - повернення до більш примітивного типу.

 

Морфологічно це проявляється втратою диференціації, функціонально - утратою специфічної функції. Розрізняють злоякісні пухлини епітеліальної природи - раки, і такі що виникли з похідних мезенхіми - саркоми.

 

Рис.4. Клітини злоякісних пухлин.

 

Таблиця 1

№ п / п	Злоякісні пухлини	Доброякісні пухлини
	Швидке зростання. Чи не відмежовані чітко, не мають сполучно-тканинної капсули. На певній стадії розвитку характеризуються швидким збільшенням маси	Порівняно повільне зростання. Добре відмежовані від навколишньої тканини, часто мають капсулу
	Інфільтративний ріст (проростають в навколишні тканини, руйнуючи їх)	Експансивний ріст (розсовують навколиш-ющие тканини, але не проростають у них)

 

Продовж. таблиці 1

№ п / п	Злоякісні пухлини	Доброякісні пухлини
	Мають тенденцію до метастазування і віддаленій дисемінації	Не дають метастазів з наступних причин: елементи доброякісної пухлини зчеплені один з одним значно міцніше, ніж елементи злоякісного новоутворення, відриву окремих елементів пухлини та їх переміщення в інші органи і тканини в значній мірі перешкоджає капсула, кровоносні судини, що проходять через доброякісну пухлину, нормальні - пухлинні клітини не складають їх стінок, як цехарактерно для злоякісної пухлини
	Рецидивують	Як правило, не рецидивують
	Кахексія	Кахексія буває рідко або слабко виражена, виняток можуть становити лише випадки глибокої деформації масивної доброякісною пухлиною тих чи інших відділів шлунково-кишкового тракту
	Імунодепресія	Імунодепресія відсутня
	Клітини не диференційовані (характерний і клітинний та тканинної атипізм)	Клітини диференційовані добре (характерний тільки тканинної атипізм)
	Поліморфізм клітин та ядер	Відсутність поліморфізму клітин
	Судини сформовані за типом капілярів	Судини сформовані нормально
	Спостерігається перекручення обміну речовин	Обмін речовин такий же, як і в нормальній тканині.

[9]

 

6.4.Гетерогенність пухлинних клітин.

Специфічність ракових клітин.

Сутність ультраструктурної гетерогенності і специфічність пухлинних клітин повніше можуть бути розкриті за допомогою електронно-авторадіографіческіх досліджень, оскільки їх використання дозволяє точно ідентифікувати тип і ступінь диференціювання клітини.

Проведені в цьому напрямі дослідження показали, що частина недиференційованих пухлинних клітин здатна не тільки до проліферації, але і до подальшої специфічної ультраструктурного диференціювання.

Можливість диференціювання пухлинних клітин підтверджується також деякими експериментами, проведеними з фетопротеїну в якості ембріоспецифічного маркера диференціювання, аналізу індукованих і культивованих пухлин, при вивченні моноклоніального походження пухлин. Доказом диференціювання пухлинних клітин є результати імплантації (клонування) окремої злоякісної пухлинної клітини в черевну порожнину або в розвиваючийся нормальний ембріон на рівні бластули, відповідно з отриманням, у першому випадку, пухлин з декількома різними типами диференційованих пухлинних клітин, або розвитком, у другому випадку, здорових тварин, що містять, судячи за відповідними маркерами, у складі своїх органів і тканин нормальні клітини, що є нащадками пересаджених в бластули пухлинних клітин. Вивчення маркерних білків проміжних волокон, також підтверджує здатність пухлинних клітин до диференціювання.

Про здатність пухлинних клітин до специфічної диференціювання свідчить також явище так званої фенотипової реверсії, коли трансформовані в культурі клітини за певних експериментальних умов набувають морфологічого вигляду і деяких властивостей нормальних клітин.

 

 

Для клітин злоякісних пухлин(рис.3) характерне переважання метафаз над іншими стадіями мітозу, різке зростання частоти патологічних мітозів, різна ступінь підвищення мітотичної активності, нерідко незначна. Існують пухлини, в яких мітотична активність нижча, ніж у нормальних тканинах. Думка, що всі пухлині клітини діляться частіше, ніж нормальні, невірна.

Дослідження закономірностей мітотичного режиму в новоутвореннях має вирішальне значення для розуміння механізмів, що визначають кінетику популяції пухлинних клітин, яка за багатьма параметрами виявляється досить гетерогенною. Якщо розглядати популяцію пухлинних клітин з точки зору їх розподілу, то слід зазначити, що вийшовши з мітотичного циклу, пухлинні клітини можуть або вступити на шлях диференціювання, або знову вступити в мітоз і продовжувати розмножуватися, або залишитися в спочиваючому стані. Таким чином, у популяції є 3 групи клітин, що знаходяться у взаємозв’язку один з одним.

Спочиваючі пухлинні клітини, зберігають життєздатність і проліферативний потенціал, вони резистентні до хіміотерапевтичних препаратів (цитостатиків, алкилірующих з’єднань, антибіотиків), мітотичних ингибиторів. Зберігаючи здатність при якихось умовах знову вступати в мітоз, ці клітини є джерелом рецидивів, що робить їх вивчення вкрай важливим. Хоча існують відомості про те, що у пухлинних клітин в стані спокою нижче проникність плазматичної мембрани, більш різко конденсований хроматину, можливо, в ДНК є ділянки, більш міцно пов’язані з білком, проте їх практична ідентифікація в пухлини поки ще неможлива, так як невідомі ні їх особливості обміну, ні їх морфологічні, гістохімічні або ультраструктурні особливості, що дозволили б відрізнити їх від інших недиференційованих пухлинних клітин.

У зв’язку з тим що недиференційовані проліферуючі пухлинні клітини чутливі до променевого і хімнотерапевтіческому лікуванню, роблять спроби перевести клітини в стані спокою в групу проліферуючих шляхом гормональних впливів або інших заходів. Класичні гістологічні методи тому були і залишаються основою морфологічної діагностики новоутворень людини, однак використання тільки їх не дає можливості вирішувати постають перед онкологією нові завдання. Розширити методичні можливості морфологічної верифікації новоутворень можна за допомогою таких сучасних способів дослідження, як електронна мікроскопія, гістохімія, імуногістохімія. [11]

ВІРУС ПРОТИ РАКУ

Ще у 1980-х роках учені-онкологи дійшли висновку, що імунний захист проти пухлин не спрацьовує, оскільки пухлина успішно блокує спрямовані проти неї імунні реакції. Тоді ж і народилася ідея створити препарати, які змінюватимуть поверхневі структури пухлинних клітин. Такі особливості притаманні онкотропним вірусам і цитокінам, у т. ч. інтерферонам. Так виникла нова галузь біотерапії – віротерапія.

Перший (і поки що єдиний у світі) центр віротерапії був створений у 2008 році у Латвії. Дослідження з віротерапії в Інституті мікробіології ім. А. Кірхенштейна у цій країні були розпочаті ще в 1960 р., а саме: 25 квітня 1968 р. Міністерство охорони здоров’я Латвійської РСР дало дозвіл розпочати першу фазу клінічних випробувань 5 відібраних онколітичних вірусів групи ECHO.

Першими піддослідними стали хворі на рак IV стадії, у лікуванні яких класичні методи терапії раку були неефективними. Вірус із найбільш вираженими онколітичними властивостями був названий Rigvir (Ризький вірус)(рис.5.).

Рис.5. Ризький вірус.

 

Rigvir — єдиний препарат, який на сьогодні пройшов усі фази клінічних випробувань. Це імуномодулятор, який вибірково впливає на клітини пухлин і, викликаючи специфічні імунні реакції проти себе, активізує клітини імунної системи. Препарат не спричиняє імуносупресії, як це трапляється, наприклад, у випадку вірусу грипу. Імуномодулюючу дію Rigvir пов’язують із активацією імунних клітин лімфатичних вузлів і лімфоїдних тканин. У результаті активації імунних реакцій проти пухлиноасоційованих антигенів реалізується апоптичний процес імунологічного відторгнення пухлини. Повторним застосуванням препарату під час умілого спрямування можливо досягти поступової і повної регресії мікрометастазів лімфатичних вузлів і підшкірних метастазів.
Незаперечно доведено, що Rigvir не розмножується в інших органах і тканинах людини і не виділяється в навколишнє середовище. Результати досліджень віротерапії в Латвії, а також отримані в останні десятиліття вченими Австралії, Канади, Німеччини, США, Японії дані показують, що онкотропізм різних груп вірусів неоднаковий. Можна говорити про спектр вірусів по відношенню до пухлин і своєю чергою пухлин по відношенню до вірусів. Найбільш чутливі до Rigvir пухлини тих органів і тканин, які в ході ембріогенезу утворилися з ендопласта.

Це:
• меланома,
• рак шлунка,
• рак прямої і товстої кишки,
• рак підшлункової залози,
• рак нирки,
• рак сечового міхура,
• рак простати,
• рак легенів,
• рак матки,
• різні види саркоми.

Віротерапія має ряд переваг порівняно із хіміо- та променевою терапією.

А саме:

• високий терапевтичний індекс (на 1 здорову клітину гинуть 10 000 пухлинних клітин);
• прицільна дія на ракові клітини;
• швидке ліквідування продуктів розпаду клітин;
• багаторазове і повторне застосування онколітичних вірусів стимулює апоптоз — природний для організму процес ліквідації застарілих, ушкоджених або чужорідних клітин.

 

Процес лікування із застосуванням віротерапії зазвичай проходить амбулаторно. Пацієнту призначається індивідуальний курс ін’єкцій. Під час курсу лікування, який може тривати до трьох років, хворий отримує приблизно 22–24 дози препарату.
Результати терапії із застосуванням віротерапії вказують, що середня виживаність у разі меланоми збільшується на 40%. Вражаючими виявилися дані виживаності 85 пацієнтів, до яких застосовували вірус після видалення метастатичних лімфовузлів. У цій групі трирічний коефіцієнт виживаності досяг 83%. Доводять ефективність біотерапії вірусом і інші цифри: так, п’ятирічна виживаність під час лікування вірусом пацієнтів із пухлиною прямої кишки — 41,0%, одночасно з оперативним втручанням — 71,2%.
Віротерапія застосовується локально та системно. Цей вид лікування дуже важливий у разі пухлин, не чутливих до хіміо- та променевої терапії (меланома, гіпернефрома та ін.). Ефект віротерапії великою мірою залежить від стану імунної системи пацієнта, а також від перебігу ракового процесу перед початком лікування. Найкращі результати використання віротерапії були досягнуті на ранніх стадіях пухлини та після радикальної операції для профілактики метастазів. Не варто чекати ефекту від біотерапії на пізніх стадіях ракового процесу і після того, як можливості всіх видів лікування вичерпано.

 

ВИСНОВОК

Отже, клітина – основна структурно-функціональна одиниця живого.

На клітинному рівні відбуваються надзвичайно важливі процеси життєдіяльності, такі як поділ, ріст та оновлення клітин.

У клітинному гомеостазі дуже важливу роль відіграють неспеціалізовані клітини, призначенням яких є заповнення природної втрати клітин, що виконують спеціалізовані функції. Ці клітини здатні до самовідновлення і до диференціювання в спеціалізовані тканини. Вони називаються стовбуровими.

За здатністю до диференціювання стовбурові клітини(С.к.) ссавців умовно можна розділити на 4 типи: тотипотентні, поліпотентні, мультипотентні та уніпотентні.

Їх активно досліджують, адже потенціал С.к. виходить за будь-які межі.

Механізм дії С.к. такий, що за умов вживляння їх серед патологічних і застарілих клітин організму починається розвиток та відновлення клітин, яке зазвичай відбувається тільки в ембріональний період. Цю властивість використовують у медицині, але дуже великого поширення використання С.к. не набуває, адже відомо, що деякі серйозні захворювання, такі як злоякісні пухлини чи аномалії розвитку людини виникають внаслідок неправильного поділу клітин та їх диференціації.

Клітинам властиві такі процеси життєдіяльності, як ріст, поділ, оновлення, диференціація.

Регенерація(оновлення) — процес відновлення організмом втрачених або пошкоджених структур. Розрізняють дві її форми:

1. Внутрішньоклітинна — молекулярна, внутрішньоорганоїдна та органоїдна регенерації.

2. Клітинна — в основі має прямий та непрямий поділ клітин.

Також регенерацію поділяють на фізіологічну(відбувається протягом усього життя організму), репаративну(реституція,субституція) та патологічну(виникає при спотворенні ходу регенераторного процесу).

Диференціація- процес, у результаті якого клітини отримують певний тип або «фенотип».

Дослідивши характер росту та розвитку клітини як окремої одиниці, перейдемо до групи однорідних за визначеним критерієм клітин – клітинних популяцій.

Клітинні популяції поділяють на стабільні клітинні популяції, клітинні популяції, які ростуть, та клітинні популяції, які оновлюються.

У всіх тканинах відбувається постійне ділення, утворення нових клітин замість тих, що відмирають. Чим швидше і частіше відбуваються ці процеси, тим більша ймовірність утворення ракових клітин. Несприятливі умови під час ділення клітини теж впливають на розвиток пухлин.Внутрішні й зовнішні фактори,що можуть негативно діяти на природні процеси утворення й знищення змінених клітин, називають канцерогенними.

Крім усталених теорій виникненняення раку існує вірусна. Наука не має точних доказів чи контраргументів щодо неї, але певний зв’язок із вірусами все ж простежується. До біологічних канцерогенів належать віруси гепатиту В, герпесоподібний вірус, аденовірус, вірус ВІЛ, а також продукти деяких грибків (афлатоксини), паразити (котячий двохротик). За допомогою методів молекулярної біології у перерахованих вище онковірусах були виявлені трансформуючі гени, названі онкогенами. Тому ця теорія має право на існування.

Ракові клітини, чим би вони не були спровоковані, найчастіше утворюють угрупування, що називаються пухлинами. Останніх у свою чергу поділяють на доброякісні(ростуть повільно, можуть існувати роками, не збільшуючись) та злоякісні(ростуть значно швидше).

Ракові клітини відрізняються одна від одної, адже здатні до диференціації. Саме це ускладнює лікування онкохворих. До кожного хворого потрібно шукати особливий підхід.

Цікаво, що віруси(можливо) провокують утворення пухлинних клітин, але завдяки вірусам, з ними можна і боротися.

Ризький вірус - імуномодулятор, який вибірково впливає на клітини пухлин і, викликаючи специфічні імунні реакції проти себе, активізує клітини імунної системи. Таким чином, ризький вірус достатньо успішно використовується в онкології.

Отже, пухлинні клітини є досить складними для лікування, але наука не стоїть на місці, і з кожним винаходом ми наближаємося до перемоги над даною проблемою. Але на даний час питання залишається актуальним.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Мусина Р.А., Егоров Е.Е., Белявский А.В. Стволовые клетки: свойства и перспективы использования в медицине // Мол. биология. — 2004. — Т. 38, — № 4; Грищенко В.И. Проблема стволовых клеток: фундаментальные и прикладные аспекты // Журн. АМН України. — 2004. — Т. 10, — № 2; Жегунов Г.Ф., Жегунова Г.П. Цитологические основы жизни. — Х., 2004; Медична біологія / За ред. В.П. Пішака, Ю.І. Бажори. — Вінниця, 2004; Stem cell. I. Sell Stewart //Hand book: HumanaPress. Inc. — 2004.

2. БМЭ. — М., 1981. — Т. 17; Гистология / Под ред. Ю.И. Афанасьева, Н.А. Юриной. — М., 1989; Патологическая физиология / Под ред. А.Д. Адо, М.А. Адо, В.И. Пыцкого и др. — М., 2002; Штрыголь С.Ю., Гри­шина Т.Р. Фармакология с клиниче­ской фармакологией. — Иваново, 2002

3. http://stemcells.nih.gov/

4. Патофізіологія. Курс лекцій. Під ред. П.Ф. Литвицького. М. - "Медицини".- 1995.

5. http://biomedicina.com.ua/dyferentsiatsiya-klityn-reheneratsiya-klityn/

6. Словник Морфологічних термінів

7. Патологічна фізіологія. Під ред. А.Д. Адо.- Томськ, видавництво Томського університету.- 1994

8. Загальна патологія людини. Під ред. А.І.Струкова.-М.: Медицина.-1990р.

9. Берштейн Л.М. та ін Рак і циклічні нуклеотиди: механізм пухлинного росту, гормоночутливості пухлинної тканини. - Мн., Навука i Технiка. - 1993. - 230 с.

10. Ходосова І.А. Ферменти пухлинних клітин. - Л., Наука. - 1988. - 176 с.

11. Патологічна фізіологія. Під ред. Зайко Н.Н., Київ.1985 р.