Правове регулювання контролю

за додержанням дисципліни цін та відповідальність за її порушення
Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів. Державний контроль за цінами здійснюється головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законодавства.
Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами, що функціонує у складі Міністерства економіки України. В умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог антимонопольного законодавства.
Закон України "Про ціни і ціноутворення" не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України "Про державну податкову службу в Україні", крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 ст. 11 зазначеного Закону. Виходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами істотно відрізняються, у Законі України "Про ціни і ціноутворення" доцільно повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за цінами.
Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:
здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;
одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;
обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;
вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;
зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;
накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.
Закон зобов'язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.
Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена законами України "Про ціни і ціноутворення" (ст. 14) та."Про підприємства в Україні" (ст. 23), іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, уся необгрунтоване одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів стягується штраф у двократному розмірі необгрунтоване одержаної суми виручки. Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду) на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути оскаржено в арбітражному суді.
Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі господарюючі суб'єкти. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в арбітражному суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства про ціни.
Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.

8. Будь-яка держава повинна надавати гарантії суб'єктам підприємницької діяльності. Державні гарантії на Україні поділяються на загальні і майнові. Загальні полягають у тому, що держава гарантує всім

підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Також держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Майнові гарантії передбачають недоторканність майна і забезпечення захисту права власності підприємця. Вилучення державою в підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, заподіяні підприємцеві внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, захищених законом, відшкодовуються підприємцеві згідно з діючим законодавством.

З метою створення сприятливих організаційних і економічних умов для розвитку підприємництва держава на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцеві державне майно (виробничі і нежилі приміщення, законсервовані об'єкти, невикористовуване устаткування), необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення й інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції і послуг; надає підприємцям цільові кредити й інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

• податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків за державними кредитами; податкові пільги; ціни і правила ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

• державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні й інші норми і нормативи;

• науково-технічні, економічні і соціальні, державні та регіональні програми.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не торкається передбачених законодавством України прав державних органів із здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У випадку видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, що ставлять у привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

В ст. 48 Господарського кодексу України, передбачена державна підтримка підприємництва та створення сприятливих організаційних умов для розвитку підприємництва.

Засобами державного регулювання господарської діяльності відповідно (ст. 12 ГКУ) є:

— державне замовлення та державне завдання;

— ліцензування, патентування і квотування;

— сертифікація та стандартизація;

— застосування нормативів та лімітів;

— регулювання цін і тарифів;

— надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

— надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.