Ахейська (мікенська) цивілізація

Творцями мікенської культури були грски-ахсйці, які вторглися на Балканський півострів на межі III-II тис. до н.е. з півночі, з Придунайської низовини. Характерні риси мікенської культури дають підстави вважати, що вона виникла на грецькому ґрунті й була успадкована від найдавніших культур цього району епохи енеоліту й ранньої бронзи. Гомер називав Мікени "златорясними", а мікенського царя Агамемнона — наймогутнішим серед усіх ахейських вождів, які брали участь у знаменитій Троянській війні. Мікенські царі були войовничими й жорстокими правителями, жадібними до чужих багатств. Уже в XVII ст. до н.е. в Мікснах сформувалася примітивна держава. Часом розквіту мікенської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. У цей час зона її поширення охоплювала весь Пелопоннес, Центральну Греці ю (Атику, Беотію, Фокиду), значну частину Північної Греції (Фессалію), а також багато островів Егейського моря. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою. Хоч на той час ахейські держави, як правило, були розрізненими, але в окремі моменти вони могли об'єднуватися для проведення спільних військових акцій. Прикладом може бути знаменита Троянська війна У поході на Трою брали участь майже всі основні області ахейської Греції — від Фессалії на півночі до Криту й Родосу на півдні. Очолював усе військо мікенський цар Агамемнон. Протягом XIV—XIII ст. до н.е. численні ахейські поселення з'явилися на західному й південному узбережжі Малої Азії, на островах Родос і Кіпр і навіть на фінікійському узбережжі Середземного моря. Сам Крит ахейці колонізували ще раніше — у XV ст. до н.е.; він став головним плацдармом у їх просуванні на схід і на південь, звідси вони здійснювали напади навіть на Єгипет (XIII—XII ст. до н. е.).

Мікенська цивілізація, або Ахейська Греція — культурний період в історії доісторичної Греції з 16 по 11 століття до н. е., бронзової доби, частина крито-мікенської культури. Отримала свою назву за містом Мікени на півострові Пелопоннес. Іншими важливими полісами цього періоду були Афіни, Фіви та Пілос. На противагу мінойцям, культура яких досягає розквіту завдяки мирному існуванню та жвавій торгівлі, мікенці були завойовниками.

Зникнення мікенської культури пов'язують із дорійським вторгненням близько 1200 до н. е^[1].

3. Культура Еміністичної

 

· 2. Культура Стар Риму

· 2.1 Період Етрусів Культура

· 2.2 Культ Римської республіки

· 2.3 Культур Римської Імперії

1. Етруски не зіграли важливої роли в становленні римської держави раннього царського періоду, і їхній вплив виявився значним лише після приходу етруських царів і в епоху ранньої республіки. У цілому ж етруський антураж виник у більше пізніше час.

В Етрурії (Тоскані) до приходу етрусків в X-VIII ст. до Р. Х. існувала місцева археологічна культура Вилланови (за назвою села біля Болоньї). Її поява й зникнення до цих пор незрозумілі. Для культури Вилланови були характерні більші укріплені поселення, що були й ремісничими центрами, а також великі могильники, так звані «поля поховань», на яких виривалися могили у вигляді колодязів: на їхнє дно ставилася урна з порохом кремированного покійного. [1]

Етруски з'явилися тут в VIII-VII ст. до Р. Х. З Етрурії, що стала ядром їхнього розселення, вони просунулися в Кампанію й Паданський регіон. По з версії, етруски прибутку зі Сходу, на що вказувало їхню віддалену подібність із хетами. По іншій -- прийшли з півночі й належали нордическої расі, а в їхньому етногенезі зіграло роль місцеве населення. У кожному разі етруски являли собою складний і неоднорідний етнічний субстрат.

Відпочинок - після справ, - говорило латинське прислів'я. Вільним часом римляни користувалися по-різному. Люди утворені, з високими духовними інтересами присвячували себе науці або літературі, не вважаючи це (справами(, а, розглядаючи як дозвілля, як (відпочинок духу(. Так що відпочивати для римлян аж ніяк не значило нічого не робити.

Вибір занять був широкий: спорт, полювання, бесіди й особлива відвідування видовищ. Видовищ було багато, і кожний міг відшукати те, що йому найбільше по душу: театр, бої гладіаторів, перегони на колісницях, виступу акробатів. Іноді відправлялися просто подивиться на якого-небудь екзотичного звіра. Одні шукали тиші й спокою, інші - гучних, шалених розваг. Одні віддалялися на відпочинок з міста до себе в маєток, а інших вабили спокуси більших міст.

Втім, поїздки за город вимагали цілого дня, а те й декількох днів. Траплялося ж, що випадали тільки вільний годинник, і треба було вміти правильно їх використовувати. Такі годинники можна було присвятить грі в м'яч, який римляни віддавалися ще охоче, чим греки. Грали й дорослі, і молодь. Правила гри були, по всій ймовірності, такі ж, як і в Греції, а в із грі бачили гарний засіб підтримувати себе в належній фізичній формі.

Головною спортивною площадкою жителів Вічного міста, який усі могли користуватися, було Марсово поле, а також комицій, тобто місце на форумі, де проходили народні збори.

Улюбленим видом відпочинку римлян було полювання на диких звірів і птахів. Були також різні забави, ігри, яким вони могли віддаватися як будинку, так і в гостях, на бенкетах.

До ігор безневинним, не зухвалого небезпечного азарту, ставилися всякого роду загадки й головоломки. Ними тішилися й дорослі, і молодь. Наприклад, двоє граючих швидко показували іншим по кілька пальців, і те повинні були відразу ж сказати, скільки всього пальців було показано. Ця найпростіша гра так і називалася - мелькання пальців. Дуже популярна була й гра - глава корабель(треба було вгадати, якою стороною впаде підкинута монета. Грали також у чіт і непару, підкидаючи деяку кількість горіхів, камінчиків або гральних костей). [2]

Знали римляни й гру, схожу на шашки: на великій дошці двоє партнерів пересували за певними правилами гральні камінчики, кості або фігурки, що називалися латрункули - наймані воїни. Існувало, по всій видимості, безліч варіантів цієї гри.

2. Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

Царський період[ред. • ред. код]

Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII століття до н. е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремомв 753 р. до н. е. До VI ст. до н. е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій.

Період Республіки[ред. • ред. код]

Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н. е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, створюються риторичні школи, копіюються грецькі скульптури. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.

Період імперії[ред. • ред. код]

Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінникОктавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н. е. — V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері.

Криза Римської імперії у III столітті відбилася на стані економічного і політичного життя Імперії, на її ідеології. Старі уявлення та ідеї відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область культури була винятком — право, яке інтенсивно розроблялося префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм, які діяли в провінціях.

3.

Торжество Октавіана Августа й створення на задимлених уламках республіки Римська імперія означало торжество рабовласництва і поліса. Проте тут було закладено головна суперечність, протиріччя між рабовласницьким полісом і величезним єдиною державою, яке досить швидкопроломило пролом у встановленому Августом світі процвітання і благоденства, якою хлинуть хвилі варварів, узурпаторів носіїв невідомих досі релігійних культів. Однак у новонародженої імперії, сором'язливо названої принципатом, панувало умиротворення і процвітання.

Зміни, зміни у політичного життя держави, було неможливо не позначитися у житті і ідеології римського суспільства. Головним нововведенням у цій галузі став запроваджений Августом культ імператорів. Нова форма структурі державної влади мала представлятися силою застрашливої, та її носій, тобто імператор, володарем божественної, непідвласної простих людей сили, настільки ж, як Юпітер та інші боги. Запровадження імперії і культу імператорів означало сильніший перелом умонастроїв римлян тієї епохи. Відтепер століттями сформовані в полісі відносини «>община—гражданин» мали змінитися настільки природними сході і саме незвичними для Риму відносинами «>империя—подданний». Тепер вільний громадянин ставав підданим, і це полягала у шанування культу імператора, поєднанні вищої благодійної і караючої сили. Але якщо традиційних богів можна було просити про своє потреби, то поводження з подібними проханнями до вівтарям і статуям імператора не міг і неймовірно. Земне та реальною влада імператора у власних очах простолюдина перетворювала їх у надлюдини, ближчого і грізного, ніж традиційно шановані боги.

У образі думок людей тієї епохи стався найважливіший перелом. Август Октавіан офіційно заявив здогадалася про прихід «золотого століття» римського світу. Рим підпорядкував собі всі відомі цивілізовані землі, щоб розумно правити ними нібито їхнього ж блага. Настала ера досконалості, коли всі завдання виконано, мети реалізовані. До цього досконалості вже не доводилося додати, щось слід було змінювати. Режим імперії побудували на порожній демагогії, яка намагалася все пояснити, але якої не доводилося запропонувати людям.

«Ера досконалості» мала зворотний і дуже непривабливу бік. Гарно прикрашений фасад римського світу прикривав потворні задвірки, де у помиях догідництва, лестощів й приниження зникли старі чесноти. Люди робили запаморочливі кар'єри, сколочували гігантські стану, але цього потрібно було принижуватися, лестити, втрачати свою людську гідність. Республіканське рівність громадян між собою замінили відносини підпорядковуючих і підлеглих, вищих і нижчих. І якщо брехати, вдаватися до вивертам і лестити вважалося долею раба, нині ця зустріч стала долею кожного вільної людини.