Забезпечення екологічної безпеки

Організуючим початком у рішенні екологічних проблем повинна стати система екологічних програм, що включає:
- загальну екологічну програму;
- регіональні екологічні програми;
- екологічні програми по відновленню й збереженню окремих екосистем;
- спеціальні екологічні програми, наприклад, радіаційній безпеці й рішенню інших завдань;
- екологічні програми по підприємствах.
Екологічні програми повинні бути спрямовані на те, щоб:
а) використання ресурсів біосфери здійснювалося в межах відтворювальних її можливостей;
б) викиди (скидання) забруднюючих речовин не перевищували асиміляційного потенціалу (АП) навколишнього середовища.
Під цим терміном (асиміляційний потенціал) розуміється здатність природної території й акваторії без саморуйнування розкладати природні й антропогенні речовини (скиди і відходи) і усувати їхній шкідливий вплив на життя в момент розкладання й у наступних циклах біологічного круговороту, куди ці розкладати (речовини) втягуються. На основі АП повинні бути встановлені критичні навантаження (індивідуальних й інтегральні) антропогенних впливів на окремі території, природні системи, тваринний і рослинний мир регіонів.
АП – жорстко лімітований природний ресурс. Здатність його протидіяти впливу людини на навколишнє середовище стає найважливішою умовою подальшого існування роду людського.
Нова система екологічного регулювання господарської діяльності повинна бути спрямована на доведення викидів (скидів) забруднюючих речовин до зазначеного вище нормативного рівня.
Найважливішими вихідними параметрами екологічних програм повинні стати ліміти викидів (скидів) забруднюючих речовин у навколишнє середовище по територіях і підприємствам. Зазначені ліміти представляють річні обсяги викидів (скидів) забруднюючих речовин з поступовим їхнім зниженням і доведенням до нормативного рівня, що не перевищує критичних навантажень по територіях і стандартів на викиди по підприємствах, заздалегідь встановлених на рівні кращих світових досягнень.
Важлива роль у цій системі належить екологічним податкам і платежам за забруднення навколишнього середовища й розміщення відходів.
Екологічний податок встановлюється за право користування асиміляційним потенціалом території в межах стандарту викидів забруднюючих речовин по підприємству. Даний податок спрямовується в місцевий і регіональні бюджети й використається на соціально-економічні потреби даної території.
Екологічні платежі встановлюються за викиди (скиди) забруднюючих речовин понад установлений стандарт. Вони розбиваються на дві частини:
а) у межах між стандартом і лімітом;
б) понад установлений ліміт.
У сумарному вираженні екологічний податок і платежі за викиди (скиди) забруднюючих речовин у навколишнє середовище в межах між стандартом і лімітів повинні, як мінімум, відображати суспільно необхідні витрати на їхнє вловлювання й знешкодження. При перевищенні викидів (скидів) цих речовин понад установлений ліміт плата повинна збільшуватися в n-кратному розмірі в порівнянні з попередньої.
Що стосується відходів, то плата тут повинна відображати суспільно необхідні витрати на їхнє розміщення (утилізацію) з урахуванням нормативного прибутку й платності природокористування, включаючи плату за відчуження землі.
При такому підході до встановлення платежів:
- стимулюється реалізація екологічних програм по підприємствах, зниження викидів (скидів) забруднюючих речовин у навколишнє середовище по підприємствах, а також рішення природоохоронних завдань:
- підприємства ставляться в рівні економічні умови в конкурентній боротьбі по екологічному факторі;
- створюються сприятливі економічні умови для широкого розвитку екологічного підприємництва.
На міжнародному рівні варто встановити підвищені імпортні мита на продукцію, вироблену по екологічно брудних технологіях, викиди (скиди) по яких перевищують установлені світовим співтовариством міжнародні стандарти.