Перелік рекомендованої літератури 26 страница

– здійснює облік і систематизацію нормативно-правових актів;

– забезпечує ведення діловодства;

– здійснює фінансове, матеріально-технічне та господарсько-побутове забезпечення діяльності Кабінету Міністрів та урядових комітетів.

Структура Секретаріату Кабінету Міністрів України постійно піддається реформуванню. Остання така реорганізація була проведена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 88 «Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України» (яка діє нині із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №466 від 09.03.2000 р., №470 від 09.03.2000 р., №570 від 28.03.2000 р., №663 від 14.04.2000 р., №1264 від 11.08.2000 р., 361 від 29.01.2001 р., №309 від 30.03.2001 р.. №493 від 15.05.2001 р., №549 від 23.05.2001 р., №660 від 20.06.2001 р.). Згідно з названою постановою до складу Секретаріату Кабінету Міністрів України входять:

1) Керівництво Секретаріату Кабінету Міністрів України (Державний секретар Кабінету Міністрів України, перший заступник, чотири заступники);

2) Патронатні підрозділи (служби Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, прем’єр-міністрів України);

3) Служба Державного секретаря Кабінету Міністрів України;

4) Департамент кадрового забезпечення та персоналу;

5) Юридичний департамент:

– Управління юридичної експертизи проектів актів законодавства;

– Управління аналізу та проблем розвитку законодавства;

– Відділ обліку та систематизації актів законодавства;

– Відділ редакційної роботи;

6) Департамент економічної політики:

– Управління стратегії реформування економіки та стратегічного планування;

– Управління міжнародного співробітництва, міждержавних відносин та зовнішньоекономічної політики;

– Управління фінансової політики;

– Управління стратегії реформування відносин власності та регуляторної політики;

7) Департамент внутрішньої політики:

– Управління стратегії реформування соціальних відносин;

– Управління зв’язків з громадськістю;

– Управління науково-технічного та гуманітарного розвитку;

– Управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів та технологій;

– Управління забезпечення зв’язків з Верховною Радою України;

– Центр інформаційних ресурсів.

8) Департамент розвитку реального сектору економіки:

– Управління експертизи, аналізу та дерегуляції розвитку реального сектору економіки;

– Управління моніторингу та ринкових перетворень в енергетичному секторі економіки;

– Управління координації здійснення аграрної політики;

– Управління експертизи та аналізу розвитку техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування;

– Управління економічної взаємодії з новими незалежними державами Східної Європи та Центральної Азії.

9) Управління експертизи та аналізу розвитку територій;

10) Управління адміністративної реформи;

11) Управління діловодства;

12) Управління підготовки та організаційного забезпечення проведення засідань Кабінету Міністрів України та Урядових комітетів;

13) Управління моніторингу;

14) Перший відділ;

15) Управління експертизи та аналізу оборонно-мобілізаційної роботи, діяльності правоохоронних органів та органів юстиції;

17) Господарське управління;

18) Відділ бухгалтерського обліку, фінансів та планування господарської діяльності;

19) Відділ протокольного забезпечення та прийому офіційних делегацій;

20) Відділ технічного супроводження обчислювальної техніки та комп’ютерних мереж.

Робота апарату вищого органу виконавчої влади організовується згідно з Положенням про Секретаріат Кабінету Міністрів України, положеннями про структурні підрозділи Секретаріату, наказами Державного секретаря Кабінету Міністрів України.

Завідуючих відділами і начальників управлінь призначає Прем’єр-міністр за поданням Державного секретаря Кабінету Міністрів України і за погодженням з відповідним віце-прем’єром, який координує цей підрозділ. Завідуючих секторами і заступників завідуючих відділами призначає Державний секретар Кабінету Міністрів України за погодженням з відповідним віце-прем’єром. Інших співробітників апарату призначає і звільняє Державний секретар Кабінету Міністрів.

Служби Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, Віце-прем’єр-міністра України, Державного секретаря Кабінету Міністрів України (далі – Служби) є самостійними патронатними підрозділами Секретаріату Кабінету Міністрів України, які забезпечують діяльність відповідних посадових осіб уряду і їм безпосередньо підпорядковуються.

Порядок перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 851.

Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра України, Положенням про Службу, а також наказами і дорученнями Державного секретаря щодо порядку проходження державної служби та організації роботи в Секретаріаті.

Основними завданнями Служби є сприяння реалізації політичних цілей Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра (далі – Урядовця), створення належних умов для його роботи та забезпечення зв’язку з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськістю, іноземними та міжнародними організаціями, засобами масової інформації.

Відповідно до основних завдань Служба виконує такі функції:

– забезпечує надання Урядовцеві консультацій з політичних та фахових питань;

– забезпечує організацію робочого часу Урядовця, опрацьовує його робочі плани, організовує та забезпечує проведення його нарад, зустрічей та поїздок.

– здійснює попередній розгляд і аналіз документів, що надходять на адресу Урядовця;

– готує за погодженням з відповідним структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів України проекти доручень Урядовця, здійснює контроль за виконанням певних доручень та про результати інформує Урядовця;

– приймає на підпис і візування Урядовцем документи;

– організовує підготовку незалежних експертних висновків, а також прогнозів політичних та соціально-економічних наслідків прийняття проектів рішень Кабінету Міністрів України, що подаються на розгляд Урядовця (за окремими дорученнями);

– разом з відповідним структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів України узгоджує черговість та готує погодинні графіки розгляду питань на засіданнях Урядового комітету, очолюваного Урядовцем;

– організовує підготовку матеріалів та готує тексти для виступів Урядовця на засіданнях Кабінету Міністрів України, колегій центральних органів виконавчої влади, наукових конференціях, нарадах, а також для проведення прес-конференцій, публічних виступів і налагодження зв’язків з громадськістю (у тому числі недержавними організаціями, профспілками);

– організовує підготовку та проведення прийомів Урядовцем делегацій і окремих відвідувачів;

– координує діяльність радників Урядовця, які працюють на громадських засадах;

– виконує інші функції відповідно до доручень Урядовця і покладених на неї завдань.

Служба має право одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади документи та інформацію, необхідні для виконання покладених на неї завдань. Служби у своїй діяльності взаємодіють між собою та з іншими структурними підрозділами Секретаріату Кабінету Міністрів України шляхом проведення спільних нарад і консультацій, погодження планів роботи тощо. Усі спірні питання, що виникають під час взаємодії Служби з іншими структурними підрозділами Секретаріату, вирішуються Державним секретарем.

Структура Служби Прем’єр-міністра України затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1999 р. № 2381 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №466 від 09.03.2000 р. та №660 від 20.06.2001 р.). Згідно з названою постановою, до складу Служби Прем’єр-міністра України входять:

– Керівник Служби Прем’єр-міністра України;

– Прес-служба Прем’єр-міністра України;

– Прес-секретар Прем’єр-міністра України, керівник Прес-служби Прем’єр-міністра України;

– Секретаріат Прем’єр-міністра України;

– Керівник Протоколу Прем’єр-міністра України;

– Група радників Прем’єр-міністра України;

– Структура патронатних служб Першого віце-прем’єр-міністра і віце-прем’єр-міністрів України майже аналогічні структурі Служби Прем’єр-міністра України. До їх складу входять керівник Служби, помічники, прес-секретар, радники, експерти, головні спеціалісти, провідні спеціалісти.

Службу очолює керівник, який призначається на посаду і звільняється з посади Державним секретарем Кабінету Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра.

Керівник Служби:

– здійснює керівництво діяльністю Служби і несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань;

– формує поточні (щоденні) та перспективні (на тиждень, місяць) плани роботи Урядовця, встановлює графік особистого прийому ним громадян;

– за дорученням Урядовця бере участь у засіданнях очолюваного ним Урядового комітету, а також колегій центральних органів виконавчої влади, діяльність яких у межах своїх повноважень спрямовує, координує та контролює Урядовець;

– подає на підпис і візування Урядовцеві документи та у разі потреби дає пояснення з відповідних питань;

– надсилає у разі потреби документи, які надходять на ім’я Урядовця, на розгляд керівників відповідних структурних підрозділів Секретаріату, у тому числі інших патронатних служб;

– організовує підготовку нарад, які проводить Урядовець;

– співпрацює з питань координації роботи з Державним секретарем, інформує його регулярно (щоденно) про графік роботи Урядовця, а також співпрацює з керівниками служб інших членів Кабінету Міністрів України;

– організовує діловодство в Службі, забезпечує дотримання режиму секретності та службової таємниці;

– розподіляє обов’язки між працівниками Служби та затверджує їх посадові інструкції, проводить роботу з добору працівників і підвищення їх кваліфікації;

– забезпечує належну службову дисципліну, вносить Урядовцеві та Державному секретареві пропозиції щодо заохочення, просування по службі, присвоєння рангу працівникам Служби, а також притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

– організовує створення належних умов для роботи працівників Служби, вносить пропозиції Державному секретареві щодо її фінансового та матеріально-технічного забезпечення;

– виконує інші функції, що випливають з Положення про Службу та доручень Урядовця.

Помічники:

– здійснюють попередній розгляд і аналіз документів, що надходять до Служби, готують разом з відповідним структурним підрозділом Секретаріату проекти доручень Урядовця, а з питань, що потребують більш детального опрацювання, оформляють передачу цих документів керівнику структурного підрозділу Секретаріату;

– доповідають Урядовцеві кореспонденцію, щоденно подають інформацію, складену за результатами огляду преси;

– допомагають керівникові Служби у формуванні планів роботи Першого віце-прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра;

– готують проекти доручень Першого віце-прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра за результатами проведення ним нарад, прийомів делегацій, окремих відвідувачів;

– вирішують організаційні питання, пов’язані з відрядженнями Першого віце-прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра;

– забезпечують організацію проведення протокольних заходів за участю Першого віце-прем’єр-міністра, Віце-прем’єр-міністра;

– виконують за дорученням керівника Служби його обов’язки у разі відсутності керівника Служби.

Прес-секретар забезпечує висвітлення діяльності та роз’яснення офіційної позиції Урядовця в засобах масової інформації; бере участь в інформаційному забезпеченні діяльності Урядовця; організовує прес-конференції та брифінги Урядовця з представниками засобів масової інформації.

Радники, експерти, головні спеціалісти:

– готують експертні висновки і прогнози політичних та соціально-економічних наслідків прийняття проектів рішень Кабінету Міністрів України, що подаються на розгляд Урядовця (за окремими дорученнями);

– забезпечують підготовку матеріалів та готують тексти для виступів Урядовця на засіданнях Кабінету Міністрів України, нарадах, у засобах масової інформації тощо;

– беруть участь у підготовці проектів протокольних рішень нарад у Урядовця та засідань Урядового комітету;

– готують аналітичні та інформаційні матеріали з окремих питань, що належать до компетенції Урядовця;

– організовують підготовку експертних висновків до законопроектів, що вносяться до Верховної Ради України іншими, крім Кабінету Міністрів України, суб’єктами права законодавчої ініціативи;

– координують діяльність радників Урядовця, які працюють на громадських засадах.

Провідні спеціалісти:

– забезпечують щоденну роботу Урядовця;

– ведуть діловодство в Службі;

– виконують функції, пов’язані з технічною підготовкою нарад, прийомів делегацій та окремих відвідувачів Урядовцем, зокрема збирання необхідних матеріалів, інформування керівників та інших осіб про час і місце проведення нарад, зустрічей, реєстрація учасників;

– забезпечують робоче місце Урядовця необхідними матеріалами та канцелярським приладдям;

– організовують телефонні переговори, приймають і передають телефонограми, здійснюють реєстрацію телефонних дзвінків за відсутності Урядовця з наступним інформуванням про них Урядовця або керівника Служби;

– виконують інші завдання за дорученням Урядовця та керівника Служби.

Працівники Служби призначаються на посаду і звільняються з посади Державним секретарем за поданням керівника Служби. Штатний розпис Служби затверджується Державним секретарем в межах затвердженої Кабінетом Міністрів України граничної чисельності працівників відповідної Служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. №88 «Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України» (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів № 466 від 9 березня 2000 р., №1264 від 11.08.2000 р., №1860 від 20.12.2000 р.) граничну чисельність працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України встановлено у кількості 520 осіб, патронатної служби Прем’єр-міністра України - 38 осіб, Першого віце-прем’єр-міністра України - 8 осіб, Віце-прем’єр-міністрів України - по 7 осіб. Крім того, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, Віце-прем’єр-міністри України та Державний секретар Кабінету Міністрів України можуть мати радників на громадських засадах з числа високопрофесійних фахівців.

Глава 2

Організація роботи міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади

§1. Система, порядок формування і основи діяльності центральних органів виконавчої влади

З 1990 року в нашій державі йде активний процес пошуку і створення ефективно функціонуючої системи центральних органів виконавчої влади, який супроводжується значними змінами в їх складі та взаємозв’язках. Однак наявні кризові явища свідчать, що ця мета поки що не досягнута. Остання суттєва реформа системи центральних органів виконавчої влади почалася наприкінці 1999 року і триває досі. На відміну від минулих реформ нинішня відзначається досить чітким концептуальним підходом, що отримав своє висвітлення на сторінках наукових видань.[146] Сутність цієї реформи полягає не у новому перерозподілі владних повноважень чи кадрово-структурній перестановці, а у переході до нової «філософії» управління, що тяжіє до поміркованого лібералізму. Зміст цієї «філософії» відносно центральних органів виконавчої влади полягає, з одного боку, в припустимій мінімізації втручання держави в особі органів виконавчої влади в життєдіяльність суспільства, особливо підприємницьких суб’єктів, в переорієнтації діяльності органів виконавчої влади з суто адміністративно-розпорядчих функцій на надання управлінських послуг громадянам, тобто послуг, пов’язаних з юридичним оформленням цими органами умов, необхідних для належної реалізації або охорони прав і свобод громадян (видача дозволів, здійснення реєстрації тощо), а з іншого боку – в збереженні за виконавчою владою достатніх важелів управління суспільно важливими процесами, коли це є необхідним і виправданим.

За змістом п.12 ст.92 та ч.2 ст.120 Конституції, організація, повноваження і порядок діяльності центральних органів виконавчої влади мають визначатися виключно Конституцією і законами України. Однак, в умовах відсутності відповідної законодавчої бази ці питання регламентуються на підзаконному рівні – указами Президента України. Зокрема, нині система, будова і порядок формування центральних органів виконавчої влади визначається Конституцією України та Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 (з наступними змінами). Згідно з названим Указом, до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністерства мають або галузевий (багатогалузевий), або функціональний (міжфункціональний) характер. Галузевими є, наприклад, Міністерство аграрної політики та Міністерство економіки, а функціональними – Міністерство внутрішніх справ та Міністерство фінансів. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень окремих органів зі спеціальним статусом. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства.

Порядок спрямування і координації урядом діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 965. Згаданий Порядок передбачає три основні форми такого спрямування і координації: 1) погодження з міністром перед поданням в установленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінетові Міністрів України проектів нормативно-правових актів, розроблених центральним органом виконавчої влади; 2) проведення аналізу щорічного звіту центрального органу виконавчої влади про результати його діяльності в межах, визначених наказом, та у разі потреби внесення міністром до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо удосконалення роботи цього органу; 3) участь посадових осіб центрального органу виконавчої влади у засіданнях колегії міністерства, нарадах та інших заходах, що проводяться міністерством.

Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України, та одержання від них щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним директивним наказом міністра. У директивному наказі визначаються форми спрямування і координації центрального органу виконавчої влади, пов’язані із забезпеченням реалізації державної політики в межах основних завдань цього органу, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України; стратегічні цілі діяльності центрального органу виконавчої влади у відповідній сфері та відповідно до завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, а також заходи щодо їх розв’язання; посадова особа міністерства, яка має право брати участь у засіданні колегії центрального органу виконавчої влади, та структурний підрозділ міністерства, який відповідає за здійснення координації діяльності цього органу; перелік питань, відображення яких у щорічному звіті центрального органу виконавчої влади про результати його діяльності до міністра є обов’язковим, та термін подання цього звіту.

Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Зокрема, діяльність Державного комітету України у справах релігій спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, а діяльність Головного контрольно-ревізійного управління України і Державного казначейства України – через Міністра фінансів України.

Державні комітети – це органи, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Державні комітети створюються для керівництва окремими галузями економіки та соціального розвитку або ж здійснення певної міжгалузевої діяльності чи вирішення окремих функціональних завдань. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, який не входить до складу Кабінету Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. До таких органів належать Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний департамент з питань виконання покарань, Фонд державного майна, Служба безпеки, Головне управління державної служби та інші.

Центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Однак зазначені зміни можуть здійснюватись виключно в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади. Нині загальний перелік центральних органів виконавчої влади України визначається Указом Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 (з наступними змінами). Згідно з названим указом, систему центральних органів виконавчої влади складають 16 міністерств, керівники яких за посадою входять до складу Кабінету Міністрів України, 20 державних комітетів та прирівняних до них органів (діяльність однієї половини з них спрямовується і координується Кабінетом Міністрів безпосередньо, а другої – через відповідних міністрів), а також 13 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. У додатку до цього указу міститься Схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України затверджене Указом Президента України від 12 березня 1996 р. № 179/96.

Кожен із центральних органів виконавчої влади є єдиноначальним, тобто його владні повноваження здійснюються одноосібно його керівником, який персонально відповідає за результати своєї роботи перед Президентом і Кабінетом Міністрів України. Статус керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників встановлюється положеннями про ці органи. При цьому прирівняння будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України не допускається.

Керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників (якщо такі передбачені) призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України.

Гранична чисельність працівників апарату центральних органів виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2000 р. № 403 (з наступними змінами). Станом на 1 серпня 2001 р. гранична чисельність працівників центрального апарату центральних органів виконавчої влади становила 12570 осіб, а працівників підпорядкованих їм територіальних органів – 174233 особи.[147] За цими показниками найбільшими за обсягом є Державна податкова адміністрація (820 працівників центрального апарату і 60716 працівників територіальних органів), Державна митна служба (відповідно 267 і 17943 працівники) і Пенсійний фонд (відповідно 165 і 16112 працівників), а найменшими – Державний комітет архівів (37 працівників центрального апарату) і Державний комітет у справах релігій (40 працівників центрального апарату).

У даному зв’язку цікавою є динаміка чисельності працівників центрального апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади протягом 1990-2001 рр.:

Рік
Аппарат (тис.чол)	5,1	8,8	9,5	12,6	13,8	14,6	13,4	12,2	12,5

Загальний ліміт легкових автомобілів, що обслуговують центральні органи виконавчої влади та підпорядковані їм територіальні органи, постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2001 р. №314 встановлено на рівні 4875, з них 258 припадає саме на центральний апарат.

Фінансування видатків на забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Урядові органи державного управління утримуються за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання відповідних центральних органів виконавчої влади.

Органи Державного казначейства під час оплати рахунків на придбання центральними органами виконавчої влади легкових автомобілів, меблів, іншого обладнання і устаткування, комп’ютерів, придбання і утримання мобільних телефонів повинні дотримуватися граничних сум витрат, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2001 р. №332. При цьому, придбання легкових автомобілів, придбання і утримання мобільних телефонів можливе тільки з дозволу Міністерства фінансів України.

Актами центральних органів виконавчої влади є накази керівника, інструкції, положення, правила. Нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, державними комітетами та центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом і мають міжвідомчий характер або стосуються прав, свобод громадян, підлягають державної реєстрації в Міністерстві юстиції. Такі акти набувають чинності через 10 днів після їхньої реєстрації.

§2. Структура центральних органів виконавчої влади

Структуру міністерства затверджує державний секретар міністерства за погодженням з міністром, а структуру іншого центрального органу виконавчої влади – його керівник. Штатний розпис і кошторис видатків міністерства затверджує державний секретар міністерства за погодженням з Міністерством фінансів України, а штатний розпис і кошторис видатків іншого центрального органу виконавчої влади – керівник цього органу за погодженням з Міністерством фінансів України.

Основними структурними підрозділами центрального органу виконавчої влади є: керівництво (керівник і його заступники), колегія, урядові органи державного управління, патронатні служби, центральний апарат (функціональні відділи і управління), територіальні органи, науково-технічні ради, робочі та консультативні органи.

Для узгодженого вирішення питань, що відносяться до компетенції центрального органа виконавчої влади, обговорення найважливіших напрямків його діяльності і розвитку дорученої йому галузі або сфери створюється колегія. До її складу входять: керівник центрального органа, його заступники і керівники структурних підрозділів. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням керівника центрального органа. Склад колегій центральних органів виконавчої влади України відзначається певним розмаїттям. Зокрема, до складу колегії Міністерства юстиції входить 15 осіб, Міністерства фінансів – 17, Міністерства аграрної політики – 18, а Міністерства освіти і науки - 25. У засіданнях колегії можуть брати участь представники місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Колегія за результатами своєї діяльності приймає рішення, що втілюються в життя наказами міністра.