Перелік рекомендованої літератури 9 страница

Кандидати від політичних партій чи блоків вважаються обраними у порядку їх черговості у списку. Згідно з рішенням Конституційного Суду №2-рп/98 від 25 березня 1998 р., кількість мандатів, отриманих кандидатами в народні депутати України у порядку їх черговості у списку від політичних партій чи блоків, є незмінною до наступних (чергових або позачергових) парламентських виборів.

 

§4. Структура Верховної Ради України

За чинною Конституцією Верховна Рада України є однопалатним парламентом, який складається з 450 народних депутатів, що обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 4 роки.

Народним депутатом може бути тільки громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраний до Верховної Ради України громадянин, що має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Верховна Рада України є повноважною у випадку обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу.

Повноваження народних депутатів починаються з моменту принесення присяги. Чинно Конституція, Регламент Верховної Ради не містять чіткої процедури її складання, тому ці питання були вирішені Підготовчою депутатською групою і розроблена нею процедура вперше відбулася перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради ХІV скликання.

Структура Верховної Ради України обумовлена її представницьким, колегіальним характером, функціями та компетенцією. Кількісний склад Українського парламенту ускладнює процес вироблення і прийняття рішень, вимагає розподілу народних депутатів по структурних ланках для вироблення колективних позицій і поєднання спеціалізації цих ланок із спільною роботою всіх парламентарів.

Очолює Верховну Раду України Голова, який обирається на строк повноважень парламенту з числа народних депутатів таємним голосуванням. Обирається також 1-й заступник і заступник Голови Верховної Ради України. З моменту набуття чинності Конституцією України 1996 р. ліквідовано Президію Верховної Ради України, а її повноваження розподілені між Верховною Радою в цілому, її Головою та іншими органами парламенту.

Органами Верховної Ради України є депутатські групи, фракції, Погоджувальна рада фракцій (груп), комітети Верховної Ради України, Рада голів комітетів, тимчасові спеціальні та слідчі комісії, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Комітети зі свого складу можуть створювати підкомісії й робочі групи. Рахункова палата є самостійним органом і до складу Верховної Ради не входить.

В цілому структуру Верховної Ради України та її апарату зображено на схемі:

§5. Функції та компетенція Верховної Ради України

Функції Верховної Ради України можна виділити за двома основними критеріями: за формами діяльності та за об’єктами державно-владного впливу. За формами діяльності зазвичай розрізняють законодавчу, установчу і контрольну функції парламенту, а за об’єктами – політичну, економічну та соціальну.

Прерогативною функцією Верховної Ради України є законодавча. Визнання Верховної Ради єдиним законодавчим органом країни означає, що жодний закон України не може бути прийнятий, якщо він не розглянутий і не схвалений парламентом, а сам парламент має повну компетенцію у сфері законодавства. Жоден інший орган державної влади не має права приймати нормативно-правові акти вищої юридичної сили, виступаючи від імені українського народу.

Через законотворчу діяльність Верховної Ради реалізується принцип народного суверенітету. За обсягом законодавчих повноважень Верховна Рада України належить до легіслатур (від латин. legis (lex) закон і latus встановлений) з необмеженою сферою законодавчих повноважень, тобто до парламентів, наділених правом парламентського верховенства (суверенітету)[83]. За Конституцією України парламент має право приймати закони з будь-яких питань. Водночас, Основний Закон (ст.92) передбачає перелік питань, які підлягають виключно законодавчій регламентації: основи правового статусу особи, засади використання природних ресурсів, основи соціального захисту, правовий режим власності, засади зовнішніх зносин, територіальний устрій України, судоустрій, засади місцевого самоврядування, правовий режим державного кордону, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, Державний бюджет України, одиниці ваги, міри і часу, державні нагороди та ін.

Будучи законодавчим органом, Верховна Рада України має й деякі контрольні повноваження стосовно Президента України та органів виконавчої влади. Стосовно Президента цей контроль здійснюється шляхом аналізу й оцінки конституційності та законності його рішень і дій. У випадку скоєння Президентом державної зради чи іншого злочину парламент уповноважений притягнути його до конституційно-правової відповідальності у вигляді імпічменту (анг. impeachment – процедура притягнення до парламентського суду вищих посадових осіб держави), а за наявності сумнівів у конституційності правових актів глави держави парламентарі мають право звернутись до Конституційного Суду України з конституційним поданням.

Значними контрольними повноваженнями наділений парламент і щодо органів виконавчої влади. Такий контроль здійснюється шляхом затвердження Державного бюджету України і внесення в нього змін, контролю за виконанням цього бюджету, прийняття рішень по звіту про його виконання (п.4 ст.85), контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України (п.13 ст.85). Верховна Рада України за пропозицією не менше 1/3 народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України і прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (ст.87). Досить ефективними формами контролю за урядовою діяльністю є парламентські слухання та слухання у комітетах, «Дні Уряду» у парламенті. Відповідно до вимог п.2 ст.10 Закону «Про комітети Верховної Ради України», на пропозицію комітету керівники Кабінету Міністрів, міністерств, комітетів, відомств, інших органів виконавчої влади зобов’язані прибути на його засідання і дати роз’яснення щодо питань, які розглядаються цим комітетом в порядку виконання контрольних повноважень. Згідно зі ст.9.1.10 Регламенту Верховної Ради України, Міністерство фінансів щомісяця повинне надсилати Комітету з питань бюджету необхідну інформацію про стан бюджету і його виконання.

Ст.86 Конституції України закріпила право народного депутата на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади, які, у свою чергу, зобов’язані повідомити народного депутата про результати розгляду його запиту. Водночас, Закон «Про статус народного депутата України» передбачає крім депутатського запиту (ст.15), ще й депутатське звернення (ст.16), яке відрізняється від попереднього сферою охоплюваних питань, процедурою та юридичними наслідками розгляду.

Як свідчить політико-правовий досвід країн з усталеними демократичними традиціями, парламентський контроль є одним з найбільш ефективних засобів контролю за адміністрацією, який забезпечує проведення законодавчо оформленого політичного курсу, визначення необхідних змін у програмах та діяльності уряду, запобігання проявам корупції та марнотратства. Водночас він є надійним каналом опосередкованого інформування громадськості про різні аспекти державного управління.

Установча функція парламенту насамперед пов’язана зі встановленням політичної системи і системи органів публічної влади, що здійснюється через прийняття Конституції. Крім того, установча функція Верховної Ради України передбачає наявність широких номінаційних повноважень, тобто повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, наданням згоди на призначення або звільнення посадових осіб, а також із формуванням інших органів публічної влади. Зокрема, парламентом здійснюється надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення, безстрокове призначення на посади суддів, призначення третини складу Конституційного Суду України, половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та ін.

Усі зазначені функції Верховної Ради України пов’язані з виконанням представницької функції, оскільки згідно з Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. тільки вона може виступати від імені всього українського народу.

Компетенція Верховної Ради України є великою за обсягом, але водночас збалансованою порівняно з компетенцією інших органів державної влади. Конституція України заснувала «сильний» парламент, не даючи змоги главі держави та урядові домінувати на внутрішньополітичній арені. Як і всі інші вищі органи державної влади, Верховна Рада України є органом загальної компетенції, тобто її повноваження стосуються практично усіх сфер суспільного життя.

У сфері державного будівництва до повноважень Верховної Ради України належить законодавче визначення: 1) засад внутрішньої та зовнішньої політики України; 2) засад організації й діяльності органів виконавчої влади, основ державної служби; 3) організації державної статистики та інформатики; 4) тери­торіального устрою України; 5) судоустрою і судочинства, статусу суддів; 6) організації й діяльності прокуратури, органів дізнання і слідства; нотаріату, органів і установ виконання покарань; 7) основ організації та діяльності адвокатури; 8) засад місцевого самоврядування; 9) статусу столиці України, спеціального статусу інших міст; 10) організації і порядку проведення виборів і референдумів; 11) визначення організації і порядку діяльності Верховної Ради України, статусу народних депутатів; 12) порядку використання і захисту державних символів;
13) державних свят; 14) державних нагород та ін. Крім того, важливими повноваженнями парламенту у даній сфері є призначення виборів Президента України, призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування, а також призначення чи обрання на посади і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією України.

У сфері забезпечення конституційної законності та правопорядку Верховна Рада України здійснює усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, а також дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України. Не менш як 45 народних депутатів мають право на конституційне звернення до Конституційного Суду України.

У сфері забезпечення обороноздатності та національної безпеки України до компетенції Верховної Ради України належить: 1) законодавче визначення основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; правового режиму державного кордону України; правового режиму воєнного і надзвичайного стану; 2) ого­лошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру; 3) схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 4) зат­вердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; 5) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; 6) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях; 7) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про загальну або часткову мобілізацію та ін.

У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України затверджує засади державної політики в галузі прав людини, здійснює законодавче визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків громадян; громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; порядку застосування мов; засад регулювання праці й зайнятості; засад утворення і діяльності об’єднань громадян, засобів масової інформації; оголошення амністії та ін.

У бюджетно-фінансовій сфері Верховна Рада України має право: 1) затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього; 2) здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету України; приймати рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України; 3) законодавчо визначати статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; 4) законодавчо визначати систему оподаткування, податки і збори; 5) встановлювати порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; 6) визначати порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; 7) затверджувати рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям; 8) затверджувати рішення про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснювати контроль за їх використанням; 9) призначати на посаду та звільнювати з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України; 10) призначати та звільняти половину складу Ради Національного банку України та ін.

У сфері економіки до компетенції Верховної Ради України належить: 1) затвердження загальнодержавних програм економічного розвитку; 2) законодавче визначення правового режиму власності; 3) законодавче визначення правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання; 4) правове регулювання засад зовнішньоекономічної діяльності; 5) законодавче визначення засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; 6) визначення порядку створення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний режим, відмінний від загального; 7) за­конодавче визначення засад організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку та ін.

У соціальній сфері до відання українського парламенту належить затвердження концепції державної соціальної та сімейної політики, законодавче визначення основ соціального захисту населення, форм і видів пенсійного забезпечення; засад регулювання шлюбу та сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; засад регулювання демографічних та міграційних процесів, засад благодійницької діяльності та ін.

У сфері забезпечення екологічної безпеки України Верховна Рада України уповноважена здійснювати: 1) законодавче визначення засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу; засад освоєння космічного простору; 2) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; 3) затвердження програм охорони довкілля.

§6. Форми діяльності Верховної Ради України

Форми діяльності Верховної Ради України обумовлені колегіальним характером цього органу та універсальністю його компетенції. За юридичними наслідками форми діяльності парламенту поділяються на правові та неправові, а останні у свою чергу – на організаційні та матеріально-технічні.

До правових форм роботи українського парламенту належать нормотворча (або законодавча), установча, правозастосовча та контрольна. Вони були в цілому розкриті у попередньому параграфі при висвітленні функцій Верховної Ради України. При цьому слід відзначити, що Основний Закон 1996 р. фактично позбавив парламент можливості використовувати інтерпретаційну форму діяльності, надавши виключне право офіційного тлумачення Конституції та законів України Конституційному Суду України. Тому інтерпретаційна діяльність Верховної Ради України зводиться лише до тлумачення її постанов.

Організаційні форми роботи Верховної Ради України можна умовно поділити на основні та допоміжні. У межах основних організаційних форм здійснюється безпосереднє вироблення і прийняття рішень, а допоміжні являють собою способи інформаційного обміну між парламентом та іншими особами та організаціями. Іншими словами, основні форми роботи парламенту покликані забезпечити реалізацію компетенції парламенту, а допоміжні – забезпечити парламент повною і вірогідною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих, зважених рішень, а також довести зміст прийнятих рішень до відома громадськості.

До основних організаційних форм діяльності Верховної Ради України належать: сесія; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимчасових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; парламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та виборчих округах. Серед допоміжних організаційних форм діяльності можна виділити особистий прийом громадян і посадових осіб; роботу з заявами, скаргами і зверненнями громадян; проведення прес-конференцій та інтерв’ю; організаційні форми діяльності, пов’язані з участю в міжпарламентських заходах, а саме – Загальні збори Національної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національної парламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентських щорічних та спеціалізованих конференціях і зустрічах; закордонні візити делегацій депутатів і парламентського керівництва та ін.

Матеріально-технічні форми діяльності (діловодство, стенографування, бухгалтерський облік та ін.) здійснюються безпосередньо апаратом Верховної Ради України.

Серед організаційних форм діяльності Українського парламенту головною безумовно є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань Верховної Ради і засідань комітетів та спеціальних тимчасових комісій Верховної Ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями. Комітет Верховної Ради або її робоча група може проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради в тому випадку, коли законопроект визнаний невідкладним, або за дорученням Верховної Ради, якщо в цей час пленарне засідання не пов'язане з прийняттям рішень, проведенням виборів, призначенням або затвердженням посадових осіб.

Як правило, перший і третій тижні сесійного періоду відводяться для пленарних засідань, другий – для роботи комітетів, а четвертий – для роботи депутатів у виборчих округах, їхньої самостійної роботи, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень, а також для роботи комітетів за дорученнями Верховної Ради України. У разі потреби Верховна Рада після можливого скороченого обговорення може прийняти рішення про одноразову зміну свого місячного або тижневого розпорядку роботи.

У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів починається у вівторок о 10 год. і закінчується в п’ятницю о 14 год. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень, для їхньої роботи в депутатських фракціях або у виборчих округах.

У сесійний період робочий день Верховної Ради та її комітетів починається о 10 год. і триває до 18 год. із перервою з 12 год. до 12 год. 30 хв. і з обідньою перервою з 14 год. до 16 год. Верховна Рада, якщо вона не приймає ad hoc (одноразово) іншого рішення, проводить протягом дня два засідання: ранкове – з 10 год. до 14 год. і вечірнє – з 16 год. до 18 год. Засідання парламенту або його робочого органа може бути продовжено головуючим на засіданні понад зазначений робочий час не більш ніж на 15 хв.

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради України включає два розділи: перший – питання, цілком підготовлені для включення до розпису пленарних засідань Верховної Ради; другий – питання, підготовку і доробку яких парламент доручає здійснити комітетам Верховної Ради і відповідним органам. Відповідні головні комітети подають до Верховної Ради свої висновки про готовність закріплених за ними для підготовки і доробки питань і пропозиції про включення їх у той або інший розділ порядку денного сесії. Проект порядку денного готується Головою Верховної Ради разом із заступниками та Погоджувальною Радою фракцій і повідомляється депутатам не пізніше 10 днів до відкриття чергової сесії. Проект порядку денного сесії обговорюється і затверджується в цілому більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Суттєвими відмінностями характеризується перша сесія Верховної Ради України нового скликання. Головна її специфіка полягає в тому, що вона має організаційно-установчий характер, тобто її головна мета полягає у створенні всієї необхідної структури парламенту (його інституціалізації) і визначенні порядку його подальшої роботи. За тривалістю вона майже удвічі коротша від звичайної.

Верховна Рада вважається повноважною за умови обрання не менше 2/3 від її конституційного складу і збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30-й день після оголошення результатів виборів.

Секретаріат Верховної Ради України надсилає депутату не пізніше ніж через 10 днів після його обрання комплект документів, з якими він повинен ознайомитись для повноцінної участі у роботі парламенту від самого початку першої сесії: 1) Кон­ституцію України; 2) Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969 р.; 3) Закон України «Про статус народного депутата України»; 4) Регламент Верховної Ради України; 5) Закон України «Про комітети Верховної Ради України»; 6) перелік комітетів Верховної Ради попереднього скликання і Положення про них; 7) Положення про порядок розробки проектів законів; 8) Положення про структуру, виклад і оформлення проектів законів; 9) Положення про референта-консультанта народного депутата України; 10) Положення про Секретаріат Верховної Ради України; 11) список посадових осіб Секретаріату Верховної Ради і їхні службові телефони.

Депутату пропонується також не пізніше ніж за 20 днів до початку сесії направити свої попередні побажання про входження до складу того або іншого комітету і повідомити про необхідні житлові умови в м. Києві для здійснення депутатських повноважень.

Для розробки проекту порядку денного першої сесії Верховної Ради нового скликання і проектів інших документів, що виносяться на першу сесію, підготовки пропозицій щодо організації роботи створюється Підготовча депутатська група з числа новообраних народних депутатів.

Перше після виборів пленарне засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат. Порядок головування на подальших засіданнях до обрання Голови Верховної Ради визначається Погоджувальною Радою фракцій. Надалі засідання веде Голова Верховної Ради або його заступники, вони ж організують роботу Верховної Ради. На першому засіданні головуючий пропонує депутатам почати формування депутатських фракцій, дає пояснення про їхні права і порядок формування.

До створення комітетів Верховна Рада України проводить засідання з таким порядком денним:

1) обрання тимчасової Лічильної комісії;

2) обрання Президії сесії;

3) доповідь Підготовчої депутатської групи;

4) доповідь Голови Верховної Ради попереднього скликання;

5) доповідь Президента України про соціально-економічне становище в Україні;

6) обрання Голови Верховної Ради і його заступників;

7) попереднє обговорення і визначення переліку, кількісного складу і функцій комітетів Верховної Ради;

8) питання про формування і реєстрацію депутатських фракцій (груп); утворення Погоджувальної ради фракцій (груп);

9) створення комітетів Верховної Ради;

10) розгляд і затвердження порядку денного сесії.

Зазначена вище частина порядку денного першої сесії парламенту не вимагає обговорення і затвердження.

Після того, як вищеозначені питання вирішені, Верховна Рада України нового скликання переходить до звичайного режиму роботи.

Рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймається на її пленарному засіданні після його обговорення. Прийняття рішення без обговорення питання на пленарному засіданні допускається лише у випадках, зазначених у Регламенті Верховної Ради України. Винесенню питання на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради передує його підготовка у відповідних комітетах Верховної Ради, за винятком випадків, зазначених у Регламенті.

Обговорення питання на засіданні Верховної Ради включає: 1) доповідь, запитання доповідачу і відповіді на них; 2) співдоповіді (в разі необхідності), запитання співдоповідачам і відповіді на них; 3) виступи депутатів з оголошенням та обґрунтуванням окремої думки, якщо вона є додатком до висновків чи пропозицій комітетів, з приводу яких виступали доповідач і співдоповідачі, за умови, що окрема думка не була поширена серед депутатів разом з висновком відповідного комітету; 4) виступ ініціатора внесення пропозиції; 5) внесення, обговорення і прийняття рішення щодо преюдиціальних і відкладальних питань та питань про неприйнятність, якщо такі є; 6) виступи по одному представнику від комітетів або тимчасових спеціальних комісій, якщо їх висновки щодо обговорюваного питання чи пропозиції не були поширені серед депутатів; 7) виступи представників від кожної зареєстрованої депутатської групи і фракції; 8) виступи депутатів; 9) оголошення головуючим на засіданні про припинення обговорення та повідомлення про тих, хто виступили і записалися на виступ; 10) внесення депутатами пропозицій, які не були виголошені в ході обговорення; 11) заключне слово співдоповідачів і доповідача; 12) уточнення і оголошення головуючим на засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування; 13) виступи з мотивів голосування (депутата-ініціатора внесення пропозиції, що розглядається, або депутата від депутатської групи (фракції) – ініціатора внесення обговорюваного питання; по одному представнику від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції); окремих депутатів.

Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу для засідань. Закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крім процедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційного складу парламенту, крім випадків, передбачених Конституцією України. Рішення про застосування заходів для забезпечення присутності депутатів на засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також про перенесення дати чи часу засідання приймаються більшістю голосів депутатів, присутніх на засіданні, незалежно від їх кількості.

Рішення Верховної Ради України приймаються відкритим нефіксованим, відкритим фіксованим (поіменним) голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів чи таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 депутатів, які взяли участь у голосуванні.

Серед допоміжних організаційних форм діяльності Українського парламенту слід виділити роботу Національної парламентської групи у Міжпарламентському Союзі, створеної у повному складі Верховної Ради України Постановою Верховної Ради України № 1059-XIV від 16 вересня 1999 року з метою вступу до Міжпарламентського Союзу та подальшої участі в його роботі. Формами роботи Національної парламентської групи є Загальні збори, робота Виконавчого комітету і робота парламентських делегацій.

Згідно зі Статутом (Правилами) Національної парла­ментської групи України у Міжпарламентському Союзі, Національна група України збирається на вимогу Голови Національної групи України або її Виконавчого комітету у разі необхідності, але не менше 2 разів на рік. Загальні збори Національної групи скликаються, як правило, у зв’язку із щорічними конференціями Міжпарламентського Союзу або спеціалізованими конференціями, які організує Союз. Метою їх скликання може бути як підготовка до конференції, так і обговорення її результатів.

Виконавчий комітет Національної групи України призначає членів делегації на щорічні та спеціалізовані міжпарламентські конференції, визначає завдання делегатам, сприяє делегації в її роботі, вживає необхідних заходів для її забезпечення під час перебування в країні, що приймає делегацію; попередньо вивчає питання, які включені до програми запланованої конференції або міжпарламентської зустрічі, узгоджує позиції щодо надання необхідної документації, проводить консультації з відповідними урядовими і неурядовими органами і організаціями для підготовки текстів документів, організує брифінги, прес-конференції з питань, пов’язаних з діяльністю Виконавчого комітету Національної парламентської групи України, самого Міжпарламентського Союзу та ін. Виконавчий комітет Національної групи України проводить засідання щокварталу або у разі необхідності на вимогу Голови Національної парламентської групи України.