Об’єкти конституційно-правових відносин.

Суб’єкти конституційно-правових відносин.

Суб'єкти конституційного права - це учасники суспільних відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права. Конституційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов'язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права і обов'язки. До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі найбільш поширені види суб'єктів: 1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи: 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, Іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи І організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації (ЗМІ).

Об’єкти конституційно-правових відносин.

Об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають, головним чином, вищі соціальні суспільні цінності, що набувають конституційного рангу й отримують закріплення в конституційних принципах, у загально-регулятивних нормах, програмних положеннях. Тобто, об'єктами констит. правовідносин виступають, головним чином, вищі суспільно-політичні цінності, що набувають конституційного рангу й отримують закріплення в конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях. Об'єкти конституційного права доцільно класифікувати насамперед за основними інститутами конституційного права. Основними об'єктами інституту основ конституційного ладу України, зокрема, є: конституційний лад України, тобто державний лад і суспільний лад; суверенітет народу - Українського народу, суверенітет держави; влада (демократія), влада народу, державна влада, місцеве самоврядування; державний устрій.

16. Поняття та основні властивості конституції.

Конституція-система правових норм певної держави, яка приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу людини і громадянина. Основні риси: Основоположний характер полягає в тому, що вона регулює не всі суспільні відносини, а лише найбільш важливі і має загальний характер, є стрижнем правової системи будь-якої держави. Усі інші суспільні відносини повинні регламентуватися законами та підзаконними актами, які приймаються на основі конституції і не можуть їй суперечити. Народність полягає в тому, що вона є засобом вираження волі та інтересів усього населення країни чи його більшості, закріплює суспільні відносини, які притаманні саме цьому народу, приймається народом безпосередньо або через його представників. Реальність полягає в тому, що вона повинна відображати фактичний стан суспільства, інакше цей документ не буде сприйматися і виконуватися народом. Стабільність полягає в тому, що вона як документ тривалої дії у часі не повинна постійно підлягати змінам. Проте, у деяких країнах конституції змінювалися неодноразово.

17. Види конституцій.

Конституція — сукупність правових норм, що визначають вищі органи держави, порядок їх формування та функціонування, їх взаємні відносини та компетенцію, а також принципове положення індивіда по відношенню до державної влади. Конституції в матеріальному сенсі прийнято класифікувати, зокрема, на писані й неписані.За формою (структурою):писані,неписані.За терміном дії конституції:постійні,тимчасові.За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:жорсткі,гнучкі.За способом прийняття:окрайовані (даровані «згори»),народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).За формою правління, яка закріплюється в конституції:монархічні,республіканські.Залежно від державно-політичного режиму:демократичні,авторитарні,тоталітарні (затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну систему).За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:федеративні,унітарні.

18. Історія світового конституціалізму.

Конституціоналізм -Система знань політико-правового характеру, предмет дослідження якої становлять фундаментальні цінності демократії, обгрунтування необхідності встановлення конституційного ладу, аналіз історії і практики конституційного розвитку держави, їх груп і світового співтовариства. Політико-правові документи українського конституціоналізму, що становлять його вагому політико-правову основу, з'явилися на межі XIX-XX ст. За радянських часів в українській державознавчій літературі ідея конституціоналізму не опрацьовувалася, оскільки законодавчий процес характеризувався етатизмом, верховенством інтересів держави, запереченням парламентаризму, ідей правової держави і поділу влади. Поступово теорія і конституційно-правова практика України збагачуються цінностями світового конституціоналізму. Конституція України 1996 р. містить правові норми щодо становлення сучасного конституціоналізму на демократичних засадах: Україна є демократичною і правовою державою (ст. 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3); носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ.