Вчення Ф.Бекона про ІДОЛИ та метод пізнання

ЗМІСТ

Вступ

Френсіс бекон

Вчення Ф.Бекона про "ІДОЛИ" та метод пізнання

Висновок

Список використаної літератури:

ВСТУП

ХVII та ХVII століття – епоха видатних досягнень у філософії, науці і культурі Нового часу. ХVII століття визначається як століття геніїв та вільнодумців, а ХVII століття – як століття Просвітництва. Інтелектуальний і духовний потенціал цієї епохи своїм джерелом має значною мірою процеси розвитку буржуазних економічних відносин і видатні наукові відкриття Коперніка і Галілея. Виникає не лише справді наукове природознавство, а й обгрунтування наукою та філософськи осмислена якісно нова картина природи.

Методологія філософії Нового часу – одна із суттєвих передумов не лише розробки нової теорії пізнання, а й нової онтології та похідної значною мірою від них картини світу. Той конкретний емпіричний матеріал, який накопичувало наукове пізнання, слід було структурно упорядкувати згідно з певними методологічними правилами, принципами, що забезпечували б пояснення його. Це бачення зумовлює своєрідність нової онтології і нової картини світу, останні ж, у свою чергу, впливають на характер тлумачення і способи бачення емпіричного матеріалу науки і на оцінку засобів і методів, які застосовувалися в науці.

Філософія Нового часу протиставляє себе середні віковому світобаченню негативним відношенням до схоластики. Схоласти бачили істину в Богові і шукали її в книгах. Пантеїзм епохи Відродження бачив істину також в Богові, але шукали її в світі. Бекон утверджує істину в речах і необхідність шукати її в природі. Схоластиці він протиставляв концепцію, яка базувалася на дослідному пізнанні.

 

ФРЕНСІС БЕКОН

 

В силу ряду історичних обставин емпіризм в Новий час отримав своє переважне розвиток в Англії. Він став продовженням середньовічного номіналізму, який мав переважний вплив саме в цій країні. Представники емпіризму Нового часу, як і завжди, виходили з того, що основою і джерелом усіх наших знань про світ є досвід. Саме слово «емпірія» в перекладі з грецького означає саме «досвід». Але оскільки досвід буває зовнішній і внутрішній, інтелектуальний і містичний, слід уточнити, що в емпіризмі під досвідом розуміють насамперед зовнішній досвід, який ми отримуємо за допомогою органів чуття. Іноді цю позицію в теорії пізнання позначають терміном «сенсуалізм» від латинського sensus, що значить почуття. Але вдаватися в тонкощі відмінності між «емпіризмом» і «сенсуалізмом» ми тут не будемо.Якщо виходити з того, що почуття - це головні свідки і гаранти достовірності наших знань про світ, то природною буде переконаність в існуванні цього зовнішнього світу, причому ще до нашої появи та участі в його долі. Тим не менше, не всі емпірики Нового часу були матеріалістами. Історія англійського емпіризму показала, що виходячи з чуттєвого досвіду, можна прийти не тільки до матеріалізму, але і до скептицизму, а також до того, що називають суб'єктивним ідеалізмом.Родоначальником англійського емпіризму прийнято вважати Френсіса Бекона (1561-1626). Він належав до знатного англійської сімейству. Батько Бекона був великим сановником - лордом-хранителем великої королівської печатки. Молоді роки Бекон провів у Франції, де був свідком боротьби між католиками і гугенотами. Повернувшись до Англії, він почав робити політичну кар'єру спочатку в якості адвоката, а потім як член палати громад. При Якові I (Шотландському) він досяг вершини своєї кар'єри, ставши лордом-канцлером Англії.Характерним фактом з біографії Бекона є те, що в своєму сходженні по політичній драбині, Бекон спирався на підтримку улюбленця королеви Єлизавети лорда Ессекса. Але коли Ессекс був оголошений державним зрадником і постав перед судом, Бекон виявився обвинувачем на цьому процесі. Зазначений факт і деякі інші дав привід Гегелю в його лекціях з історії філософії говорити про Бекона як людині невдячній і слабохарактерний. Треба сказати, що під кінець життя Бекон і сам був звинувачений в інтригах і хабарництві, яке останнім часом у нас іменують менш образливим словом «корупція». Що стосується Бекона, то він був посаджений у Тауер, засуджений до великого грошового штрафу, позбавлений парламентських повноважень і звільнений з суду. Через кілька днів його випустили і штрафу теж вдалося уникнути, але після цих колотнеч він уже присвячував себе тільки науковим заняттям. Бекона часто характеризують як останнього філософа Відродження і першого філософа Нового часу. І це відповідає дійсності, оскільки, подібно багатьом діячам Відродження, він поєднав у своїй особистості пристрасть до збагачення з пристрастю до осягнення істини. Незважаючи на зайнятість по службі, Бекон все життя займався наукою, і, можна сказати, став жертвою цієї своєї пристрасті. Справа в тому, що він помер від застуди, а застудився через те, що в наукових цілях набивав курку снігом. Останнім Бекон хотів довести, що м'ясо краще зберігається в холоді. Адже він був не тільки теоретиком, але і практиком експериментування.

Наука, на думку Бекона, не повинна служити цілям обгрунтування Бога, також бути знанням заради знання. Кінцева мета науки - винаходи і відкриття. Мета ж винаходів і відкриттів - людська користь: задоволення потреб і покращення життя людей. Однак, на думку Бекона, сучасна йому наука не спорсобна вирішувати такі завдання. Необхідно перебудувати будинок науки, а для цього необхідно виконати два види робіт: критичну роботу і позитивну. Критична частина філософії Бекона спрямована на вироблення рекомендацій щодо подолання недосконалостей науки. Тут можна виділити два основних напрямки: критику схоластичного методу пізнання і вчення про ідолів або примар. Бекон повністю відкидає середньовічну схоластику з її основним методом - арістотелівської силлогистикой. Для нього сіллогістіка - метод, абсолютно не придатний для відкриття нового. Сам він висловлювався навіть ще різкіше: «Логіка, якої тепер користуються, швидше служить зміцненню та збереженню помилок, мають свою основу в загальноприйнятих поняттях, ніж відшукання істини. Тому вона більш шкідлива, ніж корисна».Свій підхід до проблем науки Бекон виклав у трактаті «Новий органон», що вийшов в 1620 році.

 

 

Вчення Ф.Бекона про "ІДОЛИ" та метод пізнання

 

Аналізуючи сучасний йому стан науки, Бекон характеризує її як мертву, непорушну, як статуя, порівнює з вмглядом Сцілли – з лицем діви і тілом, що переходить у звірине. Отже, за загальним положенням науки, яка начебто має гарний, привабливий вигляд, криються пусті слова. Наука займається зіставленням давно відкритих речей, а не пошуком шляхів до нових відкриттів. Адже кінцева мета науки – винаходи та відкриття, задоволення потреб і покращення життя, а не людська користь. Оскільки в сучасному стані наука не здатна вирішувати позитивні завдання, слід її перебудувати.

Критична, руйнівна частинна філософської системи Бекона спрямована на виявлення причин людських помилок і на вироблення рекомендацій для їх переборення. В його творчості виділяють два основних напрями: вчення про “ідолів” (або привиди) і критика схоластичного методу пізнання.

Головною перепоною на шляху пізнання природи є засміченість відомості так званими “ідолами” – спотвореними образами дійсності, хибними уявленнями й поняттями. Людина помиляється через тупість, недостатність знань, обмеженність.

Розділяють чотири види “ідолів”: “ідоли” роду, “ідоли” печери,