Пітирим Сорокін про форми соціальної стратифікації

Суспільство є одним із об’єктів дослідження сучасної науки. Практика його вивчення за допомогою наукового апарату не така вже й велика. Тільки з початку ХІХ ст. виникають нові, "позитивні" методи "видобування" знань про сутність і закони розвитку суспільства. Предметом дослідження соціологів ставали різні аспекти: як на рівні макротеорії, так і в області мікросоціології. Одним із таких аспектів стала соціальна нерівність. Вчені-суспільствознавці завжди прагнули пояснити феномен того, чому в будь-якому соціумі з'являється нерівність людей. Протягом історії висувалися різні концепції, на основі яких дослідники намагались пояснити це явище. Головними теоріями нерівності на сьогоднішній день вважаються дві: класовий і стратифікаційний погляд на розвиток суспільства. Пітирим Сорокін, російсько-американський вчений, зробив значний внесок у розвиток стратифікаційної теорії, положення якої були ним викладені у його працях "Соціальна мобільність", "Соціальна і культурна динаміка".

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ СТРАТИФІКАЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ П. СОРОКІНА
Пітирим Олександрович Сорокін (1889 – 1968) – російсько-американський соціолог и культуролог. Він є один із родоначальників теорій соціальної стратифікації и соціальної мобільності. Предметом соціології Сорокін завжди вважав взаємодію соціальних груп, що функціонують в різних історичних ікультурних обставинах. У своїй праці "Соціальна мобільність" він розглядував теорію, відповідно якої, будь-яке суспільство володіє складною структурою, неминуче стратифікується за багатьма критеріями – економічними, професійними, етнічними, політичними та ін.
Соціальна стратифікація – розподіл суспільства на соціальні шари (страти) шляхом об'єднання різних соціальних позицій з приблизно однаковим соціальним статусом, що відображає уявлення, що склалося в ньому, про соціальну нерівність, збудоване по вертикалі (соціальна ієрархія), або горизонталі (показникам соціального статусу).
Стратами називаються великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства [4; с. 292].
Відповідно до поглядів П.Сорокіна, до страт можна віднести наступні соціальні групи:
I. Важливі односторонні групи (тобто такі, що згуртовані навколо одного ряду основних цінностей): А – біосоціальні: 1) расові; 2) статеві; 3) вікові: Б – соціокультурні: 4) ряд; 5) територіальне сусідство; 6) мовні, етнічні і національні групи; 7) держава; 8) професійні; 9) економічні; 10) релігійні; 11) політичні; 12) „ідеологічні” групи (наукові, філософські, естетичні, освітні, етичні, групи відпочинку та розваг), 13) номінальні групи еліти (вожді, генії й історичні особистості) [3].
II. Важливі різносторонні групи (об'єднанні навколо двох чи більше рядів цінностей): 1) сім'я; 2) клан; 3) плем’я; 4) нація; 5) соціальний порядок чи прошарки (типу середньовічної аристократії, духовенства, буржуазії, робітників і селян як третього прошарку); 6) соціальний клас [3].
Ця схема П. Сорокіна в соціології не заперечується і може служити теоретичною моделлю стратифікаційної карти світового рівня. Конкретно і наглядно соціальна стратифікація проявляється більше в соціальному вимірі суспільства, коли воно розглядається в рамках конкретно взятої країни і в конкретний час. Тому групи людей, які виділяють для розгляду в даній країні, повинні постати не в застиглому вигляді, а в постійному русі і переміщеннях, які існують у живому, функціональному суспільстві. Ці переміщення отримали назву „соціальна мобільність”. Соціальна стратифікацію П. Сорокін розглядає в тісному зв'язку і під впливом соціальної мобільності.
Суспільство, на його думку, є не просто диференційоване на окремі групи, воно ще й ієрархізоване. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг, інші – менше. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості, тому ця проблема завжди цікавила соціологів. І, якщо те, що основою диференціації є нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать.
Пітирим Сорокін описує суспільство як певний простір, заповнений соціальними зв'язками і відносинами. Вони утворюють багатовимірну систему координат, в якій виділяються дві головні осі – вісь Х (горизонтальна мобільність) і вісь У (вертикальна мобільність). Мобільність – це зміна окремим індивідом або цілою групою місця в соціальному просторі, який включає економічний, політичний або професійний підпростори. Іншими словами, під мобільністю слід розуміти перехід з однієї страти до іншої. Якщо індивід перейшов з нижчого класу в середній, підвищив свій дохід, то він зробив перехід, перемістився в економічному підпросторі, якщо змінив професію або рід діяльності – перемістився в професійному підпросторі, партійну приналежність – в політичному підпросторі. Три підпростори соціального простору він іменував системами стратифікації. У результаті П. Сорокін отримав три системи соціальної стратифікації – економічну, професійну і політичну [3].
2. ЕКОНОМІЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ
Найдетальніше П. Сорокін проаналізував економічну стратифікацію, зміну якої в часі описував за допомогою терміну "флуктуація". У всіх суспільствах рівень добробуту і доходу (критерії економічної стратифікації) міняється в часі. Якщо нерівність в суспільстві дуже сильна, доходи багатих набагато перевищують доходи бідняків, то профіль піраміди високий, і навпаки. Таким чином, з часом відбувається то зменшення, то збільшення висоти економічної піраміди. Це явище і називається, за Сорокіним, "флуктуація" (від лат. fluctuatio – коливання) [3].
Порівнявши величезний історичний і статистичний матеріал, П. Сорокін першим в світі довів, що якої-небудь стійкої тенденції в економічному розвитку не існує. Інакше кажучи, населення Англії, Америки або Росії вік від століття не стає багатше або бідніше. Знак мінуса з часом міняється на знак плюса. У розвитку будь-якого суспільства періоди збагачення зміняються періодами зубожіння. Так було в Давньому Єгипті і так відбувається в сучасній Америці. Безцільні коливання (флуктуації) відбуваються циклічно (за збагаченням слідує зубожіння): дрібні цикли – 3-5, 7-8, 10-12 років, крупні – 40-60 років. Сорокін вважає, що його теорія флуктуацій спростовує ідею прогресу людства – постійного поліпшення економічного стану.
Вчений, говорячи про економічний статус якоїсь групи, виокремлює два основні типи флуктуації. Перший відноситься до економічного падіння або підйому групи; другий – до зростання або скорочення економічної стратифікації усередині самої групи. Перше явище виражається, на його думку, в економічному збагаченні або збідненні соціальних груп в цілому; друге – в зміні економічного профілю групи або в збільшенні-зменшенні висоти, так би мовити, крутизни, економічної піраміди. Відповідно існують наступні два типи флуктуації економічного статусу суспільства: 1) флуктуація економічного статусу групи як єдиного цілого. До них відноситься: а) зростання економічного добробуту; б) зменшення останнього); 2) флуктуації висоти і профілю економічної стратифікації усередині суспільства. До них відноситься: – а) піднесення економічної піраміди; б) зменшення економічної піраміди.
Розглядаючи флуктуації економічного статусу групи як єдиного цілого, Сорокін стверджує наступне: "Чи підіймається група до вищого економічного рівня або опускається – це питання, яке у загальних рисах може бути вирішене на основі коливань подушного національного доходу і багатства, зміряних в грошових одиницях. На тому ж матеріалі можна зміряти порівняльний економічний статус різних груп" [3; с. 306].
Цей критерій дозволяє зробити П. Сорокіну наступні твердження.
1. Добробут і дохід різних суспільств істотно міняється від однієї країни до іншої, від однієї групи до іншої. Оперуючи не цілими націями. а менш широкими територіальними групами (провінція, області, графства, різні райони міста, села, у тому числі і сімейства, що живуть по сусідству), ми прийдемо до того ж висновку: середній рівень їх матеріального добробуту і доходу коливається.
2. Середній рівень добробуту і доходу в одному і тому ж суспільстві не постійний, а міняється в часі. Будь то сім'я або корпорація, населення округу або вся нація, середній рівень добробуту і доходу коливається з часом то вгору, то вниз. Навряд чи існує сім'я, дохід і рівень матеріального добробуту якої залишалися б незмінними протягом багатьох років і за життя декількох поколінь. Матеріальні "підйоми" і "падіння", іноді різкі і значні, іноді невеликі і поступові, суть нормальні явища в економічній історії кожної сім'ї. Те ж можна сказати про крупніші соціальні групи.
3. У історії сім'ї, нації або будь-якої іншої групи не існує стійкій тенденції ні до збагачення, ні до зубожіння. Всі добре відомі тенденції фіксовані тільки для обмеженого періоду часу. Протягом тривалих періодів вони можуть діяти у зворотному напрямі. Історія не дає достатньої підстави затверджувати ні тенденцію у напрямі до раю процвітання, ні до пекла убогості. Історія показує тільки безцільні флуктуації [3; с. 309].
3. ПОЛІТИЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ
Велику увагу П. Сорокін приділяв політичній стратифікації – розділення людей на страти за ознаками приналежності до певних політичних груп. Соціолог стверджував, що політична стратифікація також змінюється в часі і в просторі без якої-небудь постійної тенденції. І усередині окремої стратифікаційної структури, і усередині ряду політичних організацій існують, на його думку, цикли зростання і зменшення політичної стратифікації.
Він пише: "Усередині будь-якої політичної організації форми стратифікації виникають, ростуть, розповсюджуються, розвиваються, досягають максимуму, поступово приходять в стан занепаду, руйнуються або перетворюються на деякі інші організації або форми. Політична стратифікація може змінюватися без якого-небудь постійного напряму" [3; с. 337].
Він визначає чотири чинники, що впливають на коливання стратифікації у всій її комплексності: а) розмір політичної організації, б) біологічна (раса, стать, здоров'я, вік), в) психологічна (інтелектуальна, вольова і емоційна) і соціальна (економічна, культурна, моральна і т.д.); г) однорідність або різнорідність її населення [3; с. 339].
Основними з цих чинника він виокремлює два: розмір політичної організації; однорідність або різнорідність її населення. Їх взаємодію він аналізує наступним чином. За загальних рівних умов, коли збільшуються розміри політичної організації, тобто коли збільшується число її членів, політична стратифікація також зростає. Коли ж розміри зменшуються, то зменшується відповідно і стратифікація. Відносно різнорідності/однорідності: коли зростає різнорідність членів організації, стратифікація, на його думку, також збільшується, і навпаки.
Коли обидва ці чинника працюють в одному напрямі, то і стратифікація змінюється ще більше, і навпаки. Коли один або обидва ці чинники зростають раптово, як у разі військового завоювання або іншого обов'язкового збільшення політичної організації або у разі добровільного об'єднання декількох раніше незалежних політичних організацій, то політична стратифікація значно підсилюється. При зростанні ролі одного з чинників і зменшенні ролі іншого вони стримують вплив один одного на флуктуацію політичної стратифікації.
Збільшення розміру політичної організації збільшує стратифікацію, як вважає Сорокін, перш за все, тому, що більш численне населення диктує необхідність створення більш розвиненішого і крупнішого апарату. Збільшення керівного персоналу приводить до його ієрархізації і стратифікації, інакше, "десять тисяч рівноправних офіційних осіб, скажімо, без жодної субординації дезінтегрували б будь-яке суспільство і зробили б неможливим функціонування політичної організації" [3; с. 340].
З тієї ж самої причини зростання неоднорідності населення приводить до посилення політичної нерівності. Сорокін пише: "Фізично неможливо бути однаковими чоловіку і дитині, генію і ідіоту, слабкому і сильному, чесному і ганебному і т.д. Коли в одному і тому ж політичному організмі є раб і англійський пер, тубілець з Конго і професор з Бельгії, то ви можете проповідувати рівність скільки вам буде завгодно, але вона проте існувати не буде. Стратифікація з’явиться, хочете ви того чи ні" [3; с. 341].
П. Сорокін вважає, якщо не існує певної постійної тенденції в зміні розмірів соціальних організмів і якщо політична стратифікація є функцією розміру політичного організму і різнорідності його населення, то, природно, не можна знайти яку-небудь довготривалу тенденцію у флуктуаціях політичної стратифікації. Оскільки "незалежні коливання" міняються без якого-небудь напряму, то їх "функція" (політична стратифікація) повинна мінятися теж без жодного напряму.
Соціолог, відповідно до цих положень, приходить до наступних висновків:
1. Висота профілю політичної стратифікації змінюється від країни до країни, від одного періоду часу до іншого.
2. У цих змінах немає постійної тенденції ні до вирівнювання, ні до піднесення стратифікації.
3. Не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавства до демократії, від правління меншини до правління більшості, від відсутності урядового втручання в життя суспільства до тотального державного контролю. Немає також і зворотних тенденцій.
4. Серед безлічі суспільних сил, сприяючих політичній стратифікації, велику роль виконує збільшення розмірів політичного організму і різнорідність складу населення.
5. Профіль політичної стратифікації більш рухомий, і коливається він в ширших межах, частіше і імпульсивніше, ніж профіль економічної стратифікації.
6. У будь-якому суспільстві постійно йде боротьба між силами політичного вирівнювання і силами стратифікації. Іноді перемагають одні сили, іноді гору беруть інші. Коли коливання профілю в одному з напрямів стає дуже сильним і різким, то протилежні сили різними способами збільшують свій тиск і приводять профіль стратифікації до точки рівноваги [3; с. 351].
4. ПРОФЕСІЙНА СТРАТИФІКАЦІЯ
Існування професійної стратифікації, за Сорокіним, встановлюється з двох основних груп фактів. Він пише: "Певні класи професій завжди складали верхні соціальні страти, тоді як інші професійні групи майже завжди знаходилися у нижній частині соціального конуса. Найважливіші професійні класи не розташовуються горизонтально, тобто на одному і тому ж соціальному рівні, а, так би мовити, накладаються один на одного. Феномен професійної стратифікації виявляється і усередині кожної професійної сфери. Чи візьмемо ми область сільського господарства або промисловості, торгівлі або управлінняабо будь-які інші професії, зайняті в цих сферах люди стратифіковані на багато рангів і рівнів: від верхніх рангів, які здійснюють контроль, до нижніх, якими контролюють і які за ієрархією підлеглі своїм "босам", "директорам", "авторитетам", "суперінтендантам", "менеджерам", "шефам" і т.п." [3; с. 353].
Професійна стратифікація, таким чином, виявляється в цих двох основних формах: а саме у формі ієрархії основних професійних груп (міжпрофесійна стратифікація) і у формі стратифікації усередині кожного професійного класу (внутрішньопрофесійна стратифікація).
Міжпрофесійна стратифікація. Фундаментальними теоретичними основами міжпрофесійної стратифікації, на думку Сорокіна, є дві умови: 1) важливість заняття (професії) для виживання і функціонування групи в цілому; 2) рівень інтелекту, необхідний для успішного виконання професійних обов'язків [3; с. 354].
Соціально значущими професіями, за Сорокіним ті, що пов'язані з функціями організації і контролю групи. Він пише: "Це – люди, що нагадують машиніста локомотива, від якого залежить доля всіх пасажирів в потягу. Професійні групи, що здійснюють базові функції соціальної організації і контролю, поміщені в центрі "двигуна суспільства". Погана поведінка солдата може не вплинути сильно на всю армію, несумлінна робота одного трудівника слабо впливає на інших, але дія командуючого армією або керівника групи автоматично впливає на всю армію або групу, дії якої він контролює"
Сорокін відмічає, що знаходячись на контролюючій точці "соціального двигуна", хоча б через таке об'єктивно впливове положення, відповідні соціальні групи забезпечують для себе максимум привілеїв і влади в суспільстві. Вже цим пояснюється співвідношення між соціальною значущістю професії і її місцем в ієрархії професійних груп. Успішне виконання соціально-професійних функцій організації і контролю, природно, вимагає вищого рівня інтелекту, ніж для будь-якої фізичної роботи рутинного характеру. Відповідно, ці дві умови виявляються тісно взаємозв'язаними: виконання функцій організації і контролю вимагає високого рівня інтелекту, а високий рівень інтелекту виявляється в досягненнях (прямо або побічно), пов'язаних з організацією і контролем групи.
Внутрішньопрофесійна стратифікація. Другий вид професійної стратифікація представляє внутрішньопрофесійна ієрархія. Сорокін пише: "Члени майже кожної професійної групи підрозділяються принаймні на три основні шари. Перший репрезентує підприємців, або господарів, які економічно незалежні в своїй діяльності, які самі собі "господарі" і чия діяльність полягає виключно або часткове в організації і контролі своєї "справи" і своїх службовців. Другий шар репрезентують службовці вищої категорії, такі, як директори, менеджери, головні інженери, члени ради директорів корпорації і т. д.; всі вони не власники "справи", над ними ще стоїть господар; вони продають свою службу і одержують за це заробітну платню; всі вони виконують дуже важливу роль в організації "ведення справи"; їх професійна функція полягає не у фізичному, а в інтелектуальній праці. Третій шар – наймані робітники, які, як і службовці високого рангу, продають свою працю, але дешевше; будучи в основному працівниками фізичної праці, вони залежні в своїй діяльності. Кожний з цих шарів-класів в свою чергу підрозділяється на безліч підкласів. Не дивлячись на різні назви цих внутрішньопрофесійних шарів, вони існували і існують у всіх більш менш розвинених суспільствах" [3; с. 358].
Також як і у випадку з економічною і політичною стратифікацією, для професійної стратифікації немає серйозних підстав вважати, що існує яка-небудь постійна тенденція у вирівнюванні професійного профілю. Ні економічно-статистичні дані, ні відмічена величезна професійна градація усередині більшості сучасних крупних корпорацій, на думку Сорокіна, не підтверджують такої тенденції. Усередині кожної професії, відповідно до її природи, існують декілька обмежень зміни профілю стратифікації. Ці обмеження розташовуються між "дуже сильним" і "дуже слабким" керівництвом.
ВИСНОВКИ
На думку П. Сорокіна, соціальна стратифікація – це соціальна нерівність між людьми, яка проявляється в їх соціальному житті і має ієрархічний характер: вона підтримується і регулюється різними інституціональними механізмами, постійно відтворюється і модифікується, що є умовою впорядкованого існуваннябудь-якого суспільства та джерелом його розвитку. Він вважає, що у нормальному випадку суспільство внутрішньо розшаровано на сукупність страт, кожна з яких має свої специфічні ознаки. Найбільш могутніми з-поміж них є багатство, влада і престиж. За певних обставин ці ознаки або їх відсутність можуть нагромаджуватись.
Концепція стратифікації Пітирима Сорокіна розглядає нерівність як природний стан суспільства, тому страти не тільки розрізняються по своїх критеріях, але і розміщуються в жорсткій системі підпорядкування одних шарів іншим, привілейованого положення вищих і підлеглого положення нижчих. Три підпростори соціального простору Сорокін іменував системами стратифікації, серед яких найголовнішими він виокремлював три – економічну, професійну і політичну.
Аналіз відношення П. Сорокіна до проблеми коливань політичної, економічної і професійної стратифікації показує відсутність якої-небудь постійної тенденції в цій області. Він вважає, що безцільно відшукувати будь-які закони і закономірності в динаміці стратифікаційних процесів. Всі такі тенденції фіксовані тільки для обмеженого періоду часу. Протягом тривалих періодів вони можуть діяти у зворотному напрямі. Історія не дає достатньої підстави затверджувати якихсь постійних тенденцій, а показує тільки безцільні флуктуації.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ