Федеральних резервних банків, консультаційні ради.

Рада керуючих — вищий адміністративний орган управління ФРС. Він складається з семи членів, яких призначає президент США за згоди сенату. Термін їхніх повноважень — 14 років і розведений у часі, тобто один член Ради змінюється кожні два роки.

Голова Ради призначається президентом на чотири роки з членів Ради. Він може бути призначений повторно, якщо термін його роботи як члена Ради не минув.

Рада керуючих визначає стратегію грошово-кредитної політики та основні інструменти її реалізації. Рада має повноваження затверджувати зміни офіційної облікової ставки, що приймаються за рішенням федеральних резервних банків, установлювати для комерційних банків норму обов'язкових резервних вимог, доводити до федерального комітету відкритого ринку основні орієнтири щодо зміни грошової маси.

Рада керуючих виконує регулятивно-наглядову функцію стосовно федеральних резервних банків, банків — членів ФРС, банківських холдингових компаній, банківських об'єднань тощо.

Рада керуючих підзвітна Конгресу, її обов'язком є регулярні доповіді парламенту США та його комітетам про стан економіки, грошового ринку, банківської системи, про політику ФРС та її реалізацію на конкретному етапі.

Федеральний комітет відкритого ринку відіграє важливу роль у ФРС, оскільки в його розпорядженні перебуває найефективніший інструмент реалізації грошово-кредитної політики — проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку.

Крім того, Комітет проводить операції на між­народних ринках грошей і капіталів та з центральними банками інших країн, здійснює операції через федеральний резервний банк Нью-Йорка.

До складу Комітету входять усі сім членів Ради керуючих ФРС та п'ять президентів федеральних резервних банків, одним з них є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. Інші президенти працюють у комітеті за принципом ротації, тобто їх призначають на посаду членів Комітету на рік.

Федеральні резервні банки створені у 12 резервних округах. Вони не є державними структурами, їх капітал належить банкам — членам ФРС. Проте у своїй діяльності банки керуються Основними засадами грошово-кредитної політики, визначеними Радою керуючих ФРС, а не принципом максимізації прибутку.

Федера­льні резервні банки відповідають за реалізацію грошово-кредитної політики, здійснюють емісію та вилучення банкнот з обігу, обслуговують комерційні банки свого округу, здійснюють нагляд за ними, ведуть рахунки Казначейства, розміщують державні цінні папери, здійснюють інкасування чеків, організовують кліринг та оплату чеків, беруть участь у проведенні міжбанківських розрахунків.

Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії) утворює єдину централізовану систему з вертикальною структурою управління.

Банк Росії організований на базі державної власності. Він під­звітний Державній думі Федеральних зборів Російської федерації.

До системи Банку Росії входять:

центральний апарат, територіальні установи, розрахунково-касові центри, польові установи, навчальні заклади та інші підприємства, установи та організації, які необхідні для здійснення діяльності Банку Росії.

Центральний апарат

Керівним органом Банку Росії є Рада директорів. До складу Ради входить голова Банку Росії і 12 членів.

Голова Банку Росії призначається на посаду Державною думою терміном на чотири роки за поданням президента РФ.

Члени Ради директорів призначаються на посаду Державною думою терміном на чотири роки за поданням голови Банку Росії, узгодженим з президентом РФ. Члени Ра­ди директорів працюють на постійній основі в Банку Росії.

Рада директорів у взаємодії з Урядом розробляє Основні засади єдиної державної грошово-кредитної політики і забезпечує їх виконання, затверджує річну фінансову звітність, звіт про діяльність і кошторис видатків Банку Росії, приймає рішення щодо кількісних параметрів інструментів грошово-кредитного регулювання, зокрема нормативів, що регламентують діяльність банків, норми обов'язкових резервних вимог, рівня процентних ставок Банку Росії, ліміту операцій на відкритому ринку тощо.

Національна банківська рада складається із представників Ради федерації, Федеральних зборів РФ, Державної думи, президента РФ, уряду РФ і голови Банку Росії.

Повноваження Національної банківської ради такі:

· розглядає Основні засади єдиної державної грошово-кредитної політики, а також інформацію Ради директорів з основних питань діяльності Банку Росії;

· затверджує на черговий рік загальний обсяг витрат на утримання службовців Банку Росії, загальний обсяг витрат на їх пенсійне забезпечення, страхування життя і медичне страхування;

· визначає аудиторську організацію — аудитора річної фінансової звітності Банку Росії;

· вносить у Державну думу пропозицію щодо перевірки Рахунковою палатою РФ фінансово-господарської діяльності Банку Росії тощо.

Територіальні установи Банку Росії — це національні банки автономних республік у складі Російської Федерації (РФ) та голо­вні територіальні управління в інших суб'єктах РФ (краях, областях, автономних округах).

Територіальні установи Банку Росії не мають статусу юридичної особи. Вони беруть участь у проведенні єдиної державної грошово-кредитної політики, підтримують стабільність банківської системи, забезпечують безперебійність функціонування системи розрахунків, здійснюють регулювання та нагляд за діяльністю банків тощо.

Розрахунково-касові центри здійснюють розрахунково-касове обслуговування банків, а також представницьких і виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів Федерального казначейства, Міністерства фінансів Росії, державних позабюджетних фондів.

Польові установи Банку Росії призначені для банківського обслуговування військових частин, установ і організацій Міністерства оборони РФ.

На відміну від територіальних управлінь польові установи мають особливий статус. З одного боку, вони є складо­вою Банку Росії, з іншого — військовими установами і керуються військовим законодавством.

 

3. Основні напрями діяльності центральних банків

Призначення та основні завдання центрального банку обумовлюють напрями його діяльності. Центральний банк є:

- емісійним центром держави,

- банком банків,

- органом банківського регулювання та нагляду,

- банкіром і фінансовим агентом уряду,

- провідником грошово-кредитної політики,

- органом валютного регулювання і контролю,

- інформаційно-статистичним та аналітичним центром грошової і банківської систем.

Емісійний центр держави. Центральний банк, як правило, на монопольних засадах здійснює емісію банкнот і монет (грошових знаків). Готівка, що емітується центральним банком, є єдиним законним платіжним засобом на території країни, обов'язковим до прийняття в усі види платежів.

Центральні банки регулюють готівковий грошовий оборот. Крім того, вилучають непридатні до обігу та неплатіжні грошові знаки і здійснюють їх утилізацію.

Крім готівкової емісії, центральні банки здійснюють також безготівкову емісію, в результаті якої збільшується обсяг резер­вів комерційних банків, що є базою для зростання грошової маси..

Банк банків. Центральний банк забезпечує касове, кредитне і розрахункове обслуговування комерційних банків.

У процесі касового обслуговування комерційних банків він забезпечує їх готівкою в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках у центральному банку.

У процесі кредитного обслуговування комерційних банків центральний банк забезпечує їх додатковими резервами з метою підтримання їх ліквідності, отже, виступає в ролі «кредитора останньої інстанції».

Крім того, будучи провідником грошово-кредитної політики, центральний банк використовує кредитуван­ня (рефінансування) комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики.

У процесі розрахункового обслуговування комерційних банків центральний банк зазвичай виступає посередником при проведенні міжбанківських розрахунків. Центральні банки відіграють провідну роль у функціонуванні платіжних систем: вони створюють електронні системи міжбанківських розрахунків, розробляють нормативно-правові документи, що окреслюють процедури і правила роботи платіжних систем, стандарти платіжних документів, стосунки між учасниками системи, права та обов'язки сторін.

Орган банківського регулювання та нагляду. Як орган банківського регулювання, центральний банк визначає певні правила і нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків. Здійснюючи касове, кредитне і розрахункове обслуговування комерційних банків та нагляд за їхньою діяльністю, центральний банк має можливість відстежувати дотримання банками встановлених регулятивних вимог. У багатьох країнах у регулюванні банківської діяльності, зокрема в нагляді за діяльністю банків, беруть участь не тільки центральні банки, а й створені державою спеціальні регулятивно-наглядові органи.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування уряду, беруть участь у забезпеченні касового виконання державного бюджету, відіграють значну роль в управлінні державним боргом, зокрема в розміщенні державних цінних паперів та в їх обслуговуванні за дорученням уряду, виконують функції радника, консультанта уряду з питань грошово-кредитної політики, в деяких країнах вони можуть надавати кредити уряду.

Провідник грошово-кредитної політики. Проведення грошово-кредитної політики — це найважливіший напрям діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку, а саме: регулювання грошового обороту з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці і сприяння у такий спосіб стабільному економічному розвитку.

Орган валютного регулювання і контролю. Центральний банк є головним органом проведення валютної політики, тісно пов'язаної з грошово-кредитною політикою. Центральний банк регламентує валютні відносини економічних суб'єктів та їх діяльність на валютному ринку, проводить курсову політику, спрямовану на підтримання обмінного курсу національної валюти, управляє міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами), забезпечує валютну ліквідність держави, здійснює контроль за дотриманням економічними суб'єктами встанов­лених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій.

Інформаційно-статистичний та аналітичний центр грошової і банківської систем. Центральні банки з метою здійснення своєї діяльності проводять аналіз і прогнозування стану економіки країни, і насамперед грошово-кредитних, валютних і цінових відносин. Макроекономічний аналіз і прогнозування дають змогу центральному банку ув'язати грошово-кредитну політику, яку він розробляє, з іншими заходами загальноекономічної політики держави: зі структурною, фіскальною, бюджетною, зовнішньоекономічною політикою тощо.

Макроекономічний аналіз та прогнозування неможливо здійснювати без статистичної інформації, тому центральні банки розробляють монетарну і банківську ста­тистику; публікують статистичні дані, аналітичні та інформаційні матеріали.

 

4. Операції центральних банків

Центральні банки в процесі своєї діяльності здійснюють операції — активні та пасивні, надають послуги своїм клієнтам.

Специфіка операцій центральних банків проявляються у трьох напрямах:

— по-перше, центральні банки мають монопольне право емісії грошових знаків;

— по-друге, центральні банки обслуговують специфічну клієнтуру. Клієнтами центральних банків виступають головним чином комерційні банки а урядові структури (казначейства, міністерства фінансів).

Закони, що регламентують діяльність центральних банків, як правило, забороняють їм здійснювати комерційну діяльність, зокрема обслуговувати господарську клієнтуру (не фінансові установи, підприємства, організації, населення)[3].

Це обмеження захищає комерційні банки від конкуренції з боку сильнішого учасника грошового ринку — центрального емісійного банку, котрий, по-перше, як емісійний банк має особливі можливості щодо формування своєї ресурсної бази, по-друге, як регулятивно-наглядовий орган володіє конфіденційною інформацією щодо діяльності комерційних банків;

— по-третє, для центральних банків, на відміну від комерційних, отримання прибутку не є метою проведення операцій.