l Довідники міжнародного стандарту

Таблиця 3.1

Домен	Використання домену
com	Комерційні, підприємницькі організації
edu	Освітні заклади (університети, середні школи тощо)
gov	Державні організації (крім військових)
mil	Військові організації (армія, флот і т. ін.)
net	Системи базової мережі
int	Міжнародні організації
org	Інші організації та установи

Для кожного з цих доменів призначається адміністратор домену, який володіє повноваженнями реєстрації мереж, що належить до цього домену.

Уся інформація про мережні домени зберігається в DNS у формі Ресурсних Записів. Інтерактивна програма «розпізнавач/ сервер» звертається до DNS у режимі «запит—відповідь» і одержує потрібні дані про домени, а також про мережі і хост-машини, які до них входять. Адресна інформація знаходиться в окремих базах даних, розміщених у декількох хост-машинах.

3.3.3.3. Способи доступу до INTERNET

Передача даних у мережі організована на основі протоколу INTERNET—IP (INTERNET Protocol), що являє собою опис роботи мережі та включає правила налагодження і підтримки зв’язку в мережі, поводження з IP-пакетами та їх опрацювання, описи мережних пакетів сімейства IP. Мережа спроектована таким чином, що користувач не має жодної інформації про конкретну структуру мережі. Щоб послати повідомлення мережею, комп’ютер розміщує дані в «конверт», який має назву, наприклад IP, із указівкою конкретної адреси мережі.

Вузлові машини мережі здійснюють передачу поштових повідомлень і новин між регіонами і поширення повідомлень на своїй території. Користувацькі персональні машини під керуванням операційних систем UNIX або MS DOS використовують для спілкування з регіональними вузлами протокол UUCP.

Розгляньмо види доступу в порядку убування їхньої вартості.

1) Безпосередній (прямий) доступ. Забезпечує доступ до всіх можливостей мережі.

Безпосередній доступ пропонує найбільш гнучке підключення. Кожний із комп’ютерів є повноправним членом мережі і може скористатися будь-якою із її функцій.

Для обслуговування й експлуатації свого вузла будуть потрібні персонал і документація. Це збільшує експлуатаційні витрати.

2) Доступ через протоколи канального рівня INTERNET — SLIP і РРР. SLIP і РРР є версіями програмного забезпечення INTERNET, що працюють на звичайних телефонних лініях, використовуючи стандартні високошвидкісні модеми.

SLIP і РРР також підходять для підключення до глобальної мережі маленької (до п’яти користувачів) локальної мережі.

3) Доступ «за викликом» (Dial-up Access). Системи з ко-
мутованим доступом — найпоширеніший шлях до ресурсів INTERNET для невеликих груп і індивідуальних користува-
чів. У цих системах використовуються ресурси чужого комп’ютера.

Багато організацій надають цей вид послуг за певну плату на місяць.

4) Доступ по стандартних телефонних лініях через UNIX, UUCP. Усі системи UNIX підтримують метод, який має назву UUCP та дозволяє пересилати дані по стандартних телефонних лініях.

5) Доступ через інші мережі, що входять у глобальну мережу. Доступ через інші мережі можна розглянути на прикладі онлайнових систем DELPHI і ВІХ. DELPHI дає повноцінний доступ до INTERNET, електронну пошту, передачу файлів і віддалений доступ до інших комп’ютерів. Це перший випадок, коли велика, орієнтована на споживача онлайнова система дала доступ у INTERNET із таким великим набором послуг. Система забезпечує не тільки шлюзи електронної пошти, а й пряме підключення до всіх можливостей INTERNET.

3.3.3.4. Ресурси INTERNET

Оскільки INTERNET пропонує розмаїття методів комунікації і способів доступу до інформації, для значної кількості компаній вона швидко стає невід’ємною частиною їхньої інформаційної системи. Проаналізуймо основні засоби і служби, що їх пропонує INTERNET (рис. 3.8).

Рис. 3.8. Логічна схема глобальної мережі INTERNET

Електронна пошта. Ця служба найширше використовується INTERNET — 94% корпорацій мають доступ до мережі. Вона забезпечує постійний зв`язок між працівниками самої компанії і дозволяє підтримувати ділові контакти поза її межами. Цей вид послуг дає змогу компаніям здійснювати свої повсякденні контакти з іншими організаціями та клієнтами. Порівняно з фак-
симільними засобами зв’язку електронна пошта є відносно дешевою.

World Wide Web (WWW) — найновітніша на сьогодні інформаційна служба INTERNET, яка дуже швидко розвиваєть-
ся. Вона має майже безмежний потенціал збору, поширення і вивчення інформації. Цей графічний інструментальний засіб на основі гіперсередовища набуває дедалі більшої популярності у підприємств, яким необхідно збирати інформацію, обмінюва-
тися ідеями і самим пропонувати комерційну інформацію в ІNTERNET.

Система World Wide Web вперше була розроблена Тімом Бернерсом Лі з Європейської лабораторії фізики елементарних часток у Женеві (Швейцарія) як спосіб організації інформації для її наукових співробітників. Інформація на Web-серверах зберігається у вигляді набору документів. Кожен документ вміщує гіпертекстові посилання, за допомогою яких користувач може звертатися до інформації в інших документах, пов`язаних з даною
темою. Таким чином, вибираючи підсвічені слова, виділені зображення і графіку в тексті документа, користувач має змогу переміщуватись у будь-якому напрямку і «перескакувати» на інші документи, які його зацікавили, незважаючи на те, де ці документи знаходяться. Така технологія дає змогу разом із текстом включати у Web-документи графіку, звук і відеозображення. Переміщуючись величезними масивами електронних документів, що зберігаються на тисячах серверів в INTERNET, користувачі, які розшукують конкретну інформацію, можуть фактично мандрувати по всьому світу. Для цього їм достатньо вибирати посилання в документах і таким чином переходити до потрібної інформації. Дедалі більше компаній починають усвідомлювати ті величезні переваги, які надає їм цей інструментальний засіб для реклами і продажу продукції. Будь-яке підприємство (велика корпорація, невелика фірма) може створити свій Web-вузол, підключившись до INTERNET на один чи декілька серверів. Завдяки онлайновому доступу такі підприємства отримують можливість розміщувати свої документи в World Wide Web, де вони стають доступними для кожного користувача. Уже в 1995 р. кількість WWW-серверів перевищила 100 тис. І кожного дня з’являються сотні нових Web-сторінок. Величезний обсяг і постійне оновлення інформації робить Web дуже корисним інструментом, наприклад, маркетингової діяльності на підприємстві. Він дає змогу отримувати відомості про нову продукцію, легко визначати, чим займаються конкуренти, досліджувати тенденції, дізнаватися про нові технології і матеріали тощо.

Звичайно компанії починають використання потенціалу Web у рекламі розміщенням на Web-сторінках своїх поточних матеріалів — електронних копій друкованих каталогів і прайс-листів, а також інформації про свою діяльність, стратегію підприємства, свою продукцію.

Крім того, підприємства через Web можуть повідомляти про вихід повідомлень у пресі і поширювати новини щодо своєї діяльності. Розміщення поточних новин — дуже важливий елемент, який привертає увагу користувачів і примушує їх частіше звертатися до даного Web-вузла.

Web є також дуже ефективним засобом збирання відомостей про покупців, тобто дає змогу застосовувати інтерактивні форми роботи з покупцями. Компанії також можуть відстежувати кількість користувачів, які «побували» на Web-сторінках, і таким чином щоденно контролювати, наскільки успішно діє даний інформаційний канал. Публікація на Web-вузлі адреси електронної пошти компанії надає їй можливість ефективно забезпечувати користувачів онлайновою підтримкою і навіть сприяє продажу продукції: користувачі, які електронною поштою надіслали запит на отримання більш докладної інформації, автоматично включаються у наступний список розсилки відповідної інформації.

На цих сторінках компанії публікують каталоги, прайс-листи, прес-релізи, доповіді представників фірми на різних конференціях і виставках, інтерв’ю, анкети для виявлення думки споживачів з того чи іншого питання, розміщують інформацію про фірму, її нову продукцію та послуги.

File Transfer Protocol (FTP). Незважаючи на те, що найбільший інтерес сьогодні викликають такі засоби INTERNET, як електронна пошта і World Wide Web, вона має чимало інших корисних інструментів. Один із них — File Transfer Protocol. Це стандартний механізм, який дає можливість користувачам передавати й отримувати файли з INTERNET.

Gopher. Сервери Gopher — також дуже популярний засіб пошуку необхідної інформації. Вони містять каталоги інформації з різних тем. Користувач може порівняно легко знайти і прочитати файли, які є на будь-яких серверах INTERNET, оскільки особа, яка відповідає за певний сервер, здійснює пошук джерел відповідної інформації. Якщо користувач не може знайти спеціалізований Gopher-сервер з інформацією, яка його цікавить, він може продовжити пошук за одним-двома словами, що належать цій галузі. Використання Gopher дає компанії можливість не тільки отримувати інформацію, необхідну для маркетингових досліджень, а й завдяки створенню приватного Gopher-серверу поширювати інформаційні матеріали про свої продукти чи послуги (проспекти, бюлетені, каталоги, прайс-листи). Якщо компанія включає в меню свого серверу електронну картку замовлення, то це дає клієнтам можливість безпосередньо замовляти той чи інший товар.

Новини і спеціальні групи за інтересами. Задовго до появи World Wide Web користувачі INTERNET обмінювалися між собою новинами та ідеями через групи новин USENET — розподілену (в масштабі INTERNET) дошку оголошень. Вона налічує понад 5 тис. постійно підтримуваних конференцій — груп новин, що охоплюють найрізноманітніші теми, і має близько 10 млн користувачів, наприклад Novell.tech-forum (група новин, за допомогою якої покупці фірми Novell можуть одержати онлайнову підтримку і дізнатися про нові програмні продукти цієї фірми). Групи новин надають компаніям широкі можливості для реклами і просування продуктів і послуг через INTERNET. Нині більш як 35% усіх повідомлень USENET є спеціально підготовленими для поширення в мережі рекламними повідомленнями.

Mailling lists. Технологія Mailling lists, або списків розсилки, дає змогу поширювати (розсилати) повідомлення, використовуючи файл (список розсилки), що вміщує електронні адреси ко-
ристувачів, які бажають отримувати інформацію з певної теми
і мають на комп’ютері програму електронної пошти. Нині в INTERNET існує більше сотні тисяч списків розсилки з різноманітних тем. Механізм Mailling lists дає змогу клієнтам вибирати та отримувати потрібну інформацію, а фірмам, що постачають продукцію та послуги, — створювати і підтримувати свої списки розсилки, за допомогою яких вони можуть підтримувати постійні контакти з клієнтами, реєструвати їхні звернення і проводити опитування. Фірми можуть також одержувати інформацію від експертів, адреси яких занесені у відповідні списки розсилки. Підприємці мають можливість приєднуватися до різних списків розсилки для того, щоб постійно отримувати інформацію з певних питань, що стосуються сфери їхньої діяльності. Завдяки величезному потенціалу для бізнесу, що його має Mailling lists, це і сьогодні — один із найважливіших інструментів маркетингу в INTERNET.

3.3.4. Електронна пошта на базі стандарту Х.400

Комп’ютерні системи почали використовуватися як середовище для зв’язку між людьми з середини 70-х років. Однією з перших мереж такого роду була мережа ARPA. В цей же час Hitz i Turoff почали свої експерименти з дослідження можливостей комп’ютерного зв’язку між людьми на базі Електронних Інформаційних Систем Обміну (ЕIES), які були попередниками сучасних систем опрацювання повідомлень типу DIALKOM, GEOMAIL, KOMECX, UNIX MAIL, USENET і комп’ютерних систем телеконференцій типу BLEND, COM, FORUM.

З часом стало зрозуміло, що комп’ютерні системи для обміну текстовою інформацією між людьми повинні забезпечити зв’язок користувачів не тільки в межах локальної модемної структури,
а й взаємодіяти з іншими системами опрацювання повідомлень. Перші спроби показали, що для індивідуальних систем цю проблему можна вирішити за допомогою шлюзів. Проте велика різноманітність систем опрацювання вимагала створення значної кількості шлюзів. Тому постало питання кардинального вирішення цієї проблеми через розробку універсальних стандартів для комп’ютерних систем опрацювання повідомлень. Роботи в цьому напрямку були розпочаті в 1979 р. Міжнародною федерацією опрацювання Інформації (IFIP) і підтримані Міжнародною координаційною комісією з Телеграфії і Телефонії (МККТТ), а також — паралельно — Міжнародною організацією стандартизації (МОС).

У 1984 р. в Червоній книзі МККТТ подав першу версію стандартів з комп’ютерних систем обміну інформацією між людьми, які отримали назву системи опрацювання повідомлень — Рекомендації МККТТ серії Х.400.

1988 року розширена версія Рекомендацій серії Х.400 була опублікована в Блакитній книзі МККТТ як спільний стандарт МККТТ і МОС.

Основною метою рекомендацій цієї серії було визначення концепцій, архітектури, протоколів і служб транспортування текстових повідомлень між незалежними системами з різними технологіями передачі й доставки повідомлень.

Системи транспортування повідомлень між людьми за допомогою комп’ютерів відомі під назвою електронної пошти. Далі будемо брати до уваги, що термін «електронна пошта» (ЕП) стосується прикладного аспекту систем опрацювання повідомлень взагалі, а не тільки по МККТТ Х.400. В ЕП транспортна служба має справу з файлами, які опрацьовуються комп’ютерами, а не з паперами, які транспортуються за допомогою різних технічних засобів (машини, потяги, літаки), як це має місце в класичних поштових системах. З урахуванням цього ЕП визначили як службу поштового зв’язку, в якій доставка повідомлень здійснюється електронними методами за допомогою комп’ютерів. Для користувачів ЕП — це цілком нова служба зв’язку, яка забезпечує більш надійне і якісне обслуговування порівняно із звичайною поштовою службою.

Стандарт Х.400 — це стандарт електронного обміну повідомленнями, що має універсальне значення для організації різних прикладних систем: електронної пошти, служб передачі повідомлень EDIFACT, служб обміну документами на підприємствах.

3.3.4.1. Принципи електронного обміну
комерційними та фінансовими даними

Традиційна паперова документація, методи її опрацювання і пересилання за допомогою звичайної пошти спричиняються до великих виробничих і комерційних витрат. Експерти оцінюють вартість опрацювання і ведення паперової документації у 3,5—7,0% загальної вартості комерційних операцій і доставки товарів. Виграш від застосування електронного обміну даними (ЕОД) оцінюється, наприклад, у автомобільній промисловості США більш ніж у 200 доларів на один виготовлений автомобіль.

В табл. 3.2 наведена загальна традиційна схема поставки товару, яка включає 11 операцій: 1 — запит ціни, умов поставки (телефоном або листом-запитом); 2 — контрактна пропозиція, котирування на біржі (поштою); 3 — видавання замовлення; 4 — постачальник організує внутрішні замовлення; 5 — готується відомість комплектування; 6 — комплектування і пакування; 7 — відправка товару; 8 — сповіщення про поставку; 9 — виставляння фактур-накладних; 10 — виставляння рахунка; 11 — оплата.

Таблиця 3.2

Фаза	Замовник (клієнт)	Постачальник	Пояснення
	Запит ціни і умов поставляння		Лист-запит або телефонні переговори
		Контрактна пропозиція	Лист-запит або телефонні переговори
	Видавання замовлення		Лист-запит або форма замовлення (можливе у комп’ютерному вигляді)
		Видача внутрішніх замовлень	Внутрішня технологія
		Підготовка відомості комплектування	Внутрішня технологія
		Комплектування і пакування
		Відправка товару
		Сповіщання про поставку	Комп’ютерна форма
		Виставляння фактур-накладних	Комп’ютерна форма
		Виставляння рахунка	Комп’ютерна форма
	Оплата

З цієї схеми видно, що постачальник і замовник, взаємодіючи, обмінюються запитами, повідомленнями, торговельними і постачальницькими документами, фінансовими рахунками і квитанціями. Цілком ясно, що електронний обмін документами має великі переваги щодо оперативності, достовірності й надійності обміну.

Електронний обмін даними (ЕОД) — це міжкомп’ютерний обмін діловими, комерційними та фінансовими електронними документами, наприклад замовленнями, платіжними інструкціями, контрактними пропозиціями, накладними, квитанціями.

ЕОД забезпечує оперативну взаємодію торговельних партнерів (клієнтів, постачальників, торговельних посередників, експедиторів та ін.) на всіх етапах підготовки торговельної угоди, укладання контракту і реалізації поставки.

ЕОД для комерційних цілей (ЕОКД) може на етапі оплати контракту і переказу грошових коштів взаємодіяти із службою електронного обміну фінансовими документами (ЕОФД). Така взаємодія ЕОКД і ЕОФД створює для покупців (клієнтів) ефективне середовище під час виконання усіх торговельно-платіжних операцій:

· он-лайн — перегляд каталогів торговельних пропозицій, товарів і послуг на ринку;

· вибір в інтерактивному режимі потрібного товару/послуги, уточнення умов (вартості й термінів поставляння, торговельних знижок, гарантійних і сервісних зобов’язань);

· он-лайн замовлення товару/послуги або запит контрактної пропозиції, погодження і укладання контракту;

· оперативний контроль поставляння товару;

· одержання за допомогою електронної пошти супровідних документів (накладних, фактур, комплектуючих відомостей тощо);

· підтвердження завершення поставляння товару/послуги, виставляння і оплата рахунків;

· виконання банківсько-кредитних і платіжних операцій.

Для реалізації цих операцій користувачі служби ЕОД повинні використовувати термінальні станції, модеми або адаптери стандарту Х.25, відповідні телекомунікаційні програми.

Для забезпечення надійної передачі великих обсягів даних необхідні виділені лінії зв’язку, програмне забезпечення передачі файлів, електронної пошти і підключення до мережі Х.25. Потрібні також засоби захисту даних від несанкціонованого доступу.

Історія виникнення і розвитку ЕОД веде свій відлік від початку 80-х років, коли несумісність окремих фірмових технологій опрацювання комерційних даних не дозволяла інтегрувати їх у єдину систему, яка б забезпечила комплексну механізацію міжнародних торговельних операцій.

У 1983—1985 рр. міжнародні організації ООН (UN/ECE i ІSO) почали розробку процедур, форматів даних і міжнародних кодових систем для ЕОД. Була створена міжнародна робоча група UN/ECE, яка в жовтні 1988 р. оприлюднила першу версію між-
народного стандарту United Nations Eleсtronic Data Interсhange
for Administration, Commerce and Transport — UN/EDIFACT (ООН/Електронний обмін даними для адміністрації, торгівлі і транспорту).

B EDIFACT були виділені чотири основні компоненти, які підлягають стандартизації при підготовці документів для передачі по каналах телекомунікацій. Це елементи даних (data elements), стандартні групи елементів даних (standart data segments), стандартні повідомлення (standart messages) і правила створення форматів документів (syntax rules).

Таким чином, був розроблений набір синтаксичних правил і комерційних елементів, який отримав скорочену назву EDIFACT і був оформлений у вигляді двох стандартів ISO:

ISO 7372 — Trade Data Element Directory (Довідник комерційних елементів даних).

ISO 9735 — Appliсаtion Level Syntaх rules (Правила синтаксису на користувацькому рівні).

Стандарти EDIFACT розроблялись для використання у глобальних комп’ютерних мережах з широким колом користувачів — державними установами, виробниками товарів, виробів і послуг, дистриб’ютерами, брокерами, транспортними експедиторами, банками, страховими компаніями та ін.

Головними цілями створення і використання EDIFACT було визнано:

· визначення стандартних за синтаксисом і семантикою повідомлень, які відповідають міжнародним стандартам;

· заміна звичайних паперових форм і документів електронними документами і відповідними методами їх опрацювання;

· прискорення документообігу і, відповідно, оперативності опрацювання комерційних і фінансових трансакцій;

· створення для малих, середніх і великих фірм більш сприятливих і рівних умов ринкової конкуренції;

· поліпшення умов для підготовки і здійснення торговельних угод;

· більш широке і масове використання клієнтами сучасних комп’ютерних мереж та їх послуг.

На базі стандарту EDIFACT у 1987—1990 рр. інтенсивно розвивається інфраструктура електронного обміну даними. Процес обміну електронними документами підтримується різними комп’ютерними і комунікаційними технологіями, до числа яких входять:

— комп’ютерні робочі станції для підготовки електронних документів, контролю вхідних даних і виходу на мережі передачі даних;

— бази даних, які містять комерційні й фінансові дані, котирування, класифікатори продукції, дані про постачальників і ринки;

— інтерактивні інформаційні системи (системи опрацювання замовлень, біржові інформаційні служби, банки даних, відеотекс тощо);

— електронна пошта, системи опрацювання повідомлень, галузеві й проблемно-орієнтовані системи EDIFACT, системи обміну фінансовими документами.

Інформаційні й телекомунікаційні системи забезпечують для своїх користувачів комплекс послуг з опрацювання й видачі довідкових даних, комерційних звітів, замовлень і торговельних пропозицій, рахунків і платіжних квитанцій.

Усі ці послуги надаються як прикладні служби (Value additional Services), що створюються технологіями електронного обміну даними. На сучасному етапі розрізняють такі основні види прикладних служб:

1. Он-лайнові бази даних (ОЛБД) — бази даних, доступні в оперативному режимі з терміналів користувачів; он-лайнові БД цілодобово відкриті для діалогового пошуку інформації і видачі довідок та різних статистичних звітів; користувачами ОЛБД можуть бути спеціалісти комерційних і фінансових організацій, економісти, дилери, постачальники, агенти фінансових і торговельних організацій.

2. Електронна пошта (EP — Electronic Post) — система обміну й опрацювання повідомлень (сукупність електронних поштових скриньок, програмних засобів опрацювання, збереження і передачі повідомлень, термінальних станцій для підготовки і введення повідомлень). Користувачі ЕП можуть проводити міжперсональний обмін повідомленнями, розсилати повідомлення за списками адрес, затребувати свої повідомлення з поштових скриньок, організовувати проблемні телеконференції та виконувати інші функції опрацювання повідомлень (електронних документів).

3. Електронна передача грошових коштів (EFT — Electronic Funds Transfer) — система передачі фінансових (кредитних, платіжних) документів між клієнтами і банками, між банками, між банками та іншими фінансовими і комерційними організаціями. Міжнародна мережа обміну фінансовою інформацією SWIFT забезпечує багато функцій EFT.

4. Електронний обмін даними (EDI — Electronic Data Interсhange) — багатоцільова система обміну документами, які мають розвинуту структуру даних. Зазвичай реалізується на базі стандартних програмних і технічних засобів електронної пошти.

5. Управлінські мережні служби (Managed Network Services) — виконують різні виробничі, адміністративні й службові функції управління об’єктами, технологічними лініями, транспортними системами і службовцями підприємств. Реалізуються на базі внутрішньофірмових мереж ЕОМ, розподілених між підрозділами фірми.

6. Телеметричні служби — система оперативного спостереження, дистанційного виміру і контролю за нерухомими і рухомими об’єктами.

Бізнесмени, торговельні агенти, транспортні службовці, банківські спеціалісти, адміністратори, економісти і бухгалтери використовують здебільшого перші чотири служби ЕОД (ОЛБД, ЕР, EFT, ЕОІ). У використанні цих служб важливе значення мають вимоги інтегральності послуг, єдиного мережного доступу (тобто підключення до комп’ютерних мереж за допомогою одного терміналу або ПЕОМ), максимально можливої надійності, простоти і комфортності процедур підготовки електронних документів та їх телекомунікаційного опрацювання. Служби ЕОД мають використовуватися через загальнодоступні телефонні мережі або мережі передачі даних на базі стандарту Х.25.

На сучасному етапі ЕОД діє або впроваджується практично в усіх країнах.

Міжнародний статус стандарту EDIFACT сприяє тому, що його використання є обов’язковою умовою адекватного обміну даними із закордонними партнерами для всіх, без винятку, підприємств і організацій України, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Для широкого впровадження ЕОД в Україні треба організувати:

· освоєння світової практики ЕОД, активне прилучення українських спеціалістів до роботи в міжнародних організаціях, прийняття вітчизняних програм розвитку ЕОД;

· публікацію стандартів ІSO, СCITT, UN/EDIFACT та інших, проведення навчальних курсів і вивчення зарубіжних систем ЕОД;

· роботу зі створення базових телекомунікаційних служб (Х.400, он-лайнові бази даних);

· координацію проектів з уніфікації торговельних і фінансових процедур, стандартизації форм документів, елементів даних, найменувань організацій;

· сполучення вітчизняних систем ЕОД з міжнародними і зарубіжними фірмовими службами, створення пунктів доступу і шлюзових станцій для взаємообміну електронними документами з іноземними партнерами.

3.3.4.2. Структура даних EDIFACT.
Загальні синтаксичні правила
(стандарт ІSO — 9735)

Повідомлення EDIFACT належать до прикладного (7-го) рівня еталонної моделі OSI/ІSO. Усі повідомлення мають уніфікований формат, який стандартно регламентує розташування управляючих полів і спеціальних знаків, сегментів даних, складені й прості значення елементів даних.

У структурі повідомлень EDIFACT визначені такі загальні синтаксичні правила (рис. 3.10):

а) два рівні кодування повідомлень: рівень А — 7-бітовий код відповідно до ISO 646; рівень В — 8-бітовий код у відповідності з ISO 8859 або ISO 6937;

б) управляючий сегмент даних UNA править за ідентифікатор початку кожного блоку повідомлень. Сегмент UNA визначає
також типи використовуваних у даному блоці розподільників (управляючих знаків) та їхнє функціональне значення;

в) другим за UNA йде UNB — кореневий сегмент даних користувача. У цьому сегменті вказується версія формату EDIFACT, організація, яка відповідає за супроводження даної версії. Також у сегменті UNB визначаються джерело й одержувач повідомлень, дата і час передачі повідомлень, дата погодження паролів та інша службова інформація;

г) кожний набір (пакет) повідомлень користувача (набір фінансових, комерційних або адміністративних документів) починається з третього сегмента UNG. Сегмент UNG є обов’язковим і містить інформацію про всі наступні повідомлення: джерело й отримувач набору повідомлень, класифікаційні індекси повідомлень тощо;

д) кожне окреме повідомлення (документ) починається з сегмента UNH, який є заголовком повідомлення. Заголовок повідомлення містить його посилальний номер, тип повідомлення, номер версії або редакції;

е) кожне повідомлення закінчується сегментом UNT — ідентифікатором кінця повідомлення; у сегменті UNT дається інформація про кількість сегментів у даному повідомленні, посилальний номер повідомлення;

ж) набір повідомлень закінчується сегментом UNE, у якому вказується кількість повідомлень, посилальний номер набору повідомлень;

з) блок повідомлень закінчується сегментом UNZ, у якому вказується кількість повідомлень або наборів повідомлень.

Рис. 3.9. Ієрархічна структура повідомлень ЕDIFACT

На рис. 3.9 наведена загальна ієрархія повідомлень і структурних елементів EDIFACT.

Розподільники, які визначаються в сегменті UNA, можуть мати, наприклад, такий вигляд (табл. 3.3):

Таблиця 3.3

Позиція сегмента UNA	Тип розподільника	Розподільник
	Розподільник компонентів елементів даних	:
	Розподільник елементів даних	+
	Десяткова крапка	.
	Індикатор відміни синтаксису	?
	Резерв для майбутнього використання
	Розподільник сегментів	,

Деяке повідомлення може мати такий вигляд:

UNA:+.?!UNB+UNOA:1+125252+251218+910106:1228+DA1!UNH

Ідентичні за змістом сегменти (тобто сегменти з однаковими позначками) можуть отримувати різні значення за допомогою кваліфікаторів або кодів. Наприклад, якщо NAD — позначка адресного сегмента, то в сегменті NAD+BY може міститись адреса покупця (BY — buyer), а в сегменті NAD+SE — адреса продавця (SE — seller). Поле з позначкою PFF (посилальний покажчик) містить покажчик (наприклад BY або SE), який визначає значення полів у цьому сегменті. Наприклад, FII містить дані про банк і рахунок продавця, якщо RFF визначений як SE.

Розроблені детальні довідники сегментів, кодів і кваліфікаторів, довідники елементів даних, які визначають семантику повідомлень EDIFACT.

Наприклад, довідник елементів даних визначає основні платіжні реквізити (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Сегмент EД	Значення EД	Формат	Код EД
NAD	Назва, поштова адреса	Сим., 1...35
BNK	Назва банку, місто	Симв., 1...17
BNK	Код за SWIFT	Симв., 1...11
PAT	Строки платежу	Симв., 1...35
PAT	Строки платежу, кодовані	Симв., 1...17
PAI	Гарантія платежу, кодована	Кодов., 2
PAT	Строки платежу, тип	Кодов., 2

У стандартному повідомленні визначаються чотири розділи даних:

1. Заголовок.

2. Позиційна секція.

3. Субпозиційна секція.

4. Секція підсумкових даних.

До заголовка повідомлення включаються дані, які описують комерційний або фінансовий документ у цілому. Наприклад, для платіжного рахунка або накладної вказуються відомості про банк, вид валюти, дата платежу, ім’я і адреса платника, інформація про сплату податку, дані про транспортування товару, дані про упаковку тощо.

У заголовку сегментна група 1 містить загальну адресну інформацію про продавця або покупця:

NAD — ім’я і адреса;

LOC — ідентифікатор району (місцевості);

PFF — посилальний покажчик;

CTA — контактні дані (адреса, телефон);

FII — інформація про фінансову організацію.

На рис. 3.10 наведено приклад опису за допомогою стандарту EDIFACT такого комерційного документа, як рахунок.

а) Бланк вхідного документа

Сегмент EД Значення EД

BGM — BEGINNING OF MESSAGE (ПОЧАТОК ПОВІДОМЛЕННЯ)

NAD — NAME AND ADDRESS (НАЗВА ТА АДРЕСА)

LIN — LINE ITEM (РЯДОК ТОВАРНА ПОЗИЦІЯ)

MOA — MONETARY AMOUNT (ГРОШОВА СУМА)

FTX — FREE TEXT (ВІЛЬНИЙ ТЕКСТ)

б) Приклад подання вхідного документа у вигляді сегментів

Рис. 3.10. Подання за допомогою стандарту EDIFACT
документа (повідомлення) «Рахунок»

L Стандартні повідомлення

Повідомлення — це набір сегментів у послідовності, яка задана в довіднику повідомлень. Повідомлення починається із заголовка повідомлення і закінчується кінцем повідомлення (службовими сегментами UNH і UNT).

Довідник повідомлень — це перелік ідентифікованих заданих повідомлень, які описані й мають найменування.

Кожному стандартному повідомленню надається ТИП — шестизначний ідентифікатор з латинських літер. Наприклад, INVOIС — рахунок, ORDERS — замовлення, CUSDEC — митна декларація. Цей ідентифікатор обов’язково вказується у службовому сегменті заголовка повідомлення UNH (елемент даних 0065 — an..6).

Поряд з типом стандартне повідомлення характеризується ще й статусом (0, 1 або 2):

· статус 0 — повідомлення, які пройшли стадію розробки;

· статус 1 — повідомлення, які одержали право на експериментальне використання;

· статус 2 — повідомлення, які рекомендуються для міжнародного застосування.

Статус повідомлення пов’язується з роком випуску, наприклад, експериментальне повідомлення (статус 1), яке опубліковане Робочою групою WP4 у 1991 р., матиме номер випуску 911 (три
цифри). «Паспортні дані» кожного повідомлення вказуються в довідниках UNSM у тому вигляді, в якому вони обов’язково мали бути наявними в службовому сегменті UNH заголовка повідомлення.

l Довідники міжнародного стандарту

Розробка і супроводження стандарту UN/EDIFACT здійснюється під контролем двох організацій:

1. Європейської економічної комісії ООН (UN/ECE), в рамках якої створена спеціальна (4-та) робоча група спрощення процедур міжнародної торгівлі (WP4).

2. Міжнародної організації з стандартизації (ISO), де функціонує спеціальний (154-й) технічний комітет, який займається документами і елементами даних для адміністрації, комерції і виробництва (ТС 154).

Робоча група WP4 здійснює розробку і супроводження стандарту UN/EDIFACT у вигляді двох основних складових — систем довідників UNTDED і UNTDID.

Довідник комерційних елементів даних UNTDED являє собою основу стандарту, він випускається під редакцією Європейської економічної комісії ООН UN/ECE і конференції ООН з торгівлі й розвитку UNSTAD.

Міжнародною організацією із стандартизації (ISO) встановлено, що розділи 1, 2, 3, 4 і 9 довідника UNTDED мають статус міжнародного стандарту. В п’ятому розділі UNTDED коди назв країн закріплені ISO 3166, а коди валют — ISO 4217.

Довідник з обміну комерційними даними UNTDID являє собою повний комплект документації з стандарту. До нього включені:

· Єдині правила ведення обміну даними по UN/EDIFACT — UNCID;

· Керівні принципи розробки повідомлень UN/EDIFACT — MDG;

· Синтаксичні правила UN/EDIFACT — ISO 9735;

· Керівництво щодо застосування синтаксису UN/EDIFACT — SIG;

· Довідник стандартних повідомлень — UNSM;

· Довідник сегментів — UNEDSD;

· Довідник складених елементів даних — UNEDCD;

· Довідник елементів даних — UNEDED;

· Довідник кодів — UNEDCL.

Таким чином, довідник UNTDID включає в себе низку розділів, які мають статус стандарту ISO, а також містять нову інформацію, необхідну для розробників і користувачів систем електронного обміну даними на базі UN/EDIFACT.

3.3.4.3. Архітектура Х.400-систем

Рекомендації МККТТ Х.400 визначають структуру функціональної моделі Системи Опрацювання Повідомлень (СОП), описують основні співвідношення між компонентами системи СОП, служби і протоколи. Модель має багатошарову структуру, подібну до цибулини. На рис. 3.11 подана модель системи СОП, яка відповідає рекомендаціям МККТТ Х.400 (1984 р.). Внутрішня
частина системи, що отримала назву Системи Пересилки Повідомлень (СПП), складається з вузлів — Агентів Пересилки Повідомлень (АПП). Протоколи пересилки повідомлень між агентами АПП, а також протоколи вводу повідомлень до системи СПП і виводу з системи СПП розглядатимуться далі.

Наступний шар складається з систем, що дістали назву Агентів Користувачів (АК). Ці системи є сполучним процесом між користувачем і системою СОП; виконують функції вводу повідомлення від відправника в систему СОП і доставку повідомлення з системи СОП користувачеві, а також ряд функцій, які пов’язані з опрацюванням повідомлень. Сукупність шару АПП і шару агентів АК складає Систему Опрацювання Повідомлень (СОП).

Рис. 3.11. Модель Системи Опрацювання Повідомлень
відповідно до рекомендацій МККТТ Х.400 (1984 р.)

Зовнішній шар системи СОП утворюється самими Користувачами (К), які застосовують систему СОП для обміну повідомленнями.

Розгляньмо більш детально основні поняття, які використовуються для опису елементів моделі системи.

Користувач, К (User), у контексті опису СОП може бути людиною або процесом.

Агент користувача, АК (User Agent, UA), — прикладний процес, який забезпечує доступність служб Системи Пересилки Повідомлень для Користувача. Агент АК реалізується у вигляді прикладної програми, яка забезпечує створення, розміщення повідомлень у системі СПП, прийом і архівацію повідомлень. Кожний агент АК (а отже, і Користувач) ідентифікується за допомогою адреси та імені (якщо звернутися за аналогіями до звичної для нас традиційної пошти, то можна вважати, що агент АК виконує функцію упакування повідомлення в конверт, заклеювання конверта, введення листа в поштову систему — процес розміщення у системі СПП, а також реалізує деякі додаткові процедури для захисту і збереження листа). Агент АК може бути розміщений у робочій станції користувача або в комп’ютері, який знаходиться всередині системи СПП.

Система Пересилки Повідомлень, СПП (Message Transfer System, MTS), пересилає повідомлення від агента АК — Відправника — до агента АК — Отримувача. Повідомлення, які пересилаються в системі СПП, можуть накопичуватись у проміжних вузлах — агентах АПП. Таким чином, у системі СПП, а отже, і в системі СОП, реалізується принцип комутації повідомлень на прикладному рівні незалежно від того, які протоколи передачі мають місце на нижніх рівнях еталонної моделі Всесвітньої організації Відкритих Систем (ВОС).

Агент Пересилки Повідомлень АПП (Message Transfer Agent, MTA) є вузлом СПП і відповідає вузлу в системі традиційної пошти, володіючи водночас функціональними можливостями. Агент АПП реалізує механізм комутації повідомлень, який включає приймання, накопичення, визначення маршруту подальшої передачі до інших об’єктів СПП. Агент АПП також перевіряє правильність формату і наявність помилок, а потім передає повідомлення до наступного вузла – агента АПП або до агента АК. Агент АПП — це комп’ютер з відповідною прикладною програмою.

У рекомендаціях МККТТ Х.400 1988 р. модель була розширена, і в складі системи СОП з’явилися нові об’єкти — Блоки Доступу для так званих непрямих користувачів та Сховище Повідомлень. Модель 1988 р. подана на рис. 3.12.

Рис. 3.12. Модель Системи Опрацювання Повідомлень
відповідно до рекомендацій МККТТ Х.400 1988 р.

Під непрямими маються на увазі користувачі, які зазвичай входять до складу інших телематичних служб (телекс, телетекс, факс тощо). За допомогою Блоків Доступу (БД) ці користувачі тепер отримують доступ до системи СОП. Спеціальний блок БД — Блок Доступу Фізичного Доставляння (БДФД) — встановлює зв’язок системи СОП із традиційною системою поштового зв’язку. Рекомендації МККТТ Х.400 1988 р., визначаючи перехід від системи СОП до класичної поштової служби, враховують специфічні види поштового сервісу, як-от: рекомендовані листи, спеціальні режими доставляння і т. ін. Перехід від електронної системи СОП до поштової системи здійснюється одержанням твердої копії повідомлення.

Особливу роль для користувача мають Сховища Повідомлень (СП). Враховуючи те, що персональний комп’ютер найширше застосовується користувачами як робоча станція, має обмежену пам’ять, а також те, що він може використовуватися для реалізації агента АК або агента АПП, виникає необхідність у створенні буферних накопичувачів достатньої місткості, роль котрих відіграють сховища СП.

Багатошарова модель не передбачає жодних припущень відносно способу фізичної реалізації різних об’єктів системи СОП.

На рис. 3.13 а відображено варіант реалізації агента АПП і двох агентів АК в одному комп’ютері. У цьому випадку користувачі можуть застосовувати дуже прості термінали, які мають тільки клавіатуру і дисплей.

Рис. 3.13. Способи фізичної реалізації
опрацювання повідомлень

На рис. 3.13 б наведена система СОП на два комп’ютери, які розподіляють функції системи опрацювання повідомлень. У першій частині знову агенти АК і агенти АПП суміщені в одному комп’ютері, що дозволяє користувачеві застосовувати простий термінал. Ліворуч система містить агента АПП і один або декілька сховищ СП. У цьому разі функції агента АК будуть реалізовані в терміналі користувача (ТК), який повинен виконувати функції опрацювання повідомлень. Для реалізації цих функцій треба використовувати персональний комп’ютер (ПК).

На рис. 3.13 в відображено варіант системи СОП, коли комп’ютерна система лівої частини системи СОП реалізує тільки функції агента АК (можливо, більше ніж одного). Система в правій частині містить усі компоненти СОП — агента АПП, сховища СП і агента АК. Такий варіант дозволяє підключити до системи СОП різні класи терміналів.

Наведені на рис. 3.13 варіанти не охоплюють усі можливі конфігурації системи СОП. Відображені тут структури можуть служити лише ілюстрацією необмеженої кількості варіантів організації системи СОП.

3.3.4.4. Впровадження UN/EDIFACT
у діяльність підприємств (організацій)

Стислий огляд змісту стандарту показує, що UN/EDIFACT — це сформульована певним чином мова подання комерційних документів, яку доцільно використовувати для зв’язку підприємств із зовнішніми організаціями. Під зовнішніми організаціями тут маються на увазі бізнес-партнери, клієнти, суміжники і т. ін.

Ось приклад з матеріалів Робочої групи WP4. Якщо дві компанії використовують власні внутрішньофірмові стандарти для подання електронних документів, то під час обміну інформацією їм буде потрібне подвійне перетворення форматів повідомлень (рис. 3.14).

Рис. 3.14. Схема перетворення форматів
для двох підприємств у різних країнах

За збільшення кількості партнерів, які беруть участь в інформаційній взаємодії, кількість перетворень зростає згідно з формулою (рис. 3.15):

С = N (N – 1),

де С — кількість необхідних перетворень при використанні різних стандартів партнерами;

N — кількість партнерів, які беруть участь в інформаційній взаємодії.

Рис. 3.15. Графік зростання кількості перетворень форматів
для 14 партнерів

З рис. 3.16 видно, що ефективність використання UN/EDIFACT є тим вищою, чим більше партнерів обмінюється комерційною інформацією, тому що економічність використання каналів зв’язку і витрати, пов’язані з перетворенням форматів повідомлень, вищі при більших інформаційних потоках.

Водночас немає сенсу вести мову про використання UN/EDIFACT абстрактно. Існують різні версії стандарту, тому на практиці номер версії і статус повідомлень, які використовуються, обов’язково вказуються в спеціальних угодах між партнерами («Угода про обмін даними»).

На сучасному етапі термін UN/EDIFACT (або просто «EDIFACT») трапляється в зарубіжних і вітчизняних публікаціях досить часто. Стандарт широко рекламується як перспективний
засіб безпаперової технології. З посиланням на європейських експертів повідомляється про виграш у 50—60 млрд доларів у торговельних відносинах між США і Західною Європою при переході на електронний обмін даними. Європейське співтовариство створило спеціальну робочу групу «TEDIS» для координації робіт з питань UN/EDIFACT. Преса інформує про введення економічних санкцій «за подання документів не в стандарті EDIFACT», виходячи з чого необхідно зробити висновок, що «фірмам, які працюють на зовнішньому ринку, необхідно або освоювати EDIFACT, або платити за кожний переклад документа в цей стандарт».

Може скластися враження, що впровадження міжнародного стандарту не є актуальним для організацій, які не мають прямого зв’язку із зарубіжними партнерами. Адже вітчизняні підприємства майже не використовують EDIFACT. Проте перехід на використання UN/EDIFACТ у межах окремого підприємства може бути виправданим не тільки незалежно від виходу на зарубіжний ринок, а й у зв’язку із здійсненням автоматизації управління. Розробникам інформаційних систем управління рекомендується під час проектування власних баз даних використовувати готові структури і синтаксичні характеристики компонентів довідника комерційних елементів даних UNTDED. За виникнення потреб у зв’язках із зарубіжними партнерами це дозволить запобігти необхідності адаптації внутрішніх даних до вимог UN/EDIFACT. Якщо ж такої потреби не виникне, все одно краще використати розробки експертів ЄЕК ООН, ніж проектувати власні БД з унікальними структурами.

Повномасштабне використання стандарту викликає необхідність наявності у кожного з учасників обміну комерційними повідомленнями відповідного програмно-апаратного комплексу (рис. 3.16).

Рис. 3.16. Взаємодія UN/EDIFACT-транслятора
і електронної пошти інформаційної
системи підприємства

ІСУ підприємства на підставі інформації, зосередженої в БД, за спеціальними запитами виконавців формує документи належної форми. За необхідності пересилання документів суміжникам інформація передається трансляторові, який перетворює зміст документа в стандартне повідомлення UNSM, яке, в свою чергу, через електронну пошту передається по каналах зв’язку з кореспондентами. Слід звернути увагу на дві особливості цієї схеми.

По-перше, припускається, що АСУ підприємства функціонує на основі «безпаперової технології»: як такі документи на бланках у межах підприємства для управлінської діяльності не використовуються. Разом з тим електронні документи у будь-якій встановленій формі формуються для зв’язку із зовнішніми кореспондентами, а всередині підприємства враховуються і опрацьовуються безпосередньо.

По-друге, безпосередньо перетворенням (трансляцією) з внутрішнього стандарту підприємства в UN/EDIFACT і навпаки займається окремий програмний комплекс — Конвертор, пов’язаний з власною БД довідників стандарту UN/EDIFACT.

3.3.5. Застосування штрихового кодування
в інформаційних технологіях на підприємстві

Штрихове кодування є одним із типів автоматичної ідентифікації, що використовує метод оптичного зчитування інформації. Воно ґрунтується на принципі двійкової системи числення: інформація запам’ятовується як послідовність 0 і 1. Широким лініям і широким проміжкам привласнюється логічне значення 1, вузьким — 0. У зв’язку з цим штрихове кодування є способом побудови коду за допомогою чергування широких і вузьких та темних і світлих смуг.

Існують такі види штрихових кодів:

UPC — універсальний товарний код; розроблений у США і застосовується в країнах Америки.

EAN — товарний код; створений у Європі на базі UPC. Відповідає назві Європейської асоціації товарної нумерації, що одержала в даний час статус міжнародної організації (EAN International).

UCC/EAN — єдиний стандартизований штриховий код; створений об’єднаними зусиллями організацій США і Канади (Uniform Code Council) і EAN International.

EAN і UCC/EAN застосовуються в багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні.

Відповідно до видів розрізняють такі штрихові коди: UPC-12, EAN-13, EAN-14, EAN-8, UCC/EAN-128.

UPC-12 є дванадцятирозрядним кодом. Структура коду: перша цифра коду — знак системи нумерації; п’ять цифр — номер виробника, п’ять — код продукту; остання цифра є контрольною.

Приклад коду UPC-12 поданий на рис. 3.17.

Рис. 3.17. Приклад коду UPC-12

EAN-13 є тринадцятирозрядним кодом. Структура коду є такою: перші три цифри коду позначають зазвичай країну-виробника, чотири цифри — код підприємства-виробника; потім п’ять цифр — код продукту; остання цифра є контрольною.

Приклад коду EAN-13 поданий на рис. 3.18.

У наведеному прикладі: 482 — код країни, 0000 — код виробника, 19053 — код продукту, 4 — контрольне число.

Рис. 3.18. Приклад коду EAN-13

EAN-8 є восьмирозрядним кодом; використовується для кодування малогабаритних упаковок. Структура коду є такою: перші три цифри коду позначають країну — виробника товару, чотири наступні цифри — код продукту, остання цифра є контрольною.

Приклад коду EAN-8 поданий на рис. 3.19.

Рис. 3.19. Приклад коду EAN-8

EAN-14 — чотирнадцятирозрядний код із прямокутним контуром. Він складається з 13 розрядів, що розташовуються за значенням у тій самій послідовності, що і EAN-I3, і одного додаткового розряду. Цей додатковий розряд указується першим і відбиває специфіку упаковування цифрами від 1 до 8 (наприклад, 1 — групове упаковування, 2 — упаковування партій у контейнер і т. ін.). Основне призначення EAN-14 — ідентифікація транспортного упаковування.

Приклад коду EAN-14 поданий на рис. 3.20.

Рис. 3.20. Приклад коду EAN-14

Застосування штрихових кодів UPC-12, EAN-I3, EAN-14, EAN-8 регулюється міжнародними і національними організаціями. Зокрема, в Україні такою організацією є «Україна—ЮНІСКАН». Ця організація встановлює номери підприємств у кодах EAN-I3 і EAN-14 і номери продуктів у коді EAN-8. Код країни привласнюється EAN International. Використання кодів UCC/EAN-128 (Code 39) регулюється відповідними міжнародними і національними стандартами.

Мета штрихового кодування інформації полягає у відбитті таких інформаційних властивостей товару, що забезпечують реальну можливість простежити за їхнім рухом до споживача, що пов’язано з підвищенням ефективності управління виробництвом.

Необхідність упровадження штрихових кодів продиктована надзвичайно великим обсягом постачань, тобто величезною кількістю товарів (найменувань), що тягне за собою практично некерований потік інформації, територіальною розкиданістю взаємозалежних організацій і підприємств, недостатньою інформацією про властивості товару на його упаковці й у супровідній документації, відсутністю в постачальників продукції достовірної і своєчасної інформації про надходження товару до покупця.

Використання штрихових кодів забезпечує діяльність різних виробників і споживачів на єдиному товарному ринку завдяки використанню єдиного коду по всьому ланцюжку взаємозалежних партнерів, захист споживача від недобросовісності виробників або продавців продукції, керування потоками інформації щодо запиту й у реальному масштабі часу на основі ідентифікації будь-якого об’єкта, а також обмін інформацією як усередині організації, так і між організаціями за допомогою методів і засобів електронного обміну даними (ЕОД).

Система штрихового кодування інформації являє собою сукупність виду штрихових кодів і технічних засобів нанесення на носії інформації, верифікації якості друку, зчитування з носіїв, а також попереднього опрацювання даних.

Основними технічними засобами нанесення штрихових кодів на носії інформації (папір, плівка, що самоклеїться, метал, кераміка, текстильна полотнина, пластмаса, гума й ін.) є устаткування для виготовлення майстер-фільмів (шаблонів штри-
хових кодів), компактні друкувальні пристрої різного принципу дії.

Верифікація, або контроль, якості друку штрихових кодів може бути здійснена спеціалізованим устаткуванням, оснащеним відповідними програмними засобами.

Для зчитування штрихового коду з носіїв інформації використовують пристрої різного типу, що сканують: контактні олівці й сканери; лазерні сканери та мобільні термінали, які зчитують інформацію на відстані. Мобільний термінал, крім зчитування інформації з носіїв, забезпечує попереднє опрацювання даних та передачу їх на комп’ютер для подальшого узагальнення й аналізу.

3.3.6. Програмні агенти та використання їх
в інформаційних системах на підприємствах

Останнім часом активно розвивається новий напрям сучасних інформаційних технологій — програмні агенти, які є черговим кроком на шляху автоматизації задач, пов’язаних із пошуком інформації за критеріями, що визначаються конкретними потребами кінцевого користувача.

По суті програмні агенти — це модулі, здатні автономно вирішувати поставлені їм задачі; їх можна вважати особистими «слугами» в комп’ютерному світі. Хоча точне визначення програмних агентів ще не сформульоване, ясно, що від звичайних комп’ютерних програм вони відрізняються мірою зворотного зв’язку із зовнішнім світом для відповідної перебудови своєї
роботи. Фахівці Інституту інтелектуальних систем Мемфіського університету визначають програмний агент як «систему, що є складовою частиною середовища, сприймає це середовище і діє на нього за своїм власним планом, щоб вплинути на те, що воно сприйматиме в майбутньому».

До числа основних характеристик програмних агентів слід віднести:

1. Функції: агент виконує ряд задач за дорученням користувача (чи іншого агента).

2. Можливості обміну інформацією: агент повинен мати можливість обмінюватися інформацією з користувачем (і інколи з іншими агентами) для того, щоб отримувати від нього інструкції, повідомляти йому про хід та завершення виконання задачі і надати отримані результати.

3. Автономність: агент працює без прямого втручання користувача (наприклад, в якості фонового процесу в ті годи-
ни, коли на комп’ютері виконуються інші задачі). Виконувані агентом задачі можуть бути досить різними — від щонічного резервного копіювання даних до пошуку (за дорученням користувача) продавця, який пропонує низьку ціну на вказаний продукт.

4. Моніторинг: щоб мати можливість виконувати свої задачі в автономному режимі, агент повинен бути здатним контролювати середовище, в якому він діє.

5. Активація: щоб мати можливість працювати в автономному режимі, агент повинен бути здатним впливати на своє робоче середовище за допомогою механізму активізації.

6. «Розумність»: агент повинен бути здатним інтерпрету-
вати контрольовані ним події, щоб приймати відповідні рі-
шення.

Окрім перелічених деякі агенти можуть мати ще й такі характеристики:

а) безперервність роботи: більшість із агентів повинні бути безперервно діючими агентами;

б) «індивідуальність»: деякі агенти можуть мати добре виражений «характер» та «емоційний стан»;

в) адаптивність: деякі агенти, базуючись на накопиченому досвіді, автоматично пристосовуються до змін середовища;

г) мобільність: деякі агенти повинні допускати можливість перенесення їх на інші комп’ютери, в тому числі на системи іншої архітектури та інші платформи.

Програмні агенти можна грубо поділити на три групи — для настільних систем, для intranet-мереж і для INTERNET. Сьогодні користувачі комп’ютерів найкраще знайомі з агентами для настільних систем. Найпростішими прикладами таких агентів є «майстри» (Wizards), які автоматично настроюють додатки для персональних комп’ютерів відповідно до побажань користувача, і «офісні помічники» (Offiсe Assistants), які вносять пропозиції щодо підвищення продуктивності на основі спостережень за тим, як використовуються ті або інші програмні блоки.

У межах корпоративних мереж програмні агенти можна використати, наприклад, для автоматизації процесів управління потоками даних, пошуку в базах даних і організації взаємодії між різними компонентами системи.

Проте найбільш перспективні можливості відкриваються тоді, коли агент виходить у мережу і починає взаємодіяти з іншими комп’ютерними системами. Наприклад, його можна запрограмувати на пошук інформації по заданих критеріях, а поки він шукатиме, на комп’ютері можуть вирішуватися інші задачі. За приклад використання можуть правити такі агенти, як PointCast та EntryPoint, які дозволяють «витягувати» потрібну інформацію з INTERNET і заносити її в пам’ять комп’ютера в потрібний момент і в потрібному форматі.

У зв’язку із зростанням інтересу до електронної торгівлі через INTERNET з’явилися програмні агенти, що забезпечують подальшу автоматизацію процесу електронних купівель. Наприклад, агентові можна доручити попередній пошук потрібних товарів. Центр стратегічних технологічних досліджень компанії Andersen Consulting, що розробляє ряд експериментальних агентів, випробував цю ідею на прототипі агента під назвою Bargain Finder. Маючи такий агент, користувач INTERNET може, наприклад, набрати на клавіатурі назву потрібного йому товару і доручити цьому агентові знайти електронний магазин, де такий товар продається найдешевше.

Другим перспективним напрямом використання програмних агентів є фінансовий сектор. Наприклад, компанія Logica, що спеціалізується на консультаціях і програмному забезпеченні, пропонує групу програмних агентів для розв’язання проблем, які стоять перед банками.

Ефективним може бути використання програмних агентів як складових частин у логістичних інформаційних системах на підприємствах у ланцюгах постачання та збуту (рис. 3.21).

Рис. 3.21. Використання програмних агентів
у інформаційних системах на підприємствах

Примітка: на рис. 3.21 ERP — один зі стандартів управління підприємствами, що становлять основу сучасних інформаційних систем управління підприємствами. Докладно мова про них йтиме в наступному розділі.