Тема: Санітарно-протиепідемічний режим лікувально-профілактичних закладів.

План:

1. Поняття про СПЕР ЛПЗ, його мета, засоби досягнення.

2. Проблеми ВЛІ. Заходи профілактики та контролю.

3. Інфекційний контроль у лікувально-профілактичних закладах. Особиста гігієна медперсоналу.

4. Дезінфекція, її розділи, види, методи.

5. Характеристика дезінфекційних розчинів.

 

Санітарно–протиепідемічний режим – це комплекс організаційних, санітарно–профілактичних і протиепідемічних заходів, які запобігають виникненню внутрішньолікарняної інфекції.

Наприклад: вологе прибирання палат, провітрювання, гігієнічна обробка хворого.

 

СПЕР включає:

- вимогу до санітарного стану території, на якій розміщена лікарня

- внутрішнього обладнання лікарні

- освітлення

- опалення

- вентиляції та санітарного стану приміщень лікарні

Основні елементи СПЕР:

1. Дезінфекція.

2. дотримання вимог асептики.

3. Антисептика.

 

Внутрішньолікарняною інфекцією вважають будь – яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, якщо воно вражає хворого в результаті його госпіталізації або відвідування лікувального закладу з метою лікування або діагностики. Інфекція вважається внутрішньолікарняною, коли симптоми хвороби виявляються як при перебуванні даних осіб у лікарні, такі після їхньої виписки. Внутрішньолікарняні інфекції можуть вражати також і медичний персонал при здійсненні їхньої фахової діяльності.

Інфекційні захворювання викликані мікроорганізмами, розповсюджені по всьому світі. Відомо біля 2500 інфекційних захворювань, якими захворіла людина. Збудниками їх можуть бути бактерії та віруси, найпростіші та рикетсії, актиноміцети та гриби.

В наш час для характеристики взаємовідносин між організмом людини та патогенними мікробами користуються трьома термінами: інфекція, інфекційний процес та інфекційна хвороба.

 

Термін “Інфекція” означає складний процес взаємодій. Який як біологічне явище в процесі еволюції, між організмом господаря - макроорганізмом і збудником - мікроорганізмом.

 

Інфекційний процес – це взаємодія патогенного мікроорганізму і макроорганізму, яка відбувається в умовах впливу зовнішнього середовища. Якщо внаслідок взаємодії організму людини з патогенним мікроорганізмом порушуються фізіологічні функції життєдіяльності, то виникає інфекційна хвороба, яка супроводжується клінічними ознаками.

 

Інфекційна хвороба – це одна з форм інфекційного процесу. Епідемічний процес, специфічний для даної інфекції, формувався на протязі тривалої еволюції. Мікроб – паразити пристосувався до зміни індивідуального господаря, без чого не можна було б його існування як виду. Для кожної інфекції вироблялися певні специфічні умови виділення збудника із зараженого організму і механізм передавання його новому господарю.

 

 

Епідемічний процес – розвивається обов’язково при наявності всіх трьох ланок епідемічного ланцюжка:

1) джерело інфекції;

2) шлях передачі;

3) схильність до даної інфекції населення.

 

З’єднання цих трьох ланок відбувається при певних умовах зовнішнього середовища.

Джерелом, або природним резервуаром інфекції є заражена людина або тварина (хворі та носії).

Важливим джерелом більшості інфекції є хвора людина. При інфекціях, властивих тільки людині (кір, натуральна віспа та ін), це єдине джерело зараження. Крім хворих, джерелом інфекції при багатьох заразних хворобах (дифтерія, скарлатина, менінгококова інфекція, поліомієліт, дизентерія, холера, гепатит, малярія та ін.) можуть бути носії, коли взаємодія організму людини і мікроорганізму зовні нічим не проявляється.

Тварин з резервуаром інфекції при так званих зоонозах (сап, сибірська виразка, сказ. Ящур, чума, туляремія, бруцельоз, лептоспіроз, токсоплазмоз).

 

Механізм зараження – специфічний для кожного інфекційного захворювання. Він залежить від локалізації збудника в організмі людини. Ця локалізація визначає шлях виділення мікроба в навколишнє середовище. Так при локалізації збудників на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів він виділяється з організму з секретом останніх (коклюш, кір, грип). Якщо збудник знаходиться в крові і не міститься в випорожненнях хворих, то інфекція не може передаватися лише сисунам (малярія, висипний тиф), а також від здібності збудника зберігатися в навколишньому середовищі поза організмом господаря, тобто від стійкості мікроба

Способи передачі інфекції:

Ø повітряно–краплинний (кір, грип, дифтерія, скарлатина та ін.).

Ø контактний – при безпосередньому спілкуванні здорової людини з джерелом інфекції

Ø через заражені предмети (непрямий контакт) – можливе, якщо збудники стійкі в зовнішньому середовищі (іграшки, посуд, рушник та ін. - /туберкульоз, вірусний гепатит, холера, дизентерія/).

Ø аліментарний спосіб (харчовий) – характерний для кишкових інфекцій (сальмонельоз, туляремія, сибірська виразка та ін).

Зараження продуктів харчування може відбуватися через хвору людину, через забруднену посуду, через комах (мухи). Зараження через воду – по типу непрямого контакту.

Ø Передача збудника живими переносниками (трансмісивний шлях – через кров /шприци, голки, інструментарій/) – здійснюється при багатьох інфекційних хворобах – через мух, клопів, комарів, вошей.

Ø Внутрішньоутробний шлях передачі – від хворої матері до дитини (плід) – краснуха, герметична інфекція, вірусний гепатит.

Найважливішим фактором епідемічного процесу є схильність населення.

 

Фактори, що впливають на схильність господаря до інфекції:

Ø віковий склад населення – повітряно–краплинні інфекції, дитячі інфекції.

Ø величина імунного прошарку – залежить від імунопрофілактики

Ø Умови зовнішнього середовища – соціально – побутові та природні (клімат, сезон).

 

Дезінфекція (des – заперечення, infektio – інфекція) – це знищення в середовищі, що оточує людину, патогенних мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсії, найпростіших грибів, токсинів), їх переносників (комах, кліщів), а також гризунів.

Розділи дезінфекції:

1. Саме дезінфекція – знищення патогенних мікроорганізмів.

2. Дезінсекція – знищення переносників захворювань.

3. Дератизація – знищення гризунів.

4. Стерилізація – знищення всіх мікроорганізмів та їх спор

Мета дезінфекції: Знищити збудника інфекції в середовищі, що оточує людину (в приміщенні, на предметах обстановки, на посуді, білизні, одязі, виділеннях хворого, тощо).

Види дезінфекції:

Ø Вогнищева (поточна, заключна);

Ø Профілактична

 

Методи дезінфекції:

Ø Фізичний

Ø Хімічний

Ø Комбінований

 

З традиційних засобів дезінфекції застосовують хлорвмісні засоби, такі як:

-хлорне вапно (засіб першого покоління)

-хлорамін (засіб другого покоління)

На сьогоднішній день перевагу віддають сучасним засобам дезінфекції та стерилізації:

- Дезактин;

- Сульфахлорантин;

- Хлорантоїн;

- Сайдекс;

- Стериліум;

- Кутасепт.

Дезинфекція предметів догляду за пацієнтом здійснюється за наказом МОЗ України №181.