Сутність та заходи антиінфляційної політики

 

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією. Антиінфляційна політика охоплює фактори попиту і пропозиції, а також сферу грошового обігу.

У міжнародній практиці розрізняють 3 основні напрями антиінфляційної політики:

- дефляційна політика;

- політика доходів;

- адаптаційна політика.

Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження. Складовими дефляційної політики являються окремі заходи:

- грошово-кредитної політики;

- структурно-інвестиційної політики;

- бюджетної політики.

Заходи грошово-кредитної політики передусім стосуються обмеження та стабілізації грошового обігу. С цією метою використовуються 3 важелі впливу на грошову масу:

- процентна ставка;

- норма обов’язкових резервів;

- операції на відкритому ринку.

Центральний банк надає кредити комерційним банкам за певною офіційною обліковою ставкою. З підвищенням облікової ставки зростає вартість кредитів комерційних банків, падає попит на самі кредити і на величину грошової маси в обігу.

Підвищення норми обов’язкових резервів коштів комерційних банків у Національному банку веде до прямого вилучення певної грошової маси з обігу, що обмежує пропозицію грошей. З іншого боку, це спричиняє подорожчання кредитів, що видають комерційні банки, і зменшенню попиту на гроші.

 

Центральний банк, маючи намір зменшити пропозицію грошей, продає комерційним банкам цінні папери, що призводить до вилучення з обігу відповідної частини грошової маси.

Відомо, що кількість грошей в обігу може бути великою лише відносно кількості товарів, тобто їх величина залежить від товарного забезпечення грошової маси. Тому збільшення обсягів виробництва за незмінного обсягу грошової маси веде до зниження інфляції. Збільшення виробництва товарів і послуг для населення – важливий напрямок дефляційної політики. З метою його досягнення вживаються заходи структурно-інвестиційної політики, які передбачають:

- обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

- залучення іноземних інвестицій і запобігання відпливу вітчизняного капіталу за кордон;

- формування ринку позичкового капіталу.

Бюджетний механізм антиінфляційної політики спрямовано на скорочення бюджетного дефіциту. Його можна досягти за рахунок:

- збільшення доходів;

- скорочення державних видатків.

Збільшення надходжень до бюджету можна швидко домогтися за рахунок підвищення податків, що дає позитивний результат у короткостроковому періоді. Але надалі політика посилення податкового пресу призведе до приховування прибутків, руйнування стимулів до праці та інвестування, гальмування економічного розвитку і скорочення надходжень у державний бюджет. Зниження ставок оподаткування може стати дійовим інструментом антиінфляційної політики, оскільки заохочує до інвестування і пожвавлення виробництва, що в перспективі забезпечить збільшення доходів і відповідне зростання надходжень до бюджету від оподаткування. Зменшення податкових ставок забезпечить також зростання доходів населення, які спрямовуються на споживання і заощадження. Збільшення споживання дасть новий імпульс виробництву і розширення бази оподаткування.

Одним із способів збільшення дохідної частини бюджету є повніший облік податкової бази і залучення неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту за рахунок випуску державних цінних паперів. Розглянуті заходи по збільшенню надходжень до бюджету, як правило, не дають швидких результатів і розраховані на перспективу. Тому вони повинні бути доповнені заходами по зменшенню державних видатків через поступове обмеження тих видів діяльності держави, які можна передати ринковій системі. Держава повинна надавати пряму бюджетну підтримку тільки окремим підприємствам які відповідають пріоритетам її структурної політики і здатні за такої підтримки досягти ефективного господарювання. Грошові ін’єкції потрібно спрямовувати безпосередньо у виробництво, а не на сплату накопичених раніше боргів. Одночасне припинення дотування збиткових підприємств може спричинити масові банкрутства, зростання безробіття, що потребуватиме збільшення державних витрат на допомогу по безробіттю, перекваліфікацію та працевлаштування безробітних. Намагаючись швидко приборкати інфляцію без урахування довгострокових наслідків, уряд може отримати зворотній ефект – збільшення дефіциту бюджету та прискорення інфляції.

Сутність політики доходів полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів, у тому числі, заробітної плати. Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів сприяє зменшенню витрат на виробництво товарів, оскільки заробітна плата є елементом витрат виробництва, до того ж обмеження ціни створює стимули для економії і інших елементів витрат виробництва. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів. Однак стримування зростання заробітної плати спричиняє обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку.

З-поміж напрямів антиінфляційної політики помітне місце належить адаптаційній політиці, що призначена забезпечити пристосування до інфляції. Важливим інструментом адаптаційної політики виступає індексація доходів. Інфляційне підвищення цін призводить до зниження реальних доходів населення. У зв’язку з цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін. Така індексація може бути як одноразовою, так і періодичною. Періодичність індексації залежить від інфляційного порогу, який повинен визначати уряд у погодженні з профспілками.

Така індексація не усуває інфляції, а лише пом’якшує її негативний вплив. Одночасно вона й сама може перетворитися на інфляційний фактор, якщо фінансується за рахунок грошової емісії.

Адаптаційну політику спрямовано також на припинення інфляційних очікувань. Намагаючись зберегти свій життєвий рівень під час постійного зростання цін, населення перестає заощаджувати і збільшує поточний попит. Підвищення останнього спричиняє чергове зростання цін, яке знову посилює адаптивні інфляційні очікування. У такий спосіб утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самочинний механізм інфляції, який важко зупинити.