Держава як суб'єкт управління суспільними процесами.

Поняття державно-владного механізму.

Втілення державної влади в діяльність органів державної влади через такі засоби її здійснення, як політика, адміністративні акти, правові норми, економічне стимулювання, ідеологічний вплив, способи примуса забезпечує функціонування державно-владного механізму.

Ефективність функціонування державно-владного механізму прямо залежить від політичного режиму. Політичний режим є сукупністю способів, засобів і методів практичного здійснення правлячими колами, головним чином вищими посадовими особами, державної владної волі.

Механізм ж сучасної держави може бути відзначений високим ступенем складності і різноманіттям органів та установ, що підрозділяються на великі підсистеми. Так, одну його підсистему (частина) утворюють вищі органи держави: представницькі, глава держави, уряд. Вони зазвичай знаходяться в полі зору громадськості, засобів масової інформації, навколо них формується громадська думка. Інша підсистема-це органи правопорядку, суд, прокуратура, а також силові структури (армія, поліція, розвідка). Останні виконують рішення вищих органів держави, в тому числі методами державного примусу (військове придушення, поліцейські заходи). Найбільш жорсткі способи примусу здійснюють збройні загони людей - військо, поліція [4].

Таким чином, орган держави - це частина державного механізму, його основний осередок, що має специфічні ознаки. До числа найбільш суттєвих ознак зазвичай відносять такі. По - перше, державний орган наділений державно - владними повноваженнями, тобто юридично закріпленими повноваженнями здійснювати державну владу, приймати від імені держави юридично значимі рішення і забезпечувати їх реалізацію. Державно - владне повноваження характеризується тим, що: а) порядок формування і діяльності державного органу, його структура і компетенція (права та обов'язки) закріплюються нормами права; б) орган держави наділений правом видання юридичних актів, які містять відповідні його компетенції обов'язкові загальні та індивідуальні правові приписи; в) встановлені цими актами приписи забезпечуються насамперед заходами переконання, виховання, заохочення, організації та охороняються від порушень можливістю застосування примусової сили держави; г) державний орган спирається на матеріальне забезпечення виконання вихідних від нього правових приписів, завдяки можливості розпоряджатися певною частиною єдиного фонду державної власності в межах своєї компетенції.

Державні установи тісно примикають до них, державним органам, але власне не наділені владними повноваженнями, а виконують загальносоціальні функції у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, науки та ін «У понятті державно-владного повноваження особливо наочно проявляються єдність і органічний взаємозв'язок держави і права, механізму держави в цілому і окремого державного органу. Лише за наявності у тієї чи іншої організації або установи всіх перерахованих вище взаємопов'язаних між собою елементів, що утворюють поняття державно-владного повноваження, можна визначити, що це державний орган. Наявність державно-владних повноважень, володіння ними - найважливіша ознака державного органу, в тісному зв'язку з яким знаходяться й інші його ознаки».

Держава як суб'єкт управління суспільними процесами.

Держава в сучасному світі, поза всяким сумнівом, є основним суб'єктом управління суспільством (хоча, останнім часом помітна тенденція до делегування державою ряду своїх функцій (розпорядчо-організаційних, регулятивних, нормотворчих та інших) іншим суб'єктам управління). Визначення держави як суб'єкта управління суспільством звучить наступним чином: «Держава як суб'єкт управління суспільством - об'єднання взаємопов'язаних установ, організацій, що регулюють спільну діяльність і відносини людей, суспільних груп, класів, націй».

Об'єктивна необхідність державного управління суспільством обумовлена ​​низкою факторів: як загальними історичними та соціально-політичними, так і специфічними, для конкретного суспільства. Перша група чинників пов'язана з природою держави, його об'єктивним призначенням.

Основним завдання будь-якої держави соціальної орієнтації, виходячи із мотиваційного аналізу є: створення умов того, щоб здорова повноцінна людина могла заробити собі та членам своєї сім’ї на проживання; забезпечення такого перерозподілу благ за рахунок працюючих, що дав би можливість існувати на рівні не нижче прожиткового мінімуму тим членам суспільства, які вже, або ще не можуть працювати (інваліди та інші недієздатні люди, діти); забезпечення середовища проживання, що включає фізичну, екологічну, психологічну безпеку.

Правовою державою може вважатися така держава в якій панує закон, особа знаходиться під надійним правовим захистом, де існує взаємовідповідальність держави перед особою та особи перед державою.

Держава соціальної орієнтації стоїть на захисті прав людини, нації, народу на засадах свободи і справедливості.

За формами правління сучасні демократичні держави поділяються на: президентські (США), парламентські (Італія, ФРН), президентсько-парламентські або парламентсько-президентські (Франція, Польща, Росія, Румунія та інші.

За формами державного устрою держави є: унітарні (Польща, Франція, Чехія, Україна,…); федеративні (ФРН, Росія,); конфедеративні; імперія.

Унітарною за формою державного устрою є держава в якій конституція та все похідне від неї нормативно-правове регулювання суспільних процесів поширюються на всю її територію в однаковій мірі. Такі держави можуть мати також автономні утворення.

Федеративною за формою державного устрою є держава, яка складається із сукупності державних утворень на добровільних засадах. Держави, які входять у федерацію мають практично всі атрибути державності (місцевий парламент, незалежні органи виконавчої влади, органи внутрішніх справ, податкові служби та інші). Проте частину атрибутів державності вони делегують федеральному центру (питання спільної оборони, дипломатичного представництва на міжнародній арені, спорту та інше). Розмежування повноважень між федеральним центром і федеральними державами чітко розмежовані законами на підставі угод. Відстоювання інтересів регіональної держави на федеральному рівні відбувається через федеральних парламентарів від регіонів.

Конфедеративною за формою державного устрою є держава, яка добровільно делегує спільному центру тільки окремі завдання (для прикладу спільна оборона, дорого вартісні наукові (космічні) дослідження та інше).

Імперія за формою державного устрою є держава, яка об’єднує не на добровільних засадах території з проживанням різних народів.